Колискова музична поезія

Колискова музична поезія є найважливішим жанром дитячого музичного фольклору. Відображаючи чуттєвий зв’язок між матір’ю і дитиною, що існує від дня народження немовляти, зворушливо щирі і безпосередні колискові пісні розраховані на одного слухача і набувають рис найінтимнішого жанру.

Як найбільший здобуток народної педагогіки за всю історію людства колискова педагогіка неподільно з’єднана з практикою виховання, створює сприятливі умови для наступних виховних впливів, закладає передумови розвитку музичних здібностей. Колискова, як форма народної поетичної творчості, містить у собі значні можливості для формування у дітей фонематичного сприймання, чому сприяє особлива інтонаційна організація (співуче виділення голосом голосних звуків, повільний темп і т.п.), наявність повторюваних фонем, звукосполучення і звуковідтворення. Звичайними словами в колискових стали “люлі”, “баю-баю”, “качи-качи”. Це і зрозуміло, бо всі ці слова пов’язані з “улюлюканням” немовляти, гойданням колисанки та убаюкуванням. А в уяві матері – зашепочуванням, заговорюванням дитини від напасті, що є своєрідним оберегом.

Педагогами виявлено, що колискова є активно діючим засобом виховання художнього смаку дитини. Колискові пісні вводять дитину у оточуючий її світ. Слухаючи колискові пісні, діти мимовільно запам’ятовують слова, різні їх форми та словосполучення, освоюють голосові та музичні інтонації. Незважаючи на невеликий обсяг, колискова пісня таїть у собі невичерпне джерело виховних і освітніх можливостей.

У глибині віків губляться витоки колискових пісень, на ґрунті яких виховувалися у дитини такі першорядні якості, як доброта, чесність, порядність, працелюбність, шанобливе ставлення до батьків, любов до людей.

Зразки цього жанру характеризують тихе і спокійне звучання, вузький діапазон, що багаторазово повторюється, короткий наспів. Звернені до немовляти сповнені безмежної любові, тепла і ніжності слова матері, створювали особливу емоційну атмосферу:

Люлі, люлі, мій синочку,

Справлю тобі колисочку

Та й повішу на дубочку.

Сонце зійде, обігріє,

Роса впаде та й скупає,

Листок впаде та й накриє.

Будуть пташки прилітати

Та й будуть співати.

Та й будуть співати,

Колисочку колихати,

Дитиночку маленечку

Будуть присипляти.

Колишися, колисонько,

Із дуба, із дуба,

Колишися в колисоньці,

Дитиночко люба.

Колишися, колисонько,

З орішка, з орішка,

Колишися в колисоньці,

Мамине потішко.

Зворушливі лагідні мелодії під ритмічне погойдування колиски, вводили дитину в чарівний світ музичних звуків, тим самим позитивно впливали на розвиток музичного слуху. А вслухуючись у слова колискової “Ходить сон”, можна відчути велику материнську любов, ніжність, опіку, побажання дитині здоров’я:

Ходить сон коло вікон,

А дрімота коло плота.

Питається сон дрімоти:

“Де будемо ночувати?

Де будемо ночувати,

Довгу нічку коротати?”

“Там – хатинка теплесенька,

Там будемо ночувати,

Мале дитя колисати”.

“Спи, дитинко, колишу тя.

Як ти заснеш, не лишу тя.

Спи, дитинко, вдень та й вночі,

Будеш мати сині очі.

Сині очі, біле тіло,

Щоби росло, не боліло.

Щоби росло, не боліло

Ні голівонька, ні тіло.

Щоби спало, не плакало.

Ой спи, дитя, без сповиття.

Мама прийде, повине тя.1

Мабуть саме з колискової пісні походить музичність всієї української нації, яку неодноразово підкреслювали в своїх спостереженнях дослідники.

Для дітей, які починають розуміти прості, пов’язані з найближчим оточенням, поняття, колискові пісні стають не просто приємним набором мелодійних звуків, а цікаві вже своїм змістом, потішними ситуаціями, в які потрапляють “герої” пісень: “Пішла киця по водицю”, “Котику сіренький, котику біленький”, “Малесенький котку, не роби нам шкодку”, “Киця Мура, де ти була, я гукала, ти не чула”, “Ой на кота воркота, на дитину дрімота”, “Ой ти, коте, не гуди”, “А! А! А ну, коте, люлечки!”.

Як вбачається з наведених прикладів, кіт – головний персонаж більшості дитячих колискових. У малого слухача його дії мусять викликати цілком визначене ставлення – осуду чи схвалення: