твори з дитячої літератури / конспекти д / konspekt_dit.lit.13 рильський тичина

Тема: Специфіка творчості П.Тичини і М.Рильського для дітей. Картини природи у віршах поетів.

1. Специфіка творчості П.Тичини для дітей. Картини рідної природи у віршах поета («Хор лісових дзвіночків»‚ «Гаї шумлять».

2. Казки письменника: «Дударик»‚ «Івасик-Телесик».

3. Ідейно-художній зміст поеми «Сирітка».

4. Цикл поезій М.Рильського про дитинство і природу: «Веснянка»‚ «Травнева пісня»‚ «Річка»‚ «Школярці»‚ «Пісня про ялинку»‚ «Білі мухи». Важлива роль пейзажів у відтворенні настрою дітей.

Література:

1. Білецький О.І. Літературно-критичні статті. - К.: Дніпро, 1990. (Статті "Володимир Сосюра", "Павло Тичина", "Творчість Максима Рильського").

2. Неврлий М. Українська радянська поезія 20-х років: Мікропортрети в художніх стилях і напрямах. - К.: Вища школа, 1991

3. Грабович Г. Диптих про Тичину // Грабович Г. До історії української літератури

4. Зеров М. "Вітер з України" (Третя книжка Тичини) // Зеров М. Твори: В 2 т. - Т. 2. - К.: Дніпро, 1990. - С. 492-505.

5. Стус В. Феномен доби (Сходження на Голгофу слави).-К.: Знання, 1993.

6. Тельнюк С.В. Молодий я, молодий...: Поетичний світ Павла Тичини (1906-1925). - К.: Дніпро, 1990

7. Міщенко Л. Максим Рильський у Львові: До 100-річчя від дня народження письменника // Дзвін. - 1995. - № 3. - С. 140-145.

8. Новиченко Л.М. Поетичний світ Максима Рильського. - Кн. 1. - К.: Наукова думка, 1980. - Кн. 2. - К.: Наукова думка, 1993.

Павло Григорович Тичина — один із основоположників української дитячої літератури ХХ століття. За свою багаторічну діяльність на літературній ниві він створив не лише прекрасні, глибоко ліричні й філософські поезії для дорослих, але й написав чимало чарівних творів для малого і юного читача (пісень, казок, віршів, поем).

Уже в збірці ранніх творів «Сонячні кларнети» (1918) є ряд оригінальних віршів для дітей («Хор лісових дзвіночків», «А я у гай ходила»), в яких поет щиро розмовляє з дітьми, розповідаючи їм про красу природи, про їх улюблених тварин і птиць, прищеплює дітям любов до рідного краю.

Найхарактернішими ознаками творів П. Тичини для дітей є глибокий оптимістичний їх характер, простота і безпосередність у вираженні настроїв молодих героїв. Проникаючи в психологію дітей, автор створює образи і цілі картини крізь призму уявлень свого молодого читача.

Вірш «А я у гай ходила» відзначається винятковою лаконічністю виразу, пісенністю ритму, розповідною формою викладу думок. Тичина вдало передає монологічну форму дитячого висловлювання, і говорячи про зозулю, автор досягає відповідного звуконаслідування, чим прагне наблизити читача до обставин, про які йде мова.

Чіткості, виразності і типізації мови юної героїні Тичина досягає специфічними лексико-фразеологічними засобами; вживанням зменшених і пестливих слів та пісенних зворотів («А там дерева —люлі... І все отак зозулі: ку-ку!., зайчика зустріла»), а також особливістю синтаксичної побудови: вживанням інверсії, еліпсиса тощо («А я у гай ходила по квітку ось яку!»).

Вірш «Хор лісових дзвіночків» побудований, як маршова пісенька для повільної дитячої ходи. Під його легку мелодію діти влаштовують коло і хором співають, І прославляючи день, сонце.

В період відбудови П. Тичина звертається до жанру казки. Він пише для дітей молодшого віку дві віршовані казки — «Дударик» та «Івасик-Телесик».

Переосмислюючи образи старих народних казок, автор створює нові казкові образи, які були прямим відгуком на ті колосальні зміни.

В стару казку про Дударика заглядає сучасність. Талановитий музикант хлопчик Дударик змальовується поетом в умовному казковому світі. На допомогу Дударикові приходять незвичайний коник; чарівна сопілка, фантастична пташка-крилашка. Всі героїчні вчинки Дударика спрямовані проти царя. Тичина надає своїй казці гострополітичного звучання. Передбачаючи життя на сто років уперед, Дударик навчає людей, що можна жити й без царя:

Як заграв він, як заграв,

Ціле царство підняв,—

Люд танцює, люд питає,

Ой чого ж це так світає?

він узяв та й одкрив їм усе чисто на сто років уперед‚

Що можна й без царя,

Що можна й без цариці,—

Отакий був Дударик.

Образи, мова й художні засоби казки П. Тичини «Дударик» цілком відповідають жанру народних казок, але разом з тим вони несуть на собі і нове навантаження — виражають думку про неминучу загибель старого світу— світу експлуатації і визиску. Використовуючи казковий матеріал, Тичина сміливо поводиться з ним, домагаючись художньої виразності твору і його політичної гостроти. Поет уникає, наприклад, традиційних казкових повторів, і це не йде на шкоду казці. З допомогою лаконічних фраз автор домагається-жвавого розгортання сюжету.

Мотиви іншої популярної на Україні народної казки про Івасика-Телесика П. Тичина використав для створення своєї власної казки «Івасик-Телесик». В казці поета наявна нова фантастика, що базується на реальній науковій основі і відбиває конкретне життя уже нового, радянського періоду. Роздумуючи над великим майбутнім авіації нашої країни, автор вдало розкриває думки вчених, їх гіпотези, які незабаром перетворяться в дійсність.

У казці «Івасик-Телесик» Тичина використовує вже відомий мотив народної казки про хлопчика Телесика і хитру змію, але він сміливо вносить сюди і нові елементи, яких не було і не могло бути в старій казці.

Казка Тичини розпочинається, як народна казка, і розповіді про діда й бабу, в яких був син Івасик. Потім і говориться про те, як Івасик ловив рибку і як його змія піймала і хотіла спекти. А далі сюжет старої казки дістає нове спрямування. Телесика врятовують, не гуси-гусенята, а пілот. Картина врятування Івасика у казці П.Тичини є сміливою вигадкою автора.

Поєднавши казкові елементи з реальною дійсністю середини 20-х років, тобто подіями того часу, коли писалася казка, П. Тичина показує свого героя у новому, вже не казковому, а реальному світі.

Обидві казки Тичини привертають увагу читачів багатством фантастичних образів, яскравістю сюжету, простотою мови.

До казкових образів П. Тичина звертається також і у феєрично-пейзажному вірші «Лідка». Крізь призму дитячих уявлень про життя природи поет передає цікавий діалог між п'ятирічною дівчинкою Лідкою і окрасою лісу — березою. В пору пізньої осені, прийшовши в ліс, дівчинка вступає в розмову з березою і дорікає їй за пожовкле листя:

Я ж у ліс прийшла на бал.

Дуб стоїть, зими й не чувши,—

в тебе ж он листочки бувші,

що ж це ти, не хочеш жить?

З дальшої розмови між березою і дівчинкою молодий читач дізнається, що береза, як і всі листяні дерева, не може бути вічно зеленою, що взимку вона засинає і листя на ній жовтіє й осипається, а навесні береза знову розпускається. Основним мотивом вірша «Лідка» є показ любові дітей до природи. Хоч і фантастична, нездійсненна, проте цікава думка, породжена любов'ю до берези, з'являється у Лідки:

Мамо, що якби отак

всім дубам по коліщатку,

то б до нас вони в кімнатку

приїжджали натощак.

А березі — цілих два!

Тонке розуміння природи, всіх її барв будило в Тичини натхнення проспівати гімн природі, що є невід'ємною частиною людського буття.

В роки Великої Вітчизняної війни Тичина ряд своїх віршів із збірки «Перемагать і жить» присвятив героїчним подвигам людей. Серед них є й поезії для дітей: «Сирітка», «Пісня про Зою Космодем'янську», «Люба Земська», «Юній поетесі».

В поемі «Сирітка» змальовано страшні картини фашистської розправи над населенням окупованих земель України. Намагаючись залякати народ і зломити його дух, фашисти тисячами вбивали, вішали і спалювали дорослих і дітей.

Трагізм подій в поемі «Сирітка» передається через сприймання дівчинки Наталочки, яка на власні очі спостерігала всі страхіття фашистської навали («Вліво гляне — й ну ридати: мати спалені лежать... Вправо гляне— де ті хати?" припічки стоять»).

Через спогади юної героїні поет відтворює щасливі дні життя радянських людей до німецької навали, протиставлячи його чорним дням фашистської окупації,. .

А було ж пасуться вівці...

Через шлях — соняшники.

Мати гладять по голівці,

Притулившись до щоки...

Цей засіб поет використав для того, щоб умотивувати дальші вчинки дівчинки. Адже далі йде картина уявної розмови Наталочки з матір'ю й братом, у якій розкриваються тяжкі переживання героїні і виростає бажання її помститись ворогам:

Я піду, я побіжу —

все про звіра-людожера

партизанам розкажу!

Тичина розкриває психологічний стан дівчинки, яка, відчуваючи міцний зв'язок з народом, і в сирітстві не залишається самотньою. Поема закінчується оптимістичними рядками, сповненими віри в перемогу над фашизмом, віри в майбутнє щасливе життя народу-переможця, коли знову «Україна буде вільна: візьме долю обома-— голосна, ширококрильна між народами всіма»).

Змальовуючи образи радянських людей, П. Тичина вживає епітети, які підкреслюють любовне ставлення поета до синів і дочок рідного народу («Ой Івасю дорогий, любі сестри, Наталю-квітко»). При характеристиці ворогів Тичина використовує епітети і цілі вирази, що характеризують звірячу натуру фашизму (загарбництво, розбій, кати, злодійська рука, німецька звірюка).

Щоб викликати огиду до мерзенних ворогів, поет іноді цілі строфи, що характеризують фашистів, будує в сатиричному плані:

В них — як у гадюки зів!

В них — як у мокриці око!

В них — як у павука живіт!

І їдять вони жорстоко

й дивляться жорстоко в світ.

Почуттям радості мирної творчої праці і палкої любові до Батьківщини пройнятий вірш «Вийшла мати з дітьми в поле», В ньому прославляється натхненна праця дорослих і дітей, опоетизовується труд, що є першою необхідністю кожної радянської людини. Поет створює типові образи щасливих дітей— радісних і працьовитих.

«Вийшла мати з дітьми в поле» — вірш глибоко ліричний. Кожна деталь у ньому несе відповідне їй навантаження. Голубе цвітіння льону символізує розквіт щасливого життя людей. Почуття і настрої молодих героїв автор розкриває через пейзажні малюнки:

Каже хмарка: - А я бризну!

Каже льон:—А я росту!

Зацвіту — мов голубизну

Вкраплю в прозелень густу...

Поема «Музичний ранок в консерваторії» — один з найоригінальніших творів не лише в Тичини, але й у всій українській післявоєнній дитячій літературі.

Павло Тичина — глибокий знавець музики і пісні. Він любить музику, багато з. його поезій для дітей і для дорослих читачів покладено на музику, для окремих своїх творів поет сам написав музику. Про любов дітей до музики Тичина пише не вперше. Ще до Великої Вітчизняної війни він написав хороший вірш «Леонтович», у якому майстерно висловив любов дітей до музики і пісні. Цей вірш цікаво побудований. В кожній з його строф називається якась українська народна пісня, музику до якої написав відомий композитор М. Д. Леонтович:

Мамонько, люблю я пісню

про зозулю і про гай,—

я просю тебе, ну, люба,

Леонтовича співай!

Ти ж мені про нього вчора

ой же як розповіла!—

Про калину й про малину,

що у лузі розцвіла...

Отже, звертання Тичини до теми про роль музики й пісні в житті дітей не є випадковим. Ця тема завжди хвилювала поета. В даному творі поет вдало поєднує тему дитячої любові до музики з темою дружби народів.

Зміст поеми «Музичний ранок в консерваторії» нескладний. Дочка московського робітника Леночка відвідує музикальні ранки в консерваторії. Вона любить музику, знає популярні твори видатних композиторів: Римського-Корсакова, Чайковського, Лисенка. Мати Леночки родом з України. Вона працює на взуттєвій фабриці в Москві, знає багато українських народних пісень, навчає пісень і свою дочку. В складі радянської делегації мати Леночки поїхала в Болгарію, а дочка З батьком іде на черговий ранок до консерваторії.

В поемі «Музичний ранок в консерваторії» вдало переплітається авторська розповідь з розповіддю юної оповідачки. Такий засіб дозволяє поетові глибше розкрити внутрішній світ Леночки.

В перших строфах поеми автор знайомить читачів з портретом дівчинки. Портрет створюється через окремі незначні деталі і не в одному, а в кількох місцях твору. 3 них читач дізнається про бант на голові у Лени, який, мов метелик, тріпотить, про веселі ясні очі Леночки, навіть про те, що «в Лени на ногах сап'янці, синій на носках нашив». Ця портретна характеристика доповнюється ось такою деталлю біографії: «Лені ж «тільки вісім років,—молоденька, що й казать!»

Характеризуючи естетичні смаки дівчинки, П. Тичина говорить про посилений інтерес героїні до музики. Леночка любить слухати «Казку про царя Салтана» Римського-Корсакова на текст О. Пушкіна, пам'ятає музикальні картини з опери Миколи Лисенка «Тарас Бульба;». Духовний світ героїні широкий. Вона не без гордості розповідає:

На концерти ж мене водять

щонеділі в цій порі.

Я люблю: як то виходять

тридцять три богатирі

Знаєте, як Пушкін пише? —

«Море хвилі розколише,

закипить все навкруги

й понесе на береги».

Кажуть, так і на Каховці?—

Бризка море... аж в лице...

Чорнобривки й чорнобровці

збудували море це!

Автор поеми не обмежується лише показом музикальних інтересів героїні. Він говорить про цікавість дівчинки й до інших важливих питань життя й побуту людей. Леночка, наприклад, дуже уважно слухає лекцію вченого-мистецтвознавця Никона Павловича в консерваторії, захоплено розповідає про цікаву подорож своєї матері за кордон, веде розмову з батьком про людей, що борються за мир.

В поемі «Музичний ранок в консерваторії» знайшли своє глибоке поєднання епічний характер викладу подій з глибоким ліризмом. Мальовничий московський зимовий пейзаж, хвилююча розповідь Леночки про свої враження від побаченого й почутого у консерваторії, виразні характери головної героїні, її батька й матері, знайомого сім'ї Никона Павловича — все це ті риси, що визначили епічний характер поеми, а піднесена авторська розповідь, емоціональні монологи Леночки сповнюють поему глибоким ліризмом.

Багатство ритму поеми, вдале використання засобів алітерації й асонансів надають поемі урочистого тону:

Це «Тараса Бульбу» трали, вже сурмили сурмачі..,

Дужі веселенькі

козаченьки засвистали,

сполуночі ідучи.

Дитячі твори Павла Тичини є невід'ємною частиною всієї його багатогранної творчості. В них поет втілив основні проблеми радянської дійсності. Тут і героїзм дорослих і дітей на фронтах, і мирна творча праця, і любов до Батьківщини, і інтерес до музики й пісні, любов до Батьківщини і до її мальовничої природи.

Максим Тадейович Рильський

Значний вклад в українську радянську дитячу літературу вніс Максим Тадейович Рильський. Крім численних поетичних творів для дорослих, він написав чимало поезій, призначених молодому читачеві.

Любов до дітей, інтерес до їх життя й побуту Рильський виніс ще з свого власного дитинства, яке проходило на лоні чарівної сільської природи в селі Романівці на Житомирщині. Пізніше роки вчителювання в сільській школі, а потім і в школах міста Києва спонукали Рильського звернути увагу на те, яке велике значення для навчання і виховання дітей має художня література. Писати твори для дітей Рильський розпочав рано, навіть дуже рано, але серйозної уваги заслуговують його вірші для дітей пізнішого періоду, тобто ті, в яких і тематика, і поставлені проблеми мають пізнавальне й виховне значення.

Широким запитом юних читачів користуються твори М. Рильського, написані протягом останніх 20—25 років. Дитячі вірші поета, цього періоду говорять про інтерес письменника до молодого читача, показують його турботу про духовне зростання радянських дітей. Це про них, молодих читачів, Рильський писав:

За дітей я слово промовляю,

За дітей, що на землі ростуть,

Щоб розкрити далеч їм безкраю,

Щоб ясна стелилася їм путь;

(«За мир»)

Радянській школі і школярам Максим Рильський присвятив поезії: «Пісня про радянську школу», «Дітлахи гудуть, як бджоли», «Квіти друзям», «В сільмагу», «Грибок», «Піонери». В кожній з них автор по-своєму, .Оригінально зображує школу й школярів, показує любов радянської дітвори до школи.

В «Пісні про радянську школу» автор передає піднесений настрій дітей, які вперше прийшли до школи, розкриває їх свіжі враження від усього побаченого й почутого в школі. Щоб надати розповіді більшої урочистості, Рильський супроводжує її світлим пейзажем сонячного ранку:

Сонце дивиться на нас,

Заливає ясний клас

Промінь кидає ласкавий

І на книги, і на лави.

Невеличкий за розміром, з виразними фольклорними порівняннями («Вітчизна розцвіла, як пишний сад»), з рядками, позначеними легкими, точними римами (сад— рад, діти —жити). У дві строфи М. Рильський вкладає глибокий зміст: закликає дітей любити одою Батьківщину, вивчати рідну і братні мови, готувати себе до праці на користь матері-Вітчизні.

Цикл поезій М. Рильського на тему природа й діти найбільш багатий і різноманітний. В окремих віршах цього циклу автор змальовує вітчизняну природу в різні пору року, славить річку – улюблене місце купання і гулянок дітей, пише про ліс, поле й сад. Ця група віршів адресована здебільшого наймолодшим читачам — дошкільнятам і першокласникам. Предмети і явища опису поет обирав близькі й знайомі дітям: рання весна в квітах («Веснянка», «Травнева пісня»), вода, рибки («Річка»), білий пухнастий сніг, катання на санках («Білі мухи»), радість зустрічі з новорічною ялинкою («Пісня про ялинку»).

Вірші Рильського про природу й дітей сповнені ніжною мелодією, близькою до народнопісенної, пройняті почуттям прихильності і любові до дітей. Майже всі вони написані хореєм. Основна думка, яка проходить через поезії на тему природи,— викликати любов дітей до природи, збудити в них бажання вивчати природу, полюбити свій чарівний край.

Сповнені радісним, бадьорим і життєстверджуючим настроєм, вірші М. Рильського про природу легкістю ритму, образністю мови, конкретністю предметів зображення до глибини душі хвилюють і захоплюють малят. Ось як передає поет картину зими;

Сніг та й сніг навколо ліг,

Грає сріблом білий сніг.

А ялинка молода

Наче влітку вигляда.

(«Пісня про ялинку»).

В окремі поезії про природу поет іноді вплітає й політичні мотиви. Так, у «Травневій пісні» читач відчуває не лише гімн весняній природі, щасливій порі відродження, а й хвалу людському труду. Бо в нашій країні праця й пісня Злиті:

В травні — праця на полях,

На городах, у садках;

Праця з піснею дзвінкою,

Як сестра живуть з сестрою.

«Травнева, пісня» витримана в стилі пісні народної. Чітке попарне римування рядків, глибоко поетичні порівняння («В травні трави молоді, ніби хвилі по воді») надають пісні ніжної мелодичності й виразності.

У творчості Максима Рильського післявоєнного періоду і особливо в поезіях для дітей зустрічається чимало віршів на тему боротьби за мир і щастя дітей. Цій темі присвячені поезії «Колискова», «За дітей», «За мир», „Орлина сім'я».

Один з віршів («Колискова») написано в роки Великої Вітчизняної війни, інші — у післявоєнний період, але всіх їх єднає один спільний мотив — віра в сили свого народу, який вистояв у найважчій боротьбі з ворогом і допоміг утвердити мир для щастя дітей і всіх трудящих

«Колискова» побудована в стилі народної колискової пісні, з такими ж повторами, в розповідній манері, з постійними звертаннями до сина. Але зміст вірша цілком новий. З нього вимальовується образ батька — радянського воїна, що за волю сина і його матері «б'ється з ворогом лихим». Кінець вірша оптимістичний, сповнений віри в перемогу над ворогом:

Хмара вражая розтане,

Ясен, красен день настане,

Сонця-світу вороття...

Творчість М. Рильського для дітей характеризується широтою тематики і багатством проблем, які висуває і вирішує поет, його поезії для дітей знайшли собі масового читача серед численної аудиторії дітвори.

9