Розповіді-байки

Велику дію на перцептивне сприймання дітей дошкільного віку мають розповіді-байки. У творах цього жанру діти втілюють гумор, запал, жвавість, ритмічний характер, так як розповідають про нереальні події. Дуже важливо навчити дітей слухати, вслухуватися у фольклорний сюжет і розуміти його зміст. З цією метою можна обігравати малі форми фольклору, використовуючи наочність, музичні іграшки, інструменти. Читання байок з використанням музичного супроводу та показом наочного матеріалу, глибоко впливає на почуття дитини, сприяє швидкому запам’ятовуванню тексту.

Загалом, художні етнопедагогічні засоби впливають на розвиток здібностей дитини водночас на кількох рівнях: раціональному, емоційно-чуттєвому та художньому. Аналізуючи жанри українського дитячого музичного фольклору, необхідно підкреслити, що багато його зразків мають архаїчну форму вірша – речитативну. Власне пісні, виявляються більш близькими речитативу, ніж співучим зразкам “дорослого” музично-поетичного фольклору. Наспіви, що багато разів повторюються, сприяють засвоєнню дитиною рідної мови, пісенної мелодики.

Все вищезазначене дає нам можливість визначити “дитячий музичний фольклор” як специфічну галузь народної творчості, що поєднує світ дітей і дорослих та включає цілу систему поетичних і музично-поетичних жанрів фольклору.

Отже, як феномен вітчизняної народної етнопедагогіки український дитячий музичний фольклор має неоціненне значення в сучасній педагогічній практиці і є багатогранним матеріалом для використання в роботі з дітьми дошкільного віку як засобу становлення естетичної культури, формування музичних здібностей і загального розвитку особистості.

Можна констатувати, що залучення дітей дошкільного віку до етнонаціональних музичних традицій прискорює розвиток мислення, сприяє координації рухової діяльності з перцептивними здатностями, ранньому формуванню мовних навичок, сприйманню синоптичного образу світу.

Український музичний фольклор з його багатою пісенно-ігровою складовою являє собою неоціненне джерело можливостей його застосування як засобу музично-естетичного виховання дітей дошкільного віку та розвитку музичних здібностей дошкільнят.

ФУНКЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ КАЗКИ У ФОРМУВАННІ ТА РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Українська народна казка, як елемент вітчизняної культури, перш за все її естетичної складової, та як феномен вітчизняної народної етнопедагогіки має неоціненне значення в сучасній педагогічній практиці і є багатогранним матеріалом у становленні естетичної культури, формуванні здібностей і загальному розвитку особистості. Казка – могутній засіб виховання, що віддзеркалює ментальність українського народу, “відтворює історичне тло, на якому формувалася і деформувалася національна самосвідомість мас”, вводить “в ситуації емоційного співпереживання, виховує естетичний ідеал” (Б.Ступарик).

Актуальність проблеми у тому, що, будь-яка казка зорієнтована на соціально-педагогічний ефект: вона навчає, виховує, вчить, попереджає, спонукає до діяльності і навіть лікує. Виховання засобами народної казки особливо впливає на становлення духовного світу особистості у дошкільному дитинстві. Казка створює умови для формування внутрішньої потреби малят у неперервному вдосконаленні й реалізації своїх можливостей. Навчити дітей глибоко, естетично повноцінно сприймати казку, осмислювати, міркувати над її психологією, філософією, співвідносити почутий (чи самостійно виконаний) текст казки з власними уявленнями і цінностями – головне завдання виховання казкою.

Питання педагогічної доцільності використання вітчизняних народних казок у виховному процесі дітей, зокрема дошкільного віку, піднімалися С.Русовою, К.Ушинським, Г.Сковородою, В.Сухомлинським. Вічним і невичерпним джерелом народної мудрості називав казки В.Сухомлинський. Він зазначав, що в створених народом казках, билинах, легендах, епосах, приказках і прислів’ях особливо яскраво “виявляються характер народу, обличчя народу, його думи і сподівання, моральні ідеали”.

Попри наявність певної кількості опублікованих праць щодо використання народних казок у навчально-виховній роботі з дітьми дошкільного віку, функції української народної казки у формуванні та розвитку особистості дитини дошкільного віку залишаються не достатньо вивченими.

Проведемо аналіз та визначимо функції українських народних казок, розглянемо їхній вплив на формування особистісних цінностей, розвиток музичних і розумових здібностей дітей дошкільного віку та творчу самореалізацію особистості.

Народна казка вводить дитину у акумульований інтернаціональний та етнічний світ накопиченого досвіду й культури свого народу. Розширюючи обмежений індивідуальний життєвий досвід дитини у часі й просторі, казка тим самим виконує компенсаторну функцію. Варіативна природа казки спонукає слухаючого її до індивідуального сприйняття й особистісну інтерпретацію сюжету, що впливає на індивідуальний стиль його засвоєння, емоційне переживання разом з діючими казковими персонажами, надання їм характеристик та особистісної оцінки. Всім нам відомі слова О.Пушкіна про натяк у казці. Дійсно, казка – це не моральна сентенція. У казці має бути саме натяк, ідеологічна директива, актуалізація особистісного трактування сюжету й індивідуальне осмислення його змісту.

Персонажам українських народних казок притаманно співати. Казки з пісенними вставками в українській народній творчості представляють найдавнішу фольклорну верству. В українських казках сформувалися дві групи пісенних вставок: перша – пісенного характеру, друга – речитативного. Пісні з казок – це такі музично-поетичні або рецитовані твори, які в композиційному розгортанні казкового сюжету відіграють основну інтерлюдійну функцію і без яких сюжет не може розвиватися. Всім нам з дитинства відомі пісні головних героїв казок або їх речитативні примовляння: “Я по засіку метений, я на яйцях печений” (“Колобок”), “Я коза-Дереза, півбока луплена, за три копи куплена” (“Коза-Дереза”), “Івасику-Телесику, приплинь, приплинь до бережка” (“Івасик-Телесик”) тощо.

Народна казка є ефективним засобом розвитку пізнавального інтересу в роботі, бо вона для дитини дошкільного віку є чимось реальним, тим, що допомагає їй в доступному обсязі пізнавати дорослий світ почуттів та переживань. Герої пісень-казок жнуть, молотять, косять, прядуть, пасуть худобу, тобто працюють, тим самим приваблюючи дитячу увагу до основного змісту життя людини – праці. Це продукт дорослої творчості для дітей. Із дорослого фольклорного середовища твори цього жанру ввійшли в дитяче світосприйняття і стали повністю дитячим продуктом.

Як правило, музичні вставки, пісні з казок, пісні-казки синкретично зв’язані з іграми, хороводами. Вони є своєрідними іграми з танцювальними рухами, імпровізацією, драматизацією. У піснях з казок найбільш яскраво відбиті національні риси і комплексність вираження національного характеру: праця, слово, музика, дія. Тут має місце синтез слова, руху й музики, які сприяють трудовому, розумовому, моральному і фізичному вихованню дітей.

Простота й невеликий діапазон музичних вставок з українських народних казок сприяють формуванню голосового апарату та диханню дітей, впливають на розвиток гнучкості голосу, координацію слуху й голосу, чистоту інтонації, вміння співати без напруги, протяжно, наспівно, з задоволенням. Виконуючи компенсаторні можливості, музичні вставки, пісні з казок, пісні-казки, небилиці тощо позитивно впливають на формування співацьких навичок та розвиток музичних здібностей дітей дошкільного віку.

Фантастичний світ українських народних казок допомагають дітям подолати комплекси, стереотипи мислення, пробудити невиявлені творчі (музичні, мистецькі, акторські, етичні, танцювальні, живописні тощо) здібності. Музичні вставки, пісні з казок, казки-пісні, небилиці формують і розвивають музичні здібності, образно-асоціативне мислення дітей, здібності до музичної діяльності й інтерпретації, позитивно впливають на емоційно-образний потенціал та загальний процес розумового розвитку особистості.

Креативна функція казки полягає у її здатності виявляти, формувати, розвивати і зреалізовувати творчий потенціал особистості, її образне й абстрактне мислення. Зрозуміло, що велику роль у цьому процесі відіграють дорослі – батьки, вихователі, викладачі.

На особливу увагу, на наш погляд, заслуговує голографічна функція казки, яка проявляється у трьох основних формах. По-перше, це здібність цілокупно представляти тримірне вимірювання світу (висота, ширина, довжина; макросвіт, мікросвіт; небесний, земний, підземний світи; жива й нежива природа і людське суспільство та часовий вимір – минуле, сучасне, майбутнє). По-друге, голографічність казки можна вбачати в її синестетичній формі (син – грец., сумісне; естетикос – почуття). Мається на увазі потенційна здатність казки не тільки актуалізувати всі органи почуттів людини (синестезія), але й бути основою, підґрунтям для створення всіх видів, жанрів та типів естетичної творчості. Важливо відзначити й такий аспект голографічності казки, як здібність у малому виявляти велике, у локальному представляти глобальне, в мікросюжеті відображати макропроблеми (протиборство добра й зла, світла й темряви, радощі й печалі, сили й слабкості тощо) [Сказка как источник, 7].

Ще Аристотель визначав терміном “катарсис” терапевтичну (лікувальну) функцію естетотерапії – очищення душі, зняття стресу – лікування людей за допомогою музики, поезії, живопису, танцю. На нашу думку, казка, маючи розвиваючо-терапевтичну дію, може виконувати функцію казкотерапії, лікувати казкою.

Казці притаманна функція профілактики, а саме: виховання здорового способу життя, охорона людини від ганебних пристрастей і дій. “Здоров’язберігаюча” функція українського фольклору, зокрема українських народних казок, активно впливає на емоційно-образний потенціал дитини, що не може не впливати на зацікавленість, зосередженість і мотивацію до навчання.

Історично відображаючи господарсько-ужитковий уклад українського народу, його мову, менталітет, традиції, звичаї, обряди, речову атрибутику, українська народна казка, як феномен культури етносу, несе культурно-етнічну функцію. Через народну казку діти засвоюють так звану соціальну пам’ять етносу, в якій акумульовано багатовікову практику з її позитивними і негативними сторонами.

Активізуючи і розвиваючи внутрішню слухо-розмовну пам’ять індивіду, казка здійснює лексико-образну функцію, тим самим надаючи особистості здібності формувати мовну культуру та володіти рідною мовою. Інтеріоризуючи вербально-знакові форми казок при їх слуханні та при відображенні у переказі, діти розвивають здібності індивідуальної екстеріоризації і формують мовні функції. Слід підкреслити, що саме мова казки наближує дорослих до дітей. Народна казка є одним з засобів об’єднання дорослих і дітей, надання їм можливості зрозуміти одне одного. Даючи особливу гаму переживань, казка створює особливий настрій, викликає доброзичливе ставлення дитини до людей, тварин, природи, вчить добру і справедливості.

Необхідно звернути увагу на те, що казка задовольняє основні потреби дітей дошкільного віку. Казкові герої є самостійними, самодостатніми, а це те, про що мріють малята. Таким чином, задовольняється одна з головних потреб дітей – бути самостійними.

По-друге, казкові персонажі переборюють будь-які труднощі, найнеймовірніші перепони, перемагають самих лютих ворогів (Змія Горинича, Бабу Ягу, Кощія, Зміючку тощо). Отже, задовольняється ще одна нагальна потреба дошкільнят, яка в їх уяві надає людині всемогутність, – компетентність.

По-третє, діти постійно прагнуть до активності. А головні герої казок (Котигорошко, Кирило-Кожум’яка, козак Мамалига, солдат, Телесик, пан Коцький тощо) знаходяться в постійній дії. Перебуваючи під впливом розвитку сюжету казки, діючи у своїх фантазіях разом з казковими персонажами, діти задовольняють свою потребу в активній діяльності.

Результатом виховання дошкільнят засобами українських народних казок, пісень-казок, музичних вставок з казок тощо стає те, що у малят формуються особистісні якості. Це, перш за все, автономність, яка дозволяє дітям, не соромлячись, виказувати особисту думку. Також формуються активність, яка спонукає дітей у колективі до володіння ініціативою та соціальна компетентність, які складаються з компонентів: мотиваційного – прояв по відношенню до інших дітей уваги, співчуття, доброзичливості; когнітивного – пізнання іншої людини, намагання зрозуміти потреби та особливості характеру; поведінкового – пов’язаного з вибором адекватних ситуацій, способів спілкування, поведінки.

Отже, українські народні казки, виконуючи компенсаторну, креативну, голографічну, терапевтичну, профілактичну, культурно-етнічну та лексико-образну функції, задовольняють основні потреби дітей дошкільного віку у самостійності та активності, спонукають малят внутрішньо співчувати казковим героям. Народна казка виховує у дитини нові уявлення про людей, предмети, явища навколишнього світу і найголовніше – нове емоційне ставлення до них.

Емоційні переживання, як головний регулятор діяльності, спонукають малят до мислення, сумісної інтелектуальної діяльності, творчості. У малюків дуже розвинуті механізми ідентифікації, об’єднання себе з казковими персонажами і, як результат, – присвоєння собі їхніх норм, цінностей, зразків. Ототожнюючи себе з позитивним героєм із улюбленої казки, дитина має змогу повірити в себе, засвоїти людські моральні норми та цінності, вчиться розрізняти добро і зло, тим самим, набуває духовності.

Підкреслимо, що пісні-казки, музичні вставки (пісні) з казок одночасно впливають на формування музичних та розумових здібностей дітей, сприяють творчій самореалізації особистості.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

ВИКОРИСТАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ КАЗКИ

В РОБОТІ З ДІТЬМИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Ще у далекому 1935 році Я.Кузьмів у своїй доповіді на педагогічному зібранні у Львові наголосив, що завданням виховання є потреба ввести дитину “в світ культурних вартостей”, розуміючи під терміном “культура” “скоріш духовний процес, що саме раз-у-раз проходить на прикладі витворених уже культурних вартостей, як: звичаї, мораль, мистецтво, наука, мова, господарські вартості, література тощо”. Він вважав, що коли ми усвідомимо собі, що “йде тут про витворення нового типу людини, – типу, що вивінуваний у максимум побажаних, корисних (фізичних і психічних) прикмет, людини, що кормиться дорібком минулих поколінь, що свідома свойого духового звязку з ними, людини, що творчим зусиллям помножує й поглиблює національну культуру і вносить її цінності у всесвітню культурну скарбницю, – тоді буде ясно, що національне виховання у своїй найглибшій суті – це творення і безупинне досконалення нації”.

Проблема, визначена у минулому столітті, залишається актуальною і в сьогодення. Актуальність її полягає в тому, що виховання, побудоване на національному підґрунті, допомагає вирішенню широкого кола педагогічних завдань, пов’язаних з формуванням і розвитком особистості з самого раннього дитинства. Дійсно, людина, спочатку маленька, пізніше – доросла, тільки тоді твердо стоїть на ногах, коли відчуває і розуміє рідну землю, її традиції, історію.

Розуміючи важливість національного виховання, В.Сухомлинський запевняв: “…народна педагогіка – це осередок духовного життя народу. У народній педагогіці розкриваються риси національного характеру, обличчя народу! Характер народу, обличчя народу, його думи і сподівання, моральні ідеали особливо яскраво виявляються в створених їм казках, билинах, легендах, епосах, приказках і прислів’ях”.

Недаремно основу педагогічної спадщини В.Сухомлинського складають такі жанри народної творчості, як казки, пісні, думи, прислів’я, приказки, легенди. Педагог називав їх головною підвалиною національного виховання, вічним і невичерпним джерелом народної мудрості. Починати допомогти дитині відчути і зрозуміти це необхідно з перших днів її життя, коли маля повністю довіряє дорослим й прислухається до думки оточуючих її людей. Саме дорослі – батьки, вихователі, вчителі – прищеплюють малюкам любов до рідної землі, мови, до свого народу та допомагають пізнати і зрозуміти накопичену століттями людську мудрість, багатство культури, мистецтва, традицій, звичаїв, фольклору.

Осмислення проблеми національного виховання засобами етнічного мистецького фонду, як однієї з найактуальніших проблем національної освіти в Україні, здійснено в наукових працях вітчизняних (А.Авдієвський, І.Бех, А.Болгарський, В.Верховинець, І.Зязюн, А.Іваницький, А.Кречківський, О.Коваль, О.Кононко, О.Лобова, Л.Масол, С.Науменко, Т.Науменко, Г.Падалка, Е.Печерська, О.Ростовський, О.Рудницька, С.Русова, Т.Танько, Н.Фоломєєва, В.Шацька, А.Шевчук) та зарубіжних (А.Арісменді, Е.Жак-Далькроз, З.Кодай, М.Монтессорі, К.Орф, Ш.Судзуки, Б.Трічков) вчених-педагогів.

Однак, не зважаючи на вагомий теоретичний та практичний внесок існуючих досліджень у розв’язання означеної проблеми, в музично-педагогічній галузі освіти бракує системного дослідження становлення особистості дітей на важливому етапі дошкільного дитинства засобами українського фольклорного матеріалу, зокрема українських народних казок, у тому числі казок-пісень, пісень з казок.

Отже, розглянемо психолого-педагогічні особливості використання в роботі з дітьми дошкільного віку жанрів українського фольклору – народних казок, казок-пісень, пісенних вставок до казок.

Ми вже з’ясували, що українські народні казки та пісні-казки – це словесно-поетичні або музично-поетичні твори, в яких навколишній світ розкривається за допомогою фантастичних образів та тварин. Це продукт дорослої творчості для дітей. Твори цього жанру із дорослого фольклорного середовища ввійшли в дитяче світосприйняття і стали повністю дитячим продуктом.

Найдавнішу фольклорну верству в українській народній творчості представляють казки з пісенними вставками. Пісні з казок – це такі музично-поетичні або рецитовані твори, які відіграють основну інтерлюдійну функцію в композиційному розгортанні казкового сюжету і без яких сюжет не може розвиватися.

Зупинимось на психолого-педагогічних особливостях використання у виховній роботі з дітьми дошкільного віку українських народних казок, пісень-казок та пісенних вставок до казок.

По-перше, їх герої жнуть, молотять, косять, прядуть, пасуть худобу, тобто працюють, тим самим приваблюючи дитячу увагу до основного змісту життя людини – праці, психологічно налаштовуючи малят на головний вид людської діяльності.

По-друге, народна казка є ефективним засобом розвитку пізнавального інтересу в роботі, бо вона для дитини дошкільного віку є чимось реальним, тим, що допомагає їй в доступному обсязі пізнавати дорослий світ почуттів та переживань.

По-третє, у малюків дуже розвинуті механізми ідентифікації, об’єднання себе з казковими персонажами і, як результат, – присвоєння собі їхніх норм, цінностей, зразків. Ототожнюючи себе з позитивним героєм із улюбленої казки, дитина має змогу повірити в себе, засвоїти людські моральні норми та цінності, вчиться розрізняти добро і зло, тим самим, набуває духовності.

Як показав досвід, виразні оповідання, бесіди про героїв казок, про почуття, що вони випробують, про труднощі, що їм приходиться переборювати, розглядання ілюстрацій, гри в казки – значно розвивають емоційну сприйнятливість дошкільнят. Емоції є головним регулятором діяльності дітей зазначеного віку, що не може не вплинути на мотивацію до навчання і здійснення різних видів діяльності, зокрема музичної.

Зрозуміло, велика відповідальність за адекватне емоційне сприйняття дітьми казки, її сюжету, лежить на вихователях, музичних керівниках, викладачах, тому що емоційне переживання проходить через передачу дитині від дорослого емоційного заряду. Вихователь повинен вміти, так би мовити, “заразити” дітей відповідними емоціями.

Від таланту вихователя, його творчої фантазії, здатності до експромту, композиторської майстерності залежить успіх формування у дітей творчого мислення, уяви, здібностей. А застосування в роботі з дошкільнятами музичних казок, пісень-казок та музичних вставок з казок впливає на формування музичних здібностей, які стимулюють розвиток дитячої фантазії, здібностей виказувати оригінальні ідеї, формують у дітей художню інтуїцію та якості, необхідні для творчої діяльності людини в цілому і позитивно впливають на загальний процес розумового розвитку особистості.

Українські народні казки, пісні-казки, музичні вставки та пісні з казок, органічно поєднуючи репродуктивні, стандартні, традиційні елементи з новими, креативними, спонукають до мислення, сумісної (з дорослими) інтелектуальної діяльності, допомагають дитині шукати й знаходити творчі рішення, сприяють формуванню образно-асоціативного мислення, здатності до інтерпретації, що також є психолого-педагогічними особливостями використання казок у роботі з дошкільнятами.

Відомими прикладами українських народних казок і музичних вставок з них можуть слугувати такі, як: казка “Дивна сопілка” і пісня з цієї казки “Помалу-малу, чумаче, грай, не врази ж мого серденька вкрай!”; казка “Колобок” і пісня Колобка “Я по засіку метений, я на яйцях печений”; казка “Котик та Півник” і пісня Котика “Ой у лиски, в лиски новий двір”; казка “Івасик-Телесик” з піснею “Івасику-Телесику, приплинь, приплинь до бережка”.

Зразками вітчизняних пісень-казок є такі: “Танцювали миші по бабиній хижі”, “Козуню-любуню, пристань до мене”, “Ой зібралась звірина”, “Ой що в лісі та за крик?”, “Ой варила горлиця лободу” тощо.

Результатом виховання засобами української народної казки дітей дошкільного віку є те, що у них формуються такі особистісні якості, як автономність, що дозволяє дітям не соромлячись виказувати особисту думку; активність, що спонукає малят у колективі до володіння ініціативою; соціальна компетентність, яка в свою чергу, складається з компонентів.

До компонентів соціальної активності дітей дошкільного віку можна віднести: мотиваційний – прояв по відношенню до інших дітей уваги, співчуття, доброзичливості; когнітивний – пізнання іншої людини, намагання зрозуміти потреби та особливості характеру; поведінковий – пов’язаний з вибором адекватних ситуацій, способів спілкування, поведінки [1, 6].

Таким чином, українські народні казки, у тому числі й пісні-казки та музичні вставки (пісні) з казок, спонукають малят внутрішньо співчувати їх героям, у результаті чого у дитини виховуються нові уявлення про людей, предмети, явища навколишнього світу і, що найголовніше – нове емоційне ставлення до них.

Казка – це не моральна сентенція і не ідеологічна директива. Закладений у сюжеті казки натяк сприймається кожною особистістю індивідуально, актуалізує особистісне трактування змісту казки, стимулює індивідуальне його сприйняття і спонукає до власної творчості.

Народна казка також є одним з засобів об’єднання дорослих і дітей, надання їм можливості зрозуміти одне одного. Даючи особливу гаму переживань, казка створює особливий настрій, викликає доброзичливе ставлення дитини до людей, тварин, природи, вчить добру і справедливості.

УКРАЇНСЬКИЙ ДИТЯЧИЙ МУЗИЧНИЙ ФОЛЬКЛОР

ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

ОСОБИСТОСТІ НА ЕТАПІ ПЕРВИННОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

Відомо, що національна або етнічна належність традиційно розглядається як засіб затвердження соціально-культурної ідентичності різних груп людей. Національна культура в усі часи означала передусім світогляд і систему цінностей, унікальний образ будь-якої країни та її народу в багатоманітній мозаїці вселюдської цивілізації – той духовний і моральний фундамент, на якому формується особистість зі своїми індивідуальністю та національною ідентичністю. Кожен народ є творцем і володарем створених ним духовних цінностей, які становлять його національні святині, що з плином часу набувають все більшої ваги. Водночас слід підкреслити й те, що будь-який народ без тільки йому притаманних самобутніх рис, має реальну загрозу розчинитися в суспільстві.

На початку ХХІ століття духовний стан українського суспільства зумовлений рядом чинників загального та інституційного характеру. Важливим загальним фактором є перехідний період у духовному житті українського народу на шляху до усвідомлення ним пріоритетності цінностей. Актуальним завданням, що лежить на традиційній культурі українського народу, є збереження національних традицій, української мови, сакрального мистецтва, що становить код нації.

В українському традиційному народному побуті, як суттєва частина загальнонаціональної народної творчості, з глибини віків, від народних обрядів і вірувань, бере початок дитячий музичний фольклор. Продовжуючи існувати певною мірою і в наш час, в різних своїх жанрах він відбиває динаміку життя дитини від колиски до юності та загальне людське життя у всьому розмаїтті його форм.

Розглянемо основні аспекти категорії особистості як однієї з фундаментальних проблем науки, проведемо аналіз сутності понять “особистість” та “культурна ідентичність особистості” та розкриємо вплив українського дитячого музичного фольклору на розвиток культурної ідентичності дітей дошкільного віку на етапі їх первинної соціалізації.

Одне з центральних місць в сучасних наукових дослідженнях і в суспільній свідомості посідає категорія особистості та формування особистості у взаємодії з навколишнім середовищем. Аналіз наукових джерел (Б.Ананьєв, О.Асмолов, О.Бодальов, Л.Божович, Л.Виготський, У.Джемс, О.Ковальов, Г.Костюк, К.Левін, Б.Ломов, О.Леонтьєв, О.Лосєв, А.Маслоу, Г.Олпорт, Ж.Піаже, К.Платонов, С.Рубінштейн, В.Франк, З.Фрейд, К.Юнг та ін.) свідчить, що у вітчизняній та зарубіжній філософській, педагогічній, психологічній, соціологічній літературі, залежно від методологічної позиції автора, існує велика кількість визначень сутності особистості (зокрема, близько 50 визначень поняття “особистість” та 25 визначень її структури).

Враховуючи, що пізнання, переживання і ставлення до чогось чи до когось є атрибутами свідомості, на наш погляд, слушною з цього приводу є думка К.Платонова про те, що “людина є носієм свідомості”, а особистість – це “конкретна людина як суб’єкт перетворення світу на основі його пізнання, переживання і ставлення до нього”. К.Юнг підкреслював, що кожна особистість має тенденцію до саморозвитку. Під саморозвитком автор мав на увазі такий процес розвитку людини, який включає встановлення зв’язків між Его – центром його свідомості та Самістю – центром душі загалом. К.Юнг також зазначав, що лише тоді можуть бути задоволені потреби людини, коли відбувається поєднання свідомого і несвідомого, особистість стає сама собою, знаходить власну індивідуальність – той ідеальний центр, який однаково віддалений від свідомого і несвідомого, до якого вона має прагнути і до якого її спрямовує природа.

За С.Рубінштейном, особистість виявляється і формується у взаємодії з навколишнім середовищем, тому для розуміння особистості, на думку дослідника, велике значення має її діяльність. О.Леонтьєв зазначав, що у розвитку суб’єкта його відношення до явищ світу вступають між собою в ієрархічні стосунки, а ієрархії діяльностей утворюють ядро особистості, тобто особистість характеризують тільки ті психічні процеси й особливості людини, які сприяють здійсненню її діяльностей. Отже, соціокультурне середовище становить лише джерело розвитку особистості, а не чинник, що безпосередньо визначає її поведінку. Соціокультурне середовище, як носій суспільних норм, цінностей, ролей, знарядь, систем знаків, з якими індивід має справу, є умовою реалізації діяльності людини. Таким чином, спільна діяльність і спілкування становлять основу і є рушійною силою особистості.

На думку Л.Божович, людина стає особистістю, “коли вона здатна владарювати над випадковостями і змінювати обставини життя згідно зі своїми цілями і завданнями; вона здатна також свідомо управляти собою. Певна річ, ця характеристика стосується розвинутої особистості дорослої людини (і то не кожної!), але формування особистості починається дуже рано і продовжується все життя”. Формування особистості передбачає не тільки зовнішній вплив факторів соціального середовища і виховання, але і самодіяльність, самоорганізацію, самовиховання.

На погляд автора, думка про динаміку розвитку особистості впродовж всього життя, усвідомлення активного впливу на обставини життя, цілеспрямованість і самостійність людини є дуже важливою.

Особистість є соціальною, оскільки усі її ролі і самосвідомість є продуктом суспільного розвитку. Ще Е.Еріксон проголосив, що розвиток особистості визначається соціальним світом, а не хімічними чи біологізаторськими факторами, а між особистістю і суспільством немає антагонізму. Саме Е.Еріксон висунув положення про “ідентичність особистості” як центральну властивість людини, що сигналізує їй про нерозривний зв’язок з навколишнім соціальним світом. Ідентичність особистості виявляється у центрованості людини на себе, в ототожненні її з соціальною групою та оточенням, у визначенні цінностей людини та її соціальній ролі.

Отже, особистість невіддільна від системи соціальних зв’язків, у які вона включилася. Якими є особистості, що складають суспільство, таким і є саме суспільство. Також можна сказати й те, що яким є суспільство, такими є й особистості, які в ньому живуть.

Кожен вік дитини характеризується якісними особливостями її психіки, які виявляються в першу чергу в діяльності та певному способі життя. Все психічне життя дитини – це процес безперервної зміни типів діяльності, послідовність яких забезпечує єдність психічного розвитку людини як особистості.

Суспільні вимоги особливо актуальні саме для дошкільного етапу життя, який є періодом накопичення знань і засвоєння їх за перевагою, першоосновою соціокультурного становлення особистості та формування ціннісних орієнтацій людини. Чим глибше закладається художньо-естетичний фундамент у дошкільному дитинстві, тим потужнішою буде соціокультурна віддача підростаючої особистості у майбутньому суспільному житті (Світ фольклору).

В сенситивний період “входження” в суспільство на формування індивідуального образу світу дитини впливають різноманітні фактори. Це, в першу чергу, атмосфера в родині, сакральний світ природи, а також світ гри (більшість жанрів дитячого музичного фольклору (забавлянки, утішки, примовки, заклички, музичні ігри, веснянки, гаївки, пастуші ладкання, купальські, петрівчані, жниварські пісні, колядки, щедрівки, небилиці тощо) є ігровими) та старовинні народні обряди, в яких можуть брати участь самі малюки, спочатку як слухачі, а пізніше – як учасники ігрових дій, тим самим ідентифікуючи себе з культурою свого народу.

Батьки стають першими педагогами для дітей. З сімейного виховання починається знайомство дитини з історією родини, вивчення свого коріння, культури, досвіду, який накопичено віками і у кожного народу зберігся, як самий великий скарб, що зветься духовністю, на базі чого і розвивається культурна ідентичність особистості.

Найбільш природним для дошкільнят є музично-естетичне виховання на етнонаціональній основі Це пов’язане з тим, що особлива мова українського дитячого музичного фольклору багата на світ почуттів, переживань, настроїв, думок людини допомагає дітям емоційно проявлятися, вивчати рідну мову, культуру та звичаї свого народу, активно спілкуватися батькам і дітям. Виконувані батьками для своїх малюків дитячі та народні пісні, відбиваючи моральні ідеали, народну мудрість, що передається із покоління в покоління і вважається духовною пам’яттю культури народу, відіграють основоположну для майбутніх поколінь виховну та розвиваючу етнопедагогічну функцію.

Таким чином, український дитячий музичний фольклор в ігровій формі, або з використанням ігрових елементів, враховуючи індивідуальні особливості кожної дитини, без напруги допомагає дітям ідентифікувати себе з національною культурою рідного народу, сприяє вивченню української мови, пісень, традиційних рухів, виховує повагу до праці, до батьків, людей. Діалогічний за своєю природою, дитячий музичний фольклор консолідує дітей, втягуючи різні соціальні, етнічні, релігійні групи у неперервний діалог і спонукає їх до взаємної толерантності. Отже, базуючись на матеріалі вітчизняного дитячого музичного фольклору, українська культура і освіта матимуть суттєвий вплив на розвиток національної культурної ідентичності особистості на етапі первинної соціалізації.

МУЗИЧНО-ФОЛЬКЛОРНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

ЯК ЧИННИК ПІДГОТОВКИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО

ВІКУ ДО МУЗИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Всі дійові надбання і творчі здобутки людини в кожному виді діяльності утворюють основу і середовище для набування компетентності в наступній і наступних видах діяльності (Л.Виготський, Д.Ельконін, Л.Леонтьєв). Тому розглянемо український дитячий музичний фольклор як природне підґрунтя для створення музично-фольклорного середовища, яке виступає чинником підготовки дітей дошкільного віку до музичної діяльності, впливає на розвиток музичних здібностей та загальний музично-естетичний розвиток особистості, сприяє формуванню спільної дії і взаємин малюків-однолітків, а також дітей різного віку, що виховуються в одній групі.

К.Ушинський писав: “У кожного народу своя особлива національна система виховання. Як не можна жити за взірцем іншого народу... точно так само не можна виховувати за чужою педагогічною системою... Народ без народності – тіло без душі... Виховання, якщо воно не хоче бути безсилим, має бути народним. Почуття народності таке сильне в кожному, що при загальній загибелі всього святого і благородного воно гине останнім” [10, 272-281]. Це відбувається завдяки тому, що народна творчість близька до генетичного коду свого народу і становить невід’ємну частину практичної народної педагогіки.

Аналогічними є висновки представників сучасної української національної музичної освіти, науки, музикознавства (А.Авдієвський, І.Бех, А.Болгарський, З.Василенко, В.Верховинець, Л.Волинець, С.Горбенко, С.Грица, А.Зінченко, І.Зязюн, А.Іваницький, О.Кононко, Л.Масол, С.Науменко, Т.Науменко, Г.Падалка, Е.Печерська, О.Ростовський, Т.Танько, А.Усова, А.Шевчук та ін.). На основі досвіду кращих педагогів-дослідників ними розроблені концепції музичного, зокрема початкового, виховання й навчання, які ґрунтуються на використанні народної музики.

Так, А.Усова зауважує, що “починати роботу треба від тієї музики, що особливо близька народу – від його народної пісні”. “Ця музика – народна історія, жива, яскрава, соковита, сповнена пристрасті й правди”, – зазначає О.Ростовський. “Народ навіть у важких умовах життя оберігав дітей від сумних роздумів, намагався тримати їх подалі від суспільних нещасть і соціального зла”, – підкреслює О.Бріцина.

Західні науковці, розробляючи нові технології та прогресивні методики музичного виховання, також визначають народну музику як один з основних художньо-педагогічних засобів початкового етапу музичного навчання (Б.Барток (Болгарія), З.Кодай (Угорщина), К.Орф (Австрія), А.Секі (Японія), Б.Трічков (Болгарія), П.Хауве (Голландія) та ін.).

Дошкільне дитинство є надзвичайно важливим періодом для засвоєння культури свого народу. Адже цей етап життя є періодом накопичення знань і засвоєння їх за перевагою, першоосновою соціокультурного становлення особистості та формування ціннісних орієнтацій людини у певному середовищі, а отже суспільні вимоги особливо актуальні саме для дошкільного дитинства. Виховання засобами національного фольклору є загально-творчою основою морально-духовного розвитку і задає його суспільну якість. За висновком Б.Неменського, національне є тим початком шляху, з якого дитина має вирушати у великий світ мистецтва, світової художньої культури. Тому доцільно якнайповніше забезпечувати вихованцям повноту гостроти відчуття і глибокого усвідомлення художньої спадщини рідного народу.

Кожен вік характеризується якісними особливостями психіки, які виявляються в першу чергу в діяльності та певному способі життя суб’єкта педагогічного впливу. Все психічне життя – це процес безперервної зміни типів діяльності, послідовність яких забезпечує єдність психічного розвитку людини як особистості. За С.Рубінштейном, особистість виявляється і формується у взаємодії з навколишнім середовищем, тому для її розуміння велике значення має діяльність.

О.Леонтьєв зазначав, що у розвитку суб’єкта його відношення до явищ світу вступають між собою в ієрархічні стосунки, а ієрархії діяльностей утворюють ядро особистості, тобто особистість характеризують тільки ті психічні процеси й особливості людини, які сприяють здійсненню її діяльностей. З вищесказаного слідує, що соціокультурне середовище становить лише джерело розвитку особистості, а не чинник, що безпосередньо визначає її поведінку. Водночас соціокультурне середовище, як носій суспільних норм, цінностей, ролей, знарядь, систем знаків, з якими індивід має справу, є умовою реалізації діяльності людини. Отже, спільна діяльність і спілкування в певному середовищі становлять основу і є рушійною силою розвитку особистості.

На думку автора, найбільш цікавим, простим і доступним для сприймання у дошкільному віці є дитячий музичний фольклор, завдяки якому легко утворюється музично-фольклорне середовище. Спираючись на визначену нами вище дефініцію “дитячий музичний фольклор”, можна стверджувати, що музично-фольклорне середовище це особлива, феноменологічна художня реальність, яка завдяки синкретичності та збереженій у генетичному коді інтонаційній основі музичного мовлення поєднує світ дітей і дорослих, включає цілу систему поетичних і музично-поетичних жанрів фольклору, створює підґрунтя для формування музичних здібностей дітей і виступає чинником підготовки дітей дошкільного віку до музичної діяльності.

Коли немовля приходить в невідомий світ, в період безпосередньо емоційного контакту з матір’ю, через певну практичну діяльність саме у музично-фольклорному середовищі, у примовках, забавлянках, колискових, через дотики й погладжування дитини, розвиваються її тактильні відчуття, формуються деякі спочатку некоординовані, а пізніше і координовані рухи. Через сенсорно-моторні ігри з предметами-іграми (брязкальця, м’ячики, приємні на дотик різнокольорові іграшки, дитячі музичні інструменти як от: дзвіночки, свистулі, бубенці, сопілки) та через орієнтовно-маніпуляційні механізми (динамічні іграшки, які рухаються на пружинах або резинках, а також слухання й мимовільне виконання музично-ритмічних рухів, пісень у забавках, примовках, а пізніше – у хороводах, драматизаціях тощо) закладається емоційно-почуттєва основа людини.

Відомо, сучасна людина гостро потребує спілкування. Особливостями спілкування дітей дошкільного віку між собою у музично-фольклорному середовищі є те, що у процесі спільної музичної діяльності малята набувають здатності узгоджувати свої дії, проявляється характер взаємодії. Досвід показує, що існують деякі переваги, пов’язані з вихованням дошкільнят у музично-фольклорному середовищі.

По-перше, створене на матеріалі українського дитячого музичного фольклору музично-фольклорне середовище дає підґрунтя для активного спілкування та ефективної взаємодії дітей, які відбуваються без навіть окремих проявів зверхності один до одного, недоброзичливості, агресивності тощо.

По-друге, залучення до музично-фольклорного середовища викликає у вихованців позитивні емоції, підвищує рівень пізнавальної активності дошкільнят та якість їх навчальних досягнень, стимулює захопленість дітей музичною діяльністю, що сприяє ранній сформованості у них музичних здібностей.

По-третє, розвиток особистості у музично-фольклорному середовищі є важливим фактором виховання естетичних смаків дітей дошкільного віку, здатності до емоційно-позитивного сприймання оточуючого світу, становлення інтересів, прихильності до творчості.

По-четверте, ґрунтуючись на співпраці, взаємній прихильності й симпатії, спілкування і взаємодія дітей у музично-фольклорному середовищі сприяють особистісному зростанню кожної дитини, роблять музичну діяльність ефективною для музично-естетичного й творчого розвитку вихованців, інтелектуального, а отже і загального гармонійного розвитку кожної особистості.

Крім того, створення музично-фольклорного середовища дозволяє музичному керівникові, вихователю працювати з дітьми різного дошкільного віку, які виховуються в одній групі. А це у процесі різноманітної спільної музичної діяльності підвищує ефективність виховних впливів на кожну особистість і робить особливими взаємини між дітьми. Найбільшою мірою це може бути зреалізовано через особистісно зорієнтовану модель виховання, яка природно закладена в українському дитячому музичному фольклорі, що ґрунтується на розумінні, визнанні та прийнятті кожної дитини.

Найінтенсивнішим періодом в онтогенезі дитини є період предметно-маніпуляційної діяльності, в якому головними є різноманітні предметно-функціональні дії. Навчання, засноване на активному практичному оволодінні матеріалом, а не на пасивному його вивченні, є більш результативним. За словами І.Песталоцці, “кожен пізнає лише те, що сам пробує зробити”. Тим самим об’єкт пізнання, в нашому випадку це музичне мистецтво, актуалізується, наближається до дитини, перетворюючи, за термінологією О.Леонтьєва, суспільний або досвід об’єктивно існуючого “значення”, у “знання для мене” чи “особистісний зміст”. Саме в музично-фольклорному середовищі, засобами українського дитячого музичного фольклору, який майже весь є ігровим, дитина активно вчиться грати предметами й символами, проникаючи в предметно-операційне середовище (прикладом можуть слугувати обрядодії, пов’язані з закликаннями Сонця, Вітру, Дощу, ігри з водою з використанням різного наочного матеріалу, ритмічно-мовно-рухові дії в музичній діяльності, пов’язані з виконанням закличок, примовок, забав тощо).

Психолого-педагогічними умовами музичного розвитку дошкільнят в музично-фольклорному середовищі та підготовки дітей до музичної діяльності, на наш погляд, мають виступати такі: створення засобами українського дитячого музичного фольклору повноцінного соціального середовища для природного музично-творчого розвитку дітей; сприяння взаємодії між малюками-однолітками, дітьми різного віку та спілкування з дорослими; збалансованість спільної та індивідуальної діяльності дітей дошкільного віку шляхом організації різних видів музичної діяльності; наявність відповідного обладнання та ділянки дитячого дошкільного або позашкільного закладу для використання в різноманітних формах педагогічної роботи з дітьми і сприяння активності останніх.

У дошкільному віці кожна людина проживає етап ігрового дитинства, в якому провідною діяльністю є гра. Для дошкільнят гра – це життя. Дитячий письменник Василь Довжик називає ігри народним мистецтвом, а мистецтво – методом пізнання себе і світу. “Гра записала в собі і закодувала в генах дії не лише народні знання, а нас із вами, наш національний характер”. У грі і через гру малята змагаються, пізнають світ, себе, одне одного, налагоджують товариські або дружні стосунки між собою, відчувають та надають допомогу, виховують відчуття відповідальності тощо.

За В.Сніжко, “гра – це не пустощі. Це своєрідне мистецтво. Гра – це характер народу. Український народ свято береже свою мову, пісню, гру і природу. Бо в усьому цьому і є його правдивість”. В.Сухомлинський писав: “Гра – це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається живлячий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що засвічує вогник допитливості”.

“Гра є моделюванням дійсності і озвучуванням певного фрагмента її”, – зазначає М.Шуть. Під таке трактування ним віднесене самокерування поведінкою, відтворення, успадкування та примноження суспільного досвіду, формування та узагальнення творчих компетенцій особистості тощо. Автором підкреслюється, що моделювати дійсність – “значить “ліпити” щось за обраним оригіналом чи образом, тобто “формувати” дещо реальне засобами умовного, з метою дослідити складне явище, процеси, об’єкти, зв’язки”. Саме у музично-фольклорному середовищі і формується “дещо реальне засобами умовного”.

Вагомий пласт в українській дитячій музичній творчості складають музичні ігри, які складають групу власне дитячого музичного фольклору, віддзеркалюють дитяче світосприйняття і мають особливе значення в розвитку дитини й формуванні її особистості. Дитячі музичні ігри – це невеликі музично-поетичні твори, в основі яких лежить розкриття різних життєвих ситуацій засобами музично-рухових елементів. Найдавнішими серед них є хороводні ігри, які в основному розкривають тему хліборобської праці через поєднання музики, хореографічних рухів, пантоміми, слова тощо. Вони проводяться у гурті, найчастіше – у колі – символі життя. В українських народних дитячих іграх закладена психологія українця – працьовитого господаря, умілого хлібороба, захисника прав особистості. Українські ігри включають всі види природних рухів: ходу, біг, стрибки, боротьбу, лазіння. Окрім цього, в них діти обов’язково співають, рухаються зі співом або під музичний супровід, ритмічно плескають, тупають, водять хороводи, а отже – розвивають музичні нахили дітей дошкільного віку, вчать їх здійснювати музичну діяльність.

Цікавим, на наш погляд, прикладом є українська народна дитяча музична гра “Чижику-чижику, пташку маленький”, яка природно створює музично-фольклорне середовище, містить в собі всі базові види діяльності, якими оволодіває людина протягом життя, серед яких: ігрова й навчальна діяльність, спілкування, праця й навіть експериментування, а також музична діяльність. Через всі дійові надбання, образне й емоційне сприймання, творчі здобутки кожної дитини утворюється основа і середовище для набування вихованцями компетентності в здійсненій музичній діяльності. Моделювання народної гри, за допомогою прийому діючої співучасті дітей, створює музично-фольклорне середовище, в якому легко моделюються фрагменти реального життя, реальні взаємини дітей та дорослих, пов’язані з ігровою ідеєю, відбувається залучення малят до пошукової музично-ігрової діяльності, самостійності, розвивається їхня художньо-творча фантазія.

Ефективність музичного виховання дітей у музично-фольклорному середовищі багато у чому залежить від особистості вихователя, його бажання зацікавити дітей зразками фольклорної музики, його уміння використовувати силу педагогічного впливу, обрати доступну форму спілкування, уміння “бути поруч”, бути фасилітатором (від лат. facilitate – полегшувати) – не втручатися, не вчити, не наставляти, а йти за дитиною.

Піклуючись про створення музично-фольклорного середовища, вихователь, музичний керівник повинен добре усвідомлювати свої функції в педагогічному процесі та знайти відповідну позицію в організації музичної діяльності дошкільнят.

До функцій педагога, на наш погляд, слід віднести: забезпечення можливостей самоорганізації музичної діяльності дошкільнят на підставі їх вільного вибору; стимулювання інтересів малюків, розвиток їх музично-творчої активності в різних видах музичної діяльності; надання можливостей спілкуватися з ровесниками, дітьми різного віку, що виховуються в одній групі, та батьками; розвиток музичних здібностей, придбання навичок і умінь через самостійну активність у роботі з фольклорним музично-ігровим матеріалом.

Безумовно, музично-фольклорне середовище є важливим фактором зростання творчого потенціалу, засобом для духовного та інтелектуального формування дітей, ефективного та якісного загально-розумового розвитку особистості.

Український дитячий музичний фольклор передбачає комплектування змішаних груп, причому як двокомплектних (четвертий – п’ятий, п’ятий – шостий, шостий – сьомий роки), так і таких, в яких перебувають діти всіх вікових груп.

Створення таких груп сприяє підвищенню ефективності проведення індивідуальної роботи з дітьми, відбувається взаємообмін дитячим досвідом, покращуються взаємини між самими дітьми та атмосфера психологічного комфорту. Проте, слід дослухатись до думки педагогів-практиків Л.Русан та Г.Колосинської які правильно зазначають, що комплектування різновікових груп має здійснюватися не хаотично, а на основі законів психологічної сумісності дітей. З цим не можна не погодитись.

Слід зазначити, що, складаючи навчальні блоки знань з різних тем на матеріалі українського дитячого музичного фольклору, зокрема, забавах, казках, іграх, закличках, примовках, прозивалках, веснянках-гаївках, колядках, щедрівках тощо, у процесі занурення дошкільнят у музично-фольклорне середовище, окрім музично-творчого, мовленнєво-комунікативного, художньо-естетичного, морально-етичного та трудового розвитку, розширюються й поповнюються знання дітей про природні явища. Зокрема, малята взнають про роль сонця та користь сонячного проміння у житті людини, про те, що воно потрібне всім живим істотам і рослинам (наприклад, заклички “Сонечко, сонечко, засвіти!”, “Вийди, вийди, сонечко!”, “Вигрій, вигрій, сонечко!”, “А вже ясне сонечко припекло”, “Сонечко, сонечко, виглянь у віконечко”). Розширюються знання вихованців про воду, дощ, хмари, вітер та їх дію (“Водичко, водичко, умий моє личко”, “Іди, іди, дощику”, “Ой вітре, вітроньку, прижени хмароньку”, “Вітер, вітер, вітерець”, “Водо, водо холодная, стечи з мене, нагрій мене”, “Дощику, дощику, перестань”, “Бий в дзвони бий, хмару розбий!”). Також у музично-фольклорному середовищі дітей легко можна підвести до розуміння того, що всі живі істоти потребують поживи, їжі, пояснити малятам, що їм потрібні знання про харчування людей і харчування живих істот для правильного власного почування та догляду за домашніми тваринами (забавлянки, примовки “Печу, печу хлібчик дітям на обідчик”, “Туруру, туруру, варим кашу круту”, “Їли, їли кашку”, “Тапці, ручки, тапці, підемо до бабці”, колискова “Киця Мура”).

Таким чином, можна констатувати, що виховання національного світогляду дітей дошкільного віку в музично-фольклорному середовищі, в якому джерелом знань про навколишній світ виступає український дитячий музичний фольклор і підготовка дітей дошкільного віку до музичної діяльності в розвивальному за своєю природою музично-фольклорному середовищі в сьогодення є актуальним і необхідним. Музичне виховання, засноване на створенні музично-фольклорного середовища та використанні фольклорних народних здобутків має універсальний характер, є ефективним і багатогранним матеріалом при застосуванні в роботі з дітьми різного дошкільного віку та ступеню їх розвитку.

Музично-фольклорне середовище має найбільший вплив на розвиток образного мислення, музично-творчих здібностей, формування дитячого музичного сприйняття та індивідуального музично-художнього смаку. Як засіб становлення естетичної культури, цікавий, простий і доступний для сприймання у дошкільному віці, український музичний фольклор є чинником підготовки дітей до музичної діяльності, а також є унікальним засобом формування музичних здібностей. Поступово у дітей диференціюється чуття ритму, розвивається музичний слух, що сприяє адекватному сприйманню музики, її ладового забарвлення, допомагає розрізняти музичні твори за характером, змістом, засобами музичної виразності.

Музично-фольклорне середовище, створене на основі народних традицій, ігровому за своєю суттю дитячому музичному фольклорі, позитивно впливає на розвиток емоційного прояву малюків, сприяє вивченню рідної мови, звичаїв та культури свого народу, готує дітей дошкільного віку до цілісного погляду на світ, погоджування своїх дій у процесі пізнання життя і себе в ньому, впливає на формування активного спілкування вихованців між однолітками, дітьми різного віку, що виховуються в одній групі, з дорослими.

Музично-фольклорне середовище дозволяє встановити двосторонній контакт з дитиною, сприяє формуванню музично-творчих здібностей, допомагає дошкільнятам оволодіти необхідними вміннями і навичками для здійснення спільної музичної діяльності.