zap_1
.pdfдубові ліси з домінуванням зірочника ланцетовидного (Stellaria holostea), переліски багаторічної (Mercurialis perennis) на північному сході території.
Заболочені вільхові ліси (з Alnus glutinosa) сформувались по периферії Черемського болота (Carici elongatae-Alnetum). В трав’яному ярусі домінують осока побережна (Carex riparia), осока видовжена
(Carex elongata), осока гостровидна (Carex acutiformis), комиш лісовий (Scirpus sylvaticus), очерет лісовий (Phragmites australis). Харак-
терними є види родів Sphagnum i Polytrichum. На менш зволожених ділянках поширені вільхові ліси, де домінантами є безщитник жіночий
(Athyrium filix-femina), чорниця (Vaccinium myrtillus), щучник дернистий
(Deschampsia caespitosa), серед мохів найчастіше трапляються види Drepanocladus, Climacium. Значний за площею локалітет евтрофних заболочених лісів (217 га) розташований у південній частині, а кілька дрібних відмічені у північно-східній частині території заповідника. Менш трофні заболочені ліси з домінуванням сфагнів і очерету трапляються у найбільш обводнених екотопах, біля озер і боліт (94 га).
Березові ліси з домінуванням берези повислої (Betula pendula) найчастіше представлені зеленомоховими ценозами i тісно пов’язані з сосновими зеленомоховими, адже здебільшого формуються на їх місці після вирубок.
Угруповання з домінуванням берези пухнастої (Betula pubescens) найчастіше зустрічаються по периферії боліт та у межах болотних систем, невеликих западин i блюдець. Звичайними видами тут є береза низька (B. humilis), верба чорнична (Salix myrtilloides), верба козяча (S. caprea). У трав’яно-чагарничковому ярусi найчастіше домінує пухівка піхвова (Eriophorum vaginatum), добре розвинений ярус сфагнових мохів.
Значні площi зайняті болотною рослинністю. На досліджуваній території домінують мезотрофні та еумезотрофні дуже обводнені болотні комплекси, по їх периферiї в добре зволожених i проточних умовах сформувалися евтрофнi болота, а оліготрофні займають найменшi площi й трапляються невеликими острівцями. “Ядро” заповідника – еумезотрофне осоково-сфагнове болото Черемське, представлене у його центральній частинi ценозами з домінуванням осоки здутої (Carex rostrata), бобівника трилистого (Menyanthes trifoliata), журавлини болотної (Oxycoccus palustris), Shagnum fallax,
часто – зі значною кількістю берези пухнастої (Betula pubescens). Мезотрофні болотні комплекси представлені лісовими, рідколісносфагновими, трав’яно-сфагновими болотами. Значні площi центральної частини болота зайняті сфагновими угрупованнями з домінуванням очерету (Phragmites australis), осоки зближеної (Carex appropinquata),
381
осоки пухнатоплодої (C. lasiocarpa). Очеретово-журавлиново-сфагнові угруповання зі значною участю зелених мохів є одними з найпоширеніших ценозів (360 га), вони приурочені до берегів каналів та частково проточних ділянок Черемського болота. Оліготрофні ценози (38 га) представлені пригніченососновими угрупованнями з домінуванням пухівки піхвової (Eriophorum vaginatum), журавлини болотної (Oxycoccus palustris). У північно-східній частині заповідника є 25 га осоково-сфагнових угруповань зі співдомінуванням хвощів річкового (Equisetum fluviatile) і болотного (E. palustre).
Лучна рослинність займає незначні площі. Заплавні луки в межах заповідника відсутні. Невеликі ділянки лучної рослинності трапляються спорадично на узліссях та галявинах. Водна рослинність розвивається в озерах Черемське та Редичі, каналах i від’ємних формах рельєфу, які постійно затоплюються, характеризується незначною різноманітністю. Угруповання займають дрібні площі. Найпоширенішими є угруповання рдесника плаваючого
(Potamogeton natans), латаття сніжно-білого (Nymphaea candida),
елодеї канадської (Elodea canadensis), глечиків жовтих (Nuphar lutea). До Зеленої книги України (2009) занесено:
угруповання ялиново-чорновільхово-звичайнососнових лісів
(Piceeto (abietis) – Alneto (glutinosae) – Pineta (sylvestris)) та ялиново-
повислоберезово-звичайнососнових лісів (Piceeto (abietis) – Betuleto (pendulae) – Pineta (sylvestris));
угруповання ялинових лісів (Piceeta abietis); угруповання формації берези низької (Betuleta humilis);
угруповання формації фускум-сфагнової пригніченососнової
(Sphagneta (fusci) depressipinetosa);
угруповання формацій шейхцерієво-сфагнової (Scheuchzerietо (palustris) sphagneta), осоково–шейхцерієво–сфагнової (Cariceto– Scheuchzerietо (palustris) sphagneta);
угруповання формації альдрованди пухирчастої (Aldrovandeta vesiculosae);
угруповання формації латаття білого (Nymphaeeta albae); угруповання формації глечиків жовтих (Nuphareta luteae); угруповання формації їжачої голівки малої (Sparganieta minimi). Через ландшафтну неоднорідність, значну відмінність природно-
територіальних комплексiв за фізико-географічними умовами i невелику їх площу сформувався дуже строкатий рослинний покрив. Незважаючи на осушувально-меліоративні заходи й активну лісогосподарську діяльність, стан рослинності у цiлому задовільний і достатньо репрезентує особливості рослинного покриву Західного (Волинського) Полісся.
382
Провідними родами флори вищих судинних рослин є Carex – 44
види, Veronica – 17, Salix – 14, Galium – 12, Juncus – 11, Polygonum – 10, Trifolium – 10, Ranunculus – 9, Viola – 9, Geranium – 8). Така представленість родів і видовий склад вказують на формування в межах цієї території типової бореальної постгляціальної поліської флори з неморальними елементами. Систематична структура флори вищих судинних рослин виглядає так: 5 відділів, 7 класів, 54 порядки, 103 родини, 382 роди і 760 видів.
Із мохів, виявлених у заповіднику, до Додатку І Бернської конвенції, занесений Dicranum viride (Sull. et Lesq.) Lindb. (ур. Кухів Груд, грабоводубовий ліс), до Червоної книги України – псевдокаліергон трирядний
(Pseudocalliergon trifarium (F.Weber et D.Mohr) Loeske), скорпідій скорпіоноподібний (Scorpidium scorpioides (Hedw.) Limpr.), гелодій Бландова (Helodium blandowii (F.Weber et D.Mohr). Із водоростей заповідника до Червоної книги України занесено бамбузіну Бребіссона
(Bambusina brebissoni Kütz. ex Kütz.), хару виточену (Chara delicatula
C.Agardh), хару мохувату (Chara muscosa J.Groves et Bull.-Webst.).
В Черемському природному заповіднику нами відмічені види рослин, занесені до Червоної книги України (2009).
•Астрагал піщаний (Astragalus arenarius L.) рідкісний вид відкритих еолових валів, піщаних пагорбів у сухих соснових борах.
•Альдрованда пухирчаста (Aldrovanda vesiculosa) відмічена у північно-східній частині Черемського болота та в меліоративному каналі, де трапляється значно рідше.
•Баранець звичайний (Huperzia selago (L.) ex Bernh. ex Schrank et Mart.) зустрічається дуже рідко малочисельними локусами в дубово-сосновому лісі. Через активний збір виду як лікарської сировини в минулому й незадовільне відновлення популяції майже знищені. Вид дуже рідкісний, в заповіднику відмічено лише кілька крутин.
•Береза низька (Betula humilis Schrank) зустрічається досить часто на Черемському болоті окремими групами. Стан популяцій задовільний.
•Береза темна (Betula obscura A. Kotula) відмічена біля каналу урочища Гвуздець. Цей вид у даній місцевості характеризується вкрай незадовільним відновленням і потребує додаткових досліджень. Вид на межі зникнення.
•Борідник паростковий (Jovibarba sobolifera (Sims) Opiz.) освітлені ділянки соснових зелено-мохових борів, урочище Бугаєва Гора.
•Булатка червона (Cephalanthera rubra (L.) Rich.) відмічена поруч із вільховим лісом, ценози до двадцяти особин.
383
•Верба Старке (Salix starkeana Willd.) окремими кущами у невеликій кількості зростає по периферії Черемського болота.
•Верба чорнична (Salix myrtilloides L.) – досить звичайний вид на Черемському болоті. Зустрічається частіше по периферії болота і характеризується лінійним розміщенням популяцій.
•Верба лапландська (Salix lapponum L.) трапляється на Черемському болоті.
•Вовчі ягоди пахучі (Daphne cneorum L.). На досліджуваній території відмічено лише малочисельні парцели.
•Гвоздика несправжньопізня (Dianthus pseudoserotinus Blocki) - у вологих освітлених зниженнях біля дубово-соснового лісу.
•Гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.) зазвичай трапляється в листяних лісах, популяції знаходяться в доброму стані.
•Дифазіаструм сплюснутий (Diphasiastrum complanatum (L.) Holub) зафіксовано на відкритій ділянці соснового зеленомохового лісу.
•Жировик Лезеля (Liparis loeselii (L.) Rich) трапляється у центрально-східній частині Черемського болота, зазвичай поруч з хамарбією болотною (Наmmarbya paludosa). Зростає поодиноко або групами в основному по 2-3 особини на відстані від 10 до 200 м одна від одної.
•Журавлина дрібноплода (Oxycoccus microcarpus Tursz. ex Rupr.), що зростає на мохових купинах із Polytrichum strictum, зустрічається по периферії Черемського болота в оліготрофних умовах.
•Зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata (L.) R.Br.) відмічені у грабово-дубовому лісі в урочищі Кухів Груд. Популяції характеризуються невеликою чисельністю і щільністю.
•Зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus L.) відмічені у грабово-дубовому лісі в урочищі Кухів Груд. Популяція нечисельна, але у доброму стані.
•Коральковець тричінадрізаний (Corallorhiza trifida Chatel.).
Нами було відмічене місцезростання безпосередньо на Черемському болоті біля озера Редичі. Вид дуже рідкісний, зростає групами по дві-три особини.
•Коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) O. Kuntze) зустрічається по кілька особин у грабово-дубових лісах.
•Лікоподіела заплавна (Lycopodiella inundata (L.) Holub)
зростає на понижених піщаних ділянках, рівчаках, зазвичай
384
неподалік від ялинників та вологих соснових лісів. У заповіднику зафіксоване одне місцезростання.
•Лілія лісова (Lilium martagon L.) виявлена на двох затінених ділянках грабово-дубового лісу, де знаходиться у хорошому стані, трапляється поодиноко.
•Любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.) зустрічається в грабово-дубових, дубових і сосново-дубових лісах заповідника. Вид трапляється лише по кілька особин. Лише в грабоводубовому лісі популяції компактні та чисельні.
•Любка зеленоквіткова (Platanthera chloranta (Cust.) Rchb.)
відмічена в урочищі Кухів Груд, де зростає поруч із Platanthera bifolia.
•Малий комонник зігнутий (Succisella inflexa (Kluk) G. Beck) східна частина Черемського болота, евтрофні ділянки.
•Молодильник озерний (Isoёtes lacustris L.) зростає невеликими групами (по кілька особин) у південній частині озера Редичі, на піщаному мілководді.
•Осока дводомна (Carex dioica L.) рідко зустрічається в оліготрофних ділянках Черемського болота.
•Осока Девелла (Carex davalliana Smith) вид досить рідкісний
івідмічений лише у північно-східній частині Черемського болота.
•Осока тонкокореневищна (Carex chordorrhiza Ehrh.) звичайний вид мезотрофних та оліготрофних ділянок центральної частини Черемського болота.
•Осока торфова (Carex heleonastes Ehrh.) на Черемському болоті зрідка.
•Пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsii (Druce) Soό) на вологих луках біля вільхових лісів у північній частині заповідника, кілька особин виявлено в оліготрофній частині заболоченої ділянки з пригніченими соснами та очеретом.
• Пальчатокорінник плямистий (D. maculata (L.) Soό) зустрічається на вологих луках біля вільхових лісів у північній частині заповідника.
•Пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soό) відмічений на болоті Черемське (північно-східна та південносхідна частини). Популяції мають вигляд плям та смуг. Лінійні смуги близько 100-200 м відмічені в достатньо зволожених осоково-сфагнових та пухівково-сфагнових ценозах. Трапляється значно частіше, ніж пальчатокорінник травневий (D. majalis).
•Пальчатокорінник травневий (D. majalis (Rchb.) Hunt et Summerhayes) зустрічається досить рідко на багатих луках по периферії Черемського болота (північно-східна частина).
385
•Плаун річний (Lycopodium annotium L.) досить звичайний вид у заповіднику, інколи виступає домінантом або співдомінантом. Зустрічається в ялинниках та вологих мішаних лісах. Популяції досить чисельні й в хорошому стані.
•Пухирник малий (Utricularia minor L.) досить рідкісний вид водойм, заболочених струмків, відмічено також по периферії Черемського болота і в його заболочених пониженнях.
•Пухирник середній (Utricularia intermedia Hayne)
зустрічається досить часто на Черемському болоті, в тому числі по витоптуваних зволожених ділянках.
•Росичка довголиста (Drosera longifolia L.) в північній частині Черемського болота.
•Росичка середня (Drosera intermedia Hayne) зустрічається
впівнічній частині Черемського болота, у місцях витоку струмків та на західному узбережжі озера Редичі у складі осоковосфагнових угруповань. Популяції нечисельні. Нерідко на болотних стежках.
•Ситник бульбистий (Juncus bulbosus L.) знайдено у північній частині Черемського ПЗ, де трапляється на знижених блюдцях і старих лісових дорогах, які періодично затоплюються. Популяції не чисельні.
•Смілка литовська (Silene lithuanica Zapał.) зростає вздовж доріг, протипожежних розривів, на сухих пісках соснових борів.
•Сон розкритий Pulsatilla patens (L.) Mill. на сухих еолових піщаних валах південної експозиції схилів, урочище Бугаєва Гора.
•Ситняг сосочковидний (Eleocharis mamillata Lindb.) відмічено на Черемському болоті.
•Хамарбія болотна (Hammarbya paludosa (L.) O. Kuntze)
знаходиться на південній межі ареалу. Вид відмічено у найбільш обводненій і найменш зарослій чагарниками центральній частині Черемського болота. Трапляється часто і зростає в ценозах з домінуванням осоки здутої (Carex rostrata), бобівника трилистого
(Menyanthes trifoliata), шейхцерії болотної (Scheuchzeria palustris)
і сфагнових мохів.
•Шейхцерія болотна (Scheuchzeria palustris L.)
зустрічається досить часто на Черемському болоті та місцями домінує у витоптуваних місцях.
•Щитолисник звичайний (Hydrocotyle vulgaris L.) зафіксовано в ур. Кухів Груд біля вільхового лісу, де цей вид зростає на перезволоженій луці та безпосередньо у воді лісового
386
струмка. Популяція невелика, однією з особливостей є те, що вид зростає також серед сфагнових мохів, де особини вирізняються великим розміром.
До Європейського Червоного списку занесено вказану вище смілку литовську (Silene lithuanica Zapał.), глід український (Crataegus ucrainica Pojark.), який зростає поодиноко у дубово-сосновому лісі на острівці біля оз. Черемське, та козельці українські (Tragopogon ucrainicus Artemcz.), які зрідка трапляються на відкритих піщаних підвищеннях, поблизу соснових лісів із домішкою дуба. До Червоного списку МСОП занесено глід український (Crataegus ucrainica Pojark.). До видів, занесених до Додатку 1 Бернської конвенції, які трапляються на території заповідника, належать альдрованда пухирчаста (Aldrovanda vesiculosa L.), зозулині черевички справжні
(Cypripedium calceolus L.), жировик Лезеля (Liparis loeselii (L.) Rich), сон широколистий (Pulsatilla latifolia Rupr.).
Заповідник межує з 30-ти кілометровою зоною Рівненської АЕС (м. Кузнецовськ), його територія уражена внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (1986), тому постійний екологічний моніторинг є досить важливим. Для забезпечення ефективнішого охоронного режиму і збереження цілісності екосистем передбачено створення охоронної зони заповідника відповідно до розробленого Проекту організації розвитку території та охорони природних комплексів. Черемське болото розглядається (розроблено обгрунтування) як перспективний об’єкт із включення до переліку водно-болотних угідь міжнародного значення (Рамсарська конвенція).
Дослідження проводяться в напрямку оцінки різноманітності екосистем на основі картомоделювання. Спільно з науковим куратором заповідника (Національний університет біоресурсів та природокористування, Інститут лісового і садово-паркового господарства, кафедра лісівництва) проводиться вивчення закономірностей угруповань, динаміки, продуктивності журавлини болотної (Oxycoccus palustris) у заповідному режимі. Закладено еколого-ценотичний профіль та дванадцять науково-дослідних полігонів (постійних пробних площ).
Можливим є розширення території заповідника, зокрема включення до його території ландшафтного заказника загальнодержавного значення “Стохід” (площа 4420 га, у Маневицькому районі 1518 га, Камінь-Каширському – 2902 га) та заказників місцевого значення “Седлищенський” (гідрологічний, 350 га), “Новочервищанський” (орнітологічний, 153,5 га), “Тоболівський” (загальнозоологічний, 108 га), а також озер Лісове, Шині (Червище) із прилеглими лісовими масивами.
387
Список літератури
1.Андриенко Т.Л., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Растительный мир Украинского Полесья в аспекте его охраны. – К.: Наукова думка, 1983. – 216 с.
2.Андрієнко Т.Л., Коніщук В.В. Jovibarba sobolifera (Sims.) Opiz на Західному Поліссі // Вісник Волинського національного університету ім.
Лесі Українки, №15, м. Луцьк, 2008. – С. 129-136.
3.Андрієнко Т.Л., Онищенко В.А., Прядко О.І., Панченко С.М., Арап Р.Я., Коніщук В.В., Лукаш О.В., Карпенко Ю.О., Вірченко В.М., Чорноус О.П. Фіторізноманіття Українського Полісся та його охорона / Під заг. ред. Т.Л. Андрієнко. – Київ: Фітосоціоцентр, 2006. – 316 с.
4.Геоботанічне районування Української РСР. – К.: Наук. думка, 1977. – 302 с.
5.Літопис природи. Том 1-7. Черемський природний заповідник // Коніщук В.В. та ін. – Маневичі, 2003-2009 рр.
6.Коніщук В.В. Інтродуковані види у флорі Черемського природного заповідника // Наукова спадщина академіка М.М. Гришка. Матеріали конференції, присвячені пам’яті академіка М.М. Гришка – видатного селекціонера, генетика, ботаніка та громадського діяча (Глухів, 13-14
квітня 2005 р.). – Глухів: ГАПУ, 2005. – С. 72-74.
7.Коніщук В.В. Карта рослинності Черемського природного заповідника // Укр. ботан. журн. – 2003. – Т. 60, № 6. – С. 659-669.
8.Коніщук В.В., Коновальчук В.К., Парчук Г.В. Черемське болото – потенційне Рамсарське угіддя: проблеми і перспективи охорони // Вісник національного університету водного господарства та природокористування (збірник наукових праць), Випуск 1 (33). – Рівне, 2006. – С. 28-35.
9.Коніщук В.В. Нові місцезнаходження рідкісних рослин у Черемському природному заповіднику // Заповідна справа в Україні. –
Канів, 2004. – Том 10, Випуск 1-2. – С. 18-23.
10.Коніщук В.В. Моніторинг екологічних особливостей Oxycoccus palustris Pers. в Черемському природному заповіднику // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Серія: Біологія. – Тернопіль, 2007. – № 3 (33). – С. 110-115.
11.Коніщук В.В. Оцінка різноманітності екосистем Черемського природного заповідника на основі картографічного моделювання: Автореферат дисертаційної роботи кандидата біологічних наук: 03.00.16 / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. – К., 2006. – 20 с.
12.Коніщук В.В. Раритетна компонента біорізноманіття Черемського природного заповідника // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки №11 (Ч. ІІ). – Луцьк: РВВ “Вежа”, 2007 р.
–С. 125-132.
13.Коніщук В.В. Рідкісні види рослин Черемського природного заповідника // Український ботанічний журнал. – 2003. – Т.60, № 3. – С. 264-272.
388
14.Коніщук В.В. Хвойні ліси Черемського природного заповідника // Рослинність хвойних лісів України (матеріали робочої наради, Київ, листопад 2003 р). – К.: Фітосоціоцентр, 2003. – С. 111-122.
15.Незаймана краса Волинi / Вовк П.К., Терлецький В.К., Ященко П.Т. – Львів: Каменяр, 1989. – 69 с.
16.Прядко Е.И. Растительность и стратиграфия болота Черемошского в Западном Полесье / Вопросы физиологии, биохимии, цитологии и флоры Украины. – К.: Наук. думка, 1974. – 140 с.
389
ПЗ Ялтинський гірсько-лісовий
Ялтинський ПЗ знаходиться в АР Крим і розташований в межах земель Ялтинської міськради (так званої Великої Ялти). Заповідник було створено відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР № 84 від 20 лютого 1973 р. на базі Ялтинського лісгоспу у складі Оползневського, Алупкинського, Лівадійського та Гурзуфського лісництв. Заповідник підпорядкований Держлісагенству України. Його площа становить 14 523 га.
Заповідник розташований у південно-західній частині Кримського півострова і займає південний макросхил Головної гряди Кримських гір. Його територія являє собою смугу, витягнуту вздовж узбережжя Чорного моря із заходу на схід від пмт. Фороса до смт. Краснокам’янки на 49 км. Більша частина заповідника розташована на висоті понад 380 м н.р.м. і лише в окремих місцях спускається до моря. Максимальна відмітка заповідника знаходиться на висоті 1320 м н.р.м. Такий перепад висот зумовлює характер диференціації екосистем.
Відповідно до фізико-географічного районування (Екологічна …, 2006) територія заповідника належить до гірської країни Кримські гори, областей Головного гірсько-лучно-лісового пасма та Кримської південнобережної субсередземноморської. За геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2008) територія належить до Середземноморської області склерофільних лісів, маквісу, шибляку, фриган і томілярів, Кримсько-Новоросійської підпровінції, Гірськокримського округу хвойних та широколистяних неморальних та геміксерофільних лісів, степів і томілярів.
Формування Кримських гір пов’язане з альпійськими орогенезом. Після відступу моря спочатку сформувався острів, а пізніше в процесі підняття вичленилося три паралельних гряди, із яких найвища - південна, або Головна. Одночасно з підняттям гір посилились діяльність обвальних дислокацій і роль ерозійних процесів, що привело до розмежування гряд на окремі плато. На території заповідника гряда має відроги, що формують Ялтинський та Гурзуфський амфітеатри, схили яких у верхній частині мають крутизну 20-45º, місцями урвисті, а в нижній – 10-20º. Вершина гряди (яйла) являє собою горбисте плато з карстовими впадинами, що круто обриваються в південно-східному напрямку і полого спускаються в північно-західному. Підніжжя гірського масиву являє собою схил крутизною до 10º і носить назву Південного берега Криму (ПБК), що тягнеться смугою широтою від 1-2 до 6-8 км. У нижній частині Кримські гори складені темно-сірими тріасовими сланцями,
390
які відслонюються на ПБК. Вище знаходиться потужний шар юрських вапняків, що формують власне гірський масив.
Клімат заповідника змінюється відповідно до висоти гір. ПБК характеризується найтеплішим в Україні субсередземноморським кліматом. Середньорічна температура становить 13ºС. За рік тут випадає 550-560 мм опадів, більше половини в холодну пору року, в зв’язку чим зима волога та м’яка. Влітку опадів випадає мало, тому в цей період спостерігається посуха. З підвищенням висоти на 100 м температура знижується на 0,6º. Кількість опадів до висоти 600-800 м н.р.м. підвищується на 40-50 мм, а вище на 0-20 мм. На висоті 685 м н.р.м. середньорічна температура дорівнює 7,8ºС, середньозимова – 1ºС, середньолипнева 17ºС, середньорічна кількість опадів 770 мм, більшість яких припадає на теплий період, тому посушливих періодів не буває. Клімат яйли помірно-вологий. середньорічна температура становить 5,7ºС, середньосічнева – 4ºС, середньолипнева 15,4ºС, а середньорічна кількість опадів 980-1050 мм. Сніговий покрив тут тримається в 10 разів довше, ніж на ПБК. Характерною особливістю клімату яйли є сильні часті вітри “бора”.
Грунти теж в заповіднику змінююються залежно від висоти над рівнем моря. На ПБК формуються коричнево-бурі досить змиті грунти, що характеризуються невеликим вмістом гумусу. В середньому та верхньому лісовому поясі переважають бурі глинистота суглинистощебнисті грунти різної потужності (до 50-70 см) з різним вмістом гумусу, що залежить від кількості опадів, швидкості його розкладу, промивного режиму та інших факторів.
На яйлі представлені гірсько-лучні грунти, що мають високий вміст гумусу (6-25%), а в пониженнях рельєфу їх потужність досягає до 150 см. Зі зростанням крутизни схилів вони змінюються гірсько-степовими рензинами, потужність і вміст гумусу в яких знижується до 6-10%.
Таким чином, характерною особливістю зміни компонентів екосистеми є вертикальна поясність середземноморського типу, що індикується на основі рослинного покриву. Останній представлений чотирма поясами, в межах яких у залежності від крутизни, експозиції схилів, ці пояси опускаються або піднімаються. Нижній пояс тягнеться смугою від узбережжя до 400-450 м н.р.м. і представлений субсередземноморськими геміксерофітними угрупованнями.
Основним типом рослинності Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника є ліси, що займають 76% території заповідника, більше половини яких (57%) становлять ліси сосни кримської (Pinus pallasiana).
Велику площу займають лісові угруповання класу Quercetea pubescenti-petraeae. В їх деревостані переважно домінує дуб
391
пухнаcтий (Quercus pubescens), до нього домішуються граб східний
(Carpinus orientalis), ялівець високий (Juniperus excelsa), фісташка туполиста (Pistacia mutica), сосна кримська (Pinus pallasiana). В
підліску трапляються типові субсередземноморські види: ялівець колючий (Juniperus oxycedrus), в’язіль (гіпокрепіс) емероїдний
(Hippocrepis emeroides), дерен справжній (Cornus mas). Місцями густий ярус формують вічнозелені кущі рускуса понтійського (Ruscus ponticus). Типовими видами негустого травостою є куцоніжка скельна
(Brachypodium rupestre), псоралея смоляна (Psoralea bituminosa), осока Галлера (Carex hallerana), осока загострена (Carex cuspidata),
тонконіг неплідний (Poa sterilis), самосил гайовий (Teucrium chamaedrus), костриця борозниста (Festuca rupicоla), егоніхон фіолетово-голубий (Aegonychon purpureo-caeruleum), грястиця збірна
(Dactylis glomerata), круціата кримська (Cruciata taurica), ожика Форстера (Luzula forsteri), пирій вузлуватий (Elytrigia nodosa), фіалка темнолиста (Viola scotophilla), ясенець голостовпчиковий (Dictamnus gymnostylis) та багато інших.
Більш густі тінисті ліси на сухих та свіжих коричневих грунтах, в яких переважає граб східний (Carpinus orientalis), належать до асоціації Physospermo-Carpinetum orientalis (союз Carpino orientalisQuercion pubescentis Korzh. et Shelyag 1983). Крім граба східного, в
деревостані постійно трапляються дуб пухнастий (Quercus pubescens), дуб скельний (Q. petraea), клен польовий (Acer campestre), в чагарниковому ярусі домінує рускус понтійський (Ruscus ponticus), постійно трапляються дерен справжній (Cornus mas), ліщина звичайна (Corylus avellana), бруслина бородавчаста
(Euonymus verrucosa), шипшина собача (Rosa canina), жасмин кущовий (Jasminum fruticans). В трав’яному розрідженому (20-30%) покриві типовими є осока Галлера (Carex hallerana), осока Міхеля
(Carex michelii), егоніхон фіолетово-голубий (Aegonychon purpureocaeruleum), фізосперм корнубійський (Physospermum cornubiense),
переліска багаторічна (Mercurialis perennis), празелень звичайна
(Lapsana communis).
Сухіші місця на виходах скельних порід зайняті рідколіссям ялівця високого, площа яких у заповіднику становить менше 1% території заповідника. Ці угрупування віднесені до союзу JasminoJuniperion excelsae Didukh 1996 і представлені у заповіднику асоціацією Cisto-Arbutetum andrachnis Didukh 1996. В ксерофітних невисоких рідколіссях з низькою продуктивністю (Vа-Vб бонітету) домінує ялівець високий (Juniperus excelsa), вік дерев якого досягає 70-200 років, висота стовбура 5-12 м, діаметр 16-40 см. Постійними домішками є фісташка туполиста (Pistacia mutica), суничник
392
дрібноплодий (Arbutus andrachne), сосна кримська (Pinus pallasiana),
дуб пухнастий (Quercus pubescens). Підлісок (0,2-0,4) формують ялівець колючий (Juniperus foetidissima), чист кримський (Cistus tauricus), жасмин кущовий (Jasminum fruticans), в’язіль емероїдний
(Jasminum emeroides), держи-дерево звичайне (Paliurus spina-christi).
Характерною ознакою трав’яно-чагарничкового ярусу є його мозаїчність, високе флористичне багатство, зокрема, за рахунок ксерофітних елементів. Найтиповішим домінантом цієї асоціації є чий стоколосовидний (Achnatherum bromoides), а також такі злаки, як тонконіг неплідний (Poa sterilis), костриця Кальє (Festuca callieri), куцоніжка скельна (Brachypodium rupestre), пирій вузлуватий (Elytrigia nodosa), самосил гайовий (Teucrium chamaedrys), с. білоповстистий
(Teucrium polium), чебрець Кальє (Thymus roegneri), сонцецвіт Стевена (Helianthemum stevenii), фумана лежача (Fumana procumbens), ф. залозиста (Fumana viscidula), тощо. До характерних видів належать фібігія щитовидна (Fibigia clypeata), міхурник кілікійський (Colutea cilicica), жовтушник загострений (Erysinum cuspidatum), юринея брудна (Jurinea sordida), скорзонера кримська
(Scorzonera taurica).
Середній лісовий пояс, що простягається від 450 до 800 м, формують кримськососнові ліси з вкрапленням скельнодубових. Хвойні ліси найчастіше займають південні схили зі скелетними слабкорозвинутими рендзинами, бурими та коричнево-бурими грунтами. Вони належать до класу Erico-Pinetea (союз Pinion pallasianae Korzh. 1998, синонім – Brachypodio rupestris-Pinion pallasianae Didukh 2003). Ліси мають двотриярусну будову. Деревостан формує сосна кримська (Pinus pallasiana), яка має висоту дерев до 25 м, зімкнутість крон 0,6-0,9 і вік близько 100 років. В деревостанах місцями співдомінують дуб скельний (Quercus petraea), дуб пухнастий. Підлісок до 2-5 м утворюють скумпія шкіряна (Cotinus coggygria), ялівець колючий (Juniperus foetidissima), горобина грецька
(Sorbus graeca), г. звичайна (Sorbus aucuparia), глід кривочашечковий (Crataegus curvisepala). Трав’яний покрив густий, з домінуванням куцоніжки скельної (Brachypodium rupestre) та лазурника трилопатевого (Laser trilobum) з постійною участю дорикнія трав’янистого (Dorycnium herbaceum), егоніхону фіолетово-голубого
(Aegonychon purpureo-coeruleum), герані кримської (Geranium tauricum), самосилу гайового (Teucrium chamaedrys), підмаренника білого (Galium album), будяка вовнистоквіткового (Cirsium laniflorum) та інших видів. В більш світлих кримськососнових лісах ростуть в’язіль увінчаний (Coronilla coronata), ясенець голостовпчиковий
(Dictamnus gymnostylis), підмаренник Біберштейна (Galium
393
bieberstenii), жабриця вилчаста (Seseli dichotomum), півонія кримська (Paeonia daurica). В темніших лісах, на розвинутіших грунтах і при наявності густішого намету листяних порід та кущів, типовими видами є фіалка Зиге (Viola sieheana), фіалка темнолиста (Viola scotophylla), осока Галлера (Carex hallerana), грястиця збірна (Dactylis glomerata), любка зеленоквіткова (Platanthera chlоіrantha).
Скельнодубові ліси, характерні для середнього лісового поясу, у
заповіднику представлені союзом Lathyro laxiflori-Quercion petraeae Didukh 1996. Вони займають близько 2% площі заповідника, поширені на пологіших менш інсольованих схилах на бурих добре розвинутих сухих і свіжих грунтах. Домінантами деревного ярусу є дуб скельний (Quercus petraea), граб звичайний (Carpinus betulus),
клен польовий (Acer campestre). Діагностичними видами цих лісів є любка зеленоквіткова (Platanthera chlorantha), чина рідкоквіткова
(Lathyrus laxiflorus), фіалка Зига (Viola sieheana), нечуйвітер споріднений (Hieracium gentile). У підліску ростуть дерен (Cornus mas), глід дрібнолистий (Crataegus microphylla), глід кривостовпчиковий
(Crataegus curvisepala), берека (Sorbus torminalis), скумпія шкіряна
(Cotinus coggygria). Трав’яний покрив флористично багатий. В типових,
мезофільніших лісах (ас. Laserpitio hispidi-Quercetum petraeae Didukh 1996), в ньому переважають фізосперм корнубійський (Physospermum cornubiense), егоніхон фіолетово-голубий (Aegonychon purpureocaeruleum), конвалія звичайна (Convallaria majalis). Їх характерними видами є лазурник трилопатевий (Laser trilobum), ластовень розлогий
(Vincetoxicum laxum), стародуб щетинистий (Laserpitium hispidum),
маруна щиткова (Pyrethum corymbosum), перстач дрібноквітковий
(Potentilla micrantha), осока загострена (Carex cuspidata), підмаренник м’який (Galium mollugo), фіалка темнолиста (Viola dehnhardtii), булатка довголиста (Cephalanthera longifolia). В лісах на стрімких схилах, виходах корінних порід, які мають розріджений та низький деревостан
(ас. Poo sterilis-Quercetum petraeae Didukh 1996), домінує тонконіг неплідний (Poa sterilis), рідше ожика Форстера (Luzula forsteri), диференційними видами є горошок кашубський (Vicia cassubica),
мушмула німецька (Mespilus germanica).
Фрагментарно в середньому та на межі верхнього поясу трапляються грабові та ясенові ліси, що займають біля 5% площі заповідника. Перші представлені асоціацією Lasero trilobi-Carpinetum betuli Didukh 1996. Деревостан цих лісв формує граб звичайний (Carpinus betulus) з участю ясеня високого (Fraxinus excelsior), бука лісового
(Fagus sylvatica), дуба скельного (Quercus petraea), клена польового
(Acer campestre), тощо. Ярус кущів у таких тінистих лісах не формується або складається із дерена (Cornus mas). Домінантами трав’я-
394
ного покриву є фізосперм корнубійський (Physospermum cornubiense), лазурник трилопатевий (Laser trilobum), купина запашна (Polygonatum odoratum). Діагностичними видами, крім лазурника трилопатевого
(Laser trilobum), є чина круглолиста (Lathyrus rotundifolius), бруслина широколиста (Euonymus latifolius), б. бородавчаста (E. verrucosa), егоніхон фіолетово-голубий (Aegonychon purpureo-caeruleum).
Ясенові ліси знаходяться в найбагатших умовах на темнобурих грунтах (D2-3) у зниженнях рельєфу і представлені у заповіднику асоціацією Ranunculo constantinopolitani-Fraxinetum excelsioris Didukh 1996. Високий густий деревостан формує ясен (Fraxinus excelsior) із значною домішкою граба звичайного (Carpinus betulus) та участю дуба скельного (Quercus petraea), клена польового (Acer campestre), липи кавказької (Tilia begoniifolia), черешні (Cerasus avium), в’яза гірського (Ulnus glabra). Ярус кущів не характерний для цих лісів, але інколи його формує ліщина (Corylus avellana). В досить густому трав’яному покриві найчастіше домінує жовтець костянтинопольський
(Ranunculus constantinopolitanus), який є характерним видом цієї асоціації. До числа останніх належать також нітрофільні підмаренник чіпкий (Galium aparine), арум видовжений (Arum elongatum), смирній пронизанолистий (Smyrnium perfoliatum), рястка понтична (Ornithogalum ponticum). Типовими видами є переліска багаторічна
(Mercurialis perennis), фізосперм корнубійський (Physospermum cornubiense), купина багатоквіткова (Polygonatum multiflorum),
первоцвіт звичайний (Primula acaulis), із ранньовесняних – підсніжник складчатий (Galanthus plicatus), зубниця п’ятилиста (Dentaria quinquefolia), проліска дволиста (Scilla bifolia) тощо.
Верхній лісовий ярус в Ялтинському заповіднику не широкий (900-1200 м н.р.м.). Це пояснюється тим, що заповідник займає південний макросхил. Він представлений лісами сосни Коха (Pinus kochiana), що споріднена з сосною звичайною (Pinus sylvestris) і часто розглядається як окремий підвид. Ці ліси належать до класу EricoPinetea і розглядаються як реліктові борові ліси. Їх відносять до союзу Carici humilis-Pinion kochianae Didukh (1990) 2001, і
характеризуються домінуванням у травостої осоки низької (Carex humilis). Представлені двома асоціаціями Ortilio-Pinetum kochianae Korzh. 1986 та Pimpinello lithophilae-Pinetum kochianae Korzh. 1986.
Перша асоціація поширена в нижній частині поясу, де деревостан високий (до 25м), має ІІ-ІІІ бонітет. Велику домішку становлять сосна кримська (Pinus pallasiana), дуб скельний (Quercus petraea), бук лісовий (Fagus sylvatica), під затіненим наметом зростають лазурник трилопатевий (Laser trilobum), конвалія звичайна
(Convallaria majalis), фізосперм корнубійський (Physospermum
395
cornubiense). Меншу роль відіграє осока низька (Carex humilis), рідко трапляються ортилія однобока (Orthilia secunda), грушанка зеленоквіткова (Pyrola chlorantha).
Друга асоціація, що займає верхню частину прияйлинських схилів та виходить на яйлу, характеризується розрідженим деревостаном, стовбури дерев часто скривлені, зігнуті, покручені (бонітет ІІІVa). До сосни домішується бук лісовий (Fagus sylvatica), клен Стевена (Acer stevenii), граб звичайний (Carpinus betulus). Підлісок відсутній або утворений скумпією шкіряною (Cotinus coggygria). Трав’яний покрив густий, в ньому домінує осока низька (Carex humilis). Діагностичними є види лучних степів яйли: гадючник звичайний (Filipendula vulgaris), роговик Біберштейна (Cerastium biebersteinii), звіробій альпійський (Hypericum alpigenum), пирій щетинистий (Elytrigia strigosa), стоколос каппадокійський (Bromopsis cappadocica), бедринець каменелюбний (Pimpinella lithophila),
чебрець Кальє (Thymus roegneri), підмаренник справжній (Galium verum) тощо.
На північних схилах в пониженнях рельєфу верхнього лісового поясу та у карстових воронках яйли на свіжих темнобурих гірських грунтах поширені букові ліси, які займають біля 7% площі заповідника і належать до асоціації Lathyro aurei-Fagetum tauricaе Borhidi 1962. Ці ліси досить тінисті, густі (0,9-1,0) з одноярусним деревостаном, складеним буком лісовим (Fagus sylvatica). Трав’яний покрив розріджений, типовими видами є умброфіти підмаренник запашний (Galium odoratum), переліска багаторічна (Mercurialis perennis), купина багато-
квіткова (Polygonatum multiflorum), молочай мигдалевидний (Euphorbia amygdaloides), первоцвіт звичайний (Primula acaulis), багатий геофітами, які на початку літа закінчують вегетацію. Діагностичними видами цієї асоціації є чина золотиста (Lathyrus aureus), конвалія звичайна (Convallaria majalis), осока пальчаста (Carex digitata), фіалка темнолиста (Viola scotophylla), півонія кримська (Paeonia daurica).
Типовими видами є ранньовесняні підсніжник складчастий (Galanthus plicatus), зубниця п’ятилиста (Dentaria quinquefolia), ряст порожнистий
(Corydalis cava) та ряд орхідних: гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis),
любка зеленоквіткова (Platanthera chlorantha), булатка довголиста
(Cephalanthera longifolia), булатка великоквіткова (Cephalanthera damasonium), зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata).
На кам’янистих розсипах у верхньому лісовому поясі на бурих вилугованих грунтах фрагментарно трапляються ліси клена Стевені
(Acer stevenii), що належать до асоціації Fago-Aceretum stevenii Borhidi 1962. Висота дерев клена Стевенa 3-10 м при діаметрі стовбурів до 30 см, він часто має кущовидну форму. В таких
396
деревостанах зрідка трапляються бук лісовий, граб звичайний, ясен високий. Ярус кущів не утворюється, або його формує дерен справжній (Cornus mas). В трав’яному покриві переважають переліска багаторічна (Mercurialis perennis), фізосперм корнубійський
(Physospermum cornubiense), купина широколиста (Polygonatum hirtum), підмаренник запашний (Galium odoratum), зубниця п’ятилиста (Dentaria quinquefolia). Діагностичними видами є щитник чоловічий
(Dryopteris filix-mas), глуха кропива пурпурова (Lamium purpureum), ряст Маршалла (Corydalis marschalliana).
Столоподібна вершина Головної гряди, на яку поширюється територія заповідника, зайнята гірськими лучними степами, угруповання яких в пониженнях рельєфу чергуються з буковими лісами, луками, а на виходах гряд – петрофітною рослинністю. Гірські степи, що відносяться до класу Festuco-Brometea, представлені угрупуваннями союзу Cаriсі humilis-Androsаcion Didukh 1983, і належать до двох асоціацій Pоtentilletum depressae Didkh 1983 та Stipetum lithophilae Didukh 1983. Фітоценози першої асоціації – типові лучно-степові, що розвиваються на рендзинах потужністю більше 20 см. Домінантами їх виступають осока низька (Carex humilis), костриця скеляста (Festuca rupicola), стоколос каппадокійський (Bromopsis cappadocica), а
співдомінантами є гадючник звичайний (Filipendula vulgaris), перстач притиснутий (Potentilla depressa), чебрець Кальє (Thymus roegneri),
сонцесвіт Стевена (Helianthemum stevenii). Діагностичними видами, крім перстача притиснутого, є горлянка східна (Ajuga orientalis), цибуля яйлинська (Allium jailae), нечуйвітер Баугіна (Hieracium bauhinii),
конюшина сумнівна (Trifolium ambiguum), люцерна серповидна
(Megicago falcata), вероніка кримська (Veronica taurica), підмаренник справжній (Galium verum. Асоціація Stipetum lithophilae виділяється на основі досить чітко специфічних характерних петрофільних видів зі вузькою амплітудою: ковили каменелюбної (Stipa lithophila), зіноваті багатоволосистої (Chamaecytisus polytrichus), кизильника цілокрайого
(Cotoneaster integerrimus), переломника кримського (Androsace taurica),
келерії лопатевої (Koeleria lobata), заячої конюшини Біберштейна
(Anthyllis biebersteiniana), залізниці кримської (Sideritis taurica), дроку білуватого (Genista albida), скорзонери кучерявої (Scorzonera crispa). Як правило такі угрупування формуються в умовах слабо розвинутих грунтів, в місцях виходу на поверхню вапняків, тобто вони є перехідною ланкою до петрофітних ценозів.
Власне петрофітні ценози на яйлі представлені угрупованнями класу Sedo-Sclerаnthetea (пор. Alysso-Sedetalia) та Asplenietea trichomanis.
397
Луки, що займають карстові зниження Ай-Петринської яйли, належать до класу Molinio-Arrhenatheretea і представлені тут характерним для Криму союзом Helictotricho (compressi)-Bistortion officinale Didukh et Kuzemko 2009. В таких угрупованнях домінують види роду Alchemilla, куцоніжка пірчаста (Brachypodium pinnatum),
вівсюнець стиснутий (Helictotrichon compressum), тонконіг лучний (Poa pratensis), костриця лучна (Festuca pratensis), грястиця скупчена
(Dactylis glomerata), гадючник звичайний (Filipendula vulgaris). Крім того, діагностичними та константними видами є буквиця лікарська
(Stachys officinalis), суниці зелені (Fragaria viridis), герань кривавочервона (Geranium sanguineum), ожика польова (Luzula campestris),
конюшина альпійська (Trifolium alpestre), к. середня (T. medium).
У заповіднику дуже поширені відслонення вапняків, місцями вони утворюють прямовисні стінки заввишки кілька сотень метрів. У тріщинах таких відслонень формуються угруповання хазмофітів класу Asplenietea trichomanis. Найбільш відкриті сухі угруповання представлені союзом Asplenion rutae-murariae, які характеризуються аспленієм муровим (Asplenium ruta-muraria), аспленієм волосовидним
(A. trichomanes), скрібницею аптечною (Ceterach officinarum).
Угруповання затінених місць належать до союзу Сystopteridion. Для них характерні пухирник ламкий (Cystopteris fragilis), багатоніжка звичайна (Polypodium vulgare), різуха кавказька (Arabis caucasica),
ломикамінь зрошуваний (Saxifraga irriqua).
Рухляки карбонатних порід, що формуються під стінками, заселяються специфічними видами: соболевскією сибірською
(Sobolewskia sibirica), глухою кропивою голою (Lamium glaberrimim).
До Зеленої книги України включено 11 синтаксонів рослинності, виявлених у заповіднику:
угруповання балканськодубових лісів тисових (Fageta (sylvaticae ssp. moesiacae) taxosa (baccatae));
угруповання високоялівцевих рідколісь (Junipreta excelsae); угрупованнядрібноплодосуничниковихрідколісь(Arbuteta andrachnis); угруповання скельнодубових лісів деренових (Querceta
(petraeae) cornoza (maris));
угруповання кохососнових лісів (Pineta kochianae); угруповання кримськососнових лісів (Pineta pallasianae); угруповання туполистофісташкових рідколісь (Pistacieta muticae); угруповання формації чиста кримського (Cisteta taurici);
угруповання формації асфоделіни жовтої та кримської
(Asphodelineta luteae et tauricae);
угруповання формації ковили каменелюбної (Stipeta lithoplilae); угруповання формації (Cariceta humilis).
398
Згідно проведеної нами інвентаризації (Шеляг-Сосонко, Дідух, 1980) флора Ялтинського ПЗ нараховує 1363 вищих судиних рослин, що належать до 509 родів, 100 родин. В цілому систематична структура флори середземноморського типу. В Ялтинському ПЗ трапляється один ендемічний рід флори України та Криму – Rumia із родини Apiaceae, представлений румією критмолистою (Rumia crithmifolia (Willd.) Koso-Pol.), яка зростає на кам’яних відслоненнях та степах, а в заповіднику – в розріджених ялівцевих різноліссях.
У флорі нараховують 115 ендемічних видів (хоча ранг окремих із них є дискусійним), що належать до 62 родів та 26 родин. При цьому шість видів є вузьколокальними ендеміками, що зростають лише на території заповідника та в його околицях: глуха кропива гола (Lamium glaberrimim (K.Koch) Taliev), соболевскія сибірська (Sobolewskia sibirica (Willd.) P.W. Ball), жабриця Леманна (Seseli lehmannii Degen),
жовтець розсічений (Ranunculus dissectus M.Bieb.), аденофора кримська (Adenophora taurica (Sukacz.) Juz.), очанка кримська
(Euphrasia taurica Ganesch. ex Popl.).
За характером генезисних зв’язків та еколого-ценотичними особливостями всі ендеміки можна розподілити на п’ять груп. Перша включає види, що ростуть в найбільш ксеротичних умовах і пов’язані з близькими видами флор Закавказзя, Малої та Передньої Азії: березка приквіткова
(Convolvulus bracteosus Juz.), б. таврійська (C. tauricus (Bornm.) Juz.),
гвоздика низька (Dianthus humilis Willd. ex Ledeb.), соболевскія сибірська
(Sobolewskia sibirica (Willd.) P.W. Ball), глуха кропива гола (Lamium glaberrimim (K.Koch) Taliev), друга – лісові види, пов’язані з флорами Середземномор’я (Балкани): чина пальчаста (Lathyrus digitatus (M.Bieb.) Fiori), півонія кримська (Paeonia daurica Andrews), герань кримська (Geranium tauricum Rupr.), третя – види, генетично пов’язані з горами Європейського Середземномор’я (родів Thymus, Helianthemum, Teucrium), четверта – види, анцестральні форми яких пов’язані з більш північними флорами: переломник кримський (Androsace taurica Ovcz.),
жовтозілля яйлинське (Tephroseris jailicola (Juz.) Konechn.; Senecio jailensis Juz.), аденофора кримська (Adenophora taurica (Sukacz.) Juz.) і
нарешті п’ята – апомікти та гібридогенні раси, характерні для високогірних яйлинських томілярів, степів, петрофітних угруповань та соснових лісів.
Лишайники Ялтинського гірсько-лісового ПЗ за даними О.Є. Ходосовцева й О.В. Богдана (2005) представлені тут 335 видами, що належать до 105 родів, 42 родин.
В заповіднику нараховується 183 види мохів, що складає біля 60% видів бріофлори Криму. При цьому найбільш специфічною є
399
яйла, де трапляються 27 (29,7%) видів, що не заходять в інші пояси
(Партика, 1995).
У заповіднику виявлено 100 видів судинних рослин, занесених до Червоної книги України (2009), 17 видів із Червоного списку МСОП, 28 видів з Європейського червоного списку і 10 видів з Додатку І Бернської конвенції, всього 113 видів, занесених хочо б до одного із цих переліків:
•аденфора кримська (Adenophora taurica (Sukacz.) Juz.) (МСОП, ЄЧС, ЧКУ) – на Гурзуфському сідлі на схилах, що прилягають до вершини Бабуган-яйли серед сосни Коха (Pinus kochiana);
•адіантум венерин волос (Adiantum capillus-veneris L.) (ЧКУ);
•анакамптис пірамідальний (Anacamptis pyramidalis (L.) Rich.) (ЧКУ);
•арум білокрилий (Arum albispathum Stev. ex Ledeb.) (ЧКУ);
•аспленій чорний (Asplenium adiantum-nigrum L.) (ЧКУ);
•астрагал понтійський (Astragalus ponticus Besser) (ЧКУ);
•астраканта арнакантова (Astracantha arnacantha (M.Bieb.) Podlech) (МСОП, ЧКУ);
•асфоделіна жовта (Asphodeline lutea (L.) Rchb.) (ЧКУ);
•беладонна звичайна (Atropa bella-donna L.) (ЧКУ);
•билинець довгорогий (Gymnadenia conopsea (L.) R.Br.) (ЧКУ);
•борщівник лігустиколистий (Heracleum ligusticifolium Bieb.) (ЄЧС, ЧКУ);
•борщівник пухнастий (Heracleum pubescens (Hoffm.) Bieb.) (МСОП, ЄЧС, ЧКУ);
•булатка великоквіткова (Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce) (ЧКУ);
•булатка довголиста (Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch) (ЧКУ);
•булатка червона (Cephalanthera rubra (L.) Rich.) (ЧКУ);
•бурачок чашечкоплодий (Alyssum calycocarpum Rupr.) (МСОП, ЄЧС);
•волошка Ванькова (Centaurea vankovii Klokov) (ЧКУ);
•волошка козяча (Centaurea caprina Steven) (ЧКУ);
•волошка Компера (Centaurea comperiana Steven) (ЧКУ);
•волошка Стевена (Centaurea steveniana Klokov) (ЧКУ);
•волошка червоноквіткова (Centaurea rubriflora Illar.) (ЧКУ);
•глуха кропива гола (Lamium glaberrimim (C. Koch) Taliev) (МСОП, ЄЧС, ЧКУ) - на осипах на висоті 1100-1450м н.р.м., у заповіднику знаходиться дві із п’яти популяцій цього вузькоендемічного виду;
400