40. Суть та основні форми інфляції.

Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих краiн свiту i с основною проблемою в тих краiнах, що розвиваються.

Інфляція- знецiнення грошовоi одиницi, тобто с-матичне зростання цiн незалежно вiд того, якими причинами цей процес викликасться. Це, звичайно, не означас, що пiдвищуються обов’язково всi цiни. Навiть у перiоди досить швидкого зростання iнфляцii деякi цiни можуть залишатися вiдносно стабiльними, а iншi навiть знижуватися.

Бiльш вузьке поняття iнфляцii-с-матичне зростання цiн, що викликається тiльки грошовим фактором (надлишком грошей в оберненнi), є недостатнiм, оскiльки в реальному життi грошовi i негрошовi фактори зростання цiн дуже тiсно пов’язанi i впливають один на одного.Інфляцiя виникає в разi, якщо суспiльство намагатиметься витрачати бiльше, нiж дозволяють виробничi потужностi економiки. Коли сукупнi витрати перевищують обсяг продукту при повнiй зайнятостi, вiдбувається пiдвищення рiвня цiн. Отже, надмiрний обсяг сукупних витрат носить iнфляцiйний характер. У цьому разi уряд зобов’язаний лiквiдувати надлишковi витрати. Вiн може цього досягнути головним чином через скорочення власних видаткiв, а також пiдвищенням податкiв з метою скорочення доходiв приватного сектору.

За формами прояву інфляції можна виділити:

— цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін;

— інфляцію заощаджень — при зафіксованих державою цінах, доходах, повальному дефіциті товарів знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощадженнях у населення;

— девальвацію, за якою знецінення грошей проявляється у падінні їхнього курсу до іноземних валют.

Основними формами інфляції є слідуючі:

— повзуча інфляція - це інфляція, що розвивається поступово коли ціни зростають поступово (5-10% на рік);

— галопуюча інфляція - це коли ціни зростають швидко від 10 до 100% щорічно;

— гіперінфляція - ціни зростають астрономічними цифрами - на 1-2% щодня, або на 500% і більше на рік.

41.Методи регулювання інфляції

Основні форми боротьби з інфляцією — грошові реформи та антиінфляційна політика.

Грошова реформа — повне або часткове перетворення грошової системи, що здійснює держава з метою впорядкування та налагодження грошового обігу. Грошова реформа здійснюється різними методами (нуліфікація, реставрація, девальвація,

деномінація) залежно від економічного стану країни, ступеня знецінення грошей, політики держави.

Антиінфляційна політика більшості країн з розвинутою ринковою економікою проводиться за кількома напрямами - дефляційної п-ки (урегулювання попиту), п-ки доходів чи за одним і другим напрямами одночасно.

Дефляційна політика включає ряд методів обмеження платоспроможного попиту через фінансовий і кредитно-грошовий механізм. Для того щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати держ бюджету, передусім на субсидії п-вам, соціальні потреби, інфраструктуру, на потреби військово-промислового комплексу. З метою вилучення з обігу зайвих грошей, які надійшли туди раніше, широко використовується посилення податкового тиску на доходи. Проте мобілізовані в бюджет через податки кошти можуть знову надходити в обіг у вигляді державних витрат. Щоб цього не сталося, необхідно реально зменшувати бюджетні витрати, насамперед невиробничого призначення. Для вилучення частини зайвих грошей форсується випуск державних позик.

Важливим інструментом дефляційної п-ки є кредитна рестрикція та пряме лімітування (таргетування) випуску готівки в обіг. Підвищуючи дисконтну ставку центрального банку, регулюючи процентні ставки за пасивними й активними операціями комерційних банків, збільшуючи норму обов'язкових резервів та іншими методами, Д скорочує банківське кредитування економіки і цим стримує зростання грошової маси та платоспроможного попиту. Політика дефляції при послідовному і жорсткому її проведенні може дати бажаний антиінфляційний ефект, проте реалізація її пов'язана з певними труднощами, оскільки посилює соціальне напруження в с-ві, викликає загрозу економічних спадів, зменшення зайнятості. Тому урядам нерідко доводиться маневрувати, оперативно змінюючи дефляційні методи інфляційними.

Політика доходів - передбачає державний контроль за заробітною платою і цінами. Такий контроль може зводитися до фіксації зарплати і цін на певному рівні ("заморожування"), або встановлення темпів їх зростання в певних межах, найчастіше в межах темпів приросту продуктивності праці або до того й іншого водночас. Широко цей метод використовувався в Радянському Союзі. У країнах Заходу далеко не всі уряди наважувалися застосовувати його, зважаючи на можливі негативні соц наслідки, адже заморожування цін - це пряме втручання в приватне під-цтво й у сферу ринку, що призводить до деформації дії його механізму. Першим негативним наслідком цього є поява товарного дефіциту. Заморожування ж зарплати ставить у скрутне становище трудящих, викликає їх незадоволення урядовою політикою, посилює соціальне напруження.

Під впливом неомонетаристських ідей більшість країн Заходу відмовилася від прямого втручання в ціни і зарплату і спрямувала свої антиінфляційні заходи на створення сприятливих умов для дії законів ринку і всіляке стимулювання приватного підприємництва. Це, зокрема, проведення жорсткої антимонопольної п-ки, заохочення ринкової конкуренції, скорочення державної підтримки малорентабельних і слабоконкурентних п-в і галузей, введення гнучкої податкової п-ки, стимулюючої підприємницьку активність і зростання грошових заощаджень населення. Усі ці заходи позитивно впливали на р-к в-ва, підвищення його ефективності та продуктивності праці, що, у свою чергу, сприяло результативності дефляційної п-ки. Завдяки цьому країни Заходу з початку 80-х років змогли перебороти галопуючу інфляцію, ввести її в межі "повзучої". На такому, загалом прийнятному для нормального економічного р-ку, рівні вони утримували інфляцію до кінця 80-х і протягом 90-х років переважно методами дефляційної п-ки.

Досвід держ регулювання інфляції, накопичений розвинутими країнами протягом 60-90-х років з урахуванням кейнсіанських і монетаристських рекомендацій, має велике значення для економічної теорії і практики.

По-перше, інфляція може легко з контрольованої перетворитися в неконтрольовану, досягти галопуючих темпів і призвести до тяжких економічних і соціальних наслідків. Тому більш надійною виявилася чітко виражена антиінфляційна політика.

По-друге, антиінфляційна політика дає тим більший ефект, чим менше вона вдається до прямого втручання у в-во, чим кращі умови створюються в країні для р-ку підприємництва і дії ринкового механізму. Тому вона не може обмежуватися дефляційними заходами, а повинна бути комплексною, включати й заходи, спрямовані на всебічне сприяння р-ку в-ва на ринкових засадах.

По-третє, антиінфляційна політика теж може викликати певне напруження в економіці, незадоволення нею певних сил, які сподівалися на фінансову підтримку з боку Д і не одержали її. Тому проведення такої п-ки вимагає від її творців значної мужності і політичної волі, певних жертв з боку с-ва. Проте вони повністю окупляться завдяки забезпеченню економіки стабільними грошима.