Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ДЛЯ СТУД, ММВ бакалаврат / Розвиток муз. здібностей засобами фольклору.doc
Скачиваний:
358
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
1.29 Mб
Скачать

Забавлянки (утішки), пестушки, потішки

Важливими у процесі первинного виховання є забавлянки (утішки), пестушки, потішки – короткі віршовані приспіви, або ритмізовані музично-поетичні твори, якими супроводжуються рухи при пестуванні (няньченні) дитини. (Варто згадати про психологічний підтекст дитячого фольклору щодо активізації почуттів і формування свідомості малюків під час ігор, розваг, бавлення з ними).

Стосовно дитячих забавлянок Л.Смолінська зазначає: “Національно-культурна інформація, що передається вербальними засобами спілкування, закріплюється у мові і передається наступним поколінням завдяки мовленнєвій та музичній інтонаціям. Її засвоєння є закономірним процесом та необхідною умовою ранньої соціалізації дитини”.

Вагомим є дидактичне значення цього жанру, особливо при супроводі тактильним прийомом – легким тілесним дотиком. Лагідний масаж, супроводжуваний веселою невигадливою пісенькою з виразним проголошенням віршованих рядків, викликає в дитини бадьорий, веселий настрій. Звучність, ритмічність, наспівність, цікавість забавлянок (утішок), пестушок, потішок викликають бажання у дітей повторити, запам’ятати їх, що, в свою чергу, сприяє розвитку розмовної мови малюків.

Мова народних пісеньок-забавлянок, потішок-утішок лаконічна, образна і багата такими звуковими зіставленнями, що допомагають дітям визначити їх відмінність. У римах слова різні за змістом часто відрізняються лише одним звуком (лапці-бабці, їв-пік, діда-хліба, тупоче-хоче).

Своєчасний розвиток фонематичного слуху, виховання здатності сприймати тонкі звукові розходження готують дитину до оволодіння правильною звуковимовою. Звукосполучення, найбільш важко засвоювані дітьми, у яких багато шиплячих, свистячих, сонорних, раз у раз чуються в дитячих фольклорних пісеньках: “Кипи, кипи, кашко, поки прийде Івашка”, “Тапці, ручки, тапці, підемо до бабці, дасть нам бабця пиріжки, ще й на тісто замішки, тапці, ручки, тапці”.

Особливо багато радості отримують діти від ігор з дорослими. Супроводжуючи дії з малюком словами пісеньки, що тішить його, дорослі привчають дитину вслухуватися у звуки мови, сприймати та відтворювати її ритм, окремі звукосполучення і потроху проникати в їхній зміст. Навчившись розрізняти варіативність забавних звукових сполучень, діти, наслідують дії дорослих, починають грати словами, звуками, звукоутвореннями, відтворюючи специфіку звучання української мови, її виразність, образність.

Будь-які моменти повсякденного життя маленької дитини постійно супроводжувалися (і супроводжуються нині) різноманітними коротенькими веселими пісеньками-пестушками, утішками, забавляннями, іграми з елементами пісень, танців та ритмічних рухів з використанням торохтілок, дитячих музичних іграшок та дитячих музичних інструментів. Даючи немовлятам у спрощеній формі перші уявлення про навколишній світ, забави знайомлять дітей з культурою свого народу, легко запам’ятовуються, надають різні музичні враження. Отже, у них гармонійно розвиваються природні музичні нахили та стають важливим засобом духовного й інтелектуального зростання.

Дитина прокидається вранці і перше, що вона робить, – потягується. Мама чи бабуся, погладжуючи дитині животика, ручки, ніжки промовляють на розспів:

“Тягни, тягни, потягусі!

На дитинці підростусі!

У ручки хватушки,

А в ніжки – подушки!

У роток говірок,

У голівоньку – розумок!”

А ще пригадаємо “тосянки”, які є першими з усіх забав із немовлятами. Плескання маленькими дитячими рученятами так тішить батьків та рідних. А для дитинки це одна з перших спроб якогось пізнання і наслідування дорослих. Хтось із батьків бере ручки дитинки, плескає долоньками і жартівливо приспівує:

Тосі, тосі лапці,

Поїдем (підемо) до бабці!

Дасть нам бабця пиріжки,

Ще й на тісто замішки,

Тосі, тосі лапці!

Або:

Тосі, тосі!

Кури в горосі,

А свині в капусті,

Не будем їх виганяти,

Щоб були тлусті!

Всім нам з дитинства знайомі “Ладусі”. Перекладаючи праву долоньку дитинки на ліву, а потім ліву на праву, приспівуємо або примовляємо на розспів:

- Ладусі, ладусі (Ладі, ладі, ладусі).

- А де були?

- У бабусі.

- А що їли?

- Кашку.

- А що пили?

- Бражку.

- Кашку поїли,

Бражку попили,

На голову сіли.

Шу!

Для дитинки ніхто не жалкує лагідних та теплих слів, на які так багаті народні приговори, вірші, пісеньки. У цьому проявляються характерні риси дитячої народної поезії та пісенної творчості, передається обережне ставлення як до немовляти, так і до нашого майбутнього в цілому.

Підкреслимо, що в такі музично-ігрові хвилини спілкування відбувається ще й природний розвиток музичних здібностей дитини, важливе значення в якому має надбання навичок слухання. Спочатку слухаючи ці народні пісні-утішки, малюки поступово починають проявляти зацікавленість, реагувати на них своїми діями, самостійно плескати в маленькі долоньки, наважуючись попасти в їх ритм.

Коли мама, за народними традиціями, бере в руки ніжку малюка, легенько та ритмічно постукує по п’яточці своїм кулачком або маленькою торохтілкою у вигляді музичного молоточка і при цьому наспівує віршик:

Кую, кую чобіток,

Подай мені молоток,

Не подаси молотка,

Не підкую чобітка.

Молоток золотий,

Чобіток дорогий.

Стук! Стук! Стук!”, –

а насамкінець ще й легенько лоскоче пальцями п’яточку, проходить музично-ігровий процес, в якому водночас присутні декілька складових: своєрідний масаж під голосовий акомпанемент пісеньки, фізичний і емоційний контакт з дитиною, а головне те, що в ігровій формі йде процес природного розвитку музичних здібностей дитини – слуху, ритму, емоцій, уяви, пам’яті і, звичайно, інтелекту.

Малятам подобається, коли їх гойдають або легенько ритмічно підкидають під супровід якоїсь пісеньки чи віршика. Такі забавлянки (в деяких центральних та лівобережних районах України їх ще називають чукикалками або гуцикалками від слів “чуки” або “гуци” (“гуца”), якими вони супроводжуються) покликані фізично зміцнювати дитину, створювати радісний, бадьорий настрій. З цього також розпочинається робота над ритмікою, йде розвиток ладового чуття та музично-ритмічних здібностей дитини. Головним при цьому мають бути гарний настрій як у малюка, так і у дорослих.

Прикладом може слугувати дитяча чукикалка “Чук, чук”, в якій передбачається щоразу швидше підкидати дитину, що сидить на колінах у дорослого, і співати або примовляти нарозспів:

Ой, гоп, чук, чук,

Наловив Кіт щук.

Ой, чуки, чуки, чуки,

Повтікали усі щуки!

Або:

Гопа-гопа, чуки-чуки,

Наварила баба щуки.

Та не знала де подіти,

Та кинула межі діти

Також можна поставити дитинку на ногу дорослого, тримати її за ручки і гойдати, піднімаючи щоразу вище з приспівом: “Гуца! Гуца! Гу-у-у-ца!”

Діти дуже люблять уявляти себе вершниками, сидячі у дорослих на колінах і тому не слід відмовляти їм у їхніх бажаннях:

Гоп, гоп, гопака!

Добра в коника хода,

Вуздечки шовкові,

Золоті підкови.

Варто гратися з дитиною і зі зміною темпу й ритму. Наприклад, можна підкидати малюка на колінах, поступово сповільнюючи та прискорюючи темп:

Бігли коні під мостами

З золотими копитами.

Треба стати погадати,

Що тим коням їсти дати.

Пестушки й утішки являють собою прекрасний матеріал, який також можна використовувати на заняттях з розвитку музичних здібностей з дітьми молодшого й середнього дошкільного віку. При виконанні звукосполучень-наспівів, що повторюються кілька разів у різному темпі й з різною інтонацією, у дітей розвивається фонематичний і музичний слух.

Простота і мелодійність звучання допомагають дітям зазначеного віку легко їх запам’ятати і використовувати з часом у своїх іграх та забавах. Усе це дозволяє дошкільнятам спочатку відчути, а потім усвідомити красу рідної музики, сприяє формуванню образного музичного сприймання, музичній творчості.

Для розвитку у дітей слухової пам’яті надзвичайно корисними є ці повсякденні вірші-пісні. Діти вивчають їх напам’ять і декламують пізніше під час ігор з дітьми та поза дитячим колективом.

Забавлянки виконуються дорослими або старшими дітьми одноголосо з відповідними пантомімічними рухами.

Чудовим прикладом забавлянки, яку можна виконувати ансамблем, з синхронними рухами всіх учасників дійства, може слугувати “Одна ножка тупоче”.

В цій забавлянні в оригіналі всього чотири рядки:

Одна ножка тупоче,

А другая не хоче;

Обі ножки, обі,

Помагайте собі!

Нами було створено ще два куплети, додані рухи і вийшла майже концертна пісня для виступу дошкільнят. (Примітка: Слово “ножка” ми змінили на “ніжка”).

Пропонуємо дитячу забавлянку “Одна ніжка тупоче” Вашій увазі.

ОДНА НІЖКА ТУПОЧЕ

(Українська дитяча забавлянка)

Одна ручка лежала,

А другая – танцювала.

Обі ручки, обі,

Помагайте собі.

Одна ніжка тупоче,

А другая – не хоче.

Одна ручка лежала,

А другая – танцювала...

Ручки й ніжки обі

Помагайте собі!

Спів і музика супроводжують дитину з перших кроків життя, вводять у оточуючий її світ. Ритмічні вправи у супроводі народних пестушок та утішок збуджують енергію дитини, розвивають і звеселяють її. Коли ж малюка укладають спати, то йому співають колискової пісні, яка допомагає заспокоїти і приспати його.