Рух добровольців «Простір свободи»

www.dobrovol.org

сприяння: Інтернет-видання «Тексти»

www.texty.org.ua

СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В УКРАЇНІ

В 2011 РОЦІ

аналітичний огляд

9.11.2011

ВСТУП

Цей огляд має на меті мовою фактів і цифр окреслити становище української мови та привернути увагу до тенденцій, пов’язаних із розширенням чи звуженням вживання української мови в різних сферах суспільного життя.

Основними джерелами, що використовувалися при підготовці Огляду, є дані офіційної статистики, результати соціологічних досліджень, а також здійснений волонтерами руху «Простір свободи» моніторинг фактичного використання української мови в окремих сферах суспільного життя.

Збирання й опрацювання даних стало можливим завдяки добрій волі десятків людей з усіх областей країни.

РОЗДІЛ 1

РІДНА МОВА І МОВА СПІЛКУВАННЯ В УКРАЇНІ

за даними статистики та соціології

Перепис населення 2001 року

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, 78% жителів України є українцями за національністю (етнічним походженням). 17% жителів України становлять етнічні росіяни і 5% - люди інших національностей.

Етнічні українці становлять більшість у 25 регіонах з 27 (в діапазоні від 98% у Тернопільській до 56% у Донецькій області), і меншість в Автономній Республіці Крим (24%) та місті Севастополі (22%). У столиці України етнічні українці становлять 82% населення.

Водночас внаслідок тривалого періоду бездержавності й політики русифікації упродовж останнього століття постійно зростала частка етнічних українців, які своєю рідною мовою вважали не українську, а російську. Ця частка дещо зменшилася після проголошення Україною незалежності, але на час проведення перепису 2001 року залишалася дуже відчутою – майже 15%. Водночас серед етнічних росіян, що проживають в Україні, своєю рідною мовою українську назвали лише 4%. Частка представників інших національностей, які вважали українську мову рідною коливається від 0,1% серед кримських татар до 71% серед поляків. Діапазон представників національних меншин України, які вважають рідною мову своєї національності, коливається від 96% серед росіян до 3% серед євреїв, а меншин, які вважають рідною мовою російську – від 89% серед греків до 1% серед угорців.

Частка українців, які вважають рідною не українську, а російську мову, вища на тих територіях, де вищий відсоток етнічних росіян.

Внаслідок цього частка людей, які під час перепису населення назвали рідною мовою українську, становить 67,5% від загальної кількості населення України, тобто є нижчою, ніж частка етнічних українців. Порівняно з переписом населення СРСР 1989 року цей показник зріс на 2,8%

При цьому 29,6% населення України назвали свою рідною мовою російську, 2,9% - іншу мову.

Українську мову назвала рідною більшість жителів 22 з 27 регіонів України – від 98,3% населення Тернопільської області до 50,1% Запорізької. У Києві цей показник становить 72%. Водночас у меншості люди, що вважають українську мову рідною, опинилися в 5 регіонах. Це Одеська (46,3%), Луганська (30%), Донецька (24,1%) області, а також Крим (10,1%) та місто Севастополь (6,8%). У 4 з цих 5 регіонів (окрім Одеської області) більшість людей назвали рідною мовою російську.

Водночас, аналізуючи дані перепису 2001 року, слід брати до уваги дві важливі обставини.

По-перше, з часу перепису минуло 10 років, і за ці роки неминуче відбулися зміни в мовному складі населення як у всеукраїнському, так і в регіональному вимірі. Більш актуальну інформацію про мовний склад населення може дати Всеукраїнський перепис 2012 року. При цьому, зважаючи на значний рівень політизацій мовного питання в Україні, важливо не допустити викривлень методики проведення чи даних перепису з метою політичних маніпуляцій.

По-друге, надзвичайно важливим для розуміння мовної ситуації в Україні є той факт, що далеко не всі люди, для яких українська мова є рідною, постійно спілкуються цією мовою. Соціологічні дослідження свідчать, що в багатьох регіонах України частка людей, які постійно спілкуються українською, нижча за частку людей, для яких українська мова є рідною.

Причому це стосується не лише людей старшого віку, щодо яких такий неприродний стан речей можна було б пояснити інерцією, пов’язаною з колоніальним минулим, але й людей середнього віку, і молоді.

Це означає, що в незалежній Україні діють потужні чинники, які впливають на мовну поведінку людей і не дають їм можливості вільно спілкувати мовою, яку вони вважають рідною.

Матеріали, наведені в цьому огляді, значною мірою пояснюють, у цифрах і фактах, як саме діють ці чинники, що штучно звужують сферу функціонування української мови в Україні.

Соціологічні дослідження 2011 року

В 2011 році Research & Branding Group та Центр Разумкова провели ґрунтовні соціологічні дослідження, щоб вивчити мову спілкування та мовні уподобання українців.

Опитування Research & Branding Group проведено 12 - 22 серпня 2011 року методом особистого інтерв'ю в 24-х областях України і в Криму. Респонденти відбиралися за квотною вибіркою, що репрезентує доросле населення країни за місцем проживання (область), статтю і віком. Обсяг вибіркової сукупності склав 2075 осіб. Очікувана середня помилка вибірки складає + -2,2%.

Згідно з опитуванням, українська мова є основною мовою спілкування у сім'ї/вдома для 47% жителів України. Російською мовою в сім'ї/вдома спілкуються 37% жителів країни, в рівній мірі російською та українською спілкуються 15% українців.

Українська мова є основною мовою спілкування для 95% жителів Західної України і 60% жителів Центральної України, російська – для 66% жителів Півдня та Сходу України.

Водночас на роботі чи за місцем навчання переважно українською спілкуються 45%, російською – 35%, двома мовами – 18%.

Спілкуються на роботі/за місцем навчання українською мовою 93% жителів Заходу і 54% жителів Центру України. Водночас 63% жителів Півдня та Сходу використовують за місцем роботи/навчання переважно російську мову.

Ці цифри демонструють, що державний статус української мови не лише не спричиняє більшу, порівняно зі спілкування удома, частку спілкування державною мовою під час роботи/навчання, а й не гарантує на практиці українцям спілкування у власній державі своєю мовою на роботі чи в навчальному закладі.

У Центральній Україні, як бачимо, на роботі/навчанні спілкуються українською на 6% менше людей, ніж удома. Причому частка людей, які, приходячи з дому на роботу чи навчання, переходять на російську, є більшою за згадані 6%, оскільки частина опитаних, навпаки, переходять на роботі чи навчанні на українську мову, спілкуючись удома російською (такий перехід на офіційну мову держави в публічній сфері є природнім для будь-якої країни, на відміну від потужнішої зворотної тенденції, згаданої вище).

Навіть у Західній Україні за місце роботи чи навчання українську мову використовують на 2% менше населення, ніж удома. Цей факт свідчить про поширення процесів русифікації у виробничій сфері практично на всю територію України.

Перевага зворотного явища – зниження частки використання російської мови під час роботи чи навчання порівняно зі спілкуванням удома (на 3%) - спостерігається лише на Південному Сході України. Однак спричиняє цей ефект не «українізація» виробничої сфери Сходу чи Півдня, а насамперед заклади освіти, оскільки в них мовою навчання є переважно українська мова.

Дослідження Research & Branding Group також засвідчує, що україномовні громадяни України на практиці відчувають дискомфорт, викликаний тиском російської мови в публічному спілкуванні, і усвідомлюють, що лише збереження української мови як єдиної державної здатне не допустити подальшої ескалації цього процесу. У серпні 2011 року за українську мову як єдину державну висловилися 88% від усіх жителів Заходу і 65% жителі Центру України. При цьому 76% жителів Півдня і Сходу вважають, що в Україні мають бути дві державних мови – українська й російська.

Водночас число прихильників офіційної двомовності стрімко падає в усіх регіонах України. В цілому по Україні це число знизилося з 59% у 2009 до 49% в 2011 році.

Головним поясненням цієї тенденції є те, що все менше людей вірять в «утиски» російської мови, і водночас усе більше бачать на практиці дискримінацію української мови в багатьох сферах суспільного життя. Додатковим подразником, який спричиняє падіння підтримки ідеї двомовності, є спроби політиків розігрувати мовну карту на тлі невирішеності гострих соціально-економічних проблем, що турбують людей значно більше, ніж питання мови.

Центр Разумкова у власному дослідженні, проведеному з 10 по 17 серпня 2011 року, запропонував респондентам відповісти на запитання, якою мовою вони переважно спілкуються. При цьому пропонувалося назвати лише одну мову (ту, якою респондент спілкується завжди чи в переважній більшості випадків).

Результати засвідчили, що в побуті українською мовою спілкується 53,3% громадян України, російською – 44,5%, іншою мовою – 1,4%. Як зазначають соціологи Центру Разумкова, частка людей, які спілкуються українською мовою в побуті, повільно, але постійно зростає починаючи з 2004 року.

При цьому на Заході та в Центрі України переважна більшість людей спілкується у побуті українською, а на Сході та Півдні - російською мовою.

У двох регіонах – місті Києві та Дніпропетровській області - частка людей, що спілкуються в побуті української та російською, приблизно однакова. При цьому на Дніпропетровщині російська мова домінує у великих містах, а українська – в невеликих містах та селах.

Водночас дослідження Центру Разумкова, як і дослідження Research & Branding Group, засвідчує, що за межами дому/родини частина українців переходить на російську мову спілкування.

В громадських місцях розмовляє українською 49,2% респондентів, російською – 48, 7%. Таке аномальне явище відмови українців від власної мови спілкування (і при цьому – державної мови країни) може мати лише одне пояснення – тиск з боку російської мови в публічній сфері, а також викликані цим тиском стереотипи.

Згідно з опитуванням Центру Разумкова, 31,8% громадян України пишаються українською мовою. 56,6% громадян України вважають, що кожен громадянин України повинен обов'язково знати українську мову, водночас 38,2% так не вважають.

РОЗДІЛ 2

ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

та законотворчі тенденції в 2010-11 роках

Конституція України і Закон «Про мови в Українській РСР»

Особливістю правового становища української мови в Україні є, попри її державний статус, нечіткість, розмитість законодавчих норм, які мали цей статус забезпечувати, а також майже повна відсутність санкцій за порушення навіть цих розмитих норм.

Стаття 10 Конституції України закріплює за українською мовою статус єдиної державної. У відповідності з Конституцією, «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом».

У рішенні Конституційного Суду від 14 грудня 1999 року про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції, зокрема, відзначається:

• Українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо). Поряд з українською мовою можуть використовуватися й інші мови.

• Володіння державною мовою є обов'язковою умовою для прийняття до громадянства України.

• Згідно з чинним Законом «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 року службові особи державних органів, установ і організацій повинні володіти українською мовою.

• Відповідно до Закону України «Про освіту» в редакції від 23 березня 1996 року (стаття 7) та Закону України «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 року (стаття 7) встановлено, що мовою виховання в дитячих дошкільних установах, мовою навчання і виховання в загальноосвітніх школах, професійно-технічних училищах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах є українська мова.

За 20 років незалежності і 15 років, що минули після прийняття Конституції, в Україні не прийнято закону, який би забезпечував повноцінне функціонування української мови як державної. Базовим законодавчим актом у цій сфері, крім Конституції, залишається Закон «Про мови в Українській СРСР», прийнятий 1989 року, під тиском української громадськості.

Серед основних положень закону «Про мови»:

• Стаття 2. Державною мовою є українська мова. Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.

• Стаття 4. Мовами міжнаціонального спілкування в Українській РСР є українська, російська та інші мови.

• Стаття 6. Службові особи державних, партійних, громадських органів, установ і організацій повинні володіти українською і російською мовами, а в разі необхідності — і іншою національною мовою

• Стаття 11. Мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова, [… однак] може бути і національна мова більшості населення тієї чи іншої місцевості.

• Стаття 13. Технічна і проектна документація в Українській РСР виготовляється українською або російською мовою.

• Стаття 14. Офіційні документи, які посвідчують статус громадянина, — паспорт, трудова книжка, документи про освіту, свідоцтво про народження, про одруження, а також документи про смерть особи виконуються українською і російською мовами.

• Стаття 17. У всіх сферах обслуговування громадян вживається українська або інша мова, прийнятна для сторін.

• Статті 26 та 27. Мовою виховання в дитячих дошкільних установах та загальноосвітніх школах є українська мова, [… однак] можуть створюватись загальноосвітні школи, в яких навчальна і виховна робота ведеться мовою, спільно визначеною батьками школярів. Вивчення в усіх загальноосвітніх школах української і російської мов є обов'язковим.

• Стаття 29. Абітурієнти, які вступають до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів республіки, складають конкурсний вступний екзамен з української мови.

• Стаття 30. Результати науково-дослідних робіт оформляються українською або російською мовою.

• Стаття 35. Тексти офіційних оголошень, повідомлень, плакатів, афіш, реклами і т.ін. виконуються українською мовою.

На той час, коли Україна перебувала в складі СРСР, Закон був прогресивним, оскільки надавав українській мові статус єдиної державної і закладав підвалини її функціонування поруч з російською мовою, що домінувала й усіляко підтримувалася органами влади СРСР.

Однак для незалежної держави закладені в цьому законі механізми забезпечення державного статусу української мови є недостатніми. Проте, як буде зазначено далі, навіть дуже м’які положення цього, прийнятого в умовах бездержавності, Закону часто і безкарно ігноруються в Україні.