Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Lektsiya_1.docx
Скачиваний:
5
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
55.14 Кб
Скачать

4. Сучасна дидактична система

Принципові положення, які визначають загальну організацію, відбір змісту, вибір форм і методів сучасного навчання, витікають із загальної методології педагогічного процесу. Водночас, відображаючи всі суттєві властивості педагогічного процесу (двосторонність, єдність змістової і процесуальної сторін, спрямованість на всебічний розвиток особистості), навчання має певні відмінності.

Навчання учня є специфічним видом пізнання об’єктивного світу. Специфіка полягає у тому, що учень пізнає суб’єктивно нове, тобто він не відкриває наукових істин, а засвоює вже накопичені наукою наукові уявлення, поняття, закони, теорії, наукові факти. Якщо шлях пізнання вченого пролягає через експеримент, наукові роздуми, спроби і помилки, теоретичні обґрунтування і под., то пізнання учня завдяки майстерності вчителя відбувається швидше і легше. Новий матеріал спеціально адаптується до його вікових та індивідуальних можливостей. Цілеспрямованому і повноцінному пізнанню сприяє і вплив учителя (безпосередній чи опосередкований). Все це означає, що навчання учня є таким процесом пізнання, який управляється учителем.

Сучасна дидактична система характеризується розумним поєднанням педагогічного управління з власною ініціативою і самостійністю учнів. Учитель керує навчально-пізнавальною діяльністю школярів, організовує і веде її, одночасно стимулюючи їхню активну самостійну роботу. При цьому він використовує вартості традиційної і педоцентричної системи, уникаючи крайнощів.

У розумінні суті пізнавальної діяльності учня сучасна дидактика стоїть на позиціях матеріалістичної теорії пізнання, яка показує, що віддзеркалене не залежить від нашої свідомості і визначається сходженням від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики. Процес навчання вона трактує як органічне поєднання у пізнанні, навчальній діяльності чуттєвого сприймання, розуміння і засвоєння знань, перевірки набутих знань і вмінь на практиці. Висуваючи вимогу паралельного розвитку і одночасної взаємодії почуттів, мислення і практичної діяльності, сучасна дидактична система намагається ліквідувати типове для гербартіанства і прогресивізму протиріччя між теорією і практикою, знаннями і вміннями, між здібностями до опису дійсності і здібностями до її перетворення і, врешті, між обсягами знань, які учень отримує повністю від учителя і знаннями, здобутими учнями самостійно.

Зміст освіти у сучасній дидактичній системі будується в основному як предметний. Поглиблюються процеси інтеграції навчальних курсів. Інтегративні курси є як у молодших, так і в старших класах. Здійснюється диференціація навчальних планів, програм, курсів. Необхідність комплексної реалізації всіх складових змісту освіти і спрямованість педагогічного процесу на всебічний творчий розвиток особистості учня обумовили три функції навчання: навчальну, виховну і розвивальну.

Навчальна функція полягає в озброєнні школярів системою наукових знань, умінь і навичок, досвідом творчої діяльності. Знання у педагогіці визначаються як розуміння, збереження у пам’яті і відтворення фактів науки, понять, правил, законів, теорій. Згідно з навчальною функцією вони повинні стати надбанням особистості, ввійти до структури її досвіду. Найповніша реалізація цієї функції повинна забезпечити повноту, систематичність, усвідомленість, міцність і дієвість знань. Це потребує такої організації процесу навчання, щоб із змісту навчального предмета, який відображає відповідну галузь наукового знання, не випадали елементи, які є важливими для розуміння головних ідей і суттєвих причинно-наслідкових зв’язків. Знання у процесі навчання повинні бути представлені в певній системі, упорядкованій з тим, щоб учні одержали обсяг і структуру знань і вміли оперувати ними в навчальних і практичних ситуаціях.

Сучасна дидактика вважає, що кінцевим результатом навчальної функції є дієвість знань, що виражається у свідомому оперуванні ними, у здатності використати попередні знання для одержання нових знань і вирішення життєвих завдань. Тому ця функція передбачає також спрямованість навчання на формування умінь і навичок, як спеціальних (з предмета), так і загальних.

Уміння розуміють як оволодіння способами (прийомами, діями) діяльності, здатність застосовувати знання. Спеціальні уміння належать до способів діяльності в певних галузях науки, навчального предмета (наприклад, робота з картою, уміння розв’язати задачу, написати твір, провести дослід та ін.). Загальні – до способів діяльності у всіх галузях науки, всіх навчальних предметів (уміння будувати план, конспектувати, рецензувати, працювати з довідниками, готувати доповідь, доводити свої рішення і под.).

Виховна функція полягає в тому, що в процесі навчання формуються моральні й естетичні уявлення, система поглядів на світ, здатність дотримуватися норм поведінки у суспільстві, виконувати закони, які в ньому прийняті. В ході навчального процесу формуються також потреби, інтереси, ціннісні орієнтації особистості, мотиви її соціальної поведінки і діяльності, особистісний світогляд.

Виховна функція органічно випливає із змісту освіти, форм і методів навчання, а здійснюється шляхом спілкування учителя з учнями.

Навчання виховує завжди, але не автоматично і не завжди в потрібному напрямку. Тому реалізація виховної функції потребує аналізу і відбору навчального матеріалу з точки зору його виховного потенціалу; такої побудови процесу навчання і спілкування, яка стимулює сприймання навчальної інформації учнями, активне оцінне ставлення до неї, формує інтереси, потреби, гуманістичну спрямованість особистості.

При цьому слід мати на увазі, що виховання учнів здійснюється поза школою і після закінчення школи. Тому повне підпорядкування процесу навчання цілям виховання призводить до відриву навчання від життя. Необхідно залишити учням право, свободу і самостійність в аналізі дійсності і виборі системи поглядів. Не випадково представники деяких напрямів у педагогіці, зокрема, екзистенціалізму, вважають, що школа не повинна формувати погляди учнів, а давати лише інформацію для їх вільного вибору. Безперечно, з цим не можна цілком погодитися. Аналізуючи філософські основи педагогіки, ми вже показували, що кожна освітня система прямо чи опосередковано формує світоглядні ідеї учня.

Розвивальна функція навчання означає, що в процесі навчання, засвоєння знань відбувається розвиток учня. Ця функція здійснюється більш ефективно за умови спеціальної спрямованості взаємодії учителя і учня на всебічний розвиток особистості. Ця спеціальна спрямованість навчання на розвиток особистості учня закріпилася в терміну “розвиваюче навчання”. Здійснення розвиваючої функції передбачає: розвиток мови, мислення, ціннісно-мотиваційної, емоційно-вольової і діяльнісно-поведінкової сфер особистості. Тобто, розвиваючий характер навчання – це орієнтація на розвиток особистості як цілісної психічної системи.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]