Л.Б. Альберті. Фасад церкви Санта-Марія Новела у Флоренції. 1456-1470.

Л.Б. Альберті. Церква Сан Франческа (Темпіо Малатестина) у Ріміні. Розпочата у 1470 р.

Л.Б. Альберті. Церква Сант Андре у Мантуї. Розпочата у 1470 р.

Зовнішній і внутрішній вигляд.

Величезний фасад церкви нагадував тріумфальну арку. Такий же прийом Альберті використав раніше в церкві Сан-Франческо у місті Ріміні.

2. Скульптура.

У 15 ст. італійська скульптура переживала розквіт. Вона набула самостійного, незалежного від архітектури значення, в ній з’явились нові жанри. В практику художнього життя почали входити замовлення багатих купецьких і ремісничих кіл на прикрашання громадських будівель; художні конкурси набули характер широких суспільних заходів. Подією, яка відкриває новий період у розвитку італійської ренесансної скульптури, вважається конкурс на виготовлення з бронзи північних дверей флорентійського баптистерію, який відбувся у 1401 р. Серед учасників конкурсі були молоді майстри – Філіппо Брунеллескі і Лоренцо Гіберті (б. 1382-1455).

Ф. Брунеллескі. Жертвоприношення Авраама. Бронза. 1401. Флоренція, Національний музей.

1) Лоренцо Гіберті.

Переміг на конкурсі блискучий рисувальник Гіберті. Один з найбільш обдарованих людей свого часу, перший історик італійського мистецтва, Гіберті, у творчості якого головними були рівновага і гармонія всіх елементів зображення, присвятив життя одному виду скульптури – рельєфу. Його пошуки досягли вершини у виготовленні східних дверей флорентійського баптистерію (1425-1452), які Мікеланджело назвав “Ворітьми раю”. 10 квадратних композицій з позолоченої бронзи, з яких вони складаються, передають глибину простору, в якому зливаються фігури, природа, архітектура. Вони нагадують виразністю живописні картини. Майстерня Гіберті стала справжньою школою для цілого покоління художників. В його майстерні в якості помічника працював молодий Донателло, у майбутньому великий реформатор італійської скульптури.

Лоренцо Гиберти. Баптистерий Сан Джованни. Бронзові двері. 1414-1424. Флоренція.

Л. Гіберті. Створення Адама й Єви.

Авель і Каїн.

Фрагменти східних дверей флорентійського баптистерію. Бронза. 1425-1452.

Л. Гіберті. Давид і Голіаф. 1435. Бронза, позолота. Баптистерій Сан Джованні. Флоренція.

Л. Гіберті. Святий Матвій. Бронза. 1419-1423. Флоренція, Орсанмікеле.

2) Донателло.

Донато ді Нікколо ді Бетто Барді, якого називали Донателло (б. 1386-1466), народився у Флоренції в родині чесальника вовни. Він працював у Флоренції, Сієні, Римі, Падуї. Проте величезна слава не змінила його простого образу життя. Розповідали, що безкорисливий Донателло вішав гаманець з грошима біля дверей своєї майстерні і його друзі й учні брали з гаманця стільки, скільки їм було потрібно.

З одного боку, Донателло прагнув у мистецтві життєвої правди. З іншого – він надавав своїм роботам риси величної героїки. Ці якості проявились вже у ранніх творах майстра – статуях святих, призначених для зовнішніх фасадів церкви Ор Сан-Мікеле у Флоренції, а також старозавітних пророків флорентійської кампаніли. Статуї знаходились в нішах, але вони одразу привертали увагу своєю суворою виразністю і внутрішньою силою образів. Особливо відомий “Святий Георгій” – юнак-воїн з щитом у руці. У нього зосереджений, глибокий погляд; він міцно стоїть на землі, широко розставивши ноги. У статуях пророків Донателло підкреслював їхні характерні риси, часом грубуваті, неприкрашені, навіть потворні, але живі і природні.

Святий Георгій. Мармур. 1415-1417. Давид. 15 ст.

У 1430 р. Донателло створив “Давида” – першу оголену статую в італійській скульптурі Відродження. Статуя призначалась для фонтана у внутрішньому дворику палаццо Медичі. Біблійний пастух, переможець велетня Голіафа, -- один з улюблених образів Ренесансу. Зображуючи його юнацьке тіло, Донателло, безсумнівно, виходив з античних зразків, але переробив їх в дусі свого часу. Задумливий і спокійний Давид у пастушому капелюсі, що затінює його обличчя, попирає ногою голову Голіафа і ніби ще не усвідомлює звершеного ним подвигу.

У Падуї кінну статую кондотьєра Еразмо де Нарні, уродженця Падуї, що знаходився на службі у Венеціанській республіці. Італійці прозвали його Гаттамелатою (Хитрою Кішкою). Це один з перших ренесансних кінних монументів. Спокійне достоїнство розлито в усьому образі Гаттамелати, одягненого у римські обладунки, з відкритою на римський манер головою, яка є прекрасним зразком портретного мистецтва. Майже восьмиметрова статуя на високому п’єдесталі однаково виразна з усіх боків. Монумент поставлений паралельно фасаду собору Сант-Антоніо, що дозволяє бачити його обличчя на тлі голубого неба, або у ефектному співставленні з могутніми формами куполів.