твори з дитячої літератури / конспекти д / konspekt_dit.lit12

Тема: Різноманітність жанрів і багатство тематики української дитячої літератури ХХ століття. Основні течії й напрямки.

Перші роки ХХ століття в історії дитячої літератури були надзвичайно складними і напруженими. Саме в цей період відбувалась ломка всього соціального ладу колишньої Російської імперії. В країні точилася запекла боротьба проти іноземних інтервентів і внутрішньої контрреволюції. У ці ж роки починає заро­джуватись радянська література, в тому числі і дитяча література, яка згодом стала одним із засобів комуністичного виховання підростаючого покоління.

У винятково складних умовах життя молодої держави було прийнято цілий ряд заходів, спрямованих на створення книг для дітей. Уже в 1918—1919 рр. в російському видавництві «Народно-школьная библиотека» виходять твори для дітей В. Короленка, М. Горького, О. Серафимовича та ін.

У 1918 р. В. Маяковський запропонував літературному відділові Наркомосу Росії видати його збірочку віршів «Для дєтков». Сюди поет мав намір вмістити поезії «Витівки хмаринки», «Казка про червону шапочку» і «Інтернаціональна байка». Правда, з цілого ряду причин ця збірка Маяковського не вийшла у світ, і вірші пізніше були надруковані в інших збірниках. Проте заслуговує на увагу сам намір поета.

17 лютого 1918 р. газета «Правда» друкує статтю «Забута зброя», в якій з усією серйозністю вказувалось на роль дитячої літератури у вихованні підростаючого покоління, підкреслювалося, яка велика потреба у створенні нової, радянської дитячої книги, «Дитяча книга, як важлива зброя виховання,— говорилося в статті;— повинна дістати найширше розповсюдження. Але разом з тим те, чим зараз користуються наші діти, мусить бути очищене від отрути, бруду і сміття. На обов'язку ж держави лежить подальше і невідкладне при тому забезпечення дітей новими книгами».

У створенні дитячої літератури в роки громадянської війни важливу роль відіграв О. М. Горький. Його справедливо вважають основоположником радянської дитячої літератури. За ініціативою Горького було засновано перший радянський дитячий журнал «Северное сияние» (1919—1920). Перед редакцією цього журналу О. М. Горький поставив, завдання об'єднати кращі сили письменників, що пишуть твори для дітей, дати молодому читачеві книги, які б: жваво відгукувалися на важливі події радянської дійсності, книги, які допомагали б читачам осмислювати минуле і сучасне. У цьому журналі Горький надрукував і свої казки «Яшко» та «Випадок з Євсейкою».

В ці роки О. М. Горький друкував свої твори для дітей також і в інших журналах та збірниках. Зокрема в збірнику «Ялинка» (1918) він вмістив жартівливу казку «Самовар» та «Казку про Іваночка-дурника».

В Петрограді у 1919 р. певний час виходив журнал «Красньіе зори», в якому друкувались оповідання й вірші для дітей. У Новоросійську письменники Ф. Гладков і Г. Фіш видавали альманах «Красная звездочка»; в ньому друкувалися оповідання й нариси про життя дітей.

У роки громадянської війни робила свої перші кроки і українська дитяча література. Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку з'явились поезії Павла Тичини «Хор лісових дзвіночків», «А я у гай ходила» (вміщені у збірці «Сонячні кларнети», 1918). Інші поезії П. Тичини —- «На майдані», «Як упав же він» —хоч і не були адресовані дітям, але, здобувши широке визнання у народі, стали улюбленими творами і в дітей. їх вивчали в школі, виконували в дитячих хорах, декламували на дитячих ранках і вечорах.

У своїх статтях «Ще про грамотність», «Про казки», «З доповіді про дитячу літературу» та ін. М, Горький переконливо довій величезне значення тих жанрів, які сприяють розвитку уяви у дітей, тобто казки, романтичної повісті і наукової фантастики.

У кращих творах дитячих письменників цього періоду («РВР» А. Гайдара, «Червоний бакен» С. Григор'єваі, «Пилипко» і «Червона хустина» А. Головка) відтворено героїзм дітей трудящих в роки громадянської війни. Подвиги молодих героїв — Дімки з повісті «РВР» А. Гайдара і Пилипка з однойменного оповідання А. Головка — це хвилюючі сторінки з історії громадянської війни, якими безмежно захоплювався і захоплюється юний читач.

Дитячі бібліотеки поповнилися багатьма книгами на теми морального виховання дітей: про школу, труд, дитячий колектив. Цим важливим проблемам присвятили свої твори російські письменники В. Маяковський («Ким бути?», «Кінь-огонь»), С. Маршак («Пожар»), українські письменники А. Головко («Інженери»), С. Васильченко («Авіаційний гурток»), О.Копиленко («Друзі»).

Кожен з цих письменників по-своєму розкриває тему, але в творах їх є й багато спільного. Це, зокрема, прагнення показати захоплення радянської дітвори виробничими процесами, відобразити велике виховне значення радянської школи у при­щепленні дітям трудових навиків, потяг малят до техніки і технічних знань.

В оповіданні «Інженери» А. Головко, проникаючи глибоко у внутрішній світ молодого героя, відображає колективний труд учнів із дитбудинку на спорудженні водокачки, потрібної для зрошування городу.

Розповідаючи про працю дітей, А. Головко малює чарівну картину літнього ранку, яка так імпонує душевному настрою героїв:

Ще сивіли роси на гичці картоплі, на капусті, на бур'янах попід парканом. А сад білий, в цвіту, рожево забарвився: сходило сонце. І на шибках дитячого будинку сонце поклало червоні мазки.

Автор щиро співчуває своїм героям, він закоханий у їх натхненну Працю і пише про них тепло, задушевно. Окремі місця твору — справжня поезія в прозі:

В берегах зелених — шум. Аж луна понад водою розлягається. Лунко дзвенять дитячі голоси. Ляскають праники — жінки полотно вибивають. І полотно на зеленій траві стьожками довгими розстелено — білиться на сонці.

На косі піщаній, трохи ближче до мосту, діти так і вкрили її, мов квіти рожеві.

З віршами для дітей дошкільного віку успішно виступали в ці роки Ю. Будяк та О. Донченко. Віршовані утішки, пестушки, смішинки та пісні-ігри Ю. Будяка, що увійшли до збірок «Маленьким діткам» (1927), «Зозуля-регедзуля» (1928) і «Співаночки-стьожечки» (1929), як і віршовані оповідання з книг О. Донченка «Півень у звіринці», «На пасіці», «Про кота-воркота» (1928), користувалися популярністю у малят.

У 20-ті роки значних успіхів у своєму розвитку досягає і дитяча драматургія. Для дитячих театрів та гуртків шкільної художньої самодіяльності С. Васильченко інсценізує свої оповідання «Свекор» і «Червоний вечір», а В. Минко — оповідання А. Головка «Червона хустина» («Ой у полі жито»). З'являються й оригінальні дитячі п'єси: «По зорі» (1925) В. Гжицького, «Пастушкові пригоди» (1927) В. Минка.

На І Всесоюзному з'їзді радянських письменників, у 1934 р., з ініціативи О. М. Горького, письменник С. Я. Маршак виголосив доповідь «Про велику літературу для малих». У виступі М. Горького на з'їзді письменників були поставлені найактуальніші проблеми дитячої літератури.

На цьому з'їзді з промовою про українську дитячу літературу виступила Н. Л. Забіла. Вона відзначила досягнення в творчості українських письменників, які пишуть для дітей, і вказала на недоліки, що гальмували розвиток дитячої літератури.

За рішенням ЦК партії у 1933 р. в РРФСР було створено видавництво дитячої літератури «Детгиз», а /В 1934 р. на Україні — «Дитвидав».

Пожвавлюється робота дитячих журналів. З 1931 р. на Україні починають виходити журнали «Піонерія» (раніше називався «Червоні квіти»), «Весела бригада», «Знання та праця», «Жовтеня» (для молодшого шкільного віку) і «Тук-тук» (для дошкільнят).

У 30-х роках дитяча література поповнюється кращими творами російських письменників: М. Пришвіна («Звір бурундук»), В. Катаєва («Чарівна квіточка»), О. Толстого («Золотий ключик, або пригоди Буратіно»), К. Паустов» ського («Кара-Бугаз»). На Україні активно працюють письменники Н. Забіла, І. Нехода, В. Бичко,. М. Пригара, В. Владко, О. Донченко, О. Іваненко, М. Трублаїні. З дитячими творами і в цей період продовжують виступати пред­ставники літераторів старшого покоління — П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, І. Микитенко, П. Панч, О. Копиленко.

Провідними темами в дитячій літературі. цих років були тема соціалістичного будівництва та участь у ньому молоді («Війна з Дніпром» С. Маршака, «Дальні краї» А. Гайдара, «Тракторобуд» Н» Забіли, «Вугільні бригади» Я. Гримайла), організації і зміцнення колгоспів («Ударний загін» О. Донченка, «Товариш урожай» М. Пригари), тема дружби дітей («Школа над морем» О. Донченка, «Секрет» О. Копиленка, «Черемищ — брат героя» Л. Кассіля).

У 30-х роках інтенсивно розвивається жанр казки. Характерною ознакою більшості казок було те, що письменники намагались пов'язати їх зміст з подіями сучасного життя, втілювати в казках нові моральні та естетичні ідеї, В жанрі казки успішно виступали К. Чуковський («Мийдодір»), В. Каверін («Про Митька і Машу»), Н. Забіла («Хатинка на ялинці», «Казка про півника та курочку і про хитру лисичку»), О. Іваненко («Великі очі», «Кисличка» «Джмелик,, М. Трублаїні («Мандри Закомарика»), А. Шиян виступив з казкою-п'єсою «Івасик-Телесик».

З цікавими віршованими оповіданнями й казками для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку виступила Н. Забіла (збірки:. «Веснянки» — 1937, «Дві дівчинки» — 1939, «Нам весело жити»—1940, «Приспівки»—1941). У своїх віршах поетеса щиро й натхненно розповідає дітям про насолоду від праці, ознайомлює дітей з природою.

Про чудові картини вітчизняної природи, про життя птахів, звірів і комах, а також про радісне, щасливе життя радянських дітей розказали малим читачам О,. Копиленко в збірці оповідань «В лісі», О. Іваненко в «Лісових казках», В. Бичко в книзі поезій «Я хоч невеличка», І. Нехода в збірці «Моя книжка».

Радянська дитяча література цього періоду помітно виросла. Вийшло в світ чимало творів, в яких відображено кипуче життя і діяльність радянських дітей і молоді. В літературу прийшли нові письменники: С. Михалков, Є. Чарушин, М. Трублаїні, В. Бичко, І. Нехода, М. Пригара, В. Владко

Оволодіваючи методом соціалістичного реалізму, використовуючи досвід кращих письменників, що пишуть для дорослих, дитячі письменники в цей період домоглися значних успіхів: розширилась тематика їх творів, збагатилась їх жанрова різноманітність. У ці роки значно піднісся художній рівень творів для дітей. Письменники створили ряд типових образів молодих героїв. Композиційна побудова переважної більшості книг стала стрункішою, мова творів виразнішою, зникли штампи і сухість, спрощенство і одноманітність що були характерні для ряду дитячих творів попередніх періодів.

У грізні роки Великої Вітчизняної війни радянського народу проти німецько-фашистських загарбників роль дитячої літератури у вихованні в нашої молоді почуття патріотизму і дружби народів зросла ще більше. Багато дитячих письменників брали безпосередньо участь у боротьбі з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни і в тилу ворога — у партизанських загонах. Письменники А. Гайдар, М. Трублаїні, Б. Івантер, Г. Замчалов і М. Гер-шензон полягли на полі бою смертю хоробрих.

У роки Великої Вітчизняної війни в дитяче читання широко входили твори, що їх писали для дорослих читачів,— публіцистика, нариси й оповідання О. Толстого, І. Еренбурга, М. Тихонова, Б. Горбатова, В. Василевської, О. Корнійчука, М. Бажана, Ю. Яновського та ін.

Для молоді і юнацтва у 1942 р. був виданий збірник віршів, оповідань і статей під назвою «Радянським дітям». Він відкривався патріотичним твором О. Толстого: «Фашизм буде знищений». Розповідаючи історію поневолення гітлерів­цями ряду країн Європи, наводячи факти фашистських звірств, О. Толстой закликав радянську молодь і дітей від­дати всі свої сили на боротьбу з озвірілим фашизмом, одностайно піднятись на захист своєї Батьківщини, її священних рубежів.

Із рядів діючої армії письменниця В. Василевська прислала До збірника послання «Маленькому громадянинові моєї Вітчизни», В якому закликала дітей сумлінно вчитися, щоб бути готовими в разі потреби замінити старших.

Форма послання і заклику властива була також і творам. інших письменників. До такої форми звертається, наприклад А. Гайдар у нарисі «Війна і діти». Письменник з великою вірою воїна-патріота пророкував загибель німецькому фашизмові і закликав дітей і молодь трудитись у дні війни, щоб внести й свою частку в загальну перемогу. Він писав:

Минуть роки. Ви станете дорослими. І тоді в хорошу годину відпочинку після великої і мирної праці ви будете з радістю згадувати про те, що колись, у грізні дні для Батьківщини, ви не плуталися під ногами, не сиділи згорнувши руки, а чим могли допомагали своїй країні в її тяж­кій і дуже важливій боротьбі з людиноненависним фашизмом '.

Письменник М. Трублаїні, що також перебував в діючих частинах Радянської Армії, пильно стежив за участю радянських дітей у боротьбі з іноземними загарбниками і збирався написати книгу про їх героїзм і подвиги в тилу ворога і на фронтах Вітчизняної війни. У статті «Війну з фашизмом веде весь радянський народ» він з великою гордістю писав про внесок радянських дітей у справу боротьби з ворогами: «Весь радянський народ — від найменшого до найстарших — бере найактивнішу участь у Великій Вітчизняній війні. Школярі прифронтового міста Г., дізнавшись, що при допомозі пляшок з пальним червоноармійці знищують ворожі танки, зібрали тисячі порожніх пляшок. У місті Волчанську піонери за кілька днів зібрали півтори тонни кольорових металів для потреб оборонної промисловості».

У творах, написаних для дітей в роки Великої Вітчизняної війни, українські радянські письменники відображали героїчні подвиги радянського народу, який з честю витримав суворі випробування, мужньо боровся за свою честь і незалежність і переміг ворогів.

У кращих творах цього періоду — «Допит» і «Сонце» О. Копиленка, «Секретне завдання» та «У ворожому тилу» О. Донченка, «Пошта прийшла» і «Дочка» О. Іваненко, «Сирітка» П. Тичини, «Червоні галстуки» і «Після бою» П. Панча, «Петрусь і Гапочка», «Дівчинка у вінку» і «Школяр» Ю. Яновського, у збірці поезій «Дорогою війни» і поемі «Яринка» М. Пригари — оспівано воїнську доблесть, героїзм радянських людей на фронті і в партизанських загонах, показано трудові подвиги дітей у радянському тилу; змальовано палке почуття любові до Радянської Армії-визволительки.

Основною особливістю більшості творів дитячої літератури, написаних у роки війни, є те, що письменники не вишукували якогось особливого героя ані подій особливого масштабу, їх герої — радянські діти в звичайних обставинах — у праці і боротьбі.

Ось дівчина Феня Кравченко з оповідання «Дівчинка у вінку» і хлопчик Іван Шевченко з оповідання «Школяр» Ю. Яновського. Це звичайні радянські учні, які прагнули мирно жити, працювати і вчитися. Феня мріє вивчитись на художницю, а Іван Шевченко ще й не задумувався над своєю майбутньою професією. Та обоє вони безмежно люблять свою Батьківщину і ненавидять фашистів.

Феня смілива і розумна, тому вона перехитрила німецьких шпигунів, затримала їх і передала в руки радянських органів. Іван, будучи заарештованим як партизан-розвідник, мужньо поводить себе серед ворогів.

Інші епізоди боротьби радянських дітей проти ворогів зображено П. Панчем в оповіданні «Після бою». Сміливі хлопчики Гриць і Тарас виводять з ладу німецький танк і допо­магають радянським воїнам вистежити фашистів.

Про героїзм радянських дітей на фронті і в тилу писали В. Катаєв — «Син полку», С. Маршак — «Дітям Ленінграда», Л. Кассіль — «Звичайні хлоп'ята», С. Михалков — «Билиця для дітей». У цих різних за обсягом і жанровими ознаками творах російські радянські письменники правдиво відобра­зили суворі будні війни, показали, як діти-підлітки ділили тяжку долю дорослих. Важкі шляхи війни, жорстокі випробування, яких зазнали радянські діти, показав В. Катаєв у повісті «Син полку». Німецькі фашисти вбили рідних Вані Солнцева, і він, ставши сином полку, допомагає громити ворогів, проявляє героїзм і мужність як боєць-розвідник.

Твори дитячої літератури часів Великої Вітчизняної війни мали і мають велике пізнавальне і виховне значення. В час війни вони допомагали радянським дітям правильно орієнтуватись у складній обстановці, пробуджували в дітей і юнаків палку любов до Батьківщини, виховували жагучу ненависть до ворогів і кликали до перемоги.

Кращі з цих творів і сьогодні не втратили своєї цінності. Вони збуджують ненависть до всіх і всіляких паліїв нової світової війни. Ці твори залишаться цінною художньою пам'яткою про героїчні подвиги радянської молоді в грізні роки боротьби з німецько-фашистською навалою.

У березні 1950 р. відбувся XIII пленум правління Спілки письменників СРСР, присвячений проблемам розвитку дитячої літератури. На цьому пленумі з доповіддю «Про сучасний стан і деякі питання розвитку дитячої літератури» виступив К. Симонов, співдоповідь про українську дитячу літературу виголосив О. Корнійчук. Пленум прийняв резолюцію «Про стан і завдання розвитку дитячої літератури, в якій було відзначено досягнення радянської літератури і визначено її найближчі завдання. У резолюції сказано, що «розв'язання великих виховних завдань, які стоять перед дитячою літературою, і посилення її ідейно-художнього впливу на читачів можуть бути здійснені тільки при умові дотримання в дитячій літературі принципів більшовицької партійності і створення справді творчої атмосфери критики і самокритики, що виключає найменші прояви сімейності і приятельського підходу в оцінці літературних творів.

Післявоєнні роки ознаменувались значним поповненням лав дитячих письменників, збагачених життєвим досвідом, авторами, які пройшли славний шлях боротьби і перемог на­шого народу. В дитячу літературу прийшли колишній коман­дир партизанського з'єднання Герой Радянського Союзу Ю. Збанацький, учасник легендарного партизанського рейду підривник П. Воронько, вчителі М. Прилежаєва і Ф. Вигдорова. У різні роки післявоєнного періоду приходять у дитячу літературу й інші письменники: Б. Чалий, М. Познанська, Г. Бойко, В. Ладижець, Г. Демченко й ін.

Серед творів для дітей післявоєнного періоду зустрічаються книги найрізноманітніших жанрів і видів: романи, повісті, оповідання, поеми, пісні балади, казки, драматичні твори. Вони адресовані читачам різного віку — старшокласникам, дітям середнього дошкільного віку, молодшим школярам і дошкільнятам.

Значна частина творів, написаних після війни, присвячена зображенню героїзму радянських людей, особливо молоді й дітей, на фронтах Великої Вітчизняної війни та в партизанських загонах. Це «Перемога» Є. Трутневої, «Салют» 3. Александрової, «Таємниця Соколиного бору» Ю. Збанацького, «Київська соната» Ю. Яновського, «Три щастя» П. Воронька, «Зорі на верховині» А. Турчинської, «Сашко» Л. Смілян-ського, «Валя Котик» М. Познанської.

У повісті «Таємниця Соколиного бору» Ю. Збанацький розповідає про героїчні подвиги піонерів Мишка, Василька, Тимка, Софійки, які в тяжкі дні німецько-фашистської окупації разом з дорослими радянськими підпільниками (командиром партизанського загону Іваном Павловичем Сидоренком, вчителькою Іванчук, комісаром Горським) ведуть нещадну боротьбу з ворогом. Кожен з розділів повісті пройнятий героїчним пафосом боротьби. Майстерно змальовано картини бою, життя в партизанському таборі, розвідку Тимка і Софії, і В образах Василька, Мишка, Тимка, Софії відтворено ті риси, які визначають характер молоді нашого часу. Про діяльність партизанів Ю. Збанацький написав і свої дві наступні повісті — «Лісова красуня» і «Між добрими людьми».

З творами Ю. Збанацького перегукується повість Л; Смілянського «Сашко». Основне місце в ній приділяється показу формування характеру радянського юнака в умовах боротьби з німецько-фашистськими загарбниками.

Колись недисциплінований школяр, шибайголова Сашка, переживши лихоліття німецької окупації і проявивши неабияку мужність у боротьбі з ворогом, після війни стає одним із кращих учнів. Образ Сашка Л. Смілянський подає в розвитку, у зростанні, глибоко розкриває зміни у характері хлопця.

Великий знавець дитячої психології, Ю. Яновський в оповіданні «Київська соната» створив образи юних героїв боротьби з ворогом у роки Великої Вітчизняної війни — Волі і Фелікса.

Однією з провідних тем у післявоєнній дитячій літературі є тема праці і трудового виховання. Цій широкій і актуальній темі в післявоєнний час присвятили свої твори О. Мусатов («Стожари»), Л, Воронкова («Село Городище»), Н. Забіла («Наша Батьківщина»), І. Нехода («Хочу бути таким, як тато»), О. Донченко («В колгоспі», «Сад»), М. Познанська («На рідній землі»), Ю. Збанацький («Літо в Соколиному»), М. Стельмах («Жнива», «Колосок до колоска»).

Життю післявоєнного колгоспного села, творчій праці радянських людей, а також участі в цій пращі дітей присвячена книга М. Познанської «На рідній землі». Вона не лише захоплює описом подій і фактів, а й виховує в дітей любов до праці. Ідеєю прославлення творчої праці пройняті також поезії М. Стельмаха (збірки «Жнива»—1951 і «Колосок до колоска» — 1952). Звеличуючи працю, письменник створює конкретні образи трудівників, говорить про щастя і добробут працівників полів, про багатий урожай («Червень», «Влітку», «На баштані»). Змальовуючи працю, М. Стельмах не лише звертає увагу на її результати, а й говорить про радість і задоволення, які вона приносить дітям. Цим поет прищеплює дітям любов і пошану до праці.

Значним внеском у післявоєнну дитячу літературу є твори про працю шахтарів. Ця тема в довоєнній дитячій літературі не знайшла свого широкого висвітлення. Книжки П. Байдебури («Діти шахтарів»), М. Упеника («Про Донбас»), Г. Бойка («Будем шахтарями», «Ми з Донбасу») просто, щиро й доступно розповідають дітям про те, як шахтарі добувають вугілля, що з нього виробляють, як механізовано процес видобування, яка почесна професія шахтаря в нашій країні.

Як і в попередні роки, у післявоєнній дитячій літературі з'явилось чимало книг про школу і піонерську організацію: «Васьок Трубачов і його товариші» В. Осєєвої, «З тобою товариші» М. Прилежаєвої, «Юрко Васюта» О, Донченка, «Як ми в таборі жили» В. Бичка, «На все життя» і „Проста задача» Ю. Збанацького, «Щасливий день суворовця Криничного» і «Блакитне плесо» І. Багмута та ін.

Післявоєнна дитяча література збагатилась значною кіль­кістю творів на тему боротьби за мир та про життя дітей трудящих в країнах капіталу. Твори С. Михалкова «Я хочу додому», В. Дюбимової «Сніжок», Б. Чалого «Діти миру», Збанацького «Ти не один, Джонні», І. Неходи «Про негритянського хлопчика», П. Панча «Ерік шукає щастя» допомагають молодому читачеві розібратися, хто вороги миру, а хто його охоронці. Ці твори виховують у читача ненависть до паліїв нової війни і прищеплюють благородне почуття гарячої любові до країни соціалізму, яка несе всім людям мир і щастя.

Збагатилася за післявоєнні роки і література для дошкільнят та молодших школярів. Для них написали свої казки М. Пришвін — «Комора сонця», М- Носов — «Пригоди Незнайки і його друзів», Н. Забіла — «Під дубом зеленим», О. Іваненко — «Куди літав журавлик», П. Воронько — «Казка про Суховія».

Дитяча драматургія в цей період поповнилась п'єсами, що розповідають про участь дітей у Великій Вітчизняній війні («Червона ракета» Є. Кравченка, «Побратими» Б. Чалого), про боротьбу за мир («Не затримуйте» І. Плахтіна, «Кінець Чорного Крука» Б. Чалого), про життя й діяльність радян­ських школярів («Тоді залишайся один» Б. Чалого, «Квіти» Є. Кравченка).

Сатира і гумор притаманні радянській дитячій літературі протягом усього її існування. У післявоєнний період з гумо­ристичними оповіданнями і повістями для дітей виступали М. Носов («Вітя Малеєв у школі і вдома»), А. Варто («Льошенька»), прославлений український гуморист Остап Вишня подарував, дітям чудові оповідання «Федько Зошит», «Геометрія», «В новому році — все нове, хороше», «Веселі артисти» та ін.

Широко розглядалось питання розвитку дитячої літера­тури на січневому пленумі Спілки радянських письменників України у 1965 р. Крім центральних доповідей —П. Загребельного «Література для юнацтва» і П. Воронька «Сучас­на література для дітей»,— на пленумі були виголошені спів­доповіді про образ нашого сучасника у літературі для дітей, про героїко-патріотичну тему в дитячій літературі, про науково-фантастичну і пригодницьку літературу для юних читачів.

Багато місця літературі для дітей і юнацтва відвів Л. Соболєв у своїй доповіді на II з'їзді письменників Російської Федерації у 1965 р. Справедливо критикуючи ті твори для дітей» в яких письменники зображають героїв «зразково показовими», такими, які ходять по поверхні життя і все знають і від яких у маленьких читачів появляється тільки нудота.

Соболєв підкреслював, що в дитячій літературі психологічна заглибленість і життєвість образів так само необхідні, як і в літературі для дорослих. Герой дитячої книги, на думку Соболева, повинен бути дійовим, таким, що вміє переборювати труднощі, досягати поставленої мети, боротися з несправедливістю

Саме такі риси характеру властиві героям нових книг як представників старшого покоління дитячих письменників — С. Михалкова, А. Барто, М. Носова, Н. Забіли, О. Іваненко, В. Бичка, так і молодих авторів Сергія Вікулова, Андрія Дементьєва, Валентина Берестова, Пилипа Бабанського, Панаса Висікана, Радія Полонського, Олександра Пархоменка та ін.

У ряді творів дитячі письменники розробляють тему праці, трудового виховання. Цим важливим проблемам присвячені твори М. Жестєва — «Пригоди маленького тракториста» (1957), М. Печерського — «Генка Пижов — перший житель Братська» (1958), П. Бабанського «Таємниця Толі Стародуба» (1958), Л. Письменної — збірка «Павлик-Равлик» (1959), А. Дрофаня — «Коли я виросту» (1963).

У 60 – 70-х р.р. з'явилося багато віршів і прозових творів про завоювання радянськими людьми космосу. До них належать: «Білянка і Пістрява в ракеті» В. Бороздіна, «Корабель вернувся з космосу» Б. Ляпунова. Політ у космос першої в світі людини, громадянина Радянського Союзу Юрія Гагаріна відобразив у своїй поемі «Космонавт» (1961) поет Б. Ча­лий, про дитинство космонавта Павла Поповича розповів дітям 0. Пархоменко в оповіданні «Миска груш» (1964). Для наймолодших читачів поет Г. Бойко у віршованому оповіданні «Жива казка» (1963) показав довгий і складний шлях, який пройшла людина від паперового змія до великих космічних кораблів, на яких радянські космонавти штурмують небо.

Новими творами дитячої драматургії збагатилися в останні роки театри юного глядача, дитячі театри та шкільні драмгуртки. У цікавій драмі «Пастушка» (1957) Є. Кравченко відобразив події часів громадянської війни на Україні і пока­зав участь дітей у війні. Героїзм дітей, проявлений в боротьбі з німецьким фашизмом у роки Великої Вітчизняної війни, розкривається в п'єсі П. Воронька «Казка про Чугайстра» (1957). Життю й діяльності радянських школярів присвячені п'єси А. Боженка «Шукачі подвигів» (1962) і «Таємничий скарб» (1963). Для дошкільнят Н. Забіла створила чудову п'єсу-казку «Коли зійде місяць» (1963).