ДЛЯ СТУД, ММВ бакалаврат / розуч. пісні Завадська

РОЗУЧУВАННЯ ПІСЕННО-ХОРОВОГО РЕПЕРТУАРУ З УЧНЯМИ

Хоровий спів є найбільш масовим засобом залучення дітей та юнацтва до світу мистецтва. Завданням учителя є не тільки вив­чити з учнями пісню чи хоровий твір, а, головне, розвивати во­кально-слухові навички, артистичність, художній смак.

Правильна методика розучування пісенно-хорового репертуа­ру передбачає, насамперед, свідому діяльність учнів, швидкість реакції, повний контакт учителя з дітьми відносно розуміння йо­го вимог, що сприяє міцності засвоювання і запам'ятовування матеріалу

Існує декілька методів розучування:

• на слух, тобто методом наслідувального відтворення;

• розучування на слух із частковим використанням нотного запису;

• розучування по нотах методом сольфеджування. Вибір методу залежить від віку дітей, склад­ності матеріалу, умінь та навичок учнів, мети заняття.

Найчастіше в загальноосвітній школі використовуються перші два методи. Взагалі розучування творів на слух має свої пе­реваги і широко використовується в практиці.

На думку Б. Тричкова, автора «Болгарської стовбиці», спів на слух має особливе значення на першому етапі навчання, що сприяє розвитку ме­лодійного слуху, створює певну координацію між слухом і голо­сом, загострює сприйняття. Як відомо, українські комлозитори-педагоги М.Леонтович і К.Стеценко використовували таку методику в роботі з дітьми в школі. Є.Бальчитис відмічає, що спів на слух дає можливість розучити більшу кількість музично­го матеріалу, розширити цим репертуар та кругозір дітей. Тому, з практичної точки зору, розучування творів на слух слід викори­стовувати і тоді, коли учні володіють навичками співу по нотах.

Під час вивчення репертуару необхідно привчати хористів аналізувати, спостерігати, узагальнювати, вміти розкрити ідею твору, відрізняти засоби художньої виразності, розуміти їх роль у створенні художнього образу.

Розглядаючи процес розучування пісенно-хорового репертуа­ру як єдине ціле, умовно ми ділимо його на декілька етапів, тісно пов'язаних між собою.

1. Підготовка вчителя до роботи над твором.

2. Ознайомлення учнів з твором, його показ.

3. Технічний етап освоєння музики і тексту.

4. Завершальний етап, пов'язаний з художнім удосконален-

Чням виконання твору, його «вспівуванням». '

Це умовний термін, який означає, що робо­та над твором потребує певного часу для його оволодіння відносно якості звуку, чистоти інтонування,виразності виконання.

Що ж входить у підготовку вчителя до ро­боти над твором?

Добір матеріалу, пов'язаного :

• з історією його виникнення,

• відомостей про ав­торів музики та тексту;

• повний аналіз музики та тексту з виявленням усіх можливих труд­нощів;

• підготовка питань, пов'язаних з аналізом твору дітьми;

• добір вправ, прийомів, які б сприяли засвоєнню самої пісні й особли­во складних місць;

• встановлення цезур для ди­хання, розподіл динаміки, фразування, словес­них логічних наголосів;

• визначення виконавського плану відповідно до розвитку художнього образу;

• вибір темпу з урахуванням його можливих відхилень у зв'язку зі змістом.

У підготовку вчителя входить обов'язкове знання музики іі тексту напам'ять.

Перед показом твору має бути проведена невелика вступна бесіда, мета якої — викликати зацікавленість дітей до роботи над ним, допомогти зрозуміти, розкрити художній об­раз, свідомо й емоційно його сприйняти, про­будивши при цьому почуття, уяву. Це особли­во необхідно для дітей інертних, емоційно скутих.

Для активізації сприйняття та уваги дітям необхідно перед показом твору ставити запи­тання, пов'язані з визначенням його характе­ру, настрою, засобів художньої виразності. Ставлячи запитання, вчитель має бути впевне­ним, шо учні зможуть на них відповісти. Після прослуховування пісні необхідно як можна більше дітей залучити до бесіди, їхні висловлювання можуть бути дуже різними, правильними і не дуже точними, лаконічними і надмірно довгими, але головне при цьому — розвивати розумові здібності дітей, привчати активно реагувати на музику, вміти висловити своє ставлення до твору.

Прослуховування повинно проходити за умови повної тиші. Це необхідно виховувати в дітях з перших уроків і не забувати до того ча­су, поки створення тиші при слуханні музики не стане своєрідним рефлексом.

Показ пісні, хорового твору ­ найвідпові­дальніший момент, це ключ до подальшої про­дуктивної роботи з погляду зацікавленості і бажання працювати над ним. Виконання вчи­теля повинно бути взірцем, до якого мають прагнути учні. Діти завжди зацікавлено сприймають живе виконання твору керівни­ком. Можна показувати пісню і в грамзапису, але сам запис і апаратура мають бути якісни­ми. Найкраще, коли запис твору, який вив­чається, прозвучить у виконанні дітей.

Показуючи пісню, вчитель не повинен співати голосно, головне не сила його голосу, а вміння виразно розкрити художній образ тво­ру, навіть при обмежених вокальних здібнос­тях. Новий твір бажано прослухати двічі, що дає учням можливість глибше розуміти та сприймати музику. При повторному прослухо-вуванні аналіз твору може бути детальнішим. Так, діти можуть визначити засоби художньої виразності, завдяки яким створений і розкри­тий художній образ, звернути увагу на ди­наміку, темп, його відхилення -- агогіку, ви­разність окремих голосів, акомпанементу. Цим ми привчаємо дітей не пропускати деталі, вміти визначити їх змістову роль.

РОЗУЧУВАННЯ МЕЛОДІЇ

Розучування мелодії — це головний і най­складніший етап. Оперативність учителя і во­лодіння різними прийомами роботи при цьому конче необхідні. Час на розучування, роботу над твором треба планувати, виходячи з віку дітей, рівня їхньої підготовки, складності тво­ру.

У молодших класах цьому виду діяльності відводиться умовно 15 хвилин.

Під час уроку можна повертатись до співу, але, обов'язково, при чергуванні різних видів діяльності. Це не втомлює учнів, підвищує результативність в освоєнні матеріалу. У середніх і старших кла­сах, враховуючи більш складний репертуар, роботі нал піснею, хоровим твором відводиться 20 — 25 хвилин, але знову ж таки з різно­манітністю методичних прийомів.

Вокально-хорова робота на уроці завжди буде результа­тивнішою, якщо вчитель використовує диференційований підхід до дітей відносно їхніх голосових та слухових можливостей. Елемент ігрової форми, особливо в молодших класах, дає завжди позитивні результати. Так. діти поділяються на три групи: з гарним голо­сом і слухом будуть «соловейками», з менш розвинутими голосовими і слуховими даними - «синичками», не інтонуючі діти -- «гороб­чиками». Група «соловейок» має бути взірцем інтонаційно чистого і красивого звучання саме дитячого голосу, яке сприймається дітьми більш органічно, ніж спів учителя, особливо коли він чоловічої статі і співає басом або ба­ритоном, не володіючи фальцетом. Цей умов­ний поділ дітей ні в якому разі не повинен об­межувати всіх дітей класу в загальній вокально-хоровій роботі. Так, «горобчики» чу­дово можуть виконувати ритмічний супровід, брати участь в аналізі музики, аналізувати ви­конання дітей на основі розуміння вокально-хорових навичок, активно працювати над різними прийомами роботи над текстом, роз­витком артикуляційного апарату тощо. Вра­ховуючи індивідуальний голосовий та слухо­вий розвиток окремих учнів, їх обов'язково слід переводити з однієї групи в іншу. Такою методикою користувалася і пропонувала її М. Зарінська.

Розучування пісенно-хорового репертуару, як правило, проводиться за фразами. Якщо фраза довга і складна, її можна поділити на окремі мотиви. Взагалі відчуття і розуміння учнями фрази як самостійної виразно-смисло­вої частини мелодії дуже важливе з практич­ного погляду.

На початковому етапі навчання для дітей це важко, бо слухаючи пісню, вони сприйма­ють її як єдине ціле. Проте вміючи розподіли­ти й усвідомити мелодію за фразами, дітям легше свідомо розподіляти дихання за фраза­ми, брати його на початку кожної нової фра­зи, не порушуючи цим їх змісту. Володіючи цією навичкою, учні вільно користуються ме­тодичним прийомом роботи

• за фразами з ме­тою самоконтролю, активізації процесу розу­чування, перевірки засвоєння всіма дітьми матеріалу (мається на увазі спів за фразами: учитель діти; всі учні окремі діти;

• спів за фразами рядами, індивідуально, «ланцюж­ком»).

Працюючи над новою піснею на уроці, доцільно дати учням можливість якомога більше її поспівати, отримавши від цього задо­волення. У цьому випадку питанням аналізу відводиться менше часу, але це доповнюється на наступних заняттях. Розучування на всіх рівнях розвитку дітей необхідно проводити із застосуванням наочності, тобто, використову­вати плакати нотного заїшсу пісень.із текстом для кожної нової пісні. Підготовка .нотних плакатів — процес досить складний, але зцле-жпть він від того, як учитель його організує. До цього бажано залучати старших учнів, членів клубу «шанувальників музики», батьків. Нотні плакати треба робити на якісному папері, нотний текст виписувати чорним кольо­ром, ноти розташовувати на певній відстані для кращого сприймання. Щоб плакати краще зберігалися, доцільно їх наклеювати на міцний картон. Також можна використовува­ти технічні засоби навчання (ТЗН), тобто апа­ратуру, що збільшує зображення написаних від руки партитур. Усі складні моменти в пісні (ритмічні труднощі; незручні для інтонування мелодичні ходи, які потребують підвищеної слухової активності; розспіви -- проспівуван­ня декількох звуків на один склад; довгі за тривалістю ноти, які потребують їх повного доспівування; при багатоголоссі складні інтервали, акорди) необхідно на нотному пла­каті виділяти різним кольором. Це загострює увагу учнів, сприяє свідомості в роботі. Якщо, наприклад, інтонаційні труднощі завжди бу­дуть виділятися червоним кольором, ритмічні - синім та ін., то в дітей з'являється свідома реакція на конкретну складність, усунення її при цьому значно полегшується.

Для чистоти інтонації І розвитку внутріш­нього слуху співаків корисно проспівувати ок­ремі фрази, складні в інтонаційному відно­шенні, «про себе». Це забезпечує більш гостре відчуття того, що повинно прозвучати. Такий прийом краще застосовувати тоді, коли співа­ки оволоділи певним комплексом слухових і вокально-хорових навичок.

Аналіз звуковисотних та ритмічних особли­востей пісні перед розучуванням полегшує її засвоєння. Найбільш складні моменти в пісні бажано відпрацювати до розучування на спеціальних вправах, які допоможуть подола­ти ці труднощі. У роботі над складними місця­ми можна скористатися такими прийомами: перш за все вчити необхідно в повільному темпі; складні мелодичні ходи, інтервали відпрацьовувати окремо, із зупинкою на кож­ному звуці, для більш впевненого влучення молена співати їх із невеликим акцентом, ви­користовувати прийом стакато. Для більшої слухової активності проспівувати закритим ро­том, на окремий склад, зручний голосний. Цей прийбм сприяє рівності звукової лінії, чистоті інтонації, ансамблевій злагодженості.

Через обмежений діапазон голосів не всі діти мають можлрівість виконувати пісню в то­нальності оригіналу. Якщо в пісні зустріча­ються окремі фрази або декілька високих звуків, то їх можна співати лише окремим дітям або групі дітей, які вільно звучать у даній те-ситурі, про шо вчитель повідомляє учнів за­здалегідь.

Музичні фрази, написані у високій теситурі, взагалі доцільно вчити у транспонуванні з поступовим попівтоновим поверненням у то­нальність оригіналу. Якщо тональність взагалі висока і більшість дітей в класі не може з нею справитися, краще пісню транспонувати в зручну для дітей тональність.

Складні в ритмічному відношенні місця слід відпрацьовувати окремо — шляхом про-плескування, проспівування на окремий склад, голосну на одному музичному звуці, після за­своєння підключати спів із текстом. Під час розучування пісні, для більш точного відтво­рення звукової мелодичної лінії, корисно су­проводжувати її висотним показом руки, але обов'язково зберігаючи при цьому необхідний спосіб звуковедення, особливо легато. Кожне наступне проспівування окремих фраз, склад­них місць, речень повинно бути завжди ціле­спрямованим. У практиці часто буває так, що вчитель, не пояснивши дітям мети повторен­ня, але для себе розуміючи, для чого потрібно проспівати «ще раз», марно витрачає час. При цьому відбувається механічне повторення, що втомлює дітей, і, перш за все, помилка, яку можна було б усунути «на ходу», заучується, а потім викорінюється з великими труднощами. Кожна зупинка повинна мати причину, а по­вторення — конкретну мету.

Працюючи над інтонацією, необхідно пам'ятати, що нечисте звучання виникає частіше з першого звука мелодії. Це трап­ляється через несміле, невпевнене влучення в нього, особливо після голосно зіграного всту­пу. Виходячи з цього, початок пісні, її перший звук, потребує окремої роботи над інто­наційною чистотою і впевненим попаданням в нього. При цьому співати треба :

в повільному темпі, після музичного вступу зробити невели­ку паузу і,

• за рукою керівника,

• відтворити цей звук, затримавшись на ньому.

Якщо звук відтворено точно і чисто, можна повторити за­вдання, але вже без паузи між вступом, і співом, після чого продовжувати подальшу ро­боту. Особливої уваги потребують мелодійні звороти і фрази, які повторюються з невелики­ми змінами. Аналізуючи пісню перед почат­ком роботи, треба звернути на це увагу дітей, найбільш складні моменти можливо опрацю­вати окремо.

У піснях, які виконуються в швидкому темпі, діти часто неохайно співають дрібні тривалості. Для усунення цього кожен звук треба проспівати в повільному темпі на окре­мий склад або голосний. При підключенні тек­сту з метою закріплення точності відтворення мелодії корисно декілька разів це складне місце проспівати в повільному темпі, після чо­го виконати в темпі оригіналу.

З метою активізації репетиційного процесу, а також перевірки засвоєння матеріалу доцільно використовувати такі прийоми: по-черговий спів окремих учнів і всього класу, спочатку кращих у вокальному і слуховому відношенні груп дітей, але поступово залучати до такої роботи всіх дітей. Корисно виконува­ти пісню «ланцюжком», використовуючи при цьому ігровий прийом «струмочок»; проспіву­вання слів внутрішнім слухом. Використання індивідуальної і групової роботи при активній діяльності всього класу сприяє невтомлкша-ності учнів під час засвоєння всього твору і, особливо, складних місць, дає можливість дітям, які менш сприйнятливі, зайвий раз по­слухати і запам'ятати їх. При цьому дуже важливо, щоб слухання не було пасивним. Мо­мент активізації слуху і дії таких дітей слід спонукати вмінням швидко повторити почуте, зробити його аналіз. Гра «Мелодійна луна», сутність якої полягає в умінні учнів швидко за учителем повторити окремий мотив, фразу, завжди з цікавістю сприймається дітьми і на­дає позитивних результатів для розвитку пам'яті, швидкості реакції.

Дітям подобається виконувати вивчені пісні з супроводом: ритмічним, інструментальним. Відомо, що майже в кожному класі є нечисто інтонуючі діти. Однією з форм залучення їх до активного співацького процесу є участь у ви­конанні акомпанементу, що впливає на загаль­ний музичний і слуховий розвиток. Співацька робота на уроці тісно пов'язана із розвитком усіх видів слуху: мелодійного, гармонійного, вокального, внутрішнього. Для розвитку ос­таннього корисно проводити самодиктанти. Так, за ритмічним малюнком вивченої пісні, проспівавши її внутрішнім слухом, визначити назву; із декількох запропонованих ритмічних малюнків пісень, мелодій, окремих ме­лодійних фраз визначити назву вивченої пісні.

З метою запам'ятовування учнями вивченого репертуару корисно такі прийоми застосовува­ти до пісень, вивчених раніше. Після правиль­ного визначення назви пісні її, за бажанням, виконує весь клас. Для розвитку внутрішньо­го слуху доцільним є спів пісні «ланцюжком» з проспівуванням окремих фраз, за знаком учителя, внутрішнім слухом.

На уроці і в хорі потрібно чергувати спів си­дячи та стоячи. Розспівування обов'язково слід проводити стоячи, що забезпечує ак­тивність всього співацького апарату і привчає до серйозного ставлення дітей до цієї роботи. Розучування проводиться сидячи, тоді як по­вторення вивчених пісень можна проводити стоячи.

Для створення і підтримання творчого, емоційного тонусу, а також для постійного на­буття і закріплення різних співацьких при­йомів і вокальних навичок, бажано на одному уроці працювати над двома різнохарактерни­ми творами, які знаходяться на різній стадії розучування. Так, один твір розучується, а другий знаходиться на стадії художнього за­вершення або повторення. Для активної ре­акції дітей на якість власного виконання ко­рисно їхній спів записувати на плівку з обов'язковим прослуховуванням і аналізом.

На якому етапі розучування більше часу приділяти елементам вокально-хорової звуч­ності, домагатися виразності виконання. Робо­та над вокально-хоровим репертуаром - - це єдиний складний творчий процес, а тому технічна сторона невіддільна від художньо-ви­разної.

Безумовно, домагатися тонкого нюансуван­ня, гнучкості, рухливості у виконанні, вико­ристовування різних прийомів звуковедення можна скоріше в хоровому колективі, ніж в умовах звичайного класу. Однак, необхідно до­магатися художнього, виразного виконання і в класі, використовуючи весь комплекс вокаль­но-хорових навичок.

РОБОТА НАД ТЕКСТОМ.

Вивчення тексту пісні або хорового твору має свої специфічні особливості. Насамперед, поетичні тексти творів, які вивчаються дітьми, повинні бути високохудожніми, таки­ми, що поєднують виховну і художню функції.

До початку роботи над піснею або хоровим твором учитель проводить цілеспрямовану

підготовчу роботу: визначає складні для вимо­ви складосполучення, літери, намічає методи­ку їх подолання; підготовлює запитання щодо аналізу змісту тексту, розкриття художнього образу; виявляє не зрозумілі дітям слова, ви­рази, уточнює їхнє значення; встановлює логічні та смислові акценти в окремих фразах та реченнях. Бажано, ознайомивши співаків із текстом, прочитати виразно його напам'ять, створивши певний поетичний образ. Після чо­го, за допомогою пошукової ситуації, дати можливість учням подумати і відповісти на такі запитання: яка за характером повинна бу­ти музика, виходячи з поетичного образу; в якому темпі повинна бути написана і викону­ватися ; в якому ладу, з якою динамікою, яка тембральна окраса голосу найбільш підходить для розкриття художнього образу тощо. Такий підхід сприяє розвитку уяви, аналітичного, об­разного мислення. Після такої бесіди учні завжди з підвищеною зацікавленістю слуха­ють музику, слідкують за тим, чи співпадає їхня думка з авторським втіленням.

На початковому етапі в роботі з учнями краще працювати над творами з "вокальним текстом" (перевага голосих над приголосними, див. нотну вкладку "їжачок", "Непослушньїе реснички").

Під час розучування тексту перед учителем постає ряд запитань: скільки куплетів учити на першому уроці, чи записувати їх в зошит і чи потрібен взагалі запис тексту, чи необхідна наочність у вигляді плаката з текстом і як нею користуватися та багато іншого.

З методичного погляду, відповіддю на дані питання суттєвим є вік дітей, їхні можливості, мета вивчення твору, складність самого тексту. У молодших класах тексти пісень нескладні, фрази невеликі, що дає можливість швидко їх запам'ятовувати в процесі розучування ме­лодії. Записувати тексти пісень у молодших класах не можна за відсутністю техніки писан­ня і низької грамотності учнів. У середніх і старших класах можна записувати тексти пісень під диктовку вчителя. Однак, під час за­пису діти припускають багато помилок, часто порушується пунктуація, що викривляє зміст написаного, текст записують в один рядок, не додержуючись правил запису віршованої стро­фи. Учитель на всі ці моменти повинен зверта­ти увагу учнів, підказувати і виправляти мож­ливі помилки. Під час роботи над піснею доцільно використовувати плакат із текстом. Практика роботи з д-ітьми свідчить про те, що текст швидше запам'ятовується в процесі одно­часного розучування мелодії і тексту.

Методичною помилкою вчителя вважається запис усього тексту пісні на першому уроці. Як­що вчитель застосовує запис, то слід записати текст одного куплета, після чого переходити до розучування мелодії. Коли текст нескладний і діти швидко його запам'ятали разом із ме­лодією,тоді можна записати текст другого, тре­тього куплета. Часто в піснях із великою кількістю куплетів діти плутають їх послідов­ність. Цього не відбувається, якщо учні ро­зуміють логічний зв'язок куплетів за змістом. Доцільно використовувати активізуючий при­йом: учитель говорить або показує на пальцях номер куплетів врозбивку, просить дітей вимов­ляти текст тільки першого рядка зазначеного куплета, при цьому звертає увагу на впев­неність та чіткість його вимови. Така робота проводиться з поступовим прискоренням темпу. Це розвиває гостроту реакції, увагу.

Пісні, що виконуються в швидкому темпі, потребують окремої роботи над текстом щодо його розбірливості. Вимова повинна бути чіт­кою, при мінімальному русі артикуляційних органів. Корисно промовляти текст скоромов­кою при невеликій силі звука, слідкуючи за чіткою артикуляцією (див. нотну вкладку «Ничего нет без начала»). Пісні, що викону­ються в повільному темпі, окремої роботи над текстом не потребують, однак, його чіткість, виразність, розбірливість повинна бути весь час в полі зору учителя. Для перевірки чут­ності і розбірливості тексту самими дітьми ко­рисно записувати їхнє виконання на плівку з обов'язковим прослуховуванням і аналізом.

Щоб перевірити, наскільки впевнено діти знають текст, можна використати в роботі такі прийоми: промовляти його всім класом, хо­ром, чергуючи з окремими учнями; прогово­рювати за фразами, використовуючи прийом «ланцюжка», при цьому з поступовим приско­ренням темпу.

У роботі над текстом необхідно вчити дітей інтонаційно усвідомленій вимові, з додержан­ням логічних наголосів, із виділенням слів, які висловлюють основну думку фрази, речен­ня.

Із мовних недоліків, які зустрічаються в хо­ристів частіше за все, є «проковтування» приголосних у кінці слова. Причини цьому бува­ють різні: неуважність керівника до правиль­ної, чіткої вимови тексту; невміння дітей ко­ристуватися співацьким диханням, тобто його недостатність наприкінці фрази сприяє даній погрішності. З практичної точки зору, це лег­ко усунути тоді, коли діти розуміють, до якої нісенітниці призводить їх погана вимова.

При роботі над вимовою необхідно пам'ята­ти, що характер дикції залежить від музики, яка виконується. Твори урочистого, маршово­го характеру потребують чіткої, активної ви­мови. Ліричні твори — більш м'якої.

Дуже важливим є вміння вимовляти текст у творах поліфонічного складу, в яких основ­ний текст, що є носієм головної думки, може повторюватися в декількох партіях. Вимова основного тексту повинна бути чіткою і розбірливою, тоді як текст, який звучить у по­вторенні окремих фраз і слів, вимовляється більш м'яко (див. нотну вкладку «Вже сонеч­ко в море сіда»).

Робота над текстом, його правильною вимо­вою у вокально-хорових творах - - складний процес, який потребує окремої роботи щодо розвитку артикуляційного апарату дітей, особ­ливо в молодшому віці, а також знання і до­тримання правил орфоепії. Працюючи над технічною стороною вимови, важливо не випу­стити головного - - наповнити слово змістом, який несе визначену ідею.