куленко - основи графіячного дизайнує
.pdf
Графіка шрифту
світліший від текстури, у ньому відсутні злами в нижніх частинах рядків, і він зручно читаємиться і швидко напишеться (рис. 22).
Рис. 21. Текстура XIV ст.
Рис. 22. Ротунда ХIV ст.
Бастарда – від франц. bastard (несправжній). Цей шрифт з’я% вився у Франції в XIV ст. За своїм характером він стоїть між канце% лярським курсивом і книжковим письмом (рис. 23).
211
Куленко М.Я. Основи графічного дизайну
Рис. 23. Бастарда XV ст.
Наприкінці XV ст. у Нюрбернгу з’явився один з численних ва% ріантів готичних рукописних шрифтів часів Ренесансу – швабах (рис. 24).
Рис. 24. Швабах XV ст.
Дослідження засвідчили, що саме з нього почалось становлення німецького друкарського шрифту. Швабське письмо нагадувало більш досконалу ротунду.
Шрифт канцлей – від нім. kanzlei (канцелярія) народжений і виплеканий у придворних канцеляріях, де красота почерку набула першорядного значення (рис.25).
Фрактура – від нім. fraktur (надлом). Витончене письмо із за% витками, характерне для придворних канцелярій. В його розробці
212
Графіка шрифту
брав активну участь Альбрехт Дюрер. У 1513 р. цим шрифтом був надрукований “Молитовник Максиміліана”. Шрифт “фрактура” мав проміжні форми між готикою та антиквою. Фрактура була основним національним шрифтом у німецьких землях і збереглася до наших днів (рис. 26).
Рис. 25. Канцлей XVIII ст.
Рис. 26. Фактура XVI ст.
213
Куленко М.Я. Основи графічного дизайну
Ренесанс.
Повернення до античних форм письма
Період XIV%XVI ст., який характеризується небувалим розкві% том науки, культури, дав світу великих Данте, Петрарку, Бокаччо,
Мікеланжело, Рафаеля, Леонардо да Вінчі, Сервантеса, Шекспіра і отримав назву епохи Відродження.
Діячі науки, культури та мистецтва сприяли розвитку творчих сил та можливостей людини, звільненню від середньовічних догм, духовному розкріпаченню людини. Цей прорив у свідомості назвали гуманізмом епохи Відродження. Красота і велич людини, вивчення
античної духовної спадщини пояснюється тим, що вся культура
Відродження з її орієнтацією на античність була прямо протилежна
готиці.
Гуманісти відродили каролінгський мінускул, надавши йому за% січки, подібні римському маюскулу.
Помилково вважаючи, що це письмо античних часів (в VIII%XI
ст. у скрипторіях ранньосередньовічних монастирів каролінгським
шрифтом переписувались праці античних авторів), гуманісти назва% ли це письмо антиквою.
Цю назву шрифт отримав за схожість зі шрифтами античної доби. У XV ст. було винайдено книгодрукування, яке поставило до
шрифтів специфічні вимоги, на які необхідно було зважати.
З численних шрифтів епохи Відродження вирізняються найбільш
досконалі за формою: шрифти венеціанських друкарів XV ст. Ніколи
Ієнсона, Альда Мануція та француза Клода Гарамона. Шрифт Н.Ієнсона (1420%1480 рр.), ввібрав у себе кращі риси римського ка% пітального шрифту і гуманістичного письма без впливу готики. Він
став основою всіх кращих латинських шрифтів типу “антиква”, які
з’явились пізніше не тільки в Італії, а й у Франції, Німеччині, Англії, Нідерландах.
Альд Мануцій (1447%1515 рр.) створив власний світлий шрифт і вперше ввів у практику друкарської справи курсив – нахилений шрифт типу антикви.
Клод Гарамон (1480%1561 рр.) створив новий шрифт, викорис% тавши кращі зразки шрифтів М.Ієнсона та Альда Мануція. У шриф% тах К.Гарамона склався тип літер, який став класичним.
Леонардо да Вінчі (1451%1519 рр.) – знаменитий художник та
вчений – приділяв велику увагу питанням конструювання шрифту.
214
Графіка шрифту
Він будував літери в квадраті, розділеному на десять рівних частин. Художник вважав, що шрифт і архітектура перебувають у тісному внутрішньому зв’язку, тому закони побудови їх повинні бути спільними. Якщо антична архітектура має в своїй основі пропорції людського тіла, то вони мають зберігатись і в побудові шрифту. Збе% реглися зразки літер, сконструйованих цим великим майстром.
Лука Пачіолі (1468%1537 рр.) – послідовник Леонардо да Вінчі – розвинув далі теорію свого вчителя. У трактаті “Про божественні про% порції” (1509 р.) він дав детальний опис побудови шрифту. Літери Пачіолі будуються в квадраті з проведеними діагоналями і вписаним колом. Обов’язковою умовою виконання шрифту є точність побу% дови і ретельність викреслення кожного елемента літери.
Альбрехт Дюрер (1471%1528 рр.) сконструював весь латинський
алфавіт, взявши також за основу квадрат. Він суттєво спростив побу% дову літер, відмовившись від строгої математичної схеми. Дюрер ре% комендував чисельні елементи літер не викреслювати, а писати від руки, а також використовувати в практиці кілька варіантів однієї і тієї ж літери.
Жофруа Торі (1472%1533 рр.), взявши за основу методику Дюре% ра, підпорядкував шрифт ретельному викреслюванню (рис. 27).
Рис. 27. Літери Жоффруа Торі (з трактату “Квітучий гай”, 1529 р.)
За хронологією історичного розвитку шрифти епохи Відроджен% ня поділяють на три групи.
1. Стара (або гуманістична) антиква. Поява цього шрифту в часі співпадає з епохою Відродження. Його характеризує суттєвий зв’я% зок з манерою письма. Цим пояснюється наявність нахилених на% пливів у круглих елементах літер, контраст штрихів (1:2, 1:3). Го% ловні штрихи і кінці доповнюючих мають засічки з плавними за% кругленнями. Дослідженню, обробці і побудові цього типу шрифту
215
Куленко М.Я. Основи графічного дизайну
приділяли багато уваги визначні майстри свого часу: Феліче Фелічіа но, Леонардо да Вінчі, Нікола Ієнсон, Жоффруа Торі, Лука Пачіолі, Джовамбатіста, Палатіно, Альбрехт Дюрер, Адольф Руш, Клод Гара мон та ін (рис. 28 30).
Рис. 28. Літери Альбрехта Дюрера (1524 р.)
Рис. 29. Антиква венеціанського типу. Нікола Ієнсон (1479 р.)
216
Графіка шрифту
Рис. 30. Стара антиква
2. Перехідна антиква за часом співпадає зі стилем бароко. Пере хідною антиква називається тому, що вона є проміжною формою між старою антиквою та новою. Кут нахилу пера при виконанні шрифту “перехідна антиква” становить 15°, а в старій антикві він становить 30°. Нахил напливів в овальних літерах незначний. У маюскульних літерах головні штрихи мають тонкі засічки з маленьким заокруг ленням. Контраст штрихів більший, ніж у старій антикві (від 1:4 до 1:7). Кращі зразки шрифтів цієї групи належать голанцю Антону Янсону, англійцям Джону Баскервілю і Увільяму Кезлону, францу зу Пьєро Сімону Фурньє (рис. 31).
Рис. 31. Перехідна антиква
217
Куленко М.Я. Основи графічного дизайну
3. Нова антиква виникла в епоху класицизму. Цей шрифт вирі зняє дуже сильний контраст штрихів (1:10 і більше). Напливи оваль них літер зовсім не мають нахилу. Довгі тонкі засічки без закруглень вінчають головні штрихи шрифтів. Зв’язок з рукописною манерою не виражений. Одначе характер шрифту цієї групи можна передати пером, який має прямий зріз, і кромка зрізу пера лягає горизонталь но по верхній лінії рядка. Кут нахилу пера становить 0°, як в унціалі. Прямі елементи легко виконуються ширококінечним пером, а овальні літери добре виконуються широким пером меншого розміру в кілька прийомів. Найбільш відомими шрифтами нової антикви є шрифти, створені італійцем Джамбатістою Бодоні, французом Фірменом Дідо, німцем Юстусом Вальбаумом (рис. 32).
Рис. 32. Нова антиква
З нових малюнків шрифтів, що виникли на початку XIX ст. в Англії, слід відзначити акцидентні шрифти без засічок, які широко використовувались у рекламі. Через незвичайні форми їх назвали гротесковими.
Одночасно з гротесковими на початку XIX ст. у рекламах поча ли використовувати так звані “єгипетські шрифти із засічками”, які за формою наближаються до прямокутника. Вони відзначалися ма сивністю і за асоціацією з єгипетськими пірамідами виникла їхня назва – єгипетські. У XIX ст. був дуже поширений різновид єги петського шрифту, названий “італійським” (рис. 33). Це вузький шрифт, в якому засічки в кілька разів товщі за вертикальні штрихи. Єгипетські шрифти виникли в Англії, автором їх є Роберт Торн.
218
Графіка шрифту
Рис. 33. Італійський шрифт
Більш досконала форма єгипетського шрифту – кларендон, ав тор Бенджамін Фокс. Цей шрифт характерний помірними заокруг леннями засічок і має другу назву – “англійський єгипетський” (рис. 34), і другий шрифт – “французький єгипетський” (рис. 35), в якому засічки перетинають головний штрих під прямим кутом.
Рис. 34. Англійський кларендон
Рис. 35. Французький кларендон
219
Куленко М.Я. Основи графічного дизайну
У XX ст. одним з найбільших досягнень у розвитку шрифту ан тиква є шрифт, який надійшов у 1932 році на конкурс до лондонської газети “Таймс Нью Роман – шрифт” (рис. 36). Творцем його був відо мий теоретик та історик шрифту Стенлі Моррісон, він зробив понад 4000 проб поки досяг бажаного результату. Цей шрифт близький до перехідної антикви, він дуже виразний.
Рис. 36. Стенлі Морисон. Times New Roman. 1931
Серед великої кількості сучасних латинських шрифтів високи ми якостями відзначається шрифт “баскервіль”, що є сучасним зраз ком перехідної антикви (рис. 37). Автор – Денон Баскервіль, 1917 рік.
Шрифти цієї групи мають однакове або мало контрастне співвідношення головних і допоміжних штрихів з невеликими по товщеннями, які нагадують засічки антикви.
220