1. Поняття кваліфікації, її зміст та види

Застосування кримінального закону зводиться до двох голов­них дій —визначення того, якими статтями (статтею, частиною статті) передбачене вчинене діяння, та визначення його правових наслідків. Першу з названих дій прийнято називати кваліфікацією. Друга стосується призначення покарання, звільнення від кримі­нальної відповідальності тощо.

Слово кваліфікація походить від двох латинських слів - (якість, який за якістю) (роблю). У буквальному перекладі кваліфікація означає визначення якості, оцінка. Як правове понят­тя - означає оцінку скоєного з точки зору існуючих правових норм.

Зміст кримінально-правової кваліфікації полягає в тому, що:

1. Вона становить собою частину процесу застосування кри­мінального закону. А, отже:

а) це офіційна діяльність, яка здійснюється уповноваженими на те органами держави - дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду;

б) проводиться у відповідній процесуальній формі, її результа­ти закріплюються в актах вказаних вище органів;

в) тягне за собою правові наслідки як для осіб, дії яких кваліфі­куються, так і для самих державних органів.

2. У її ході оцінці підлягає суспільна небезпечна поведінка, якою:

а) заподіяна або створена загроза заподіяння істотної шкоди і

б) яка є кримінальне протиправною.

3. Визначається кримінально-правова норма, яка передбачає відповідальність за скоєне діяння, включаючи:

а) оцінку фактичних обставин, виділення з них тих, які мають кримінально-правове значення;

б) «вибір» статті (статей, їх частин або пунктів) КК, яка містить відповідну кримінально-правову норму;

в) обґрунтування необхідності застосування саме цієї статті (статей, їх частин або пунктів) КК шляхом доведення того, що фак­тичні ознаки діяння, яке кваліфікується, повністю відповідають ознакам злочину, передбаченого КК;

г) процесуальне закріплення висновку про те, що вчинене діян­ня передбачене певною статтею КК, та про те, що воно є чи не є злочином, чи іншим незлочинним діянням, передбаченим КК.

На підставі викладеного можна сформулювати гранично стис­лу дефініцію кримінально-правової кваліфікації:

Кримінально-правова кваліфікація - це визначення статті (статей, їх частини або пунктів) КК, яка передбачає відповідаль­ність за скоєне діяння.

Провівши найпростіший і найбільш точний поділ - дихотоміч­ний (двочленний поділ на дві части­ни, коли обсяг поняття ділиться на два суперечливих по­няття (А та не-А))- поняття кримінально-правової кваліфікації, отримаємо два її види:

1) кваліфікація злочинів (закінчених і перерваних на попередніх стадіях, вчинених у співучасті, одиничних і сукупності тощо);

2) кваліфікація суспільна небезпечних діянь, які не є злочинами (кваліфікація суспільне небезпечних діянь неосудних; кваліфікація суспільне небезпечних діянь осіб, які не досягли віку, з якого мо­же наставати кримінальна відповідальність; кваліфікація діянь, вчинених за обставин, що усувають їх злочинність, тощо).

З названих видів кримінально-правової кваліфікації центральне місце займає кваліфікація злочинів. Головною метою будь-якої процесуальної діяльності в цій сфері є визначення того, чи стано­вить собою вчинене злочин і якщо так, то який саме і якою нор­мою він передбачений. Не випадково, до останнього часу в теорії та на практиці поняття кримінально-правової кваліфікації, по суті, підмінялося поняттям кваліфікації злочину. Разом із тим, ототож­нювати поняття «кримінально-правова кваліфікація» та «кваліфі­кація злочинів» принаймні неправильно хоча б тому, що «кваліфі­кація злочинів» - це видове поняття, яке входить в родове «кримі­нально-правова кваліфікація» і становить лише його частину; про те, що має місце кваліфікація злочину, можна стверджувати лише тоді, коли закінчився весь процес кримінально-правової кваліфіка­ції. На початку й у ході кримінально-правової кваліфікації не можна стверджувати, що відбувається кваліфікація злочину.

Адже вона може привести до різноманітних результатів (висновків):

а) має місце злочин;

б) діяння передбачене кримінальним законом, але вчинене за обставин, що виключають злочинність діяння;

в) наявна добровільна відмова від доведення злочину до кінця;

г) діяння через малозначність не становить суспільної небез­пеки;

д) у скоєному немає ознак будь-якого злочину, передбаченого КК.

Таким чином, кваліфікація злочину є одним із можливих ре­зультатів кримінально-правової кваліфікації.

Враховуючи все вищевикладене, можна запропонувати дефіні­цію поняття кваліфікації злочинів, побудовану шляхом конкрети­зації ознак відповідного родового поняття:

Кваліфікація злочинів - це результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, досудового слідства, прокурату­ри й суду, внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, ви­значена стаття (і) КК, яка (і) передбачає (ють) відповідальність за скоєне, встановлена відповідність між юридично-значущими ознаками посягання і ознаками злочину, передбаченими законом, та процесуальна закріплений висновок про наявність такої відпо­відності.

Для того, щоб кваліфікувати (оцінити) скоєне, потрібні дві умови: 1) знати фактичні обставини справи, мати доказову інфор­мацію про ті події, які мали місце в дійсності, та 2) мати кримі­нально-правову норму, яка передбачає скоєне в якості злочину. Встановлення відповідності між тим, що було в житті, й тим, що передбачене законом, здійснюється за допомогою використання специфічної юридичної конструкції - складу злочину, тобто су­купності ознак, які характеризують об'єктивні та суб'єктивні озна­ки вчиненого посягання. Отже, можна виділити такі підстави кримінально-правової кваліфікації:

1) фактичну - обставини справи, які мали місце в реальній дій­сності, стали відомими правоохоронним органам та були процесу­альне закріпленими,- де, коли, ким, в якій обстановці, з викорис­танням яких знарядь (засобів), яким способом вчинено злочинне діяння, які шкідливі наслідки воно потягло, ким вчинено, в чому знайшло вираз суб'єктивне ставлення особи до скоєного тощо;

2) нормативну - норми КК, в яких закріплені ознаки злочинів. З урахуванням прийомів законодавчої техніки, які використо­вуються при формулюванні кримінально-правових норм, можнасказати, що вони викладені:

- у статтях Особливої частини КК;

- у статтях Загальної частини КК;

- у нормативних актах інших галузей права (якщо статті Особ­ливої частини КК є бланкетними чи містять окремі бланкетні ознаки).

До початку кваліфікації, поза її межами, має бути проведена перевірка достовірності тексту юридичного джерела (джерел), що містить потрібну норму, й встановлена його чинність. Для цього необхідно використати офіційні видання - Відомості Верховної Ради України, Офіційний вісник України.

Передумовою кваліфікації є також визначення меж дії обраної кримінально-правової норми в часі, просторі та щодо кола осіб.

При кваліфікації конкретного діяння використовуються, як правило, не всі ознаки злочину, вказані у кримінально-правовій нормі. Статті Особливої частини КК у ряді випадків містять альтер­нативні ознаки й при кваліфікації береться до уваги лише одна з таких ознак.

Зміна кримінального закону звичайно не тягне за собою зміни кваліфікації, оскільки, за загальним правилом, скоєне кваліфікує­ться за законом, який діяв на час вчинення діяння (ч. 2 ст. 4). Од­нак, коли новий закон скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, то він має зворотну дію у часі (ч. 1 ст. 5). У такому випадку скоєне підлягає перекваліфікації на більш «м'яку» статтю або ж справа взагалі має бути закрита. Зміна ква­ліфікації при зміні кримінального закону не свідчить про те, що раніше було допущено помилку.