Письмові джерела

Це твори античних авторів, літописи, хроніки, актові документи, люстрації, описи, статистичні матеріали, наукові праці, періодична преса, звіти, ділова документація, правові документи, закони, мемуари, художня література тощо.

Перші письмові джерела належать античним авторам: Геродоту, Страбону, Птоломею, Діакону, Тациту, Йордану, Прокопію Кесарійському, Фукідіду, Констянтину Багрянородному.

Найдавніша та середньовічна історія України представлена літописами.

Літописи писали в Киеві, Чернігові, Переяславі, Галичі, Львові, на Волині та інших містах

Різновиди літописів:

• княжі літописи

• місцеві літописи

• козацькі літописи

Найдавніший літописи: “Повість временних літ”, “Київський літопис”(12 ст.), Галицько-Волинський літопис(13ст.).

“Повість временних літ“ є викладом подій від створення світу до 1110- -1113р.р.

Автор “Повісті“ Нестор - чинець Киево-Печерської лаври. Оригінал “Повісті“ не зберігся, вона дійшла до нас у Лаврентіевському та Іпатіевському списках.

Київський літопис охоплює події з 1118-1199р. Під 1187р. в цьому літописі вперше вживаеться слово “Оукраїна”. Автор описуючи смерть Володимира Глібовича писав: “О нем же Оукраїна много постонала”.

Події пов'язані з князюванням Данила Галицького описані в Галіцько - - Волинському літописі.

Крім цих, відомі ще “Густинський літопис”, “Літописи Волині й України”, “Кройника” Феодосія Софоновича, місцеві літописи такі як: “Межигірський літопис”, “Межигірський рукопис”, “Львівський літопис” та ін.

Цікаву інформацію про козацькі часи несуть в собі козацькі літописи 17-18ст. : літописи Самовидця, Григорія Граб’янки, Самійла Величка. Всі вони є цінним джерелом вивчення історії України.

Літописи у 19ст. вивчали, досліджували, широко використовували в своїх творах видатні діячі української культури: Максимович, Куліш, Костомаров, Антонович, Грушевський, Франко, Драгоманов.

Актові та ділові документи це:

приватні акти: духовні заповіти громадян, купчі, жалувані грамоти тощо.

Публічно - правові акти: документи органів влади, суду, різних державних установ.

Законодавчі та нормативні акти становлять основу всіх правових норм в усіх сферах життя суспільства. Ці документи дають підстави історику робити висновки про політичний та економічний стан суспільства. Інформативними для історика є: “Руська правда”, “Литовські статути” I, II, III, універсали Б. Хмельницького , “Права за якими судиться Малоросійський народ”, Конституція Пилипа Орлика, видана у 1830р., “Полное собрание законов Российской империи” (ПСЗ).

Відносно України ПСЗ містить велику кількість законів, розпоряджень, указів:

• укази Петра I про підпорядкування України з 1722р. Сенату;

• укази про заснування для управління Україною Малоросійських колегії;

• про призначення, починаючи з 1723р. полковниками до українських полків росіян;

• указ Катерини II про ліквідацію Запорозької Січі, 1775р.;

• указ 1781р. про ліквідацію полків в Україні як адміністративних одиниць і створення замість них намісництв;

• указ про скасування у 1783р. козацького війська і перетворення українських полків на драгунські полки;

• указ про запровадження в Україні з 1795р. рекрутських наборів та ін.

Цінну інформацію для історика мають законодавчі акти 1917-1920рр., документи, укази та закони, які приймалися в Україні в радянські часи,рішення і постанови з’їздів та Пленумів ЦККП України та ЦККПРС, періодична преса, законодавчі акти, Конституція 1996р., закони Верховної Ради, постанови уряду України тощо.