Українські землі у складі Великого Литовського князівства

Джерела для дослідження:

- західноукраїнський або Литовський літопис;

- короткий Київський літопис ;

- Городельський привілей, 1413р.

- розповідь літописця про боротьбу між литовськими князями, їх прагнення зберегти своє панування в Україні, 30-ті-рр. XV ст.;

- ліквідація Литовським урядом місцевої князівської влади в Київському князівстві; 1471р. (Київський літопис.) тв. ін.

Литовську присутність в Україні започаткував Великий Литовський князь Гедимін. Він у 1340р. приєднав до Литви Волинь, згодом, Київщину, Поділля (1357-1358).

Джерела. Густинський Літопис.

«1362р. битва на Синіх Водах …Ольгерд переміг трьох царів татарських із ордами їх…і відтоді з Поділля вигнали владу татарську. Цей Ольгерд і інші руські землі під владу свою прийняв і Київ…. узяв і посадив у ньому Володимира, сина свого...»

(Хрестоматія з історії України, К.1959, т 1.ст. 117-120)

Чому так швидко Литва приєднала землі Київської Русі?

1. Золота Орда переживала період феодальної роздробленості;

2. Українці були більш зацікавленні у приєднанні до Литви, ніж залишатися у складі Золотої Орди;

3. Українські землі і Литва зберігали данницьку залежність від татар.

Історія України під ред. В. Смолія, К.1197,57-59. Русіна О., Україна у складі Литви.

«…про це ( данницьку залежність ) свідчить ярлик хана Тактомиша 1393р., де він вимагає від польсько-литовського володаря: « з-під владних нам волостей зібравши данину віддай послам, що їдуть, для передачі їх до нашого скарбу…»

Литовський князь Олександр обіцяв Кримському хану: « зі своїх людей із князівських, із панських, із боярських у землях Київській, Волинській і Подільській з кожної голови по 3 гроши давати щороку!»

Джерело. Іпатіївський літопис. Хрестоматія з історії Української. К. 1959, т 1, ст..116-117.

«…Казимир, король польський, бажаючи щоб перестало існувати князівство Київське…посадив там воєводою Мартина Гаштовта, ляха, якого не хотіли кияни прийняти не тільки тому, що він не був князем, а більше тому, що він був ляхом… І з цього часу в Києві перестали бути князі, а замість князів воєводи».

1. Це означало ліквідацію Київського князівства й зведення його до звичайної Литовської провінції (1470р.)

2. Україна втратила залишки стародавньої державності ( Київ-35ст.-1470р.)

Україна у складі Литви. Джерела свідчать:

1. українські князі не чинили особливого опору Литві;

2. місцеве самоврядування здійснювали українські князі і бояри;

3. привільоване становище зберігала православна церква;

4. стародавньоруська мова стала державною мовою;

5. зберігалися правові традиції часів «Руської правди»;

6. українські феодали займали високі посади в Литві;

7. Литва зберігала традиції, звичаї українців, були створені умови для їх національного розвитку.

Джерела свідчать.

Різні точки зору.

Антонович В. « литовська доба іншою формою нашої держави аніж Київська чи Галицько-Волинська, але тільки формою. Епоха Гедемінів для українців була продовженням ідеального розвитку князівського періоду».

Дорошенко Д. « Литва не мала свого виробленого державного апарату, будування фортець, їх укріплення , княже господарство, адміністрація, податкова організація, суд-усе це запозичувалося в Русі…Після Кревської унії на Русі прийшов новий уклад життя…Знищується їх незалежність та давній спосіб життя!».

Крип’якевич І. вважав політику Литви щодо України загарбницькою, був переконаний, що Україна втратила свою незалежність і стала провінцією Литви.

Малик Я., Вол Б., Чуприна В «Історія української державності», Л.1995, ст.91.

«…державна влада в Литві була сконцентрована у Великого Литовського князя і була необмеженою…Великий князь - повний розпорядник ресурсів землі в державі….,українські землі мали обмежене самоврядування…. Велике Литовське князівство не зберігало умов для розвитку української державності…»

Субтельний О. Україна. Історія. К.1993,ст.99. « Грушевський доводить, що Велике князівство Литовське зберегло традиції Київської Русі більшою мірою, ніж Московія.

Інші українські історики навіть твердили, що по суті воно стало відновленого руського державою, а не чужоземним формуванням, що поглинуло Україну….

…. Велике князівство Литовське певною мірою нагадувало Київську Русь. Воно являло собою ряд напівнезалежним князівств, якими правили члени династії Гедимінасів. Князівство ці прилягали до міста Вільнюса - столиця князівства та резиденції Великих князів».

Джерела:

1. Україна XV- п.п. XVI ст. Західноукраїнський( Литовський) літопис;

Літопис опублікований у виданнях Археографічної комісії ( ПСРЛ, т. 16, спб; 1889, т. 18, спб, 1907).

2. Короткий Київський літопис

3. Події др. Пол.. 16-п.п. 17ст.: Баркулабівський, Густинський, Львівський літопис.

4. Мемуарна література:

-« Записи Михайла Литвина»,

-« Щоденник Федора Євлашевського»,

- Г. Боплан «Опис України»,

-« Щоденник австрійського дипломата Еріха Лясота»,

-« Записи Якова Собельського» та ін.

Джерела:

Грушевський М. Ілюстрована історія України. К.1913, ст.190-191.

«…. Литовські документи під час переговорів з поляками 1.III. 1569р. потайки покинули Люблін. Польський король вдався до погроз, шантажу та політичного тиску на Литву. Король заявив, що непокірних депутатів буде карати, не зупиниться навіть перед розоренням їх маєтків. І це дало позитивні наслідки…. При кінці травня справа була скінчена: те, чого не вдалося полякам досягнути довгими віками…. досягнути вони тепер одним наказом короля, тому, що Литва…. прийшла до повного занепаду і українські пани кінець – кінцем не трималися Литви….

Польський Сейм підкреслював, якщо не Польща, то Москва прибере до рук українські землі».

«…. Литовська війна. 1558-1583рр. Литва у війні з Росією потерпіла поразку, як наслідок, вона опинилася на межі військової і державної катастрофи….

Цим скористалася Польща. Вона намагалася завершити процес інкорпорації українських земель , початий ще у 1385р.

Почалось неконтрольована колонізація українських земель Польщею, які були у складі Великого Литовського князівства.

Цей процес мав своє офіційне завершення у наслідок Люблінської унії 1569р.»

«…. Ще у 1434р. Польща замість колишнього Галицько-Волинського князівства утворила Руське воєводство з центром у Львові. Згодом Польща створила на території України Подільське воєводство, Київське, Брацлавське, Волинське, Чернігівське та Белзьке воєводства.

Очолювали регіони воєводи та старости, які мали всю повноту влади.

Діяла на території України фільварочна система господарства - одна з форм панщини. У XV ст. Селяни відробляли на пана 5-6 днів на тиждень».

Думка історика

Русіна О. Українські землі у складі Литви та Польщі. Історія України. К. 1997, ст. 57.

«…Цей відрізок історії України «сповнений таємниць та парадоксів…. не вщухають дискусії з найпринциповіших проблем цього періоду української історії».

Борисенко В. Курс української історії. К. 1998, СТ. 93

« Україна об’єдналася з Литви,як рівна з рівною. Вона називається Велике Князівство Литовське, Руське, Жемантійське.

Україна зберігала територіально-адміністративний устрій Київської Русі.

Вся територія України була поділена на удільні князівства, вони були автономними державними утвореннями».

Грушевський М. Ілюстрована історія України. К. 1913, ст. 140. « Литовські княжата засідаючи по українських та білоруських землях старалися в усьому принаравитися до місцевого життя…. Вони приймали православну віру, місцеву культуру, мову, одним словом, ставали українськими або більш руськими князями. Відбувається у складі Литви етнічна консолідація і національно-духовне піднесення української народності».

Джерело

Рішення Литовського Сейму про об’єднання Литви та Польщі в єдину державу - Річ Посполиту, 1569р.

«…. З’єднання або унія Великого князівства Литовського з Королівством Польським принесло велику славу і користь обом народам…

…. Польське королівство і Велике князівство Литовське складають…. Одно нерозривне і неподільне тіло, одно зібрання, один народ…у цього…неподільного тіла буде на вічні часи одна голова…один король польський…

Головний сейм завжди повинен бути один…Монети повинні бути…однакові. Як Польщі, та і у Литві повинні бути знищені всі торгові мита і побори на землі і на воду…

Не слід брати ніяких мит з духовних і світських людей шляхетського звання….»

Цікаві документи

Литовські стати: I-1566, II- 1566, III- 1588рр. Статути закріпляли станові привілеї феодалів, визначали правові підстави феодальної експлуатації селян.

Литовська метрика – це архів державної Канцелярії Великого Князівства Литовського. Це книги, в яких зафіксовані документи 14-17ст:

• текст Люблінської унії,

• Магдебурзьке право видане Києву,Львову та іншим містам.

Всього 550 томів.

Точка зору

Рибалко І. Історія УРСР. У 2-х томах, т.1. К.1967, ст.153.

«…. Приєднання до Люблінської унії було зрадою української шляхти свого народу».

Бойко О. Історія України. К.2003, ст.105-107.

«…Українську шляхту приваблювали у польській моделі державності гарантовані свободи та станові привілеї…, прогресивний конституційний устрій, обмежена королівська влада, гарантовані привілеї, високий рівень культури, освіти….»

Крип’якевич І. Історія України.

«…. Люблінська унія значно погіршала становище України…., але при всіх негативних наслідках, вона дала одну користь - всі українські землі тепер були залучені в єдину цілість, а це сприяло розвиту загальноукраїнських національних процесів».

Субтельний О. Україна Історія. К. 1993, ст.107-108.

« У наслідок підписання унії утворилася Річ Посполита, що мала єдиного виборного короля, сейм, гроші, податки та єдину зовнішню політику. Але Велике князівство певною мірою зберігало автономію, зокрема місцеве самоврядування, військо, скарбницю та систему судочинства. Та тепер до Польської корони відходили всі українські землі.

…. Попри всі недоліки Велике князівство Литовське протягом двох століть створювало для них сприятливі умови існування. Українські землі хоч і підпорядковувалися литовцям, однак мали великий вплив у суспільній, економічній, релігійній та культурній царині життя.

…..З переходом українських земель від Литви до Польщі було поставлено під сумнів саме існування українців як окремої етнічної спільноти.»

Виникнення козацтва. Запорізька Січ.

Джерело. Гутова Е. Классовая борьба и общественное создание крестьянства в Западной Европе, XI-XVст. М.1984, ст. 10-12.

« В середні віки в Європі існували вільні військові спільноти. Так, одним із різновидів соціального престижу селян став…селянський розбій, або як його часто називали…. історики «соціальний бандитизм». Цей рух складався з біглих чи оголошених поза законом селян. «Соціальний бандитизм» був звичайним явищем для багатьох країн Європи XIV- XVII ст. Отже, загони Робін Гуда існували в реальності і діяли в місцях з меншою населеністю і більш віддаленні від контролю центральної влади. Вільні воєнні спільноти існували і в Київській Русі.

Джерело. Грушевський М. Історія України-Русі. К.1992.т.2 ст.519-520,ст.12.

«…. На нижньому Дунаї жили берладники - напіввійськова людність, зовсім як пізніше козаки. На нижньому Дону були - бровники,вони здійснювали воєнні походи,це були селяни-втікачі….

…. Степовий пояс на полудні служив широким шляхом з Азії в Європу,де без кінця товклися різні кочові орди…. Сюди стікалися різні люди,в основному пригнічені,біглі селяни,які в XIV - XV ст. почали утворювати тут військові об’єднання».

Трохи історії

1445- було утворене Кримське ханство.

1475- Кримське ханство визнало протекторат Туреччини. Джерелом його існування були податки, війни і грабіж сусідніх народів.

М.Грушевський визначає,що « фактично вже наприкінці XV-сер. XVI ст. під ударами татарських орд опинилася вся українська територія та прилеглі до неї землі…. Татари перетворили у пустелю всю Центральну частину України і її Південь.»

Джерело. Тулуб 3.Людолови.Історичний роман. У 2-х т.,т.1.К.1988,ст.156-157

«….Тихо, тихо було в степу….І раптом здригнувся степ. Звиваючи куряву смерчем промчав вихор. Припали до землі злякані трави,вклонилися йому. І в цю ж мить на високу могилу вилетіла група ногайських татар.

Хижо і пильно оглянули степ…. Сивобородий татарин у червоному шовковому вбранні висунувся вперед,повів очима по степу і махнув рукою.

І глухо застогнала земля під тупотінням сотень тисяч кінських копит. Ширинський бей пішов у напад на Україну….

Ширинський бей –нащадок Чингисхана….На північ і на схід від Перекопа-його володіння. Кочові нагаї-його піддані. Він постійно знищував землі українські: наче щупальцями потворного спрута татари кидалися в різні сторони,налітаючи на безборонні хутори й села українські,підпалюючи їх і захоплюючи людність у неволю….

Знаючи хижацький звичай татар,козаки пильно стерегли степ…. Біля гирла безіменної степової річки сиділи сторожові козаки. Вони набрали сухого бур`яну,розвели вогнище й варили куліш. Перший-звільна помішував у казані,другий-лежав на животі,коли-не-коли позіхаючи. Він розворушив муравейник і довго спостерігав,як метушаться перелякані мурав`ї, потім повернувся на бік і засипаючи,припав ухом до землі.

І миттю розплющилися його очі від подиву. Земля гула,дрібним далеким гулом,наче десь в її надрах котилися ковані залізні вози. На мить підняв він вуха від землі,сів прислухаючись. Але в степу все було тихо і спокійно….

Звикле козацьке око помітило,як зірвалися з болота дикі качки,як промайнули в даличині сайгаки. Козак знову припав вухом до землі. Сумніву не було:гула земля від тисяч кінських копит….

Далеке тупотіння повільно,але непереможно наближалося,як громовиця.

- Панасе. Панасе,чуєш,-

- Кричав він, - татари гудуть.

- Брешешь, - відповів Панас…

Але припавши до землі,почув гуркіт і зрозумів весь жах небезпеки. Сумніву не було,татари почали новий набіг на українські землі…. .

Не можна було гаяти ні хвилини.

Одним махом видер Грицько з вогнища жмут запаленого бур'яну і метнувся на могилу до сторожевого сигналу. Це була так звана фігура,піраміда з обсмолених діжок,набитих сухою травою…. .

На піраміді висів личаний квач,вимочений у селітрі….

«Грицько підніс до лика запалений жмут бур'яну. Лико спалахнуло….через п’ять хвилин барила палала величезним вогнищем і довгі пасми смоляного диму потяглися в повітрі чорним драконом….

Тим часом,козаки осідлали коні і зібравши щонайцінніше помчали до найближчих хуторів….

Сигнал помітили. За кілька хвилин друга така фігура спалахнула на північному Заході,за нею – третя…. Грицько з Панасом мчали просто степом, раз у раз сплигуючи з коней і припадаючи вухом до землі.

Земля гула від кінського тупотіння. Ширинський бей ішов у напад на Україну….»

Точка зору. Бойко, Дорошенко:

• Козацтво виникло, як соціальне, національне, військове, політичне, територіальне явище.

Джерела. Дорошенко Д. Нарис історії України. К.1992, т.1.,ст. 149-154.

«Умови життя та особливості історичного розвитку українського населення посприяли виникненню в Україні нового складу людності, з особливим типом характеру та взаємовідносин…..

В них зосереджувався:

• дух степів,

• дух протесту проти всякого примусу,

• дух сваволі і непослушенства….

Поступово козацтво з’єднує в собі три основні складові: соціальний, територіальний, воєнний і політичний фактори, створює Запорізьку Січ, яка стала воєнно-територіальною та політичною організацією українського козацтва.

Запорізьке козацтво контролювало в кінці 16-поч.17ст величезний степовий простір, що прилягав до обох берегів Дніпра в його нижній течії(по Дніпру 500 км.)

Джерело. Геродот - грецький історик, V ст. До н.е.

Описуючи Скіфів, розповів про землі, які потім називались Запоріжжям.

(Геродот. Історія. Л.1972, т. IV, ст.53)

Земля у них (скіфів) рівна, багата травою й добре зрошена.

«Борисфен, на нашу думку найбагатша корисними продуктами не лише скіфських рік, а й серед усіх взагалі, окрім Ніла.»

…Борисфен найбільш прибутковий: він дає чудові і розкішні пасовища, багато риби, вода його на смак дуже приємна, чиста, уздовж Борисфена тягнуться чудові орні поля, або росте дуже висока трава…

Біля гирла ріки сама собою збирається у великій кількості сіль…»

Джерело. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків Л.1990, т.1, ст.38.

« У 17 ст. сучасних запорізьких козаків французький інженер Баплан так описує запорожців:

«….у придніпровських степах трава росте такою високою, що не можна їздити на колесах….В лісах і на деревах безліч бджіл, грибів, горіхів, ягід, фруктів, різної рослинності…..»

Джерело: 1735-1739рр. Х. Майнштейн - учасник російсько-турецької війни:

« Земля тут найпрекрасніша в Європі, але шкода, що не заселена через брак лісу і води турки у серпні траву випалюють, оскільки вони не вміють косити її і сушити.

….всякої дичини, а саме зайців, куропаток, тетеревов та інших звірів та птах тут дуже багато, воїни-ловлять їх просто руками.

(Манштейн. Записки о Росси. М.1823,т.1, ст.211-214.)

Джерело: 19ст., французький маркіз де Кастельно.

« Завдяки глибині землі незайманої, жирної, багатої,живлющими соками рослинність тут має незвичайну силу. Густота трави зберігає грунт від палючого сонця…. трави тут висотою 3-7 футів….

Влітку спека буває в Новоросії сильніша, ніж у інших краях до +40°С.

….Земля надзвичайно родюча, вона позбавлена лісу…. Місцевість,де жили козаки відзначалася великим багатством природи….. Цей край часто називали землею,що текла» молоком і медом», «раєм божим на землі…..

…Чудові пасовища для худоби,безмежні вітри для птахів,неоглядні степи для звірів,глибокі лимани та численні озера для риби…. робили цей край привабливим,а саме життя в ньому заманливим і привільним».

Джерело: Боплан Г. Опис України. Л.1990,ст.91.

«…На півночі Новоросійського краю земля складалася з соковитого чорнозему,що лежав шаром від 20см до 1м. і більше,а в низинах-1,5-2м.

На півдні і сході чорнозему було менше: тут було багато жовто-сірої лужної глини,вапняку,кам’яного вугілля, графіту та ін.

Жило,росло,само. В степу жило багато: вовків,лисиць,зайців,оленів,ланей,лосів,диких кабанів,бобрів,куниць,диких коней; З

птиць:пелеканів,лебедів,гусей,качок,дрофів,бакланів,лелеки,чаплі,тетерева,куропатки,

голуби,орли,соколи, яструби ,чайки, солов’ї,галки,сороки,ворони;

в водах водилися:білуги,остр,стерлядь,сом,короп,судак,окунь,щука,тарань,лещ,карасі,раки;

рослинний світ: виноград ,яблука,груші,вишня,терен,калина,персики,горіхи, морковка, буряк,помідори, огірки, лук, гірчиця…..

….І веж Запоріжжя називали « Диким полем »- це була безмежна пустеля, яка не належала нікому з сусідніх народів.

Там була сильна нестача води і солі,, спека влітку, сильні морози зимою, відкрита місцевість – шалені вітри і постійні загроза з боку татар….»

Джерел. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. Л. 1990, т.1, ст. 48-50.

«….Природні негаразди приносили багато лиха людям які жили на Запоріжжі:

1575р.- літо, страшенна спека: ….у серпні….в багатьох місцях через Дніпро навіть вози переходили вбрід….

1583р.- в запорізьких степах шалена спека…..

1637р.- великий неврожай…..

1638р.-неврожай……

1645р, 1646р,1648р-Україну спустошила сарана…..

1649,1677,1678,1686,1690,1710-великий неврожай….

1768-1769рр-люта зима,хуртовина.

Джерело. Боплан Г. Опис України.Л.1990,ст.85-97

Сарана

«….Вона цілком заповнює повітря й закриває денне світло…. Коли вона сяде,то покриває усе поле,а коли літає,то зникає світло сонячне і небо вкривається мовби грозовими хмарами…. Я бачив своїми очима їх начлег:купи комах вкривали дорогу шаром в чотири дюйми….

«Отже запорожські землі…. Вважалися територією контрастів і мали значні незручності,які поряд з татарською небезпекою ускладнювали життя людей.»

Джерело. Ю. Мушкевич. Яса. К. 1990, ст.273.

Поріч

«….У цьому місці скелі були найвищі і стискали ріку найдужче. Поріч називався Ненаситецьким…. Сірко ( кошовий отаман) сидів на найвищій скалі Монастирській, котра впиралася в поріч і високо зводилася над Дніпром….

Таємничий і віщий Дніпро на порогах….,гудуть пороги, шумить вода і здається зникає десь під землею……

З Монастирської скелі поріг було видно до Найменшого камінця….всі двадцять лав, усі рогаті забори й страшне Пекло…. Спекотного літа, коли води в річці забракує, пороги хижо вискалюють зуби, каміння, оголяється….. Нині ж хвиля набігає на скелі, розбивається на тисячі світлих і легких струменів, які світяться на сонці…..

Багряне суцвіття майоріло перед Сірковими очами.

А там, внизу клекотіла біла піна, шалено дерлися на каміння водяні потоки, ставала на дибки ріка….

Джерело. Універсал Б. Хмельницького :

( Універсал Б. Хмельницького , К. 1998 , ст.. 82-83 )

« … Через цих наших посланців ще раз віддаємо наші найнижчі послуги і вірно підданство , схиляючись покірно до ніч величності Вашої Королівської Милості, пана нашого милостивого та всієї Речі Посполитої і принижено просимо , щоб Ваша Королівська Милість, наш милостивий пан , зберіг козакам права , затверджені нинішнім Сеймом … .

Ми просимо про це непереможну величність Вашу Королівську Милість , за щасливе панування якого ми готові віддати життя , борючись проти кожного ,хто чинитиме опір … .

Ми всі залишаємося вірнопідданими та слугами Вашої Королівської Милості , нашого милостивого повелителя … .

Б. Хмельницький ,гетьман Вашої Королівської Милості Війська Запорізького … . »

( Універсал Б. Хмельницького , К. 1998 , ст. 79-81 ).

Думка історика :

Богдан Сущинський :

« ... Людина , яка цілком могла стати володарем незалежної держави … заради чого цвіт нації … жертвував життям , починає покірно схилятися до ніч Його Королівської Милості , володаря сусідньої держави , яка вже зазнала поразки від українського народу … . Мабудь в цей період Хмельницький ще не уявляв значущість подій , які відбувалися в Україні і свою роль в них . »

Завдання :

Яка Ваша думка з приводу цих двох текстів ?

Події під Зборовим. 15 серпня 1649 р. – українці завдали полякам першого удару .

Думка історика.

Б. Сущинський, Козацька Україна : « Хмельниччина ».

Одеса , 2004 , ст.. 212

« … Козаки з двох сторін увірвалися у табір поляків , перебили чи взяли в полон майже все військо і почали вриватися в невеличкий табір – цитадель ,в якому перебували король і всі вищі воєноначальники і сановники Польщі … . А тоді до табору увірвався Б.Хмельницький з загоном особистої охорони і наказом і шаблями примусив найвідчайдушніших … відступити!

… Якби Хмельницький не втрутився , козаки знищили б усе вище командування поляків на чом’з королем , або взяли його в полон … .

… Кримські посли з’явилися в таборі поляків … коли король і вся польська верхівка опинилася … під особистою охороною Хмельницького … .

Коли переговори розпочалися , самого Хмельницького до короля не допустили … , у таборі поляки з кримчаками готували ганебні для української напівпереможної армії умови майбутнього договору .

Готувати його уже як союзники , без участі українців ».

Джерело . Шевалье П. Історія війни козаків проти Польщі. 1960 , ст. 8-10 , 14-16 , 94-95.

Зборівська угода , 1649 р.

Умови договору складали поляки та татари , Хмельницький допущений не був . Хоча він під час битви дав можливість королю і польській верхівці врятуватися … .

Умови договору для України булі принизливі : повстанці втрачали землі Волині , Поділля , Галичини і Білої Русі ,що їх вже визволили від поляків козаки ; Хмельницький згодився на те , щоб на Україну поверталися польські шляхтичі ; під його владу переходили три воєводства … реєстр козаків – 40 тис. ; … амністію Хмельницькому та його військові давали тільки з пошани до … хана Кримського … Гірея ; … Хмельницький гетьман козаків проситиме у польського короля пробачення навколішки біля королівських ніч … ; козаки отримували право на вольності … ,які ще раніше належали козакам … ; … Чигирин разом з округою стає наділом гетьмана … .

… Нице стоячи перед королем Хмельницький приймав ці «дари» ( ст. 227).

Джерело . Левицький О. Гетьмани України. К. 1991 .

« … Умови Зборівсьикої угоди свідчать про те ,що в цей час Хмельницький ще туманно уявляв своє історичне покликання й не передбачав наслідків того руху ,який очолив … .

Гетьману слід було … захопити в полон короля піти в глибину Польщі … і вже тоді висунути перед поляками умови миру , які б забезпечували остаточне політичне визволення України … » .

Універсали Б. Хмельницького. Упор. У Крин’якевич , У. Бутич . К. 1998.

28 липня 1649 р.

«… В ставці короля перебував шляхтич Забусський , який уже був призначений королем Яном Казимиром гетьманом Війська Запорозького … замість Б. Хмельницького … , якого поляки хотіли стратити … . Дізнавшись про це , Хмельницький пише королю листа .

« Вашій Величності було завгодно назначити замість мене гетьманом козацьким пана Забусського ,звольте надіслати його у військо , я негайно віддам булаву і прапор …» .

Вже після підписання Зборівської угоди « козацький гетьман прибув до короля і ставши навколішки виголосив зі сльозами на очах промову … він благає ласки та з усією покорою просить пробачення за свої минулі провини … . Хмельницький випросив собі прощення , випросив право подальше гетьманство …»

( Шевалье П. Історія війни козаків проти Польщі . К. 1960 , ст. 96., Б. Сущинський Козацька Україна : «Хмельниччина» , Одеса , 2004 , ст. 225 ).

Історичний факт.

• Кримські воїни брали участь і в битві під Жовтими Водами , і в битві під Корсунем , Збаражем і у багатьох інших . Ні хан , ні його мурзи абсолютно не розуміли , чому Хмельницький не оголошує Україну незалежною державою , а себе - її правителем . Вони абсолютно не розуміли , чому після стількох перемог , маючи під своїм контролем чи не вдесятеро більшу армію , Хмельницький посилає своїх представників на виборній Сейм для участі у виборах короля … якщо ви берете участь у виборах короля , значить всі ви , козаки – українці є підданими короля , а Україна – невід’ємна частина Речі Посполитої ;

• У наслідок Зборівської угоди повстанці втратили : землі Волині , Поділля , Галичини і Білої Русі , які вони вже визволили від польської неволі;

• Українцям давалось право працювати на польську шляхту , яка тепер знову отримала право повернутись на українські землі , відновляюсь кріпосне право ;

• Чигирин разом з округою стає наділом гетьмана Б. Хмельницького;

• Повертаючись до Криму , татари розграбували і спопелили на своєму шляху все , що тільки можна , захопили кілька десятків тисяч полонених , переважно дівчат і молодих українських жінок .

• Обурені умовами Зборівського договору Запорізькі козаки повернулися до Січі і обрали нового гетьмана Чудовського. Хмельницький стратив його і став гетьманом . Козаки знову повстали і обрали нового гетьмана Худом’я . Хмельницький і його стратив . 28 липня 1649 р. король видав указ про звільнення Хмельницького з гетьманської посади .

• Полковники Нечай і Богун відмовились додержуватись умов Зборівської угоди , не підтримали Хмельницького Глух та Сірко .

• 12 січня 1649 р. Король видав Грамоту , яка підтверджувала права православної церкви і недоторканність церковних і монастирських маєтків.

Джерело . Костомаров Н. Малороссийский гетман Зиновий – Богдан Хмельницкий .

Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей .

Санкт-Петербург , 1874 .

« По силі Зборівського договору митрополит Сильвестр Косів з’явився в Варшаву , щоб посісти своє почесне місце в сенаті . Але римо-католицьке духовенство почало ремствувати , голосимо ,що воно саме залишить сенат , якщо поруч з ним буде допущений схизматик , ворог апостольської столиці . Митрополит змушений був піти геть ».

Грамота короля про права православної церкви після подій під Зборовим і підписання Зборівської угоди – не діяла .

Джерело. Антонович В. Характеристика деятельности Богдана Хмельницкого . .

Моя сповідь . Вибрані історичні та публіцистичні твори . К. 1995 , ст. 191-193.

« Рассматривая деятельность Хмельницкого , мы встречаем не раз недоумение и обладая нужной силой Хмельницкий не надумал об образовании отдельного государства» .

Антонович дає відповідь : « … южно-русский народ вследствие особенностей этнографического склада своего народного характера не обладал способностью создать независимое государство . Для того , чтобы создать государство , народ должен владеть значительной долей самообладания , уметь воздерживаться в каждую данную минуту от действий ,истекающих под влиянием непосредственных впечатлений , ввиду будущих общих выгод ; должен уметь пожертвовать долей , иногда довольно значительной , личной воли и личных пожеланий в пользу власти ,призванной к организации общества и руководству государственными целями .

Этими качествами никогда южно-русский народ не обладал и сам глубоко сознавал их отсуствие . Немногие попытки иногда весьма талантливых и даровитых его представителей ( Даниил Галицкий , Олельковичи , Михаил Глинский , Мазепа ) кончались неудачами … ; южно-русский народ всегда готов был примкнуть к готовому государству , искренно подчиниться его власти ,поддерживать и дорожить ее авторитетом .

Попав в следствие исторических условий в состав Польского государства, южно-русский народ глубоко уважал авторитет государственной власти , который сосредотачивался в его глазах в лице короля ; при столкновениях с шляхетским сословием , все казаки посольства , протесты и даже восстания признавали всецело авторитет короля и желали лишь , чтобы он употребил свою власть для обуздания всесильного дворянства .

Не южно-русского народа вина , что нужной для этого властью в Польше король не обладал … .

Но , не стремясь к государственному обособлению , южно-русский народ дорожил всегда основными чертами своего общественного обета – своей местной областной автономией , которая по его идеалу и должна состоять под верховной опекой глубоко им уважаемой предержащей власти .

В 17 ст. те черты общественного быта , которые лежали в сознании народной массы , сосредоточились в двух основных понятиях :

1. Народ требовал равноправности всех граждан перед законом , не признавал деления на сословия ,протестовал против крепостного права и требовал возможного распространения уравнения путем равноправного распространения поземельной собственности … .

2. Народ требовал право свободного умственного и духовного развития , которые в то время исключительно сосредотачивались в интересах религиозных … .

… Можно в наше время и с нашей точки зрения попрекать Хмельницкого за то , что он не развил указанных народных инстинктов … , не создал учреждений , которые бы провели в жизнь их осуществление , не отделил гражданского управления от военного , не предпринял труд кодификации народного права и не создал на ее основе правильного народного института , так что войсковым судьям пришлось обращаться к Литовскому статусу и Магдебургскому праву – кодексам чуждым народным воззрениям и потому большей частью нарушавшим народные понятия о справедливости .

Но все эти упреки окажутся настоятельными , если вспомнить степень общественного развития народной массы и ее представлений в половине 17 в. … . Поэтому , оставаясь на обыкновенной почве историка , необходимо воздать должную честь великому деятелю нашего края , сосредоточившему в своей личности общественные стремления миллионной массы ».

Думка історика .

Субтельний О. Україна історія . К. 1993 ,ст. 171

«… Чому Хмельницький не проголосив Україну незалежною … . Як показали безперервні війни ,козаки хоч і завдали полякам тяжких поразок ,однак не могли постійно протистояти неодноразовим намаганням шляхти відвоювати Україну .

Для забезпечення тривалої перемоги над поляками Хмельницький потребував надійної підтримки великої чужоземної держави . Звичайною платою за таку допомогу була згода на те , щоб визнати зверхність правителя , який її надавав … .

Хмельницький не мав абсолютного визнання , він вимушений був знайти для України зверхника , який таке визнання мав .

Тут не стояло питання про самоврядування України , бо українці вже здобули його . Їхньою метою було знайти монарха , що міг би забезпечити новосформованому і автономному суспільству законність і захист … ».

Запитання :

Коли Хмельницький почав активні дипломатичні відносини з Москвою ?

Історики у відповідь на це запитання посилаються на Грамоту Хмельницького , яку він направив царю Олексію Михайлович 8.06.1648 р. після перемог під Жовтими Водами і Корсунем . В цій Грамоті Хмельницький повідомляє царя про свої перемоги і поразку поляків; в цій грамоті Хмельницький зазначив : « Ми б зичили такого господаря самодержця , як ваша царська вельможність , православний християнський цар … » .

… І хай здійсниться «Богом з давніх віків виголошене пророцтво , за яким , самі собі зарадивши , до милостивих ніч вашої царської величності , як найнижчі покірно віддаємося … » .

Підпис під грамотою : « … с Черкас , июнь , 8 ,1648. Вашему царскому величеству найнизши слуги . Богдан Хмельницький гетьман з войском Его Королеской Милости Запорожским ».

Запитання :

1. В чому Ви бачите головний зміст Грамоти ?

2. Прокоментуйте підкреслені слова .

3. Як іменує себе Б. Хмельницький в цій Грамоті ?

4. Це іменування відповідає завданням і суті Визвольної війни українського народу 1648-1657 р. на Ваш погляд ?

Якщо : « Так » , то чому?

Якщо « Ні » ,то чому ?

Коментар :

« В цьому листі Хмельницький офіційно стверджує ,що він гетьман України , і Військо Запорозьке є підданими польського короля , що козацьке військо є військом підлеглим польському королю ,ціною великої Крові територія України визволена козаками є територією Речі Посполитої .

( Сущинський . Козацька Україна . Одеса , 2004 ,ст. 143 .)

Порівняємо цей документ з наказом Б. Хмельницького , березень 1654 р. , послові в Москві Фелонові Гаркуші . Тут російський цар Хмельницьким іменується : « Божою милістю великий государ , цар і великий князь Олексій Михайлович, всія Великої і Малої Русі самодержавець … ».

Коментар :

Таким чином , Хмельницький сам у березні 1654 р. визначив статус України як « Малої Русі » .

Джерело . Солонець О. Від танків і атомної зброї українця Миколи Духова ,через

армію Хмельницького до Переяславської ради . Інтерв’ю .

Слово просвіти . 21-27 червня 2002 .

« Так , Переяславська рада – це історичний факт. Підкреслюю лише , що ніхто жодного договору там не підписував , усно домовилися про те , що українське козацтво напише проект угоди , відвезе його до Москви , а цар має його затвердити . До того вимагали , як знаємо , від московського посла Батуріна , або підписати угоди від царя тут же , або поклястися на Євангелії … . Батурін сказав : « Цар своїм холопам не присягає …» .

У лютому 1654 козацька делегація повезла « статті Б. Хмельницького ( із 23 пунктів ) у Москву , цар натомість запропонував 11 пунктів угоди ( так звані « Березневі статті » … ) . На жаль оригіналу статей Хмельницького ми не маємо , те , що нам пропонують – « список с белорусского письма » , де дяки посольського приказу Московської держави тлумачать угоду зі свої сторони … » .

Коментар :

21 березня 1654 р. цар Олексій та боярська дума затвердили одинадцять пунктів « Березневих статей » . Згідно з ними :

• Україна мала 60-ти тисячну армію ;

• Гетьмана і раду народ обирав поза волею царя ;

• Україна мала власне законодавство і судову систему ;

• Систему освіти рідною мовою , власну податкову систему , право на міжнародні відносини … .

Та про яке « возз’єднання » йдеться ?

Мова йде про звичайний у ті часи військово-політичний союз !...

« Возз’єднання » сталося згодом , колі-ще за життя Богдана Хмельницького цар та уряд Московський порушили всі до єдиного пункти цієї угоди .

… В Переяславі було зачитано проект угоди з Москвою . Але тільки проект « Березневі статті » були прийняті Московською думою в березень 1654 р.

( Сущинський Б. Козацька Україна , « Хмельниччина » , Одеса ,2004 , ст. 343 ).

Джерело . З листа Богдана Хмельницького цареві Московії Олексію Михайловичу ,17

лютого 1654 р. Універсали Б. Хмельницького. Упор. І. Крип’якевич ,

І. Бутич . К. 1998.

« Божою милістю великий государю царю і великий Олексію Михайловичу , всея Великої і Малої Русі , самодержцю і багатьох держав государю та володарю , Твоїй Величності ,ми , Богдан Хмельницький , гетьман Війська Запорозького ,і все Військо Запорозьке і весь світ християнський російський до лиця землі б’ємо чалом .

Втішився я вельми пожалуванню великому і милості безмірній Твоєї Царської Величності , котру зволив нам Твоя Царська Величність показати ; багато чолом б’ємо тобі , государю нашому , Твоїй Царській Величності , і служити прямо і вірно в усіх ділах і повеліннях твоїх царських , Твоїй Царській Величності будемо вовіки .

Богдан Хмельницький ».

Точка зору .

Толочко П. Кому і чим завинила Переяславська рада . Голос Україні . 3 серпня 2002 .

« … союз з Росією у тих історичних умовах був єдино прийнятим , .. вся боротьба українського повстанського козацтва під проводом Хмельницького була націлена на возз’єднання України з Росією » .

Мицик Ю. То хто ж фальсифікує історію?

Слово просвіти , 23-29 серпня 2002 .

« … Хмельницький , як впевнено твердить більшість дослідників , прагнув укласти з Москвою військово-політичний суверенітет України . При цьому він завжди мав на увазі західну модель міждержавних стосунків . Так , правитель Баварії формально був підданим імператора « Священної Римської імперії » , але при цьому був цілком незалежний у питаннях внутрішньої політики і значною мірою зовнішньої . Хмельницький на переговорах з Польщею у 1649 р чітко висловив ,наприклад , бажання бути під королем Речі Посполитої , але на таких умовах , щоб певне владним господарем в Україні – Гетьманщині був тільки він , як гетьман .

Навіть після Переяслава правитель України діяв же як холоп « його царської » величності , а у відповідності з українськими національними інтересами ,нерідко всупереч волі Москви , ведучі самостійну зовнішню політику і навіть укладаючи союзи з ворогами Москви .

Зовсім інше було в головах царя та його уряду , котрі виходили тільки з єдиної моделі азіатського типу – усі мають бути підданими холопами « його Царської величності … » .

Точка зору.

« На думку російського історика права Василя Сергійовича Переяславська угода являла собою персональну унію між Московією та Україною ,за якою обидві сторони мали спільного монарха , зберігаючи кожна свій окремий уряд .

Інший фахівець із російського права Микола Д’яконов доводив , що погоджуючись на « особисте підкорення» цареві , українці безумовно погоджувалися на поглинення їхніх земель Московським царством , і тому ця угода була « реальною унією» .

Такі історики , як росіянин Венедикт Мякотін та українець Михайло Грушевський , вважали , що Переяславська угода була формою васальної залежності , за якої сильніша сторона ( цар ) погоджувалася захищати слабшу ( українців) не втручаючись в її внутрішні справи ; українці ж зобов’язувалися сплачувати цареві на датки надавати військову допомогу і т.д.

Інший український історик – В’ячеслав Липинський - пропонує думку , що угода 1654 р. була ні чим іншим , як лише тимчасовим військовим союзом між Москвою і Україною .

За офіційною радянською теорією велич Хмельницького налягає в його розумінні ,що « порятунок українського народу можливий лише в єдності з великим російським народом» .

О. Субтельний :Хмельницький відновлює український політичний організм там , де він давно перестав існувати , створює могутнє високоорганізоване військо з юрби некерованого селянства і козаків ; у гущі народу …він знаходить і згуртовує навколо себе нових діяльних ватажків . І що найважливіше , в суспільстві , позбавленому впевненості в собі й виразного відчуття самобутності , він відроджує почуття гордості й рішучість боронити свої інтересі … .

В середині 19 ст. батько сучасної української історіографії Микола Костомаров вихваляв Хмельницького за те , що він установив зв’язки з Росією і закидав йому закулісні зносини з турками .

На відміну від нього геніальний український поет Т. Шевченко дорікав Хмельницькому за те , що той віддав Україну під зверхність Росії .

Ще гостріше критикував Хмельницького Пантелеймон Куліш – за те , що той нібито започаткував добу смерті ,розрухи ,анархії та культурного занепаду на Україні … .

Проте більшість видатних українських істориків … на чом з В’ячеславом Липинським дійшли висновку , що гетьман намічався закласти підвалини української державності свідомо та послідовно й що без цих спроб відродження української держави у новітні часи було б неможливим … .

Незалежно від тонкощів наукових оцінок український народ завжди проявляв любов до « батька Богдана» . У свідомості величезної більшості українців , починаючи з тих часів аж дотепер , Хмельницький залишається великим визволителем ,героїчною постаттю , яка силою своєї індивідуальності й розуму підняла їх із багатовікового паралічу бездіяльності та безнадії й вивела на шлях національного і соціально-економічного звільнення » .

( Субтельний О. Україна . Історія. К. 1993, ст. 171 , 173 , 176 -177 ).

Джерела України др. пол. 17, у 18ст.

Цей період насичений дуже важливими подіями, які відображені в великій кількості джерел. Після закінчення Визвольної війни 1648-1657рр. звільнені від поляків українські землі почали швидко заселятись, селяни мали право вільно міняти місце свого поселення, зменшилися феодальні повинності, наявність слобід, «вільних військових сіл», послаблення феодально-кріпасницької системи. Тепер українські землі на півдні і сході були захищені від нападу турок і татар, були створені умови для інтенсивного розвитку промисел і мануфактур, поступово зростає товарний обіг, посилюються торгівельні зв’язки між окремими землями. Україна втягується поступово у загальноросійський ринок, насичується внутрішній ринок, зростає роль грошей.

Змінює своє становище козацька старшина, вона отримує гетьманські універсали та царські жалувані грамоти, в яких фіксуються її юридичні права на землю, воно посилює свою владу на селян.

Ці та інші процеси найшли відображення в чисельних документах та матеріалах, які зберігаються в архівах, бібліотеках, викладені в різних виданнях. Пошук, науковий аналіз та використання джерел стає важливим завданням істориків, публіцистів, філологів, економістів, лінгвістів та інших науковців.

Мова йде в основному про письмові джерела, робота з якими провадиться з метою виявлення їх структурної, скритої або потенційної інформації.

Письмові джерела поділяються на ділові та нарракривні. Ділові документи це:

• Економіко-статистичні матеріали,

• Актові, канцелярські, описи, рецизії, люстрації.

Наррактивні джерела. Вони бувають особистого характеру: листи, мемуари, щоденники. Є джерела історичні: літописи, записки, хронічки, описи вітчизняних та іноземних авторів.

Соціально-економічні документи поділяються на службові: вищих органів влади – Сенату, Малоросійського приказу, Малоросійської Колегії та ін. і приватні – це листи, щоденники, літературні твори, тощо.

Матеріали, які досліджуються, автор поділяє на видання наукові та науково – популярні.

По формі видання можуть бути:

• серійними,

• збірками документів,

• документи великі за змістом і виданні окремо,

• документи виданні у періодичній пресі,

• публікації фамільних архівів та ін.

Досліджували джерела означеного періоду видатні фахівці в галузі історії. Велика робота по розбору архівних справ була почата керівниками архіву Колегії Іноземних Спав Г. Міллером і М. Бантиш – Каменським.

У 1822році Дмитро Бантиш – Каменський видав « Историю Малой России…», в якій дав реєстр використаних джерел із « Дел Малороссийских в 1620 по 1757гг. Архива Коллегии Иностранних дел». В додатка до цього видання викладенні різні за характером, цінністю та достовірністю документи, виписки із статейного списку боярина В. Бутурліна про Переяславську Раду, договірні статті, різні акти, виписки з літописів тощо.

У 1858р. О. Бодянським були виданні « Источники малороссийской истории, собранные Д. Бантыш-Каменским».

М. Маркевич видав джерельний матеріал з історії України у п’ятитомній публікації « История Малороссии».

Три томи цього видання є додатком, який складається з історичних документів і приміток до тексту. Документи охоплюють період історії України з середини 15- середина 18 ст. це :

• документи, які стосуються відносин гетьманського уряду з Москвою, Польщею, Кримським Ханством;

• компоти (списки) полків, сотен,старшини, руських воєвод, православних церковних діячів,

• договірні статті гетьманів, переписка політичних діячів тощо. (Деякі історики, Г. Карпов, ставлять під сумнів достовірність багатьох документів виданих М. Маркевич ).

Безумовно великого цінністю для наукових досліджень історії України було видання 15 – ти т. (1863 – 1892 ) « Автор, относящихся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археологической комиссии.» Вони були виданні під редакцією Г. Карпова і М. Костомарова і містять документи економічного, політичного і культурного характеру : про перепис Ніжинського полку; повстання під проводом М. Пущкаря і Я. Барабаша проти І. Виговського; подання І. Брюховецьким в Малоросійський приказ «Рукописи городов всех полков на сей стороне Днепра» та ін. Документи досліджуемого періоду знаходяться в « Актах Московского государства», виданих О. Бодянським в « Чтениях Московского общества истории и древностей Российских» (1804 – 1918).

Цінні джерела з історії України знаходяться у « Сборниках Русского исторического общества» (1866-1917гг.). «Обществом» було видано 148 томів «Сборника», де оприлюднені по історії Росії і України ХV-ХІХ ст.

В основному це: іменні і сенатські укази, розпорядження, жалувані грамоти, рапорти, інструкції, в яких вміщені цінні відомості про зростання феодального землеволодіння на Лівобережжя, про зміни у соціальній структурі населення, розвиток сільського господарства, ремесел, промислів, торгівлі.

Окремі документи, які характеризують соціально – політичне становище Лівобережжя у 16ст.- 18ст. були видані в « Русском архиве» (1863-1917). Це: журнали, в яких друкувались матеріали з історії України, дослідження істориків, художні твори. В « Русском архиве» О. Лазаревський видав «Очерки Малороссийских фамилий».

У 1853р. археограф, голова Тимчасової комісії для розбору древніх актів у Києві М. Судіенко видав « Материалы для отечественной истории» (2т.). Матеріали з історії Лівобережної України вміщені у першому томі це:

• « Журнал о поездке в Москву гетмана Даниила Апостола» ;

• « Универсалы гетмана Даниила Апостола»;

• « Описание имений, принадлежащих гетману Даниилу Апостолу» та ін.

Документи є цінним свідченням зростання старшинських маєтностей, земле розпорядку, становище селян, міщан, системи оподаткування.

У 1882р. , а потім з 1884-1886рр. О. Андріевський видав « Исторические материалы из архива Киевского губернского правления» тут вміщені документи: гайдамацького руху, розвитку промислів в Україні, торгівлі, міст, ремесел, цехів,монастирського господарства.

Велика робота по збиранню, наукові обробці та публікаціям документів була проведена « Временной комиссией для разбора древних актов в Киеве» (1843-1921). В цій комісії працювали видатні фахівці В. Антонович, М. Володимирський – Буданов, М. Довнар – Запольський, М. Іванішев, В. Іконніков, І. Каманін, М. Костомаров, О. Лазаревський, Ф. Лебединцев, М. Максимович.

Тимчасова комісія видала ряд літописів: Самовидця, Грабянки, Величка,матеріали та документи, які стосуються подій Переяславської Ради 1654р. і становище України після приєднання її до Московської держави.

Документи видавали і організатори «Исторического общества Нестора – летописца» (1873 – 1917рр.). Членами цього Товариства були співпрацівники «Временной комиссии для разбора древних актов», письменники, діячі культури, історики, духовні особи. Вони займалися пошуком, вивченням та публікацією документів історичного походження. Видавали свої дослідження члени Товариства у періодичному виданні « Чтения в Историческом обществе Нестора – летописца» (1879 – 1914рр.). В « Чтениях» були оприлюднені актові матеріали зібрані І. Лучицьким, Д. Багалеєм, О. Лазаревським, І. Каманіним, О. Кістяківським.

І на сьогодні велику джерелознавчу цінність мають «Акты по истории землевладения в Малороссии», собранные и изданные И. Лучицким, Київ, 1890р. У цьому виданні оприлюднені також « Уривки з щоденника гетьманської канцелярії за 1722 – 1723рр.» з передмовою О. Лазаревського, Київ, 1898р.

Відомо, що в різні часи в Росії було створено 20 губернських вчених архівних комісій, в тому разі такі комісії діяли на Україні. Про роботу цих комісій у 1884 – 1888рр. розповів В. Іконніков у дослідженні « Губернские ученные архивные комиссии». Университетские известия. Київ, 1891р.

До складу архівних комісій входили представники місцевої влади, земств, вчителі, історики, філологи, вчені, представники духовенства.

Було видано « Положение Императорской Академии наук», яке визначало завдання архівних комісій, які повинні були: « решать вопросы об уничтожении или хранении документов, делопроизводства различных учреждений, выявлять, собирать и разрабатывать исторический местный материал, составлять описи и систематические перечни архивных документов. Кроме того члены архивных комиссий занимались археологическими раскопками, собирали поверья, предания, песни, сказки, что имело весьма важное значении для исторического краеведенья».

( В. Сарбей. Вклад губернських архівних комісій в історіографію України. Друга республіканська конференція з архівознавства. К. 1965, стор. 261 – 279).

В Росії була відсутня централізована система архівної справи, тому архівні комісії займалися не тільки пошуками джерел, вони визначали їх наукову якість і цінність.

Джерела архівні комісії видавали в « Трудах». З 1897 по 1915рр. було оприлюднено 11 видань « Трудов Черниговской губернии архивной комиссии». Друга половина 17- 18 ст. в « Трудах» представлена актами, універсалами, грамотами, описами полків, сотен, сімейними хронічками, листуваннями. Найбільш цінні матеріали зібранні у « Трудах Полтавской ученной архивной комиссии», Полтава 1896р. Там вміщені:

• « Отрывки Стародубской мейской книги за 1664 – 1673гг.»,

• « Семейная хроника рада Искрицких»,

• « Материалы для Истории Полтавского полка»,

• « Население Малороссии по ревизиям 1729 и 1764 годов»,

• « Генеральное следствие о местностях Миргородского полка 1729 – 1730гг.».

З середини 19ст. значні дослідження в галузі вивчення історії Лівобережної України зроблені О. Лазаревським, він плідно працював в « Черниговских губернских ведомостях» з 1853 – 1892рр. Цей період в його діяльності досліджував П. Федоренко. Він у 1927 р. видав монографію « О. Лазаревський та культурні цінності Чернігівщини».

Активну участь О. Лазаревський з 1882 – 1902рр. брав у роботі журналу « Київська старовина», він видав документи і матеріали по історії Лівобережжя. За цей час за його участю було видано понад 607 документальних джерел: « Київська старовина», 1884., 1891 – 1896, 1895рр. Це в основному реєстри, універсали, акти, виписки з приходно – розхідних книг магістратів, генеральній військовій, полкових і сотенних канцелярій.

В додатках до журналу « Київська старовина» були виданні і інші матеріали: « Мемуари Ханенка», « Любецький архів», мемуари Я. Маркевича, П. Апостола, офіційні та приватні архіви.

З 60 – х – рр.. 19 ст. місто Чернігів разом з Києвом стає центром пошуку, обробітку та видання джерел з історії України. Після створення Чернігівського намісництва по указу Сенату у 1781р. і по розпорядженню Румянцева сюди звозили ( 1786р.) цінні архівні фонди з полкових міст Лівобережжя, фонди гетьманської канцелярії і Малоросійської колегії.

Видавались обзори архівних фондів, їх авторами були А. Андріевський, Д. Багатій, А. Лазаревський, В. Модзалевський, М. Стороженко:

- 1882р. Д. Багалій в Університетських відомостях видав « Заметки об архиве Малороссийской коллегии»,

- 1886р. М. Староженко в Університетських відомостях видав « Отчет о занятиях в архивах: Киевском Центральном и Яготинском кн. Н. Репина»

- 1883 Д. Миллер в журналі Київська старовина № ІІ видав « Галагановский фамильный архив».

Окремий напрямок видатних матеріалів та документів складають джерела, які характеризують соціально – економічний розвиток України у 17 – 18 ст. Це подвірні переписи селян та міщан в містах, селищах, хуторах. Такі документи можна знайти в Переписних книгах.

У 1895р. В. Ейнгорн видав свою працю « О вновь найденных малороссийских переписных книгах» в « Чтениях Малороссийского общества Истории и Древностей Российских». У 1900р. О. Лазаревський оприлюднив « Малороссийские переписные книги 1666г.». Вони складають описи Прилуцького, Лубенського, Миргородського, Полтавського полків.

Переписувачі за наказом повинні були вносити в опис: « Ив… городах и местечках и местах и в слободах велено переписать всяких чинов жилец ких тяглых людей дворы и в них людей прожиточных и средних и молод чих, а в селах и деревнях крестьянские и бобыльские дворы и в них крестьян и бобылей……к…городам и к местам и местечкам и к селам и деревням угодья, реки и озера и рыбные ловли, бобровые гоны, звериные стойла и бортные угодья и пасеки и мельницы и рудные и о скольких колесах, которая мельница и рудные и иные всякие заводы, кто именно, какими угодьями владеет и сколькими волами или коньми пашни пашет своими или чужими, опричь казаков и казачьих земель и угодий и велено все то написать в книги подлинно …

« … В перепись не включались: старшина, казаки, монастырские и церковные подданные».

Переписні книги 1666р. є цінним джерелом вивчення соціально – економічного розвитку Лівобережної України: процеси внутрішньої колонізації, кількість населення, їх заняття, соціальна структура, диференціація селян та городян, ступінь розвину тості міст як центрів ремесла і торгівлі – все це відображено в документах.

Компути, ревізії, описи, звіти 17 – 18 ст. були видані українськими істориками в різні часи:

• О. Лазаревський « Описание старой Малороссии. Материалы для истории заселения, земледелия и управления. Полк Стародубский, Киевский 1893г.; Полк Прилуцкий, Киев, 1902г.

• М. Слабченко. Малороссийский полк в административном отношении. Одесса, 1909г.

- С.Родакова. О ревизиях в Малороссии в 18 ст.М.1901,

- П.Клименко. Компути та ревізії 18 ст. Український археолгічний збірник. К. 1930р.

- Реестри всего войска Запорожского после Зборовского договора с королем польским Яном Казимиром, составленные в 1649 г , октябрь 16 дня и изданные по подленнику О.Бодянским.М.1875 г.

- Акты Юго-Западной России.М.1878 та ін.

Ревізійні книги та компути складалися в полкових канцеляріях, потім їх передавали до сотенних управлінь і в Генеральну Військову Канцелярію.

Одним з перших було видано "Описание, имений пренадлежащих гетману Даниилу Апостолу ". Ці матеріали були розроблені Головою Тимчасової комісії для розбору древніх актів М.Судієнко в його монографії "Матерали для отечественной истории".К.,1853.

В опис включені всі приватні володіння гетьмана. Ці матеріали с цінним джерелом для вивчення феодального господарства і землеволодіння на Лівобережжі України : визначена кількісність населення, категорії залежних селян, міщанські та селянські рповинності. наявність ремісничого виробництва та цехів, промислів, рівень розвитку торгівлі.

З опису відомо , що селяни гетьманських володінь поділяється на "грунтових", "середньогрунтових" і "нищетних, вкрай бідних". Останніх було значно більше ніж "грунтових" і "середньогрунтових". Значну частину складали "бобыли" та "подсоседки", вони не мали своїх домів та землі, тому жили у наймах.

Подається в опису дуже цікавий соціальний склад міст Гадяча та Опашня.

Місто Гадяч.

Проживало 314 чоловік, з них:

"городская верхушка, можногрунтовые -10 чел., среднегрунтовые-35 чел., "нищетные", "крайне убогие"-34 чел. Кроме этих людей основным занятием которых было земледелие, в городе насчитывалось 157 ремесленников, объединенных в 7 цехов.

Цеховые ремесленники деляться на "среднегрунтовых"-33 чел., и "нищетных, крайне убогих"-124 чел. ... в гончарном и кузнечном цехе были только "нищетные". Таким образом, в городе основную массу составляет городская беднота........

.....Население городов платит денежный налог-"оклад", а также натуральный оброк сельскохозяйственными продуктами. Ремесленники к праздникам должны были отдавать налог натурой - кожухами, шапками, сапогами, полотном...люде до замку отбывают работу, жнут хлеб, до току замкового возят своим статком, сторожу пляцевую отбывают... и в прочие замковые работизны употребляються".

(Судиенко М. Материалы для отечественной истории. К. 1853, т.I, ст. 83-85, 151-153).

У 1724 була складена (видана у 1812 р. Г.Милорадовичем) "Книга пожитков бышего Черниговского полковника Павла Полобутка".

Майно Полобутка було описане конфісковане владою (він енергійно виступав порти реформ Петра I).

"... В "Опись включены г.Конотопом и 9 сел, составляющие Конотопскую сотню...

Население сел, внесенные в опись поименно, разделяеться на "товарещество", т.е конных и пеших козаков и посполитых. Основную массу населения составляют посполитые крестьяне. Всего в Конотопскую сотню входило 1569 человек мужского пола, из них посполитых - 684....

В Конотопе с фольварками проживало 397 человек козачьего сословия из них конных - 138 и 298 посполитых.... Зафиксировано 135 ремесленников нескольких десятков специальностей, названо 5 цехмистров (5 цехов): резницкого, сапожного, кузнецкого, портняжного, ткацкого..., часть населения находилась под протекцией козацкой старшины, старшина скупала хаты в селах, которые "вполне от всякой повинности".

(Опись Конотопской сотни 1711 г. Издание А.Лазаревского, Чернигов, 1892, ст.80-86).

Цікаві документи з історії України 18 ст. Видані у 1905 в "Трудах Полтавской ученой архивной комиссии" В.Модзалевским -" Материалы для истории Полтавского полка"

Моздзилевским виданы 7 реєстрів: за 1735 р., 1752 (2 док), 1734, 1742 (2 док) і 1759 р.

1735р - "Реєстр полкового города Полтавы дворов старшинских и вдов, приездных, старшинских, монастырских, знатного, моностырских, знатного товариства, войсковых служителей, комиссарских и их ходаков, посполитых, школ, шпиталей, шинков козачих и церковных, домов старшинских, козачих и поповских хуторов, 1735 год, август 20 дня."

За реєстром в місті Полтаві було: 6 шкіл, 6 шпіталей при церквах, 68 власників домів, 15 з них утримували шинки і володіли 85 хуторами, "которых, наемные люди живут". ("Труды". ст. 97-100).

В Полтаві за Реєстром мешкало 44 знакових товариша, 14 сотен полтавського полка.

1742р. - Реестр " Ведомость полтавского полка о полковой старшине, сотниках, войсковых и значковых товарищах и какова, кто звания и за какие именно службы от кого, когда и по каким указам в те чины и звания определены" ("Труды", ст.112-130)

1752р. -два Реестра по првой и второй полковых сотнях. "Перечневая табель полку Полтавского сотни превой, какое число козаков в одной сотне имеется посполитых людей владельческих подданых, в том числе сельских старшин и служителей яко-то: комисарчиков, десятников и прочих дворов, також и особо состоящих бездверных хат и во всех хатах семей и каких оные по своим имуществом статей, також подсоседков, конных и пеших, 1752р." ("Труды", ст. 101-110).

По Реєстрам у першій полковій сотні "владельческие крестьяне по статьям сотавляют: многогрунтовые - 16 дворов, хат 38, семей 42; "нищетные" - дворов 418, хат 733, бездворные - хат 7, семей - 829; "крайне нищетные - дворов 1297, хат 1721, бездворных хат -399, семей 2262, подседков - 106. ("Труды", ст.106).

В "Трудах" В.Мадзалевский видав документи ("Ведомости") "по сотням Полтавского полка о сеющих табак, содержащих мельницы, пасеки, винницы, шинки".

Перша "Ведомость" має назву "Видение всего полку Полтавского, сколько в оном знайдутся людей табак сеючих." По цьому документу можна зробити висновки про розповсюдження табаководства в усіх сотнях полку. Сіють табак козаки і селяни і за це повинні сплачувати податок. Але... "Кукленец: Улас Проценко - сеет табак и никому налог не платит.

Село Ивчинце: Тимко Белоус - сеет табак и платит в год 4 алтина гетманским посланцам ("Труды", вып.2, ст.11-5).

"Ведомотсь" друга: "Видение всего полку Полтавского сколько есть мельниц по реке Ворскли"... Всего в полку было 278 мельниц, владельцами которых являлись старшина и монастыри, козаки и мещане, посполитые. Старшинские и монастырские мельницы от налогов освобождались, козаки, мещане и посполитые отдавали с мельниц так называемую "войсковую часть" деньгами и натурой на "ратушу", на "местную старшину", на "власть гетманскую". ("Труды", вып.2, ст.15-20).

В "Трудах" видана В.Модзалевським четверта "Ведомость" " о винницах...

Только в Полтаве имелось 170 козаков. Крестьянам запрещалось заниматься винокурением, между мещанами и козаками шла постоянная борьба за привилегию заниматься этим промыслом...Податки сплачували не всі.

В пятой "Ведомости" подано реестр медовых винных шинков и бражниц.".... Влдельцы винниц имели свои шинки.... В Полтаве было 6 шинков, которые пренадлежали церкви и 3 - цехам.... З утримания шинків податки майже ен сплачували"... ("Труди", випуск 2, ст. 20-26).

Після створення Малоросійської Колегії у 1722р. Вельямінов вимагав від старшини складати "ведомости о доходах в государственную казну." Вельямінов залучив до цього "сборщиков", які і мали складати "Ведомости". Всі "Ведомості" мали підписувати сотники, войти, городові атамани. Це значно посилювало контроль за збором даих про доходи і сприяло упорядкуванню системи оподаткування населення.

Такі джерела, на думку істориків, носять більш достовірний характер.

Джерелом для вивчення історії України 17-18 ст. є «Генеральні слідства про маєтності десяти Лівобережних полків з 1729-1731 рр.»

В цих «Слідствах» зосереджені матеріали, які можуть бути використані при дослідженні питань розвитку цивільного та церковного землекористування, а також процесів поступового закріпачення селян.

Досліджував «Слідства» М. Литвиненко. (Литвиненко М. Джерела історії України 18 ст. Харків, 1970, ст. 83-94).

Після відновлення гетьманства на Лівобережжі у 1728 р. Московський уряд направив Д. Апостолу «Решительные статьи», які в значній мірі поширювали права російських чиновників в Україні. В таких умовах, «Слідства» мали стати засобом отримання в державну скарбницю більше прибутків і засобом упорядкування землекористування в Україні.

На ті часи землю феодалам та козацькій старшині надавали гетьмани і навіть полковники, іноді феодали самі захоплювали землю.

«Слідства» мали встановити: право власників на землю села, двори, озера, леси, річки, мельниці та визначити вільні землі, як державний фонд.

«Слідство» повинно було підтвердити козацькі та старшинські привілеї і тим сприяти посиленню закріпачення селян.

Матеріали «Генерального слідства» досліджував І.О. Лазаревський. Він друкував документи в «Черниговских губернских ведомостях».

Всього з 1892-1901 рр. видані «Генеральные следствия» семи полків: Черниговского, Киевского, Гадяцкого, Прилуцкого, Переяславского, Нежинского и Миргородского.

Пізніше, у 20-30 рр. 20 ст. були опрацьовані матеріали Стародубського та Лубенського полків.

У 1929 р. до «Генерального следствия о маєтностях Стародубського полка» було додано 509 документів: листи, привілеї, універсали, грамоти, накази, донесення, списки про маєтності.

До видань «Генерального слідства о маєтностях Лубенського полка» приписано 115 універсалів, листів, наказів на земельні володіння старшинам Марковичам , Милорадовичам, Гамамян та ін. всього 46 призвіщ.

З цих матеріалів можна зробити висновок про те, що масова передача землі старшинам у власність відбувалась в основному після Визвольної війни 1648-1657 рр. , а також під час гетьманування Мазепи та Скоропадського.

В цей же час була видана більша частина царських грамот, які підтверджували приналежність старшинам земель та маєтностей.

«Генеральные следствия» складалися певним чином: влітку 1729 р. у всі полки були направлені канцеляристи. Вони разом з старшиною направляли в сотенні правління ордера з переліком запитань про власників землі та маєтностей військових та ратушних.

Сотенна старшина писала відповіді керуючись «владельческими документами и сказками» старожилів про те: коли було засноване село, кому воно належало раніш і належить тепер, коли воно перейшло з розряду вільних військових сіл у часне володіння.

Всі матеріали звірялись з попередніми описами, потім їх перевозили і Глухів.

Там документи вивчали, перевіряли і поділяли на шість розрядів: 1) приватновласницькі, 2) монастирські, 3) ратушні (місцеві), 4) рангові, 5) вільні, 6) «сомнительные».

Всі документи вписувалися у Книги, які підписувала генеральна та полкова старшина. Копія книги залишалась в архіві Генеральної військової канцелярії, а оригінал відправлявся в «Коллегию Иностранных Дел» (Москва).

«Генеральні слідства» - цінне джерело вивчення питань заселення, землекористування, демографії, економічного розвитку, оточуючого середовища, географії Лівобережної України.

В «Слідствах» визначені:

- типи поселень, міста, містечка, села, слободи, хутора, буди, рудники;

- кількість дворів та населення в них;

- розширення феодальних землеволодінь, швидке зменшення ільних військових сіл;

- відображені зміни, які сталися у формах землеволодінь, особливо після Визвольної війни 1648-1657 рр.: значне зменшення общинного землеволодіння. Розповсюджені були дві форми землеволодінь – тимчасова «до ласки войсковой» і «прочная», «вечная зуполная». Діяла і рангова форма землеволодінь, їх рангові власники намагалися перетворити у спадкові.

- є матеріали про захоплення вільних військових сіл цивільними та духовними феодалами: «В местечке Крапивном, в селах Панском, Денгах, Чернобаях, в Богушовой слободце Печерского монастыря законники послали немалое число людей на войсковые земли сами собою и владеют оными без жодного указу.» Свободные крестьяне и казаки превращались в подданных старшин и феодалов.

(Генеральное следствие о маетностях Переяславского полка 1729-1731, Харьков, 1896, ст. 45)

Документи «Следствий» свідчать про куплю-продаж землі. Землю продавали міщани посполиті та козакиЮ, скуповували землі заможні феодали. Безземельне бідне козацтво перетворювалось поступово у залежне селянство.

«Генеральне слідство про маєтності Стародубського полку», Київ, 1929 р., ст. 75. свідчить про те, що «в селе Гарцеве гетьман Мазепа бобылей отдал в «послушанство» Дмитрию Журману, после гетман Скоропадский тех бобылей своим универсалом в року 1710 подтвердил».

Козацька старшина намагалась привласнити міста які не мали магдебургського права, старшина та феодали перетворювали в залежних і частину міського населення: у Переяславському полку «в местечке Борисполь, 25 дворами владеет сотник Бориспольский Стефан Афендик без жодного указу» Много местечек находилось в частном владении монастырей, особенно в Нежинском и Черниговском полках».

(Генеральное следствие о маетностях Переяславского полка, 1729-1731, Харьков, 1896, ст. 45)

Приватними володіннями ставали магістерські і ратушні села, їх перетворювали у приватні через універсали, відкритим захопленням старшиной, «скупкой» «пляцов», хат і дворов.

В «Следствиях» багато матеріалу про розвиток промисел, цехів, ремісничого виробництва, торгівлі.

При «мейських урядах» - магистратах та ратушах вели актові книги. Видані актові книги: Стародубського маги страта «Книга справ поточних, 1690-1722рр.; Актова книга Стародубського уряду 1693р.; Актова книга Полтавського міського уряду 17 ст., 1664-1671рр.; Пирятинские актовые книги 1683-1719 рр. та ін.»

- Актовая книга Стародубовского городского уряда, 1693г. под ред. В. Модзалевского, Чеонигов, 1914г.;

- Актовая книга Полтавского городского уряда 17ст. под ред. В. Модзалевского, Чернигов 1914г.;

- Местечко Борисполь в 17 ст. акты местного уряда, 1612-1699г. Киевская старшина, 1892г.;

- Багалей Д. Магдебургское право в Левобережной Малороссии, 1892г.;

- Лазаревский А. Описание Старой Малороссии. Полк Стародубский. т.1., Киев, 1888г. и др.)

В актових книгах велись записи з питань місцевого «судопроизводства»: «споры, иски, кредиты, воровство, обвинение в колдовстве, записи семейно – бытового характера, о состоянии дел ремесленно – цехового производства, внутренней и внешней торговли, наименование выпускаемых товаров, цены на товары, жалобы, челобитные…» и др.

(Протокол до записания справ поточных на рок 1690 Стародубского полка. Издан в «Черниговских губернских ведомостях», 1852г. № 36-45).

У 1911 р. в «Трудах» Черниговской губернской ученой архивной комиссии В. Модзалевский видав «Уривки з актової книги Стародубського магистрату за 1664-1673 рр.» В «Трудах» вміщено 70 актових документів, які в основному відносяться до 1664-1666 рр. це: матеріали по купівлі – продажу домів, комор, сінокосів, винниць; 10 документів про кражу майна, документ №16 про міське господарство Стародуба, №52 – про обрання у 1666 р. членів магістрату, документ № 49 – про товариство купівців, які займалися тим, що «проводили крупные торговые операции: скупали скот и пеньку у местного населения и отправляли ее на внешний рынок».

А. Лазааревський у 1887 р. видав «Отрывки из Нежинских магистратских книг 1657-1674 гг.»

В журналі «Київська старина» за 1892р. А. СТороженко надрукував «Акты Бориспольского городского уряда 1612-1699 гг.».

Бориспіль отримав Магдебурське право у 1629 р. Збереглося 878 актів це: продаж домів, поземельні справи, акти про спадковість, аренду, кредитування тощо.

«Акты мейского уряда 1612-1699 гг.» дають змогу скласти уяву про розвиток землеволодіння в містечку, використання магдебургського права, судово-адміністративних функціях магістрату.

У 1912р. в Чернігові В. Модзалевський видав «Актовые книги Полтавского городского уряда 17 ст.» Перший випуск – 223 документи, другий – 127, третій – «Справи вечистые, 1672-1680 г.» Третя книга складається з 163 актів, які фіксували в основному купівлю – продаж землі та майна. Продавали землю, майно, дома – в основному люди міщанського походження, покупцями були заможні козаки, старшина. Ці акти дають можливість зробити висновок, що процес концентрації земель тільки в руках старшини ще не завершився. Іде вільний перерозподіл земель шляхом купівлі – продажу на користь козацької верхівки. Це був період (17-18 ст.) інтенсивного відновлення феодальних відносин, які були значно послаблені в Україні часи Визвольної війни, 1648-1657 рр.

Дослідник цього періоду С. Каштанов пише: «распространение актов социально-экономического происхождения и публично-прововых грамот является показателем быстрого хода феодализационных процессов в Украине».

(Источниковедение истории СССР, М. 1973, ст.116).

Законодавчі акти

Перші публікації указів та розпоряджень царя і сенату з’явилися у 18ст.

У 1712 і у 1726 рр. були видані збірки указів «Копии его царского величества указов состоявшихся в 1719 и 1720 гг.». У 1739 р. було видано «Собрание указов императора Петра І», до цієї збірки увійшли акти 1714-1726 рр.

(Карпович Е. О полном собрании актов Российской империи. Русская старина, 1874.)

Найбільш повним зібранням законів було «Полное собрание законов Российской империи» (1830 р., 45 томів). Це видання охоплює період з 29 січня 1649 р. по 12 грудня 1825 р. Всього оприлюднено 30.600 законів, указів, розпоряджень. Кожний документ друкувався з «подленника дословно».

Були видані крім цього збірки законодавчих актів: «Свод законов Российской империи» і «Собрание узаконений и распоряжений правительства Русского государства».

По документам вищої державної влади видано спеціальний «Хронологический указатель указов и правительственных распоряжений по губерниям Западной России, Белоруссии и Малороссии за 240 лет с 1632-1892 г.» Составил и издал А. Рубинштейн. Вильна, 1894 г.

За типам представлені документи це: укази, акти, маніфести, жалувані грамоти, резолюції, доклади.

Найбільш розповсюджені – жалувані грамоти містам, в яких підтверджувалися їх привілеї. У 1666 р. було проведено перепис, у наслідок чого жалувані грамоти надані Києву, Переяславу, Ніжину, Чернвгову, Козельцю, Остру, Стародубу.

У 1713 р. Сенат видав указ «О делении селитры в Малороссии, о привозе оной на продажу в Москву и непропуске за границу».

У 1732 р. видан указ «О невзымании в Малоросии десятин с железных и селитренных заводов».

Окремі укази були видані про поширення посівів льону і коноплі в Україні, які були необхідні для виробництва на мануфактурах полотна і канатів.

Велика кількість указів присвячена розвитку торгівлі: акти, які забороняли або дозволяли вивозити окремі види товарів; акти, які дають змогу проаналізувати таможену політику уряду в Україні; торгівельні шляхи, регулювання торгівельного потоку з України в Архангельск, Ригу, Петербург.

Розвиток феодально-кріпосницьких відносин зафіксовано у законодавчих актах про перехід селян від одного феодала до іншого, про переслідування біглих селян, посилення податків на населення.

«Полное собрание законов Российской империи» містить велику кількість законів і указів, які свідчать про поступове втягування Лівобережної України у всеросійський ринок, економічну спеціалізацію Російської імперії та поступове перетворення економіки України у складову частину економіки Росії.

Основними джерелами права в судовій практиці Лівобережної України залишались Литовські статути.

З 1728-1743 рр. російський уряд провадив кодифікацію права для того, щоб ліквідувати різницю в законодавстві України і Росії. Крім того, козацька старшина добивалася проведення на Україні офіційної кодифікації для поширення своїх прав.

У наслідок, Україна отримала збірку законів «Права, по которым судится малороссийский народ». Але офіційно ці «Права Сенатом затверджені не були».

«Права» складалися з 30 глав, які поділялись на 531 артикул і 1716 пунктів.

До їх складу входять норми цивільного, уголовного та процесуального права.

«Права» визначають стани в Україні: шляхетство, козацтво, посполиті, міщани, духівництво.

Норми цивільного права встановлювали і форми феодальної власності:

• спадкові володіння

• рангові

• маетки, які купували.

Шляхта і духівництво мали право вільно займатися торгівлею і промислами. На торгах, ярмарках і перевозках «никакой индукты мостового, перевозного, погребельного (податку) у них взимать не имел (права)».

«Крестьяне же всякому владельцу надлежащее послушание и повинность сдавать всегда должны».

По нормам українського феодального права селяни поділялись на вільних і кріпосних.

Політична, воєнна, судова та адміністративна влада знаходилась в руках козацької старшини, яка використовувала її для збільшення своїх земельних володінь.

Гетьманські універсали визначали, що «вся земля являлась собственностью феодалов, а крестьяне лишь временно пользовались наделами, за что они должны отбывать «подданские повинности и работизны» на феодала…», запрещалось (раздел IV «Прав») продавать землю крестьянам, если они переходили в другую местность, крестьянские переходы ограничивались».

«Права», раздел XXVII : невольные ти крепостные люди как сами, так и их дети, и имение оных суть господина и ни в чем они без воли господина своего не свободны» (акт. 15, п. 3).

«Права» визначали, що «во главе магистратов и ратуш стоял войт – выборное лицо, а также бургомистры. В магистратских городах были еще райцы и лавники». Формально члены магистратов и ратуш должны были избираться свободными голосами городских жителей, которые имели право гражданства. Войты, бургомистры, райцы и лавники избирались из мещан знатных, постоянных, совестных, рассудных, добронравных и где могут ученых, законнорожденных, в правах искусных … (акт. 1, П. 1)». Избирались «можные»; остальные: «грунтовые», «нищетные», «весьма нищетные – несли на себе всю тяжесть городских повинностей».

У 1902 р. в «Земском сборнике Черниговской губернии» був виданний «Экстракт из указов, инструкций и учреждений с разделением по материям на девяднадцать частей. Собрано в Правительствующем Сенате по Малороссийской експедиции 1786 г.»

«Экстракт» складається з 19 частин:

- частина 4 «О правах малороссийского народа», це в основному джерела феодального права;

- частина 5 «О доходах малороссийских»: договірні статті, чолобитні міщан, податкова статистика тощо;

- частина 6 «О бывших в малой Росси ревизиях»: козацькі реєстри – установление реєстра в 60 тис. казаков». «Єкстракт» зауважує, що «гетман и старшина сей статью слушал и говорил, что под военный час, когда неприятель стоит над шеями, реестр учинять и казну собирать нельзя, а как военная пора минет, в тот час будет можно».

(«Экстракт из указов; инструкций и учреждений, Чернигов, 1902, ст. 150-152);

- частина 9 «О преимуществах, прежде даннях малороссийским городам по нынешнем постановлении»: розміщені в цьому розділі привілеї, універсали, грамоти 13-ти містам.

Крім цих, «Экстракт» містить розділи:

- «Об имениях и преимуществах шляхетских», (ч. X);

- «О простом народе», (ч. XVI) та ін.

Всі законодавчі акти 18 ст. засвідчували посилення феодального гніту та феодального безправ’я селян, рядового козацтва, міщан, вся правова феодальна система існувала для захисту інтересів заможніх землевласників – феодалів та козацької старшини.

В Лівобережній Україні існувала розгалужена система гетьманського управління, в результаті його діяльності виникла окрема група документів Акти гетьманського управління: щоденні записи по різним питанням управління, записи-хроніки, записи про візити гетьманів до царського двору, записи відвідувань гетьманів та старшини, різні укази верховної влади, розпорядження вказівки від полкової канцелярії, податкова статистика тощо.

Цінним документом є «Краткий журнал про поездку в Москву ясновельможного его милости пана Даниила Апостола, войск его императорского величества Запорожских обоих сторон Днепра гетмана». (Судиенко М. Материалы для отечественной истории. Киев, 1853).

В «Журналі» вміщені події від 9 лютого 1728 р. до 8 вересня 1728 р. Апостол поїхав до Москви для участі у коронації нового російського царя Петра ІІ .

В «Журналі» дано:

- опис дипломатичних рпийомів і всіх пов’язаних з цим церемоній та ритуалів;

- наведені укази та розпорядження, грамоти, гетьманські універсали відправлені гетьманом з дороги до України;

- повідомлення про торгівельні операції, відправну товарів на зовнішній ринок, про порядок збору торгівельних податків та звільнення від них знатних осіб.

У 1858 р. О. Бодянський видав «Діаріуш или Журнал» Н. Ханенка. Він називався так: «Диариуш или журнал, то есть повседневная записка случающихся при дворе ясновельможного, его милости, пана Іоанна Скоропадського, войск всепресвятлейшего его императорского величества запорожских обоих сторон Днепра гетмана окказий и церемоний також и в Канцелярии Войсковой отправленных дел начатых в 1722 г. И оконченных в том же году … Войсковой Канцелярии старшим канцеляристом Николаем Ханенком».

Змістом «Диариуша» Ханенка були стосунки, які склалися між гетьманською канцелярією, російським урядом і царськими сановниками. Ханенко використовує документи та матеріали про побут та політичне життя гетьманської старшини. В «Діаріуші» багато царських указів, листів, розпоряджень стосовно дій російських чиновників на Україні. Є документи, які характеризують розвиток торгівлі між Україною і Росією, систем оподаткування, землекористування, про утиски, які терпіли селяни, бідні козаки та міщани з боку феодалів. Багато матеріалів представлено Ханенком в «Діаріуші» про втечі селян від своїх панів і переселення їх у інші міста.

Продовження «Діаріуша» було надруковано О. Лазаревським під назвою «отрывки из дневника гетманской канцелярии за 1722-1723 гг». (Чтения в Историческом Обществе Нестора – летописца, Киев, 1898 г.)

Щоденник схоплює період початку діяльності Малоросійської Колегії в Україні: документи «Щоденника» засвідчують процеси покозачення селянства і зворотній процес – покріпачення рядового козацтва, перетворення його в повністю залежне від феодалів селянство.