твори з дитячої літератури / конспекти д / konspekti_dit.lit.1 вступ
.docТема: Вступ. Дитяча література – органічна частина всієї художньої літератури. Характерні риси літератури для дітей молодшого і старшого шкільного віку. Наукове дослідження дитячої літератури.
План
1. Дитяча література — органічна частина всієї художньої літератури; спільність історичного розвитку, творчого методу та ідейної спрямованості, жанрів, основної тематики, художніх засобів літератури для дорослих і дітей.
2. Своєрідність дитячої літератури і читання, зумовлена їх виховною функцією і особливостями дітей різного віку. Література для дошкільного, молодшого й старшого шкільного віку.
3. Висвітлення в літературі для дітей специфічних «дитячих» тем: тема дитинства, школи, моралі (що добре, а що погано).
4. Популярність серед дітей таких жанрів і видів літератури, як казка, сюжетний вірш, оповідання про тварин, твори про школу, пригодницькі повісті, наукова фантастика, гумористичні твори та інші.
5. Характерні риси літератури для дітей молодшого шкільного віку. Обсяг твору, ідейно-тематичний зміст, жанри. Сюжети. Образи дітей і дорослих. Мовно-художні засоби.
6. Роль дитячої літератури в збагаченні уявлень і знань дітей про світ, в розвитку мови, в ідейно-політичному і морально-естетичному вихованні дітей.
Література:
БілецькийД. та ін. Дитяча література. К-,. «Радянська школа», 1967.
Білецький Д., Ступак Ю. Українська дитяча література. К., «Радянська школа», 1963.
АлексееваО., БрандисЕ. и другие. Детская литература. М., Учпедгиз, 1960.
Хрестоматия по детской литературе для педучилищ. Составила О. Алексеева, изд. 5-е. М., «Просвещение», 1970.
Українська дитяча література. Хрестоматія критичних матеріалів. Упорядкували Ф. Гурвич і В. Савенко. К., «Вища школа», 1969.
Русская детская литература. Учебное пособис. Под ред. Ф. И. Сетина. М., «Просвещение», 1972.
Макарєнко А. Стиль дитячої літератури. Виховне значення дитячої літератури. Твори в 7-ми томах, т. 7. К., «Радянська: школа», 1955.
В навчальному плані майбутніх учителів початкової школи поряд з іншими навчальними предметами важливе місце посідає і курс української дитячої літератури. Завдання вивчення цього курсу насамперед полягає в тому, щоб, оволодівши відповідною сумою знань з української дитячої літератури, майбутні вчителі І—IV класів змогли успішно на кращих творах художньої літератури для дітей правильно виховували молоде покоління. В поняття «дитяча література» входять як твори, написані спеціально для дітей, так і ті, що написані для дорослих, але своїм характером, змістом і формою, легкі для сприймання дітей і ввійшли в дитяче читання.
Українська дитяча література є органічною частиною всієї художньої літератури і всіма своїми засобами здійснює спільну всій літературі мету — виховує молоде покоління в дусі моральної досконалості. Отже, дитяча література — невіддільна від загального літературного процесу: вона формується на ґрунті загальної художньої літератури, тобто літератури для дорослих, на основі законів педагогіки й психології і здійснює єдність принципів мистецтва і педагогіки. Адже одна з важливіших педагогічних вимог до дитячого письменника — це вимога глибоко розкрити внутрішній світ дитини і розуміти, як підійти до неї, знати життя дитини і любити її.
Одначе, твори дитячої літератури мають і свої особливі ознаки, які відрізняють їх від літератури для дорослих. Користуючись всіма принципами художнього відображення дійсності, як і автори творів для дорослих, дитячий письменник надає своїм творам особливого забарвлення відповідно до психіки і віку молодого читача. Найбільш характерними ознаками дитячої літератури слід вважати:
а) наявність у творі предметного, конкретно-життєвого художнього образу (особливо для дітей-дошкільників та учнів — І—II класів);
б) ліризм розповіді;
в) динамічність розвитку сюжету;
г) багатство, точність та емоціональність мови.
Останні три ознаки, що ми їх назвали,— ліризм розповіді, динамічність розвитку сюжету, емоціональність мови — властиві й для літератури, адресованої дорослому читачеві, але для дитячих творів ці риси особливо важливі. Художні твори, позбавлені цих характерних ознак, не можуть мати успіху в дітей.
Вивчаючи психологію молодого читача, письменник не може не помітити такої важливої риси характеру 5 – 9-тирічної дитини, як конкретність, наочність і предметність її мислення. Звідси і випливає, необхідність створення конкретно-зримого образу.
Ні відміну від літератури для дорослих твори дитячої літератури менше всього потребують роздумів, філософського аналізу і суб'єктивного відчуття. Дитяча література відзначається простотою і життєвою конкретністю виразу думки, близької і зрозумілої для дитячого сприймання.
Кращі твори дитячої літератури відзначаються глибоким ліризмом авторської розповіді. Наявність його у творі зігріває розповідь гарячим почуттям, будить у читача піднесений настрій і викликає глибокий інтерес до книги. Цілком зрозуміло, що особливо глибоко і надовго в свідомість дітей входять твори, в яких письменники ведуть розповідь захоплено, з піднесенням. Цим вони викликають у читача глибокі почуття симпатії чи антипатії до зображуваних подій, фактів і героїв твору.
Динамічність сюжету, гострота конфлікту – чи не найхарактерніша ознака переважної більшості кращих творів для дітей. Важливість цієї риси в творах дитячої і літератури не раз відзначав і О.М.Горький, вимагаючи, від письменників розмовляти з дітьми цікаво, жваво, виразно.
Не менш важливою ознакою творів дитячої літератури є їх багата, образна, точна та емоційна мова. Як правило, твори, написані сірою, безбарвною мовою, не викликають захоплення і в дорослого читача. На дітей такі твори можуть впливати навіть негативно. Ось чому від дитячого письменника вимагається, щоб його твір був не лише цікавий за змістом, але й писався добірною, чіткою, яскравою і. милозвучною мовою. Бо, як писав Горький, «...говорити дітям суконною мовою проповіді – це значить викликати в них нудьгу і внутрішнє відштовхування від самої теми проповіді».
Говорячи про деякі особливості творів дитячої літератури, ми зовсім не мали наміру протиставляли її форму і зміст літературі для дорослих. Ми повністю розділяємо думку, яка так широко розповсюджена серед дитячих письменників і лягла в основу двох влучних афоризмів: 1) «Для дитячої літератури підходить усяка форма реалістичного письма, крім нудної» і 2) «Для дітей треба писати так само, як і для дорослих, тільки краще».
Книги, що друкуються для дітей, потребують доброякісного поліграфічного виконання, належного художнього оформлення. Гарне оформлення книги не лише сприяє потягу дітей до читання, а й допомагає зрозуміти суть книги. Хороші ілюстрації діти часто перемальовують до своїх альбомів, зошитів, а все це сприяє глибокому запам'ятанню змісту книги, виховує естетичний смак у дітей, виробляє певні навички самостійної роботи.
Газета «Правда» від 18 грудня 1960 року в статті «Велику літературу – дітям і юнацтву» поряд з вимогами давати молодому читачеві глибоко ідейну і високохудожню книгу, вказувала й на те, що для естетичного виховання дітей багато значить, як видається книга. Перед працівниками дитячих видавництв газета ставила завдання більше турбуватися про те, щоб хороша робота художника-ілюстратора, гарний папір, чіткий друк, красива обкладинка — все тішило дитину і навчало її любити прекрасне ще з малих років.
Твори дитячої літератури обумовлені віковими особливостями читача. Письменник не може не рахуватися з віком дитини, як не може з цим не рахуватися і вчитель, пропонуючи дитині прочитати ту чи іншу книгу. Віддаючи належну увагу віковим особливостям читача, О. М. Горький писав: «Автор, що йде в дитячу літературу, повинен урахувати всі особливості читацького віку. В противному разі в нього вийде книга, позбавлена адреси, непотрібна ні дитині, ні дорослому».
За віковими особливостями розрізняють чотири групи, творів для дітей: 1. Книги для дітей дошкільного віку (3—7 років). 2. Книги для дітей молодшого шкільного віку (7 – 10 років). 3. Книги для дітей середнього шкільного віку (10 – 13 років). 4. Книги для дітей старшого шкільного віку (14—18 років).
Для дітей дошкільного віку художня література в простій і доступній формі розповідає про навколишнє життя, вчить розуміти його, розвиває й виховує почуття дитини, дає їй естетичну насолоду, виховує уявлення про прекрасне, вводить малят у світ людських почуттів, навчає дітей розуміти явища природи, допомагає глибше пізнати рослинний і тваринний світ, збагачує дитячу пам'ять. Перша книга розширює уяву дитини про все‚ що її оточує, сприяє поповненню дитячої мови новими словами й поняттями.
Здебільшого діти-дошкільнята самі не читають книг‚ вони їх слухають у читанні дорослих. Але дуже важливо; щоб у книгах для цього віку дітей був цікавий і доступний зміст, щоб виклад думки ілюструвався яскравими малюнками. Краще, коли книги для дошкільнят пишуться віршами. Віршована мова легка для запам'ятовування‚ а віршовані розповіді можуть стати не лише хорошим засобом передачі дітям цікавого змісту, а й могутнім чинником у розвитку їх усної мови. Бажано, щоб твори для найменших були тісно пов'язані з їх грою, засновані на грі, давали поштовх до руху і збуджували дитячу жвавість.
В книгах для дітей молодшого шкільного віку тематика поглиблюється‚ зміст книг ускладнюється. Діти молодшого шкільного віку‚ особливо учні 2-3 класів‚ захоплюються казками про тварин‚ фантастичними казками‚ люблять читати оповідання про героїзм дітей їхнього віку.
дітей середнього шкільного віку цікавлять твори на історичну тему‚ книги‚ в яких розповідається про будову всесвіту‚ їм до вподоби науково-фантастичні і пригодницькі твори‚ книги про школярів.
Улюбленими творами юнаків і дівчат старшого віку є книги про героїчні події на фронтах громадянської та Вітчизняної війн, про новини в галузі науки і техніки, книги про людську етику і мораль, а також книги про видатних людей минулого й сучасного.
Звичайно, такий розподіл дитячих творів на групи за віковими особливостями читачів має дещо умовний характер. І якщо, скажімо, перша і четверта групи цілком відрізняються одна від одної, то ледве чи можна провести таку грань між другою і третьою чи між третьою і четвертою групами творів для дітей за їх віковими особливостями. Очевидно, для того щоб учитель зміг правильно визначити, яку книгу слід рекомендувати для позакласного читання учням того чи іншого класу, йому слід ще вивчити й індивідуальні інтереси читачів.
Щодо обсягу, тематики і жанрових ознак художніх творів, які використовують учителі з учнями І—IV класів на уроках і в позакласній роботі, то вони також мають свою особливість стосовно до віку дітей.
В роботі з учнями 1 класу вчитель використовує народні казки про звірів і тварин («Рукавичка», «Коза-дереза»), невеличкі оповідання, в яких розповідається про труд дорослих і дітей («Голубий гвинтик», «Золоте яєчко» і «Галаганчик» О. Донченка), вірші про природу Т. Шевченка («Тече вода з-під явора», «Весна»— уривок з поеми «Гайдамаки», «Сонце заходить»), Лесі Українки («На зеленому горбочку»), вірші Н. Забіли, П. Воронька, М. Стельмаха, гумористичні поезії Г. Бойка, М Пригари та інших письменників.
У творах для учнів II класу тематика більш складна. Тут вивчаються вірші й оповідання про школу й дружбу між дітьми («Здрастуй, школо» В. Бичка, «Ми з Оверком» І. Муратова), твори про різні пори року і роботи в народному господарстві, пов'язані з порами року (народна пісенька «Гарбуз», оповідання Ю. Збанацького «Кукурудза“ віршована загадка П. Воронька «Відгадай», оповідання О. Копиленка про птиць — «Красношапка»).
Для учнів III і IV класів не лише розширюється тематика в творах для читання (історія нашої Батьківщини, Велика Вітчизняна війна), але й використовуються нові складніші жанри. Дітям цих класів пропонують читати значні за розміром уривки з великих творів — поем, повістей, романів, п'єс, історичні народні пісні, балади і легенди.
Видатні критики літератури В. Г. Бєлінський, М. Г. Чернишевський, М. О. Добролюбов, М. Є. Салтиков-Щедрін у своїх статтях і рецензіях на дитячі видання давали високу оцінку кращим дитячим творамписьменників, вбачаючи в дитячій літературі могутній засіб виховання молодого покоління. Вони розглядали дитячу літературу як органічну частину всієї літератури і вимагали, щоб дитяча книга була хорошим помічником у вихованні громадянина. Бєлінський писав: «Книги, які пишуть власне для дітей‚ повинні входити до плану виховання як одна з важливіших його частин». Надаючи великого значений літературі для дітей, критик вимагав від письменників правдиво відображати життя. Він протестував проти схоластики і сухої моралі. «Пишіть, пишіть для дітей,—говорив він, – але тільки так, щоб вашу книгу з задоволенням прочитав і дорослий і, прочитавши, перенісся легкою мрією до світлих часів свого дитинства».
Глибоко принципово ставлячи питання про виховне значення дитячої літератури, Бєлінський вимагав від письменників писати твори високоідейні, реалістичні і художньо досконалі. В статті «Прогулянка з дітьми по С.-Петербургу і його околицях» він розробив питання про специфіку творів для дітей. Тут Бєлінський особливо наголошував на тому, що жива поетична фантазія є необхідною умовою художніх творів для дітей. Великий критик вважав, що дитячі книги повинні все передавати дітям не в стертих сентенціях, не в холодних повчаннях, а в оповіданнях і картинах, повних життя, руху, пройнятих натхненням.
М. Г. Чернишевський вважав, що література мусить бути «підручником життя». А такою вона може стати лише тоді, коли письменники правдиво відображатимуть дійсність. На думку Чернишевського, дитяча література повинна бути високоідейною, мати велике виховне значення. Він радив використовувати для дітей кращі твори з літератури для дорослих. «Для моральної чистоти знання фактів не буде згубним»,— запевняв Чернишевський.
Як і Бєлінський, Чернишевський багато уваги приділяв художній формі дитячої книги. Значним досягненням дитячої книги Чернишевський вважав багатство фантазії у її змісті в поєднанні з простотою і яскравістю викладу думки.
На кращих зразках дитячої літератури М. Добролюбов закликав виховувати у дітей розумні прагнення і переконання, привчати дитину до розумного міркування, розвивати сміливість і самостійність мислення, рішучість і волю. М. Добролюбов також багато уваги приділяв художньому оформленню дитячої книги.
Надаючи великого значення питанням художньої майстерності і специфічним особливостям дитячої літератури, Чернишевський і Добролюбов особливо підкреслювали важливість цікавості дитячої книги, стислості й напруженості розповіді. Вони засуджували розтягненість і млявість у розгортанні подій, невиразність конфлікту і характерів, вважаючи це згубним у літературі для дітей.
Чернишевський і Добролюбов не обмежувалися лише рецензіями і статтями про дитячу літературу. Вони створили дві прекрасні монографії для молодих читачів. Чернишевський написав книгу «Олександр Сергійович Пушкін, його життя і твори» (1856), Добролюбов — «Олексій Васильович Кольцов, його життя і твори* (1856).
Гарячий послідовник ідей Бєлінського, Чернишевського і Добролюбова М. Салтиков-Щедрін надзвичайно високо ставив питання про виховання молоді. Саме на оправу виховання молоді в дусі любові до батьківщини І ненависті до її ворогів Салтиков-Щедрін звертає увагу в своїх художніх творах, де мова йде про виховання дітей («Пошехонська старина» — глава «Діти»), і в ряді критичних статей та рецензій («Повітряна подорож через Африку», «Казки М. Вовчка» та ін.).
Салтиков-Щедрін, як і Бєлінський, неодноразово підкреслював потребу реалістичного показу життя в книгах для дітей, він безпощадно критикував тих письменників, які в своїх творах для дітей підроблялись під народну мову чи вдавались до мелодраматизму.
Багато років плідної діяльності в справі навчання і виховання дітей засобами літератури віддали Костянтин Дмитрович Ушинський і Лев Миколайович Толстой. Всіма визнана їх громадська і педагогічна діяльність мала неабияке значення для навчання і виховання дітей. Помітний вклад зробили ці письменники і в дитячу літературу. Обидва вони гаряче обстоювали думку про те, що формування моральних якостей у дитини відбувається під впливом безпосереднього поетичного враження від сприймання художнього твору.
Гарячі турботи Ушинського і Толстого про народну школу для дітей, боротьба за реалістичну дитячу літературу, відстоювання простоти і художньої виразності мови дитячих творів — ось те, що єднало Ушинського і Толстого в їх теоретичних роздумах над питаннями навчання і виховання дітей і в реалізації цих питань на практиці в школі.
Підручні книги Ушинського «Дитячий світ», «Родное слово» та дванадцять книг Толстого, що вміщали багато цікавих казок, пісень і оповідань для дітей дошкільного і шкільного віку, є цінним вкладом у дитячу літературу; і не втратили свого значення й донині.
Високо оцінюючи дитячі твори Л.Толстого, відомий російський письменник С.Маршак писав: «Працюючи над своїми дитячими книгами, Толстой вирішував не лише педагогічне, але й художнє завдання. Для нього було справою письменницької честі упоратися не лише з багатосторінковою епопеєю, але й з оповіданням із чотирьох рядків, з повістю із двадцяти чотирьох сторінок. Вміння писати коротко і просто було для нього проявом і доказом вищої майстерності».
В своїх поглядах на дитячу літературу й дитяче читання Іван Франко перегукувався з російськими критиками. Він надзвичайно високо цінив роль народної казки у вихованні дітей. У передмові до збірки казок «Коли ще звірі говорили» Франко писав: «Я бажав би, щоб наші діти в інтересі здорового і морального розвою якнайдовше витали фантазією в тім світі простих характерів і простих відносин, у світі, де все видно ясно і симпатії не потребують ділитися. Відси вони винесуть перші і міцні основи замилування до чесності, правдомовності і справедливості, а надто любов до природи».
Його ж власні казки, що являють собою переробки казок народних, чи не найкращі зразки цього жанру у всій світовій літературі.
З високо світоглядних позицій розглядав Іван Франко питання навчання і виховання дітей. У його оповіданнях про школу, дітей і вчителів («Олівець», «Грицева шкільна наука», «Красне писання», «Отець гуморист») та повісті «Борис Граб», а також у ряді статей, присвячених розгляду книжок, написаних для дітей, червоною ниткою проходить думка про потребу навчити дітей того, що потрібно їм у житті, навчати їх на кращих художніх творах. Франко виступав проти схоластики в художній літературі для дітей, засуджував моралізаторські повчання, заклики до покори.
А.С.Макаренко відомий не лише як видатний педагог-новатор, талановитий письменник, але і як визначний теоретик навчання і виховання дітей. Серед численних його висловлювань є цінні висловлювання про дитячу літературу.
Питанням дитячої літератури А. С. Макаренко присвятив кілька своїх статей, що друкувалися в різні роки в пресі, а в 1956 р. були включені до збірки «А.С.Макаренко про літературу». В цій збірці є кілька статей Макаренка про дитячу літературу, але найбільший інтерес, безумовно, являють дві: «Виховне значення дитячої літератури» і «Стиль дитячої літератури».
В першій з них А. С. Макаренко висловлює загальний Погляд на особливості дитячої літератури. На думку А. С. Макаренка, дитяча книга, насамперед, повинна переслідувати виховні цілі. Він рішуче виступає проти тих письменників, які в своїх книгах проповідують нудну, сіреньку, бездіяльну християнську доброчесність, стриману «доблесть», поміркований героїзм і непротивленство. Він відстоював право на поширення такої книги‚ яка викликає у дітей багато енергії, сміху, пустотливості, розвиваючи в них риси характеру, потрібні людині нового суспільства.
В другій статті А. С. Макаренко висловив ряд цікавих і цінних думок про стильові особливості дитячої літератури. Він гаряче відстоював простоту сюжету, простоту розповіді в творах для дітей, підкреслював, що кожен письменник, який пише для дітей, повинен знаходити оригінальні художні засоби, але ніколи не вдаватися до штучної витонченості.
Отже‚ романтична піднесеність творів‚ гострий‚ напружений сюжет‚ сильний‚ цілеспрямований герой‚ здатний на подвиги‚ яскравість картин і пейзажів‚ оптимізм – такі особливості художньої літератури для підлітків.