Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
11.docx
Скачиваний:
10
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
122.77 Кб
Скачать

6. Засоби і образи в творі г. Манна «Вірнопідданий»

В ідейному розвиткові героя, як і в ідейній концепції роману взагалі велика роль припадає на блискуче змальовану сцену демонстрації безробітних. Тоді на Унтер ден Лінден і сталася перша зустріч Геслінга і з переможним приборкувачем народного протесту, молодим кайзером Вільгельмом II. Перед масою голодних, змучених важким життям людей молодий буржуа переймається жахливим нападом ляку, якого він уже ніколи не зможе позбутися. Тим сильніше спалахує в його тремтячому серці боягуза віддана любов до того, хто спромігся потлумити тисячоголову гідру бунту, хто розігнав знедолену бідноту і, спираючись на своє військо та поліцію, поновив порушений порядок, зміцнив буржуазну світобудову, що, здавалося, вже похитнулася і погрожувала впасти. Кайзер стає для Геслінга запорукою стабільності і моці власницького світу; прикладом, гідним наслідування, взірцем незламної волі та рішучості в боротьбі з ненависною демократією. Віднині молодий, буржуа в усьому наслідуватиме свого героя. Він відпустить вуса, що стирчатимуть догори, як два багнети, рішучо блискатиме очима, навчиться уривчастого тону й солдатських слівець, якими послуговується вояка-кайзер. А головне, він перебере собі кайзерову шовіністичну і мілітаристську ідеологію, візьме на озброєння його антинародні гасла, його рясні войовничі «афоризми». З метою сатиричного викриття письменник дуже вдало використовує характерне для Дідеріха мавпяче наслідування кайзерових учинків і слів. В Дідеріхових устах слова Вільгельма II щоразу звучать яскраво пародійно, і це гостріше розкриває їхню реакційну сутність, так само як духовний зв'язок між вірнопідданим та монархом, неодноразово підкреслений в романі, показує всю нікчемність коронованого володаря, так прикро схожого на свою зменшену, карикатурну копію - бридкого міщанина, сіру посередність Геслінга [1].

Сцена демонстрації на Унтер ден Лінден важлива і тому, що в ній читач уперше чує в авторовім голосі не іронію, а співчуття і симпатії, з якими Генріх Манн ставився до знедолених трударів. Через увесь епізод проходить один зоровий образ - образ моря. Сіре море бідності, народного горя погрожує затопити чистенькі береги - тротуари берлінської парадної вулиці. Як щогли затонулих кораблів, гойдаються над цим морем держална прапорів. Як крики чайок, злітають над натовпом високі голоси жінок, що вимагають: «Хліба! Праці!». Море - це могутня стихія, перед якою безсила будь-яка влада, навіть влада королів. Розгніване море може розтрощити скелі. Мабуть, саме таким є підтекст цього образу. Сцена демонстрації написана як симфонія. Кожне слово сповнене звучання, кожна окрема мелодія підпорядкована гармонії цілого. Із стилістичного погляду ці сторінки можна вивчати як зразок майстерно довершеної прози, котра раптом починає звучати могутньою музикою, набуває поетичного ритму, вбирає в себе барви живопису, стає динамічною, як драматичний твір.

Генріх Манн широко вживає в романі засіб контрасту. І в цьому розділі за трагедійно суворою сценою розгону демонстрації йде буфонадний епізод другої зустрічі вірнопідданого і кайзера на мокрій від дощу доріжці бульвару. Спітнілий, розхристаний Дідеріх, з несамовито роззявленим у захопленому «Сла-а-ава!» ротом, плюхається в калюжу перед імператоровим конем, а кайзер, розпізнавши в ньому свого вірного підданця, б'є себе долонями по стегнах і голосно регоче від утіхи. Ці двоє варті один одного! Так розшифровується глибший зміст однієї з найяскравіших сатиричних сцен роману.

Наступні розділи присвячені нецігському періодові в Гесдінговому житті. Він повертається до рідного міста у всеозброєнні «мужнього світогляду», набутого в Берліні. До старосвітської атмосфери провінційного міста, в якому подекуди ще верховодять ліберали на чолі з героєм революції 1848 року старим Буком, Дідеріх приносить брутальні методи політичної і конкурентної боротьби. Не в останню чергу під його саме впливом Неціг швидко втрачає свій патріархальний характер і набуває рис капіталістичного міста нової доби, з усіма його соціальними контрастами. Звичайно, така обмежена людина, як Геслінг, ніколи не спромоглася б сама спричинитися до таких радикальних змін. Справа в тому, що зусилля фабриканта паперу дістають підтримку більшості буржуа міста, він швидко знаходить однодумців і спільників. Зерно падає в добре підготовлений грунт. До того ж вигідне одруження з мільйонеркою Густою Даймхен робить з Дідеріха найбагатшого громадянина міста. Особисті інтереси капіталіста Геслінга перегукуються з імперіалістичними інтересами вільгельмівської Німеччини, і він може сказати про себе: «Держава - це я». Все це й допомагає йому швидко набрати сили в рідному місті, стати впливовою особою, провісником лінії кайзера [5].

Слід сказати про живучість типу вірнопідданого, особливо яскраво втіленого в постаті Дідеріха Геслінга. Упад монархії на таких, по суті, не відбився. Вони швидко знайшли свій ідеал в особі фюрера, а потім, у шістдесятих роках XX століття, «геслінгівгцина» є поживним середовищем для відродження в ФРН фашизму, з духовних родичів і нащадків Геслінга рекрутуються керівники НДП - партії неонацістів. Буржуа, подібні до героя «Вірнопідданого», не переведуться, поки існує світ всевладного капіталу, насильства і аморалізму.

Від інших сатиричних образів Генріха Манна Дідеріхова постать відрізняється своєю особливою багатогранністю, багатством соціальних зв'язків, місткістю і, не в останню чергу, справжньою універсальністю при безумовній індивідуальній неповторності. В образі «вірнопідданого» ми бачимо велике узагальнення соціально-політичних і духовних рис цілого класу, реакційних особливостей німецької національної буржуазії. В романі Генріха Манна за переконливо реалістичним сюжетом, образами і сценами постає ще другий, символічний план, який надає нових вимірів постаті вірнопідданого, дозволяє в епізодах життя міста Неціга побачити віддзеркалення життя всієї країни, всього капіталістичного світу напередодні першої світової війни.

Розмаїття сатиричних прийомів, використаних раніше в прозі Манна, стає у «Вірнопідданому» ще повнішим і багатшим. Карикатура і клоунада, сарказм та інвективи, солоні жарти і гірка іронія поруч із сатиричною гіперболізацією, контрастами, нагромадженням близьких, але не однакових образів та ситуацій - це лише деякі засоби з багатющого арсеналу Манна. Кожний із цих способів, кожний з тропів суворо підпорядкований загальній меті, тому роман справляє в стильовому відношенні таке цілісне враження. Цей сатиричний твір, в якому немає жодного по-справжньому позитивного героя, в якому таврується огидний світ імперіалістичної Німеччини, не залишає, проте, песимістичного враження. І це тому, що в ньому все ж таки наявний і позитивний герой, і позитивна суспільна сила. Позитивним героєм є сам автор з його демократичним та гуманістичним світоглядом; позитивною суспільною потугою є народ, котрий хоч і не виступає в романі як сила активно революційна, здатна перетворити світ (цієї ролі народу Манн у роки написання «Вірнопідданого» ще не розумів), але самим своїм існуванням загрожує бездуховному світові кайзерових вірнопідданих.