Методи аналізу рівнів економічного розвитку регіонів

Для характеристики рівня розвитку економіки регіону застосовуються узагальнюючі показники РПС, які визначають ступінь використання економічного потенціалу господарського комплексу, відображають якісну характеристику економічної діяльності регіону, включаючи невиробничу сферу:

- виробництво національного доходу на душу населення;

- продуктивність суспільної праці (валовий національний доход поділений на кількість працюючих у сфері матеріального виробництва);

- сукупний фонд споживання населенням регіону матеріальних благ та послуг на душу населення;

- виробництво національного прибутку на 1 грн. поточних витрат.

Перерозподіл національного доходу – це об’єктивний економічний процес, який відбиває всебічні зв’язки всередині та між різними сферами народного господарства, галузями та регіонами держави. Фінансові ресурси регіону складаються із засобів місцевих бюджетів та засобів підприємств, які виділені на регіональний розвиток.

Баланси – це система взаємопов’язаних показників, які характеризують наявність і використання матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів.

Збалансованість розглядається як взаємовідповідність ресурсів і потреб суспільного виробництва, відображає умови нормального функціонування економіки.

Звітні та планові баланси національної економіки потрібні для розробки комплексної системи показників оцінки економічного потенціалу України. Територіальні пропорції поділяються на загальноекономічні, міжрегіональні та регіональні. Комплексний розвиток регіонів забезпечується укладенням матеріальних, територіальних балансів. Провідним у збалансованості економіки регіонів є метод міжгалузевих балансів, результати яких дозволяють визначити співвідношення виготовленої, розподіленої та використаної чистої продукції, пропорції поділу чистої продукції кожної галузі на засоби виробництва та предмети споживання.

Дані міжгалузевих регіональних балансів характеризують спеціалізацію регіону, виявляють потенційні зв’язки між різними регіонами, виражають їх кількісно через показники завезення сировини та вивезення готової продукції.

Контрольні питання

1. За допомогою яких методів здійснюється аналіз розміщення продуктивних сил?

2. Які показники застосовуються для характеристики рівня розвитку економіки регіону?

3. Назвіть способи оцінки ефекту від економії витрат при раціоналізації розміщення продуктивних сил?

Завдання на самостійну роботу

1. Обґрунтуйте вибір методів аналізу РПС при розміщенні продовольчого магазину в нашому місті.

2. Обґрунтуйте вибір методів аналізу РПС при розміщенні виробничого підприємства в нашому місті.

Література

[1] c. 41 – 55.

[4] с. 60 – 69.

[5] с. 28 – 69.

[6] с. 179 – 228.

[7] с. 18 – 23.

ТЕМА 6. НАСЕЛЕННЯ ТА ТРУДОВІ РЕСУРСИ

1. Демографічна характеристика народонаселення України.

2. сільське і міське розселення населення.

Демографічна характеристика народонаселення.

Роль народонаселення як основи суспільного виробництва полягає у тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ. Крім того, це природна основа формування трудових ресурсів.

Основними показниками демографічного потенціалу є наступні:

• чисельність населення;

• динаміка чисельності населення;

• віково-статева структура;

• природний приріст населення.

Поліпшення якісного складу формує прогресивну структуру трудових ресурсів (особи віком до 40 років). Це найважливіший фактор трудозабезпечення галузей економіки.

Трудовий потенціал країни – це трудові ресурси країни з сукупністю їх кількісних та якісних показників, зайнятості та робочих місць.

Якість трудового потенціалу визначається за наступними показниками:

• якість працездатного населення;

• якість трудових ресурсів;

• якість сукупного робітника (робочої сили).

У кількісному відношенні трудовий потенціал визначається природним приростом, станом здоров’я, міграційною рухливістю, потребами суспільного виробництва у робочій силі, можливостями задоволення потреби працездатного населення у робочих місцях.

За даними Держкомстату України загальна чисельність наявного населення України станом на 1 січня 2005 р. становила 47 млн. 280,8 тис. осіб.

У статевій структурі за результатами Всеукраїнського перепису населення кількість чоловіків становила 46,3%, жінок 53,7%. Станом на 1.01.2005 кількість чоловіків складає 21,754 млн., жінок – 25,346 млн. осіб.

Чисельність населення зростає за рахунок відтворення (природного руху).

Відтворення населення — процес безперервного відновлення поколінь людей в їх історичній обумовленості. Характерною особливістю природного руху населення України за останні роки є помітне скорочення його приросту.

Під приростом населення розуміють збільшення чисельності жителів будь-якої території (області, району, населеного пункту) за будь-який проміжок часу (рік, період між переписами тощо). Такий приріст населення називається загальним і оцінюється у абсолютних чи відносних величинах.

Абсолютні величини приросту визначаються як різниця між кількістю населення даної території на кінець контрольованого періоду та на його початок і можуть бути додатними (позитивними) або від'ємними (негативними). Абсолютні значення загального приросту беруться за основу кількісних оцінок чисельності (динаміки) населення.

Відносні показники приросту визначаються у темпах приросту або через різні коефіцієнти. Темп приросту — відношення абсолютної величини приросту до загальної чисельності населення на початку досліджуваного періоду, що вимірюється у відсотках. Серед коефіцієнтів найбільшим поширенням користується відношення абсолютної величини загального приросту населення до пересічної за досліджуваний період чисельності населення даної території, яке вимірюється у проміле (%о), тобто показує величину приросту на 1000 жителів. Величина загального приросту населення складається з природного та механічного (міграційного) приросту.

Природний приріст є результатом двох процесів: народжуваності та смертності.

Народжуваність в Україні протягом останніх десятиріч зменшується. Загальна чисельність народжених зменшилася з 691,0 тис. у 1989 р. до 427,3 тис. у 2004р. Загальний коефіцієнт народжуваності знизився з 13,3 % у 1989 р. до 8,7% у 2004р.

Сумарний коефіцієнт народжуваності (кількість дітей, народжених однією жінкою впродовж усього життя) зменшився з 1,9 у 1989р. до 1,1 у 2004 р. Більшість шлюбних пар обмежуються однією дитиною.

В Україні поступово поліпшується показник очікуваної тривалості життя при народженні (з 66,9 р. у 1996р. - до 68,22 у 2004 р.), який є вищим, ніж у країнах із середнім рівнем розвитку людського потенціалу.

Рівень народжуваності в Україні у 2005 р. становив 8,7 на 1000 населення, рівень смертності, який є одним з найвпливовіших чинників показника очікуваної тривалості життя — 17,7 на 1000 населення.

Показник загальної смертності є вищим, ніж у країнах із середнім рівнем розвитку людського потенціалу.

Структура смертності населення за окремими нозологічними причинами за останні роки залишається стабільною: перше місце займають хвороби системи кровообігу (61,3 %), друге — злоякісні новоутворення (13,5%), третє — нещасні випадки, отруєння та травми (9,8 %), четверте — хвороби органів дихання (6,9 %). В останні роки спостерігається зменшення рівня материнської смертності.

Процес старіння населення є результатом передусім зменшення народжуваності та збереження її впродовж тривалого періоду на рівні, що не забезпечує навіть простого відтворення поколінь. В економічно розвинутих країнах до цього додається вплив зростання середньої тривалості життя населення. Істотною протидією старінню населення цих країн є міграція, оскільки приїжджає, в основному, молодь. В Україні ж, як і в більшості країн з перехідною економікою, міграція посилює вплив низької народжуваності, а помітного зростання середньої тривалості життя населення, особливо старшого віку, не спостерігається. Нині питома вага осіб у віці 65 років і старше в загальній чисельності населення перевищує чисельність населення до 14 років.

Протягом останнього десятиліття міграційні процеси відбувалися за нових географічних, правових та економічних умов, пов'язаних з виникненням нових незалежних держав, ринковими реформами, входженням України до міжнародної системи обміну населенням. Істотно зменшилася чисельність мігруючого населення (якщо наприкінці 80-х років цей показник становив 3,9 млн., то нині — 1,6 млн.), змінилася його структура.

Під міграціями населення розуміють переміщення людей по території, які пов'язані зі зміною постійного місця проживання та роботи і призводять до механічного приросту населення. Залежно від причин міграції бувають: економічні, політичні, релігійні, гуманітарні, екологічні, воєнні.

Міграційні процеси складаються з потоків вибуття та потоків прибуття населення за певний період (як правило, за рік). Різниця між числом прибулих та тих, що виїхали за цей період часу, визначається як сальдо міграцій, яке відображає збільшення або зменшення чисельності населення даної території за вказаний період і може бути позитивним (додатним) або негативним (від'ємним).

Більша частина всіх переїздів відбувається всередині регіонів України і близько третини - між ними, загальна міграційна інтенсивність збільшується у напрямі із заходу на схід. Найпотужнішими є міграційні потоки між сусідніми областями. Основним реципієнтом у міжрегіональному обміні населенням є м. Київ. Змінився характер міграційного обміну між містами та селами. На відміну від попередніх десятиріч потужний відплив сільського населення значно зменшився.

Істотно скоротилися зовнішні міграції. Основним партнером в обміні населенням для України залишається регіон СНД, передусім, Росія. Імміграція в Україну з-за меж колишнього СРСР обмежується близько 5 тис. осіб на рік. Серед іммігрантів найбільший відсоток належить іноземним студентам.

Особливістю національного складу населення України є його багато національність, за даними Всеукраїнського перепису населення на території країни проживали представники понад 130 національностей і народностей У національному складі населення України переважають українці, чисельність яких становить 77,8 % від загальної чисельності населення. Друге місце за чисельністю посідають росіяни.

Українську мову вважають рідною 67,5 % населення, для 29,6 % рідною є російська, для 2,9 % — інші мови. У сільській місцевості частка україномовного населення становить 85,8 % (російськомовного - 9,5 %), у міських поселеннях відповідно 58,5 % і 39,5 %.