твори з дитячої літератури / конспекти д / konspekt_dit.lit.5 вовчок

Тема: Казки Марка Вовчка для дітей. Художня специфіка творів.

План

1. Марко Вовчок — основоположниця української прози для дітей. Роль Т. Шевченка у формуванні творчого методу письменниці.

2. Казки Марка Вовчка для дітей. «Кармелюк». Образ народного месника Кармелюка та засоби його зображення. Використання фольклору. Героїко-романтичний характер твору, стильові та мовностилістичні засоби.

3. Казка «Дев'ять братів і десята сестриця Галя». Образи братів-—втілення своєрідного протесту проти соціальної несправедливості. Художня специфіка твору. Реальні й казкові риси. М. Салтиков-Щедрін про казки Марка Вовчка.

4. Марко Вовчок і російська дитяча література. Марко Вовчок — перекладач творів зарубіжних письменників для дітей.

Література:

1. Українські письменники. Біо-бібліогрфічний словник. У 5-ти томах‚ т. 2і3. Дожовтневий період. К.‚ Держлітвидав‚ 1963.

2. Марко Вовчок в критиці. – К.‚ Держлітвидав‚ 1955.

3. Салтиков-Щедрін М. Казки Марка Вовчка. – В кн..: Марко Вовчок в критиці. – К.‚ Держлітвидав‚ 1955.

4. Тараненко М. Марко Вовчок. – К. ‚ Держлітвидав‚ 1958.

5. Іваненко О. Марко Вовчок. – В кн.. : Марко Вовчок . Козачка. – К.: Веселка‚ 1965.

Визначну роль у розвитку української й російської дитячих літератур відіграла Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська, 1834—1907). Глибоко знаючи життя трудового народу, співчуваючи його горю й визвольним прагненням, бажаючи своєю творчістю допомогти знищенню гноблення, Марко Вовчок написала значну кількість творів, які протягом довгого часу стояли в центрі уваги громадськості, були значною виховною й мобілізуючою силою. Водночас письменниця виявила себе добрим знавцем живої народної мови, багатої усної творчості народу. Т. Г.Шевченко присвятив письменниці вірш, в якому називав її «обличителем жестоких людей неситих», «святою зіронькою»,- «молодою силою» тощо. М. О.Добролюбов присвятив творам Марка Вовчка статтю «Риси до характеристики руського простолюду», в якій писав: «Великі сили, що таяться в народі, і різні способи їх виявлення під впливом кріпацтва — ось що бачимо ми в цих оповіданнях. Тон автора урочисто співучий, характер оповідання сумний і задумливий, другорядні подробиці сповнені чистої і свіжої поезії в описах і побіжних зауваженнях...».

Педагогічні погляди Марка Вовчка відбились передусім у художніх творах. Письменниця показала глибоке прагнення народу до освіти, до знань, критикувала убогу освітню програму лібералів, низькопоклонство перед зарубіжною «освіченістю». Завданням виховання вона вважала підготовку свідомих і відданих народній справі діячів, борців за народне визволення. Марко Вовчок була палким борцем за жіночу освіту, за демократизацію школи. Вчительську працю вона розглядала як служіння народові, позитивні герої її творів Маша («Живая душа»), Софія («Теплое гнездышко») йдуть працювати вчителями.

У багатьох творах письменниця критикує домашнє виховання у дворянському середовищі, де прищеплюється бездушність і егоїзм, хижацтво й нещирість. А в середовищі трудящих виховується людяність і розуміння справжньої краси в людській поведінці й природі. На ґрунті педагогічних інтересів встановилися зв'язки між Марком Вовчком і Л. Толстим, який у 60 — 70-х рр. багато уваги приділяв педагогічній діяльності і надсилав письменниці свій педагогічний журнал «Ясная Поляна», запрошуючи її до участі в журналі.

Важливого значення у вихованні дітей письменниця надавала дитячій літературі. Написані для дитячого читача твори вона видавала російською й українською мовами, тим самим виявивши себе діячем на ниві російської й української дитячих літератур. В українській літературі Марко Вовчок була першим письменником, який писав спеціально для дітей.

У 1864 р. вийшла з Друку книга «Сказки Марка Вовчка» російською мовою, куди ввійшли «Сказки о девяти братьях и десятой сестрице Гале», «Невольница» і «Медведь». Через кілька місяців вийшли «Оповідання» українською мовою, до яких включено було три названих твори та повість «Кармелюк».

З приводу рукописів цих видань Марко Вовчок писала в листі до свого чоловіка О. Марковича в жовтні 1863 р.: «Се ж буде книжка для діток, що там піде «Галя», «Кармелюк», «Ведмідь», «Невільничка»— по-українськи і по-московськи вийде та книжка к 15 декабря».

Продовжувала Марко Вовчок працювати в дитячій літературі й пізніше, написавши твори «Маруся», «Королевна Я», «Чортова пригода» та ін. В дитяче читання увійшло й багато творів письменниці, написаних для дорослих.

Своїми творами Марко Вовчок прагнула знайомити дітей з протиріччями й несправедливістю тогочасного життя, вводити їх у розуміння питань громадського й суспільного характеру. Вона протистояла тій літературі, яка вважала за потрібне спиняти увагу дітей на втішних дрібницях, випадковостях і несподіванках, солодкуватій Ідилічності. Тодішня офіціальна дитяча література не­рідко виховувала пасивність, егоїзм, малодушність. їй треба було протиставити твори, що показували б картини й людей, узятих з життя, суворих і мужніх, таких, що не пристосовуються до підлостей, а борються з ними.

Казка «Дев'ять братів і десята сестриця Галя» написана з використанням фольклорних творів. Але на відміну від пісні про дев'ятьох братів і сестру Марко Вовчок глибоко пов'язала розповідь з сучасним життям. В ній докладно й зворушливо розказана довга й сумна історія бідної родини, типової для пореформених часів. Великий перший розділ казки показує злидні, в яких живуть удовині діти, мати яких здобуває мізерні гроші безперервною поденщиною.

Пройнята ліризмом розповідь змальовує життя вдови, яка не мала щастя-долі, терпіла превелику нужду та вбожество. Користуючись фольклорними засобами, письменниця розповідає, що дев'ять синів жінки були як дев'ять соколів, свіжі, сміливі, чорняві хлопці, аж глянути мило. В сім'ї була міцна приязнь і пошана, взаємне піклування кожного про всіх. Вбогий куліш, одні чоботи на всю велику сім'ю — таким було їх життя. Згодом старший син пішов у найми, сумно прощалася з ним уся сім'я. Тяжко жилося йому там, хазяїни «жодного йому словечка не промовили, опріч якого приказу, грозьби та лайки», «багацько побігашок і пошарпушок треба йому було спожити», хазяїн «наймита маленького поїдав не милостиво», бив з першого дня.

Прогнаний хазяїном, смертельно блідий повернувся хлопець додому. Він «прив'яв і не той став, що колись був».

Один з розділів казки показує відвідання всією родиною ярмарку. Але тут— все не для них, все недоступне.

Підрісши, всі брати шукали роботи, але не знаходили її. Згодом два старших брати стали наймитами‚ і почалися нові знущання, наруги й приниження. Роботящі й шанобливі, вони були, вигнані господарями; одного несправедливо обвинуватили в нестачі грошей, другого — за те, що виявив приязнь до хазяйської дочки (а вона дивилася на нього зневажливо, як на прислужника). Старшому братові за довгу й тяжку працю жодної копійки не сплатили, а звертання до суду було безнадійним: там підтримають багатія.

І хлопці «присягнули зеленому гаю» – пішли в розбійники.

Загалом перші розділи казки мають реалістичний соціальний характер, правдиво показують пореформене життя з його безправ'ям і визиском. Однак останні розділи твору написано в романтичному й мелодраматичному плані. В них показано кохання й одруження Галі з козаком, випадкову зустріч в лісі з братами. В цій зустрічі загинули старший брат і козак – Галин чоловік. Згодом загинула й Галя.

Салтиков-Щедрін у рецензії на збірник казок Марка Вовчка позитивно оцінює цю казку (як і всю книжку). Він вказує, що казки вчать читача не «примазуватися» до несправедливих порядків, а «шукати іншого виходу із скрутного становища». Водночас він вказує, що «мелодраматичний кінець, прироблений до казки, значно шкодить її простоті і що, на нашу думку, все дуже легко могло б обійтися і без зворушливих сцен, що супроводять потрійну смерть: Галі, її чоловіка і брата».

Письменниця дуже цікавилася, як цей твір сприймають діти. В листі до О. Маркевича вона розповідає, з яким інтересом читав казку її син Богдан: «Богдась як узявсь читати, аж не дихав, пізненько читав усе. Поклала спати — на другий день скочив й зараз знов за Галю та й не одірвавсь, кофе не пив, аж скінчив і похвалив мене і сам задумавсь і замисливсь. То добре».

Царська цензура чинила перешкоди друкуванню цієї казки, твір кілька разів не було дозволено до друку на тій підставі, що в ньому показано визиск і соціальні протиріччя, .отже, казка могла пробуджувати «небажані» настрої.

Найвиразніше демократичні принципи щодо характеру дитячої літератури розкрилися в повісті Марка Вовчка «Кармелюк» (справжнє прізвище Кармалюк). Письменниця показує тут яскравий образ позитивного героя, любимого народом. Позитивним у образі головного героя є те, що він активна й діяльна людина, борець-протестант. Він не може байдуже дивитись на народне горе, а особисте щастя не може приглушити в ньому почуття ворожості до несправедливих порядків, до кривди.

Написання повісті «Кармелюк» було актом високої громадянської мужності письменниці. Адже офіціальна думка правлячих кіл характеризувала Кармелюка як розбійника, як кримінального злочинця. Однак, всупереч цим, поширеним тоді поглядам, Марко Вовчок пішла за народними переказами й піснями про Кармелюка і написала твір, який заперечував офіціальну трактовку постаті Кармелюка і показував його як справжнього народного героя, борця проти злодіянь і панування над людьми.

Устим Кармалюк — історична постать, протягом майже чверті століття (приблизно з 1812 по 1835 р.) він очолював селянські рухи на Поділлі. Незважаючи на жорстокі переслідування, покарання, заслання, Кармалюк не припиняв боротьби. Він утікав з ув'язнення й заслання і знову утворював загони повстанців, аж поки з засідки не був убитий.

Письменниця не прагнула у своїй повісті до цілковитої історичної достовірності й документальності. Подібно до народної творчості вона користувалася й елементами легендарними, романтичними. Але все це не порушує життєвої правди основи твору.

Кармелюк показаний як вродливий і відважний юнак. «Смільчака такого, такого красеня, такого розумниці, як цей хлопець удався, пошукати по цілім широкім і великім світі та ще удень, при ясному сонцеві, та ще із свічкою пломенистою. Найглибші річкові пороги й нурти перепливати, у самісінькі пущі лісові забиратись, на височенні дерева узлізати, у самі пропасні яри спускатись, то йому було все одно, що вам або нам водиці іспити... За що візьметься, усьому кінець доведе».

Вдача Кармелюка відзначається глибокою людяністю, прагненням допомогти знедоленій людині, готовністю на те, щоб пожертвувати всім своїм для підтримки скривдженої людини. «А вже як товариш попросить об чім, то він, здається, з-під землі дістане, а не одмовиться. А коли бідолаха який убогий йому вклониться, то він, здається, головонькою своєю наляже, а вже вдовольнить. Голод, холод, усяку біду і напасть він готовий прийняти для іншого».

Кармелюка характеризує надзвичайна чулість до людського горя, болісне сприймання соціальної нерівності. «Скрізь, де я не піду, де я не поїду, скрізь бачу вбогих людей, бідаків роботящих. От що мою душу розриває! От що моє серце розшарпує!» — каже він. «Мої друзі — вбогі бідолахи»,— говорить він в іншому місці.

Але Кармелюк не належить до тих людей, що здатні лише на страждання й нарікання на долю. Він прагне активної дії. Щасливо одружившись, Кармелюк все ж не міг забути про людське горе. Він говорить своїй дружині: «Марусе, кохана! Я не зношу людського лиха і вбожества! Я мушу тому запобігти! Я хочу поправити це биття!»

І він іде в розбійники. Але то був не звичайний розбій: «справді, чудні та небувалі це розбійники уявилися, і чудний та небувалий вони теж розбій правили, що попадавсь їм багач у руки — вони його оббирали, попадався вбогий — вони його наділяли; нікого не забивали, не різали».

Рисами своєї вдачі Кармелюк глибоко вражає дитячого читача. Він відважний, чесний, Дужий і енергійний, його люблять найширші кола трудового люду. Водночас Кармелюк відзначається чулим серцем, свої настрої й переживання він виражає в піснях, мужніх і ніжних, сповнених відваги й болю.

Образом Кармелюка письменниця прославила й опоетизувала визвольну боротьбу народу. Цей ідейний задум знаходить у повісті яскраве художнє втілення. Реалістично зображуючи образ головного героя, письменниця використовує й засоби романтичні: Кармелюк має незвичайну силу, своєю виняткової краси вродою він дивує й засліплює зустрічних і т. д. Повість відзначається великою емоційною силою, пейзажі в ній лірично забарвлені. Введені в текст твору пісні сприяють проникненню у внутрішній світ героя: У повісті багато художніх засобів, які часто зустрічаються в народній творчості (наприклад, порівняння: «Жінка в його пишнілась, як пишна рожа, й жили вони з нею, як риба з водою»).

Казку «Невільничка» Марко Вовчок присвятила своєму синові Богдану, якому в час написання твору було сім років. Казка побудована на історичному матеріалі, зображені в ній події відбуваються в XVI або на початку XVII ст., коли на Україну нападали турки й татари.

Герой твору - молодий козак Остап з Овруча. Подібно до Кармелюка Остап також відзначається глибокою чулістю до чужого горя й прагненням активно діяти й боротися, щоб усунути причини, які породжують нещастя, нівечать людське життя. Ще хлопчиком він говорив: «Погано жити людям в Овручі! Треба б сьому лиху запобігти!» Коли турки й татари налітали на Україну, то «нищено міста красні, чимало козацтву зведено з світу, багато дівчат і жінок в полон забрато».

І думка про це ніколи не кидала Остапа. А те, що думав він, «наче зернятко, яке прийнялося, розвилося, розкорінилося: він вже не заспокоївся з тієї години».

Письменниця майстерно показує в цьому образі силу ідеї, прагнення й пристрасть героя, його захоплення, які беруть верх над дрібними й буденними справами. Послідовно розкриваючи незвичайну вдачу героя, Марко Вовчок прагне прищепити дітям захоплення подвигом, показати яскравий приклад для наслідування, викликати зневагу до тих, хто з усім мириться: «Прийшли додому, поговорили із сусідами та й забули». А Остапові не було ні сну, «ані відпочинку, не було спокою, ані відради. Який жаль його, яка його туга посідала... Наче голос, який кликав його, наче ціла країна гукала на його, немов усе лихо людське благало: рятуй, рятуй!»

І Остап дуже молодим в складні справи входив, важкі завдання здійснював. Він кличе боролися проти неволі й гніту, боротися за визволення. Зібравши численне військо, Остап хоробро бореться з турками. Винахідливість і відвага допомогли йому визволитися з полону, але він боротьби не припинив. Пішовши, в новий похід, Остап визволив багато невільників і серед них дівчину, яку ще в дитинстві бачив захопленою в неволю.

Казка побудована в формі розповіді жінки дітям, у ній багато звертань до слухачів. Розповідь про події іноді переривається коментуванням. Ці звертання до слухачів і коментування спрямовані на пробудження у дітей власної думки, бажання, глянути на власну поведінку:. «Чи ж то кожного такай голос хоть часочком не покликав?» (Мова йде про голос батьківщини, голос народу), «Ми б, ви та я, попотужили, може, й поплакали та й дали собі покій, а Остап ні — собі покою не давав».

У казці багато мовних зворотів фольклорного характеру («свою думу думати, свою раду радити»). Письменниця широко користується засобом іронії. Зокрема, розповідаючи про втечу Остапа з турецького ув'язнення, вона говорить, що невірний турок «й темниці до ладу не вміє змурувати — не те, що ми, християни». Влучно схарактеризовано й тогочасних хвалькуватих базік з середовища дворянського офіцерства.

Салтиков-Щедрін вказав на деякі слабкі сторони казки «Невільничка», зокрема він відзначає, що в казці такий кінець, який з неї не випливає. Але загальна оцінка твору глибоко позитивна. Салтиков-Щедрін пише; «Непогано вводити дітей в світ справжнього горя й нефантастичних нестатків; непогано малювати перед ними постаті трохи суворі, але чесні й сильні, на зразок Остапа в «Невільничці». І далі критик відзначає: «В казці «Невільничка» зображено одну з тих оригінальних осіб, які чомусь з особливою гарячністю беруть до серця всяке чуже горе, у яких серця закипають гнівом при всякій людській несправедливості».

Натякаючи на цензурні утиски, якими, можливо, й пояснюється непереконливий кінець казки, Салтиков-Щедрін пише: «Взагалі це, здається, вада, властива багатьом з наших кращих сучасних белетристів: задумають вони, очевидно, щось справді хороше, що глибоко захоплює життя, а кінців звести не вміють чи не сміють».

В цілому ж Салтиков-Щедрін виділяє казки Марка Вовчка з-поміж тогочасної дитячої літератури як особливо правдиві й корисні і протиставить їх офіціальній дитячій літературі: «Казки Марка Вовчка задовольняють цю потребу (виховну) значно краще, ніж так звані моралістичні оповіданнячка, які становлять теперішній фонд нашої дитячої літератури і в яких розповідається, що Ваня був грубіян, і за це його не пустили гуляти після обіду, а Маша була розумненька, і за це їй дали яблуко... Марко Вовчок... описує, яке буває важке життя на світі, як люди бадьорі й сильні перемагають це важке життя і як інші, теж бадьорі й-сильні, знемагають під ярмом його. Дітям це знати досить корисно, тому що І їм, звичайно, доведеться згодом зустрітися з важким життям; отже, не вадить, щоб воно застало їх бадьорими й сильними, а не кволими й ладними продати свою душу першому, хто обіцяє їм яблуко».

Українською мовою Марко Вовчок написала для дітей казку «Ведмідь» та історичну повість «Маруся»; в якій зображено події другої половини XVII ст. У повісті показано героїчний образ дівчини, що загинула смертю хоробрих у боротьбі за народні інтереси.

Значну частину своїх творів Марко Вовчок написала російською мовою. До числа найбільш поширених у дитячому середовищі належать оповідання «Маша» та «Игрушечка» (вони вперше були видані в книзі «Рассказы из народного русского быта», 1859).

Письменниця у своїх творах показала важку долю кріпаків — українців і росіян, їх однакову ненависть до поміщиків-кріпосників, прагнення позбутися остогидлої кріпаччини, здобути волю.

В оповіданні «Маша» виведено образ дівчини, яка палко бажала стати вільною, відзначалася непокірливістю, рішучою вдачею. Панська робота була ненависною для неї, дівчина сумувала, була пригніченою. Але вона весь час дошукувалася способів позбутися такого стану. Зовсім змінилася Маша, коли стала вільною: працювала захоплено, відчувала радість в роботі, завжди була в піднесеному настрої.

В оповіданні «Игрушечка» показано важку долю селянської дівчини Груші. Пани безжалісно нівечили її життя, поводились з нею як з живою іграшкою, яка не має права на власне щастя й радощі. Водночас із зображенням долі Груші письменниця показує й засуджує кріпосницьке виховання, яке не сприяє розвиткові людських здібностей і схильностей, а нівечить і вбиває їх. Зокрема, обдарована від природи Зіночка, позбавлена здорового й правильного виховання, вирощена в дусі паразитичної панської моралі, передчасно загинула, вона не здатна була до корисного потрібного діла.

Добролюбов відзначав, що в цьому оповіданні чується «урочистий суд історії над самою суттю, над принципом кріпосного права». Живучи в Парижі, Марко Вовчок активно співробітничала у французькій дитячій літературі, зокрема систематично виступала з оповіданнями в журналі «Виховання та розваги», що його видавав французький прогресивний літератор Етцель. Деякі з творів Марка Вовчка, написані французькою мовою, є цілком оригінальними і відомі тільки у французькій літературі. Більша ж частина їх є переробками її українських і російських дитячих творів (зокрема, є французький варіант повісті «Маруся», а казка «Мелася» є варіантом української казки «Ведмідь»).

З французької мови на російську Марко Вовчок переклала ряд творів Жюля Берна та інших письменників. Міцними були її зв'язки і з іншими літературами.

Твори Марка Вовчка завжди були улюбленим читанням дітей. Вони прищеплювали любов до людини праці, до багатої природи рідної землі, до народної творчості. Щирі й поетичні твори письменниці виховували людяність, чесність, любов до справедливості й ненависть до неробства й гноблення. На цих творах виховувалося багато поколінь дітей та юнацтва.

8