- •Предмет , метод та завдання історичного джерелознавства.
- •Поняття історичного джерела
- •Усні джерела
- •Зображальні джерела
- •Речові джерела
- •Лінгвістичні джерела
- •Письмові джерела
- •Актові та ділові документи це:
- •Статистичні джерела
- •Поняття структури історичного джерелознавства
- •Джерела Київської Русі
- •Українські землі у складі Великого Литовського князівства
- •Джерела. Густинський Літопис.
- •Цікавий документ
- •Цікавий документ
Лінгвістичні джерела
Це пам’ятки мови, слів і сполучень, які змінюються з часом. Це джерело про етногенез українського народу, його соціально-економічне, політичне, духовне життя в різні історичні періоди.
Насамперед це назви і власні імена, географічні назви, назви рослин, тварин, етносів, держав тощо.
Перші лінгвістичні дослідження:
1289р. - з’явився перший на Русі у Новгороді словник власних імен ;
сер. 16ст. - було видано “Лексис с толкованием словенских мов просто”;
1596р. - видано “Лексис” Лаврентія Зизанія;
1627р. - “Лексикон словенороський і імен толкованіе” був виданий Памвою Бериндою.
Історики всіх часів ретельно вивчали українську лексикологію: імена, географічні назви, будову слова, його значення, процеси формування українського мовлення.
Ретельно вивчались фахівцями пам’ятки вітчизняної офіційної, дипломатичної наукової, ділової та інших різновидів лексики. Досліджуються не лише писемні джерела, а й жива українська мова різних регіонів.
Антропонімічні джерела - це імена людей та назви їх фізичних якостей.
Ім’я людини - це юридично зафіксоване слово для ідентифікації особи.
Іменнослов українців. Основу його складають імена християнського календаря: грецькі, римські, єврейські. Цим іменам українці намагалися надати власного фонетичного і морфологічного вігляду:
Василій - Василь, Даниїл - Данило, Дмитрій - Дмитро та ін..
При хрещенні людям надавали ім’я , але довше у вжитку були імена ще з язичницьких часів. Згодом хрещені іменна стали головними, а народне - - зберігалося як прізвище.
Імена зберігають цінну інформацію про людину , її родину, місце де вона народилася, лексичні особливості мовлення того регіону, де вона живе.
Використовували двоосновні імена типу: Володимир, Всеволод.
давноруські імена: Ростислав, Людмила, Світлана ;
грецькі: Богдан, Віра, Надія, Любов ;
скандинавські: Ігор, Ольга, Олег.
В Україні використовувалися чисельні литовські, польські, угорські, румунські, молдавські імена.
Частіше вживаними в Україні імена: Андрій, Володимир, Віктор, Дмитро, Євген, Олександр, Сергій, Юрій, Наталя, Олена, Ольга, Тетяна, Артем, Данило, Іван, Ілля, Кирило, Дарина, Зарина, Соломія, Ярина, Калина.
Значно пізніше імен почали виникати прізвища. Історики їх появу зв’язують із розвитком феодального землеволодіння та шляхетного стану.
Прізвище раніше походило від назви землеволодіння: князі Збаразькі, Острозькі, Потоцькі, Вишнивецькі. Це для магнатів. Прізвища дрібної шляхти складалося з прізвища родозасновника: Косинський, Хмельницький, Смотрицький.
Для останніх людей прізвища складаються
з основних видів занять: Швець, Коваль, Гончар,
соціального та етнічного походження: Климчук, Сергійчук, Федорчук = закінчення “ук”,
Сергіенко, Петренко, Дорошенко = закінчення “ко”,
Грушевський, Конецьпольский = закінчення “ський”, “цький”,
Маркевич, Федорович = закінчення “ич”.
Є і такі варіанті прізвищ:
Москаленко - з росіян,
Ляшенко - з поляків,
Литвин - з литовців,
Татарчук - з татар.
Імена на прізвища фіксують інформацію минулих поколінь, вони є історичним джерелом, яке треба вивчати і досліджувати.
Існують топонімічні джерела (географічні назви) : назви міст, сіл, містечок, річок, морів, лиманів, озер, окремих місцевостей тощо. Всі ці назви є цікавою інформацією про ті часи, коли українські землі перебували у складі Литви, Польщі, Туреччини, Росії, Австрії, Угорщини, Молдови чи Румунії.