38. Інституційна модель грошового ринку.

Процес спрямування грошових потоків можна показати у вигляді інституційної моделі фінансового (грошового) ринку:

У цій моделі взаємодіють три групи економічних об’єктів:

а) кредитори — ті, що володіють заощадженими, тимчасово вільними коштами. Ними стають, насамперед, домашні господарства, фірми, урядові структури, органи місцевого самоврядування, іноземні фі­зичні та юридичні особи;

б) позичальники — ті, що тимчасово потребують додаткових фін ресурсів;

в) фінансові посередники — інститути, що позичають кошти у за- ощадників і, в свою чергу, надають позики іншим па комерційній основі. До фін посередників відносять банки, страхові компанії, пенсійні фонди, фінансові компанії тощо.

Стрілки, що показують рух грошових коштів, спрямовані від кредиторів до позичальників, а назустріч їм спрямовані спорадчі стрілки, які відображають рух фін інструментів від пози­чальників до кредиторів.

Канали фінансового ринку, по яких грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників, поділяються на два основні сектори:

1. прямого фінансування;

1. непрямого фінансування.

Сектор прямого фінансування — це канали, якими грошові кошти рухаються безпосередньо від власників до позичальників. Цей сектор функціонує на основі двох грошових пото­ків: капітального фінансування і грошових запозичень. У першому випадку (капітальне фінансування) за допомогою акцій покупці грошей (фірми) назавжди залучають кошти інвесторів у свій гос­подарський оборот. Аналогом запозичень залучаються грошові кошти на визначений період часу. Прикладом такого фінансування є продаж облігацій або інших боргових зобов’язань.

Сектор непрямого фінансування — це канали, по яких гро­шові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників через фін посередників.

Сектор непрямого фінансування суттєво доповнює пряме фі­нансування, створює спеціальний механізм (інструменти) реаліза­ції фін ресурсів. На цій підставі між обома секторами ді­ють тенденції: з одного боку загострюється конкуренція за фінан­сові ресурси та їх розміщення, а з іншого — набувають сили інтег­раційного процесу у фінансово-кредитній сфері.

У фінансового ринку немає визначеної локалізації, його учас­никами (суб’єктами) є банки, Д, спеціальні фінансово-кре­дитні інституції та інші посередницькі організації, котрі продають і купують, як правило, боргові зобов’язання. Інструментами ринку слугують: скарбницькі та комерційні векселі, облігації, бони, депо­зитні сертифікати, банківські акцепти тощо.

39.Поняття грошової системи. Основні типи грошових систем.

Грошова система — це законодавчо встановлена форма організації грошового обороту в країні. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюєтьсязаконами, встановленими державою.

Грошова система країни формується історично, що позначається на структурі та змісті її елементів. Основні з них:

1) найменування грошової одиниці- нац валюти), як правило, виникає історично. До введення власної грошової одиниці в Україні функціонувала грошова одиниця колишнього СРСР — карбованець (рубль), сотою часткою якого була копійка. у Київській Русі, — гривні1.

2) масштаб цін- вміст дорогоцінного металу в грошовій одиниці

3) валютний курс- ціну» валюти однієї країни, виражену у валютах інших країн

4) види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу- До них належать банківські білети, казначейські білети та розмінна монета. Суттєва відмінність грошових білетів полягає в механізмі їхньої емісії — порядку випуску в обіг та вилучення з нього.

5) регламентація безготівкового обороту;

6) державний апарат, який здійснює регулювання грошового обороту.

Типи :

Неринкову грошову систему відрізняє наявність значних обмежень щодо функціонування грошей (талони, карткові системи розподілу тощо), використання адміністративних методів регулювання грошового обігу (раціонування видачі грошей,

лімітування кредитів тощо), розмежування сфер готівкового та безготівкового обігу, заборона певних грошових операцій, здійснення контролю за грошовими операціями юридичних осіб та громадян тощо. В такій грошовій системі фактично порушуються її межі як форми організації обігу грошей, а регулювання безпосередньопоширюється на зміст грошових операцій. Такий тип грошової системи властивийадміністративно-командній економіці, якою була система управління економікоюколишнього СРСР. Він призводить до підриву самої природи грошей.

Грошову систему ринкового типу характеризує вільне функціонування грошей.Зберігаються лише певні обмеження щодо проведення грошових операцій на рівні банків як елемента грошової системи країни. При цьому регулювання грошового обі-

гу проводиться використанням економічних методів впливу на обсяг, динаміку таструктуру грошової маси.

Відповідно до змісту механізму регулювання грошового обороту виділяють с-ми паперово-грошового та кредитного обігу.

С-ма кредитного обігу — це випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Кредитна емісія забезпечує еластичність грошового обігу, дає можливість, на відміну від бюджетної емісії, не тільки легко збільшувати, а й зменшувати кількість грошей в обігу. Це створює реальну можливість підтримання їхньої кількості на рівні об’єктивної потреби обігу.

С-ми паперово-кредитного обігу являють собою грошові с-ми, за яких обіг обслуговують грошові знаки (паперові або металеві), що не мають внутрішньої вартості. Такі грошові с-ми є регульованими, бо Д бере на себе зобов'язання щодо забезпечення сталості емітованих від її імені грошових знаків. Розрізняють паперові грошові с-ми та с-ми кредитних грошей, не розмінних на золото.

За с-ми металевого грошового обігу розрізняють два види грошових систем.

Біметалізм — це грошова с-ма, за якої роль загального еквівалента закріплюється за двома металами — золотом і сріблом. Історично першим різновидом біметалізму була с-ма паралельної валюти, за якою співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно, тобто при здійсненні платежів золоті та срібні монети приймалися відповідно до ринкової вартості золота та срібла. Це створювало деякі труднощі, що були пов'язані з існуванням на ринках двох загальних еквівалентів, а значить — двох мір вартості, двох систем цін.

Монометалізм — це грошова с-ма, за якої один метал (золото або срібло) є загальним еквівалентом і основою грошового обігу, а функціонуючі монети і знаки вартості розміняні на золото і срібло:

1.Золотомонетний стандарт. характеризується рисами: дозволяється вільне карбування золотих монет для приватних осіб; допускається вільний вивіз і ввіз іноземної валюти, коли кредитні гроші є в обігу вільно і необмежено розмінюються на золоті монети за номіналом

2. Золотозливковий стандарт. За цього стандарту в обігу були відсутні золоті монети і вільне їх карбування. Грошовий обіг підтримувався кредитними грошима (банкнотами), які здатні були обмінюватися лише на золото.

3. Золотовалютний (девізний) стандарт. За цього стандарту були відсутні в обігу золоті монети і вільне їх карбування. Обмін банкнот здійснювався в іноземній валюті, при цьому зберігався непрямий зв'язок грошових одиниць країн із золотом. (БреттонВудська конференція, 1944). Впровадження Бреттон-Вудської грошової с-ми характеризувалося такими особливостями:

-золото виконувало функцію світових грошей і засобу остаточних розрахунків між країнами та виступало загальним втіленням суспільного багатства;

-крім золота, в міжнародних розрахунках використовувались долар і англійський фунт;

-зв'язок золота і срібла зберігала лише одна валюта — долар.