твори з дитячої літератури / конспекти д / konspekt_dit.lit11

Тема: Творчість М.Некрасова‚ К.Ушинського‚ Л.Толстого для дітей.

План

1. Естетичні і педагогічні принципи поезії для дітей Некрасова. Картини рідної природи у творчості письменника.

2. К. Д. Ушинський. Педагогічний характер художніх та науково-пізнавальних творів з життя дітей.

3. Л. Толстой. Проблеми дитячої освіти. Азбука, Нова азбука.

М. О. Некрасов займає особливе місце в російській класичній дожовтневій літературі. «Немає в літературі, в усій нашій літературі такої людини,— писав А. В. Луначарський,— перед якою з любов'ю і благоговінням ми схилялись би нижче, ніж перед пам'яттю Некрасова». Все своє життя, всю творчість поет присвятив боротьбі за свободу, за щастя народу. «Я ліру присвятив народу своєму»,— з гордістю писав М. О. Некрасов.

Надзвичайно різноманітна і багата літературна творчість поета. Він писав вірші і поеми, романи, працював як редактор, видавав журнали (спочатку «Современник», а потім «Отечественные записки»), згуртовував навколо цих журналів демократичних письменників царської Росії, всіма силами захищав журнали від цензурних переслідувань.

Погляди революціонерів-демократів на дитячу літературу розділяв Некрасов. Про це свідчить і те, що на сторінках журналу друкувалися такі статті, доказом цього є вся творчість поета.

М. О. Некрасов не писав спеціальних статей про дитячу літературу, але його цікаві думки знаходимо і в листах до друзів, і в рецензіях на дитячі книжки. Так, у рецензії на твір Б. Федорова «Князь Курбський» Некрасов писав про спотворення автором історичних характерів, про повчально-моралізаторський характер твору.

Ще в ранній період творчості, в 40-і роки, Некрасов пише пародії на малохудожні, сентиментальні книжки для дітей. Так, його водевілі «Федя і Володя», «Великодушний вчинок» були пародіями на тогочасні повчальні п'єски. Уже в 40-і роки XIX ст. М. О. Некрасов, різко критикуючи реакційні твори для дітей, висловлює свої погляди на освіту і систему виховання молоді. Так, наприклад, у вірші «Нічліги» Некрасов закликає народ навчати своїх дітей, а в поемі «Кому на Русі жити добре» засуджує політику затемнення народних мас, яку проводив російський царизм. Сільська хата, говорить поет, в якій міститься школа, пуста, забита наглухо, проте відкриті дві церкви, погріб винний, дві корчми.

У художніх творах М. О. Некрасов висловлює і свої педагогічні погляди. Він; як і В. Г. Бєлінський, М. Г. Чернишевський, М. О. Добролюбов, вважає, що треба виховувати людину-борця, людину, яка б любила народ і сміливо йшла на боротьбу за його свободу.

Так, у поемі «Дідусь» розповідається про те, що малого Сашу виховує дідусь, колишній декабрист, який повернувся додому після тридцятирічного заслання. Він мудрий, добрий, сміливий і залишився вірним своїм революційним переконан­ням. Тепер дідусь навчає свого внука критично осмислювати дійсність, любити народ, розуміти «тисячолітню муку народну» і розуміти те, що «воля і труд людини дивнії дива творять».

Саша добре знає історію і географію, вміє показати Петербург і Читу, він ненавидить грубих і злих, а «бідним бажає добра», пам'ятає те, що бачить і чує. Скоро онук дізнається про сумне минуле, про те, за що боровся дідусь і його товариші — декабристи. У цій поемі М. О. Некрасов говорить про збереження і продовження традицій попередніх поколінь, про формування людини-борця.

У творі «З а л і з н и ц я», який присвячується дітям, поет змальовує суворі картини непомірно тяжкої праці народу на будівництві першої російської залізниці (1846—1851), що з'єднувала Петербург з Москвою.

М. О. Некрасов не прикрашає дійсності, а змальовує сувору правду життя. З болем поет розповідає про страждання будівників залізниці, які, надриваючись, працювали в спеку і в холод, «спину зігнувши в дугу», які боролися з голодом, «мерзли і мокли, терпіли цингу». Некрасов співчуває змученим трудівникам, в яких безкровні губи, «очі зажурені, рани На схудлих руках». Показавши, як тяжко, але чесно добуває СВІЙ хліб проста людина з народу, поет закликає дітей перейняти собі «звичку до праці оцю благородную», благословити роботу народну і навчитись мужика поважати.

У 1912 р. газета «Правда», відмічаючи велике значення поезії М. Некрасова для багатьох поколінь, писала, що сторінки Некрасова, сповнені гарячої любові до людини, вливають у стомлену душу таке тепло і таку жадобу іншого, кращого життя, що хочеться знову працювати, знову боротися, знову віддавати свої сили чорному дню теперішнього — в ім'я світла завтрашнього дня.

У 60—70-х роках російські революціонери-демократи приділяли особливо багато уваги освіті й вихованню дітей і молоді. В ці роки чимало творів для дітей пише і М. О. Нек­расов: «Плач дітей» (1860), «Селянські діти» (1861), «Залізниця» (1864), «Дядечко Яків», «Бджоли», «Генерал Топтигін» (1867), «Дід Мазай та зайці», «Солов'ї» (1870), «Напередодні світлого свята» (1873).

У багатьох з них поет створює чудові образи дітей. Він добре знає дітей, їх психологію, тому й образи намальовані з великою художньою переконливістю.

Якщо Л. Толстой, С. Аксаков, М. Гарін-Михайловський і інші письменники оспівували щасливе дитинство, то М. Некрасов у своїх творах, зокрема у вірші «Плач дітей», розповідає про загублене дитинство, про дітей, в яких воно вкрадене капіталістичною дійсністю, про виснажливу працю маленьких рабів.

Діти на фабриці змушені були цілісінький день вертіти колеса, гудіння яких доводить їх до нестями. Ніде не чекає на дитину радість. На фабриці вона тяжко працює, вдома — страшенна нужда і голод, і навіть природа не може дати дітям радості: вони настільки стомлені і змучені, що їм хочеться тільки впасти у траву і спати.

Вірш мелодійний, виразний; за допомогою асонанса і алітерації («У дитинства золоту годину») поет створює сумну картину, передає плач дітей, розповідає про їх тяжку працю («ми колесо фабричне крутим, крутим, крутим без кінця»).

Хвилювала Некрасова і доля селянських дітей, життя яких він добре знав. Дитинство самого поета пройшло в селі, селянські діти завжди були його друзями, з ними ходив у «грибні набіги», «розкопував листя», «обшукував пні».

Про життя дітей села Некрасов розповідає у творі «Селянські д і т и». Це своєрідні записки мисливця. Твір простий за композицією, він складається з кількох частин. Є в ньому і ліричні відступи, в яких поет розповідає про свою любов до дітей. Особливо яскраво змальовує Некрасов допитливі й безпосередні дитячі очі — і карі, і сірі, і сині, вони блищать, наче в полі квітки. У цих очах поет бачить «спокій, і волю, і радощі щирі, і добрості відсвіт ясний».

Окремими, штрихами Некрасов створює художньо досконалі образи. Хоч ми й не бачимо дітей, а лише чуємо їхні голоси, чуємо, про що розмовляють, перед нами постають діти з різними характерами, уподобаннями і переконаннями. Один з них усім захоплюється, другий — в усьому сумнівається, третій — боягуз («Та тихше, чорти ви! Він не спить! Поб'є...» — за допомогою окремих вигуків поет яскраво розкриває його боязливу вдачу). Сьомий — хазяйська дитина, він зразу оцінює, скільки коштує ланцюг золочений («Ма­буть, недешевий!»), восьмий — поет, він у захопленні від блиску ланцюга, що «як сонце горить!».

У житті селянських дітей бачить Некрасов «поезії так пребагато», навіть і праця спочатку обернеться до них «гарним обличчям своїм».. Дитині радісно спостерігати працю батьків у полі, бачити, як угноюють землю, як кидають зерно у ріллю пухку, як лан зеленіє, як «повниться зерно в тяжкім колоску», як в'яжуть снопи і до клуні везуть, як сушать, «молотять, молотять ціпами, а далі помелють і хліба спечуть». Хлоп'ятко, поласувавши свіжим хлібцем, в поле за батьком¹ охоче біжить. На возі з сіном Ванюша, «мов цар той, сидить». Селянська дитина мужня, смілива, вона знає всі стежечки в гаї, «літа на коні, не боїться води».

Проте Некрасов показує, що дитина зростає без будь-якого догляду, як билина у полі, що люта її мошкара заїдає, «чи, може, й загине — нічого, пусте!». Бачить поет і ті лихоліття й тяжкі випробування, які чекають на селянських дітей.

Мова твору «Селянські діти» яскрава, багата. Поет використовує влучні, прості епітети (наприклад, очі карі, сірі, сині), порівняння:

І скільки у річці голівок русявих, Неначе грибів на поляні в гаю! '

Вірячи у талановитість дітей з народу, поет у вірші «Школяр» закликає їх вчитись і підбадьорює бідного школяра, в якого «ноги босі, схудле тіло, груди в рваних ганчірках...». Він закликає його бути наполегливим, дивитись сміливо вперед, бо «багатьох це славний шлях».

Від роздумів про долю окремої дитини письменник приходить до висновків про талановитість російського народу, про велич рідної землі, що так щедро «виводить із народу» велетнів мислі і духу. Некрасов протиставляє обдарованих людей, вихідців із трудящих, представникам панівних класів:

Не бездарна та природа, Не загинув ще той край, Що виводить із народу Стільки велетнів, вважай,— Стільки добрих, благородних, Повних світлих почуттів, Серед злих, тупих, холодних, Набундючених людців!

Поет створює не тільки яскраві образи дітей, а й простих людей з народу. Це насамперед у творах «Дід Мазай та зайці» і «Дядечко Яків». Відомо, що Некрасов був завзятим мисливцем і, буваючи на полюванні, часто зупинявся в селян, ходив з ними стріляти дичину. Про одного з таких своїх доб­рих знайомих і розповідає поет у творі «Дід Мазай та зайці». Дід Мазай «гаряче любить низинний свій край». Він хоче бачити його багатим і дуже стурбований тим, що безжалісно знищують дичину:

«В нашім низиннім, болотянім краї

Вп'ятеро більше було б дичини,

Якби сітками її не ловили,.

Якби сильцями її не давили...»

Дід Мазай не тільки добрий, бо рятує зайців під час поводі, він гарний хазяїн, не б'є зайців навесні або влітку: «хутро погане, облазять вони».

Дідусь сміливий, йому не страшно пройти через ліс; він може навіть і цілу ніч простояти в лісі. Мазай розуміє красу природи, милується співом пташиним:

Одуд як в бочку порожню бухтить;

Сич вилітає з дупла серед ночі,

Ріжки точені, мальовані очі¹.

Йому любо слухати, як ввечері ніжно вівчарик свистить. Твір «Дід Мазай та зайці» написаний простою, виразною мовою, поет вдало використовує зрозумілі дітям порівняння, епітети: зайчата сірі, довговухі, зайчиха «гладка, як купчиха» та ін. А малого переляканого зайчика поет порівнює із стовпчиком:

Зирк —- іще зайчик, як стовпчик над пнем.

Лапки схрестивши, зіщуливсь від жаху...²

Майстерно змальовує Некрасов і нічну тишу в лісі, коли чутно навіть, як тихо-тихо поскрипує гілля на деревах:

Тільки гілля зарипить на сосні,

Наче стара буркотить уві сні...

Образ діда Мазая і твір в цілому близький і зрозумілий дітям, він виховує в них любов до рідного краю, гуманні почуття.

З теплотою змальовує Некрасов і образ коробейника у творі «Дядечко Які в». Дядечко Яків возить «збоїну макову, ріжки, горіхи, голки, торочки, духи, помаду, нові коврижки..». Возить він книжки і вміло пропагує їх: «книжки поцінні: по гривні штука — діткам наука». Просто і дотепно говорить дядечко Яків про значення книжки:

Буквар не пряник,

А почитати — Язик прикусиш...

Не сайка, знати,

А як розкусиш,

Смачніш горіха! ⁴

З книжкою станеш розумнішим, говорить він Все життя мріяв поет, щоб народ читав справжні книжки, щоб з базару він ніс Бєлінського і Гоголя. Некрасов добре знав офенів (коробейників), які розповсюджували книжки в селах, і мріяв видавати свої твори у книжечках невеличкого формату і по дешевій ціні, щоб потім їх легко було розповсюджувати сіль­ським коробейникам.

У творах для дітей М. О. Некрасов змальовує яскраві образи дорослих (дідусь з однойменної поеми, дід Мазай, дядечко Яків) — гуманних, розумних людей, які служать взір­цем для малолітніх. У творах для дітей М. О. Некрасов, обходячи цензурні рогатки, підіймав важливі соціальні про­блеми, наприклад у вірші «С о л о в ' ї». На перший погляд, цей твір виховує у дітей лише гуманні почуття, любов до пта­хів і до природи.

Мати, колишучи) малого сина, розповідає старшим про те, що з їхнього гаю повідлітали солов'ї, бо селяни, погнавшись за наживою (соловей був у ціні), поставили в лісі сіті й сильця. Весною зелений гай стояв, ніби німий. Лише після того; як селяни вирішили не ставити сітей і силець, солов'ї повернулися.

І раптом син запитав у матері, а чи є і для дітей такі чудові гаї та полянки? Мати з сумом відповідає, що місць таких, без податків і без рекрутчини, немає на світі. А якби вони були, то на руках туди б віднесли своїх дітей селянки. Вірш заставляє задуматись над тяжким становищем народу. Цар­ська "цензурі, зрозумівши це, зробила попередження редакції «Отечестаенньїх записок», де друкувався цей вірш.

Як і Салтиков-Щедрін, М. О. Некрасов сатирично зображує генералів «по новітній моді» і показує тяжке становище простої, безправної людини, співчутливо ставиться до неї.

У своїх віршах Некрасов знайомить дітей з життям народу, створює яскраві народні типи, з любов'ю змальовує рідну природу.

Пейзаж займає значне місце в усіх творах, описи природи органічно зливаються з сюжетом і допомагають краще розкрити образи, ідейний задум поета. На фоні чарівної осінньої природи («...листя жовте і свіже, мов килим легкий, ясні, погожії дні...») Некрасов показує виснажливу працю, го­лод, злидні будівників залізниці.

У багатьох творах — чудові зимові пейзажі, зокрема в поемі «Мороз, Червоний ніс». Поет використовує казковий образ могутнього богатиря Мороза, який царство своє прибирає в алмази, жемчуг, срібло; зводить палаци на морях, океанах; йому скорились сніги і бурани.

Дихання весни, шум садів вишневих, які стоять, «як молоком облитії», і липу блідолистую, і білую берізоньку з зеленою косою оспівав Некрасов у вірші «Зелений шум».

Глибокі за змістом, високохудожні твори М. О. Некрасова-поета-месника, поета-борця за щастя пригноблених, сіяча розумного, доброго, вічного — сприяли вихованню борців за свободу батьківщини, вони не втратили своєї великої педагогічної і естетичної цінності і в наш час.

Костянтин Дмитрович Ушинський.

Костянтин Дмитрович Ушинський — відомий російський педагог, який по праву займає почесне місце серед славних . діячів нашої батьківщини XIX ст. Ушинський, як писав Л. Модзалевський, був справді народним педагогом в такій мірі, як Ломоносов — народним ученим, Суворов — народним полководцем, Пушкін — народним поетом, Глінка — народним композитором.

К. Д. Ушинський створив цілу систему педагогічної освіти, побудовану на принципі народності. «Тепер саме настає час,— пише він,— коли Росії найбільше потрібні школи, добре організовані, і вчителі, добре підготовлені,— і багато, багато шкіл потрібно!.. Школу, народну школу дайте Росії». Основною ознакою школи він вважав її життєвість, зв'язок з навколишнім світом, де провідну роль повинні відіграти природничі науки, такі ж доступні, як і граматика, арифметика та історія.

Великого значення надавав Ушинський навчанню рідною мовою; він підкреслював, що викладання вітчизняної мови в початковій школі «становить предмет головний, центральний, який входить в усі інші предмети й збирає в собі їх результати». Право навчатися рідною мовою, на думку великого педагога,— це вимога розуму і людяності. Зокрема, він обурювався, що діти українського народу тогочасним ладом були позбавлені можливості навчатися своєю рідною мовою.

Ушинський ставив високі вимоги і до вчителя. Учитель, говорив він, повинен бути не тільки всебічно освіченою людиною, тобто мати відповідну підготовку, але й бути громадським діячем, безмежно відданим своєму народові і батьківщині.

Своєю діяльністю Ушинський зробив вагомий внесок не тільки в історію вітчизняної педагогіки, а також і в історію дитячої літератури. Ніщо не принесло йому такої слави, як навчальні книги «Дитячий світ» (1861) і «Рідне слово» (1864), на яких виховувались цілі покоління російських людей аж до самого Великого¹ Жовтня. Ушинський ставив собі за мету дати дітям «позитивні знання», які відповідали б вимогам життя.

Як і «Азбука» Л. Толстого, «Дитячий світ» та «Рідне слово» є по суті художніми дитячими енциклопедіями, які надовго лишились улюбленими книгами для дитячого читання. Книги написані як посібники для викладання російської мови в початкових класах.

У книгах «Дитячий світ» і «Рідне слово» вміщено чимало статей та оповідань Ушинського, в яких він виявив себе обдарованим письменником і добрим знавцем дитячої психології.

Серед цих творів було багато і народних казок, перероблених Ушинським для дітей. Він надавав виняткового значення народній казці у навчанні і вихованні дітей, ставив її вище за твори художньої літератури.

У своїх підручниках Ушинський використав велику кількість казок, як-от: «Ріпка», «Теремок мишки», «Козенята і вовк», «Колобок», «Журавель та чапля», «Півень і кіт», «Міньба», «Гуси» та ін. ' Казки, стверджує Ушинський‚ - це витвір «педагогічного генія народу» їх легко читають діти, бо в казках безперервно повторюються окремі деталі й вирази, що сприяє швидкому запам'ятовуванню їх змісту.

Беручи до уваги ідейний зміст казок, їх художню форму і те, наскільки вони відповідають педагогічним вимогам, великий педагог творчо підходив до використання народних казок у дитячому читанні. Взагалі в ті часи репертуар дитячих казок був обмежений, і тому Ушинському доводилось пристосовувати для дітей уже відомі варіанти казок. У цій роботі він виявив великий педагогічний такт. Спираючись на народну основу казки, він вносив певні зміни в її зміст, доробляв, робив її цілеспрямованою і більш доступною для дитячого сприймання. Казки в обробці Ушинського не втратили свого значення і тепер, вони є Цінним внеском у дитячу літературу.

Особливу увагу звертав Ушинський на мову казок, на їх дохідливість. Так, у казці «Козенята і вовк» він з педагогічних міркувань опускає сцену, коли козенята розпороли вовкові живіт і напхали його камінням. Адже це нереально і незрозуміло дітям. Дещо змінений і кінець казки. На відміну від народної, у казці Ушинського козенята, впізнавши вовка, не пустили його в хату, і він пішов ні з чим.

Дещо змінені і скорочені автором також казки «Півник і курочка» («Умій почекати»), «Півень і кіт». В обох казках змальовується неслухняний і нерозсудливий півник, який нехтує порадами друзів. Тому цілком вмотивована і, так би мовити з морального погляду, розв'язка творів: півник у першій казці потонув У річці, провалившись крізь лід, а в другій — потрапив до лисички.

У казках Ушинського зустрічаються описи природи, пройняті ліризмом і теплотою. Для прикладу наведемо такий уривок з казки:

Довго бігли кіт, цап та баран по долинах, по горах, по сипучих пісках; пристали й вирішили заночувати на покошеному лузі, а на тому лузі стіжки, як хатки, стоять («Кіт-шалапут»).

Близькі до цих картини та образи можна зустріти і в казці «Півень і кіт» та їй.

Тут поетичні картини рідкої природи виступають як активні Компоненти твору і є одним із засобів для розкриття настроїв і переживань дійових осіб. Серед казок Ушинського найбільш поширеними і популярними є казки про тварин. Вони відзначаються багатством звукових образів, повторенням окремих сюжетних елементів, ритмічністю і динамічністю.

У творах Ушинського для дітей у певній мірі знайшли втілення вимоги російських революційних демократів до дитячої літератури — відображати реальну дійсність.

Його твори різноманітні за тематикою і жанрами. Це оповідання, перекази, «ділові» статті, сценки із народного побуту, які, завдяки своїй ідейності і досконалій художній формі, стали справжніми шедеврами художньої дитячої літератури. Вони групуються, як правило, навколо певної теми: рідна при­рода («Чотири-пори року», «Літній ранок», «Витівки старої Зими», «Історія одної яблуньки»), трудова діяльність людини («Як сорочка в полі виросла», «Як Миті зшили сюртук», «Як будують хати», «Стіл і стільці», «Куй залізо, поки гаряче»), тваринний світ («Бішка», «Коник», «Голуби», «Півник з родиною»), життя і побут дітей («Діти в гаю», «Діти в школі», «Чотири бажання», «Сирітка Ваня», «Сила — не право»).

Твори Ушинського для дітей мають велике пізнавальне значення. Так, в оповіданні «Чотири бажання» автор розповідає дітям про те, які зміни відбуваються в природі протягом року. По суті це природничий матеріал, але викладений він у такій цікавій, образній формі, що діти легко запам'ятовують кожну деталь.

Тонким, спостережливим художником виявився Ушинський і в змалюванні картин природи в оповіданні «Витівки старої Зим и». В образі злої, баби тут уособлено зиму з її морозами, вітрами і негодами. Автор уникає описів, а зразу ж відтворює динамічні картини зими, показує «зіткнення» природи з людьми, з рослинами і тваринним світом.

Оповідання сповнене метафоричних образів, і це робить його більш емоціональним, а мову—барвистою, живою. За манерою розповіді воно, нагадує казку, Що відтворює «витівки старухи зими» і знайомить дітей з різними явищами природи.

Поряд з поетичною картиною літнього ранку («Літній ранок») в оповіданні «Історія одної яблуньки» Ушинський в захоплюючій формі подає дітям знання в галузі садівництва (як ростуть дерева, як слід доглядати за садом, як проводять окуліровку тощо).

Ушинський звертав увагу також на трудове виховання дітей. У таких оповіданнях, як «Куй залізо, поки гаряче», «.Як будують хати», «Пекар», «Швець», він звеличує працю коваля, будівельника, пекаря, шевця, знайомить читачів з багатьма трудовими процесами. Одним із характерних творів на цю тему є оповідання «Як сорочка в полі виросла». Розповідь ведеться від дівчинки Тані, яка, простеживши довгий шлях перетворення насіння льону в матерію, зрештою зрозуміла, як сорочка в полі виросла. В інших статтях у цікавій художній формі з'ясовуються дітям окремі технічні процеси, як наприклад: «як людина їздить по землі», «по воді на колесах»; як літає «по повітрі» та ін. Таким чином діти докладно ознайомлюються з усіма етапами трудового процесу і глибше усвідомлюють значення людської праці в житті суспільства.

В оповіданнях про тварин, які нагадують анімалістичні твори Л. Толстого і народні казки, письменник змальовує зовнішній вигляд домашніх тварин і диких звірів, опи­сує їх повадки, наділяє дотепними кличками, наприклад: «Орел і кішка», «Бішка», «Корівка», «Коник», «Овечка» тощо.

Надзвичайно цікаво побудоване оповідання «О р е л і кішка». Тут змальовується образ хороброї кішки, яка вступила в смертельний поєдинок з орлом заради свого кошеняти і перемогла в цьому двобої могутнього хижака. Ось як описано мужність кішки і її перемогу: '

Та не встиг ще орел підлетіти вгору, як мати вже вчепилася в нього... Закипів бій на смерть... Але кішка не втратила мужності... перекусила його праве крило... Вона відкусила йому голову і, забувши про власні свої рани, почала вилизувати своє поранене кошеня '.

У цьому творі Ушинський використовує образотворчі засоби народної поетики: казкову манеру розповіді, повтори, яскраві епітети, інтонаційно-ритмічні засоби мови, прийоми антропоморфізму тощо.

Ряд оповідань Ушинського присвячено змалюванню життя і побуту дітей, їх ставлення до природи («Діти в гаю», «Чотири бажання»), в інших любовно зображено навчання у школі («Діти в школі»), засуджуються негативні риси характеру дітей («Івасик-боягуз», «Сила—не право»), звучить співчуття до знедолених дітей («Сирітка Ваня»), подаються поради, як треба працювати і ставитися до роботи («Скінчив діло — гуляй сміло»).

Кращі твори Ушинського не втратили свого пізнавального та виховного значення і сьогодні; вони включені в шкільні підручники і в книги для дитячого читання. їх видають окремими збірниками, як-от: «Вішка» (1938) «Півник» (1945), «Казки, розказані Ушинським» (1945), «Оповідання для маленьких» (1947), «Оповідання та казки» (Ї956)та ін.

Лев Миколайович Толстой.

Л. М. Толстой ввійшов у літературу як «палкий протестант, пристрасний викривач, великий критик».

Творчість Л. Толстого — це художній літопис життя. О. М. Горький писав, що, «не знаючи Толстого, не можна вважати себе знаючим свою країну, не можна вважати себе культурною людиною».

Зриваючи маски, викриваючи лицемірство всіх і всяких порядків: державних, громадських, економічних, церковних — Толстой заперечував політику, революційну боротьбу, пропагував непротивлення злу насильством, нову, більш витончену релігію.

Суперечності властиві педагогічним поглядам Л. Толстого і деяким його творам для дітей («Від чого зло на світі», «Бог правду бачить, та не скоро скаже», «Індієць і англієць» та ін.).

Велику увагу письменник приділяв дітям. Відомо, що майже півстоліття ( з деякими перервами) Л.М. Толстой займався педагогічною діяльністю. У 1849 р. в Ясній Поляні та ще в двадцять одному навколишньому селі він відкрив школи для дітей. У 1862 р. Толстой видавав журнал «Ясная Поляна», в якому друкувалися педагогічні статті, висвітлювався досвід яснополянської школи і вміщувалися твори для дитячого читання. Відомо, що до участі в журналі письменник залучав Марка Вовчка. У додатку до журналу «Ясная Поляна» вийшло 12 книжок оповідань для дітей.

Л. Толстой мріяв відкрити «Університет в лаптях», який готував би вчителів для сільських шкіл.

Великого значення письменник надавав дитячій книзі. Гострій критиці піддавав він існуючу дитячу літературу, вважав її антихудожньою, примітивною за змістом; абстрактно-дидактичною.

Л. Толстой вивчав, як дитина сприймає книжку, як книжка впливає на неї. Він спочатку читав з дітьми фольклорні твори, потім маленькі оповідання, які сам писав. Взагалі, перш ніж видати твір для дітей, Л. Толстой перевіряв, як , сприймають вони його. На прохання письменника діти переказували твір і доповнювали.

Толстой, звертаючись до літераторів, говорив, що дітям не слід придумувати якихось особливих темі дитину цікавить все. Головне, щоб у творі був реалістичний показ життя, щирість почуттів автора.

Великого значення надавав письменник не тільки змістові дитячих творів, а й їх формі. Він працював над кожним словом своїх оповідань, прагнучи домогтися простоти, виразності краси його. У листі до О. А. Толстой письменник відзначає, що робота «над мовою дитячих творів жахлива. Треба, щоб усе було красиво, коротко, просто і, головне, ясно» Л. Толстой згадував, що для дітей він написав у 20 разів більше, ніж видав, що кожне оповідання перероблялося по 10 разів і кожне з них коштувало йому більше праці, ніж будь-яке місце з усіх його писань.

Письменник створив для дітей високохудожні твори, в яких не тільки подав цікавий для них пізнавальний матеріал, а й виховував у своїх читачів художній смак, високі моральні якості. Хоч у жодному з його творів і немає «морального хвостика», але в кожному з них є розумна мораль. Л. Толстой вважав, що дітям потрібні не моральні повчання, а твори Глибокого змісту — художні і повчальні.