Історія форм організації навчання
У різні періоди розвитку суспільства навчально-виховний процес організовувався неоднаково. В школах стародавнього світу панувала система індивідуального навчання. Уже в первісному суспільстві старші в щоденному спілкуванні через показ і пояснення передавали молодшим знання про навколишній світ, певні способи поведінки. Індивідуальною формою навчання людство користувалося упродовж всього свого розвитку й продовжує користуватися донині. Дидактична суть цього навчання полягає в тому, що дитина вчиться з прямою або опосередкованою педагогічною допомогою викладача. Роль "опосередкованого викладача" може виконувати підручник, довідкова література, касета, платівка, комп’ютер.
У наш час індивідуалізоване навчання в чистому вигляді використовується переважно як репетиторство або як заняття з обдарованими чи слаборозвинутими дітьми.
Розвиток землеробства, судноплавства, міжнародних зв’язків зумовлює потребу у великій кількості освічених людей, тому індивідуальне навчання поступово ставало індивідуально-груповим, коли один учитель одночасно навчав 7-10 дітей.
Групи учнів були постійні за складом, різні за підготовкою. В межах індивідуально-групової форми навчання поступово збільшувалася кількість видів робіт, виконуваних групою: заучування літер, молитов, віршів, пісень тощо. Деякі учителі починали добирати групи учнів так, щоб проводити з ними спільні заняття в один час. Так поступово закладалися основи групової форми – класно-урочної системи.
Поступовий розпад феодального суспільства, розвиток торгівлі, промисловості зумовили інтенсивний розвиток форм освіти. Наступним етапом стала класно-урочна система, яку теоретично обґрунтував великий чеський педагог Я.А.Коменський. Глибоко узагальнивши досвід тогочасної школи Чехії, Польщі, Угорщини та інших країн, Коменський взяв до уваги і досвід братських шкіл, які виникли в Україні і Білорусії в ХУ ст. з ініціативи релігійних громад (одну з перших таких шкіл було організовано у Львові в 1586р.). Найбільш видатні педагогічні ідеї минулого Я.А.Коменський виклав у "Великій дидактиці" (1632). Найбільше значення в цій теорії має розробка класно-урочної системи навчання. Необхідними умовами правильної організації навчальної роботи Коменський вважав: 1) клас з незмінним складом учнів і приблизно однаковим рівнем розвитку; 2) твердо визначений час занять; 3) послідовне чергування занять і перерв; 4) одночасну роботу учителя з усім класом.
Різновидом групового навчання у межах класно-урочної системи стала белл-ланкастерська система взаємного навчання. Вона виникла в зв’язку з необхідністю масового навчання грамоти в умовах інтенсивного розвитку промисловості й дістала назву за прізвищами своїх засновників - англійців - пастора-педагога А.Белла і вчителя Д.Ланкастера. Одночасно могли навчатися у великій залі до 300 учнів, які сиділи за столами по 10 чоловік. Старші учні - монітори- щодня одержували завдання від учителя і працювали з молодшими. Учні у таких школах швидше, ніж у звичайних, оволодівали уміннями і навичками. Але їхніх знань було недостатньо для подальшого навчання. Низький рівень такого дешевого навчання зумовив поступове закриття цих шкіл.
В кінці XIX ст. появилися форми так званого вибіркового навчання: батавська система в США і мангеймська в Європі.
Суть батавської системи навчальної роботи полягає в тому, що час учителя ділиться на 2 частини: одна частина призначається на урочну (колективну) роботу з класом, друга - на індивідуальні заняття і надання допомоги тим учням, які цього потребують. У великих класах учитель працював з помічником, який допомагав менш здібним і відстаючим учням.
Суть мангеймської системи полягала в тому, що учні в залежності від їх здібностей і успішності розподілялися по класах на слабших, середніх і сильніших. Відбір проводився на основі спостережень і екзаменів, причому в подальшому можна було переводити учнів із класу в клас. Елементи цієї системи збереглися на сьогодні в Австралії, США. В Англії ця система послужила основою для створення типів шкіл, у які направляються учні за результатами тестових випробувань після закінчення початкових класів.
На початку XX ст. в США одержала розповсюдження нова система навчання, яка одержала назву дальтон-план . Ця система була розрахована на індивідуалізацію навчання, що дає можливість кожному учневі просуватися в навчанні самостійно і своїм темпом. Дальтон-план заперечував урок як форму організації навчання і провідну роль у навчанні вчителя, навчальні класи замінялися предметними лабораторіями, кожний учень працював самостійно, виконував тижневі чи місячні завдання ("підряди") відповідно до своїх індивідуальних можливостей , а вчителі виступали в ролі-контролерів і консультантів.
Дальтон-план у вигляді так званого бригадно-лабораторного методу застосовувався і в радянській школі в перші роки її становлення. Замість класів створювалися "лабораторії", учні розподілялися на невеликі групи-бригади по 5-7 чоловік, вчилися у цих групах за побудованими в особливий спосіб підручниками, виконували спеціально складені вчителем денні, тижневі, місячні "робочі завдання" з кожного навчального предмета.
Лабораторно-бригадна система не оправдала себе. Вона знижувала керівну роль учителя, не забезпечувала опанування систематичних і міцних знань, приводила до знеосібки у навчанні, виховувала безвідповідальне ставлення до навчання.
Постановою ЦК ВКП(б) "Про навчальні програми і режим у початковій і середній школі" від 25 серпня 1932 р. Бригадно-лабораторний метод був засуджений. В якості основної форми організації навчання було визнано урок з даною групою учнів постійного складу і визначеним розкладом занять. "Ця форма повинна включати в себе під керівництвом учителя загально групову, бригадну і індивідуальну роботу кожного учня з використанням різних методів навчання".
У ХХст., у США виникла форма навчання "план Трампа", розрахована на максимальну індивідуалізацію навчального процесу на основі використання технічних засобів, поєднання індивідуального навчання з колективною роботою учнів. На думку її автора – американського педагога Д.Ллойда Трампа, у процесі навчання потрібно поєднувати масову, групову та індивідуальну його форми.
У "Концепції середньої загальноосвітньої національної школи України" визначено, що школа самостійна у виборі форм організації навчально-виховного процесу. Будь-яке нав’язування учителям і школам типів, структур уроків є неприпустимим. У навчально-виховному процесі школи використовують педагогічні можливості всієї різноманітності форм навчальних занять – уроку, лекції, семінару, навчально-практичного заняття, дидактичної гри та інших.