Карпатський економічний район

До складу Карпатського економічного району входять Закарпатська (1246 тис. чол.), Івано – Франківська (1391 тис. чол.), Львівська (2581 тис. чол.), Чернівецька (910 тис. чол.) області. Площа - 56,6 тис. км². Територія цього району включає Прикарпаття, Карпати, Закарпаття. Це пограничний район, який знаходиться на перехресті залізниць: Київ - Прага, Київ - Краків, Варшава - Бухарест, газопроводів: Уренгой - Помари - Ужгород, Оренбург - Західний кордон.

У Прикарпатті розташована полікопанентна зона (нафта, природний газ, калійні солі, магнієві солі, кухонна сіль, сірка, вапняк, фосфорити). Надзвичайно цінними є лісові та водні ресурси, зокрема мінеральні води Трускавця, Східниці, Сваляви, Кваси, Моришка та лікувальні грязі села Черче Івано-Франківської області.

У районі розвинуті машинобудування, харчова, лісова, деревообробна, промисловість будівельних матеріалів. Електроенергетика представлена Бурштинською, Добротвірською ТЕС, рядом дрібних ГЕС і ТЕЦ. Машинобудування представлене приладобудуванням, телевізійною технікою, електролампами, металорізальними інструментами. Розвинуті хімічна індустрія, лісовий комплекс та сільське господарство.

Причорноморський економічний район

До складу Причорноморського економічного району входять Миколаївська (1225 тис. чол.), Одеська (2408 тис. чол.), Херсонська (1133 тис. чол.) області та Автономна Республіка Крим (1989 тис. чол.). Площа - 113,4 тис. км². На Керченському півострові залягає 2,8 млрд. т (14% запасів України) залізних руд. Виявлено родовища нафти і газу на Керченському півострові, АРК, півдні Одеської області.

Район є традиційно аграрним з розвиненою переробною промисловістю. Основними центрами морського суднобудування є Миколаїв (3 заводи), Херсон (2 заводи), Керч (1 завод), Севастополь (морський завод). У Одесі функціонують завод великого кранобудування, автоскладальний завод, Херсоні - комбайновий завод, Миколаєві - завод "Дормашина", Одеса - завод тракторних плугів, верстатобудування.

У районі виробляють електроенергетичне устаткування (Херсон, Первомайськ, Сімферополь, Одеса). Розвинута хімічна, промисловість будівельних матеріалів, целюлозно-паперова та деревообробна промисловість.

Легка промисловість виробляє 20% тканин загальнодержавного виробництва (Херсонський бавовняний комбінат, Одеська конопле - джутова фабрика, ряд вовняних та трикотажних фабрик). Харчова промисловість забезпечується власною сировиною.

На залізничний транспорт припадає 13% колій України.

Контрольні питання

2. Які регіони спеціалізуються на хімічній промисловості?

3. Чим визначається економіка регіону?

4. Які можна виділити особливості регіонального розвитку?

Завдання на самостійну роботу

1. Визначте галузі спеціалізації кожного регіону.

Література

[1] c. 236 – 284.

[4] с. 31 – 46.

[5] с. 18 – 27.

[6] с. 458 – 504.

[7] с. 208 – 222.

ТЕМА 13. РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ТА УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ

1. Сутність регіональної політики.

2. Завдання державної регіональної економічної політики України.

3. Основні підходи до стратегії економічного розвитку регіонів.

сутність регіональної політики

Регіональна політика - це інструмент, який дозволяє ефективно і з невеликими суспільними витратами проводити децентралізацію соціального регулювання, адаптувати загальні принципи соціальної політики до регіональних умов із врахуванням складної економічної, соціальної, національної, етнічної, релігійної структури країни. Це важлива складова частина економічної політики держави, що охоплює комплекс різноманітних законодавчих, адміністративних і економічних заходів, які проводяться як центральними, так і місцевими органами влади і спрямовані на регулювання процесів розміщення продуктивних сил.

регіональна політика — це державне втручання у розвиток регіонів для згладжування соціально-економічних диспропорцій між ними.

Сутність науково – обґрунтованої ефективної регіональної економічної політики полягає у органічному поєднанні загально національної та територіальної моделей відтворювальних процесів на даній території.

Стратегічною метою регіональної політики має бути істотне підвищення життєвого рівня населення регіонів на базі ефективного використання промислового та природно – ресурсного потенціалу.

Ефективна регіональна політика базується на таких принципах:

• впровадження всіма органами влади державної регіональної політики;

• врахування в рішеннях центральних органів влади інтересів і особливостей регіонів;

• підвищення самостійності регіонів у вирішенні власних проблем, тобто формування ефективного самоуправління на основі самофінансування.

Внутрішня політика регіонів — цільові дії органів влади регіонів, спрямовані на ефективніше використання всіх ресурсів регіону для підвищення благоустрою території, вдосконалення структури матеріального виробництва, покращення стану навколишнього середовища, розвитку соціально-економічної інфраструктури.

Основними напрямами регіональної політики є:

• визначення співвідношення рушійних сил регіонального розвитку і забезпечення їх взаємодії (державний і приватний сектори економіки, внутрішні та зовнішні фактори розвитку регіону);

• співвідношення загальнодержавного і регіонального аспектів розвитку, центрального і регіонального рівнів управління економікою;

• підйом економіки відсталих регіонів і освоєння нових регіонів та ресурсів;

• проблеми урбанізації;

• демографічна політика держави;

• аграрна політика країни.

в регіональній політиці виділяється макро- і мікрополітика. Мікрополітика своєю чергою поділяється на політику впливу на працю і політику впливу на капітал.

відповідно до суб'єкта управління розрізняють регіональну політику на рівні держави та власне на рівні регіону.

Відповідно до об'єкта управління регіональна політика поділяється на: галузеву і територіальну.

Галузева політика передбачає, передусім, розвиток галузі, а потім —території. При регіональній політиці територіального спрямування регулюванню підлягає загальна структура областей і економічних регіонів, тобто сукупність галузей економічного виробництва, що зосереджені в регіоні.

Відповідно до моделі територіального управління розрізняють такі види моделей:

1) модель обмеженої децентралізації;

2) модель регіональної автономії.

3) модель адміністративного нагляду.

Залежно від рівня розвитку держави виділяють регіональну політику країн з розвинутою та перехідною економікою; країн, що розвиваються.

Залежно від напряму реалізації регіональної політики виділяють такі види: зовнішню регіональну політику та внутрішню регіональну політику.

За сферою суспільного життя розрізняють такі види регіональної політики: економічна; екологічна; соціальна; науково-технічна; культурна; військова.