ЛЕКЦІЯ 6

Тема 5. Форми навчання. Організація процесу навчання.

Логіка викладу:

1. Поняття про форму навчання. Загальна характеристика форм навчання.

2. Урок як основна форма навчання. Психолого-педагогічні вимоги до уроку.

3. Типи і структура уроків.

4. Сутність контролю у навчальному процесі (самост.).

5. Позаурочні форми організації навчання, вимоги до них та загальна характеристика.

Рекомендована література:

1. Галузинський В.Н., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К.: Вища шк., 1995. (ст. 185-194)

2. Волкова Н. П. Педагогіка. — К., 2001. (324-349)

3. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: підручник. – К.: Знання-Прес, – 2003 . (ст. 141-160)

4. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. К., 2001.

5. Теоретичні основи педагогіки. /За ред. О. Вишневського. Дрогобич, 2001.

6. Фіцула М.П. Педагогіка. – К., 2002. (ст. 147-188)

Нові поняття: форми організації навчання, контроль у навчанні, позаурочні форми навчання.

1. Поняття про форму навчання. Загальна характеристика форм навчання.

Форма організації навчання — це обмежена в часі і просторі взаємообумовлена діяльність учителя й учнів.

В історії розвитку школи складались різноманітні форми навчання. Вони зумовлені потребами суспільно-економічного розвитку, з одного боку, і рівнем розвитку педагогічної науки, з другого боку. Кожна з виокремлених історією форм навчання акумулювала в собі позитивні надбання освіти і в той же час мала певні недоліки.

Впродовж останніх століть на освітянській ниві найбільш помітний слід залишили такі форми організації навчання: індивідуальна, групова, класно-урочна, белл-ланкастерська, дальтон-планівська, бригадно-лабораторна.

Індивідуальна форма навчання виникла в античних країнах і широко використовувалась у Європі в період середньовіччя. Сутність цієї форми навчання в тому, що учитель навчав кожного учня індивідуально.

Позитивне: а) вчитель знав особливості кожної дитини; б) учитель забезпечував оптимальний підбір методів навчання; в) забезпечувався зворотній зв'язок.

Негативне: а) не забезпечувалась колективна діяльність; б) надто дороге навчання.

Групова передбачає навчання учнів певними групами, що знаходились на різному рівні фізичного й психічного розвитку і працюють за різними програмами. Така форма навчання набула значного поширення в період середньовіччя і залишалась в багатьох школах Європи і впродовж XIX ст. (церковно-парафіяльні).

Позитивного не було, недоліків – багато (наприклад, в одній кімнаті треба було навчати дітей, які перебували на різних ступенях освіти (перший, другий або третій роки навчання).

Белл-ланкастерська форма навчання виникла в кінці XVIII — поч. XIX століття в Англії, її назва пов’язана з іменами її авторів — священика Ендрю Белля і вчителя Джозефа Ланкастера. Одному вчителеві доручали навчати 250—300 учнів різного віку. Але одноосібно учитель не міг це зробити. Ця ідея реалізовувалась так: учнів поділяли на групи по 25—З0 осіб; до кожної групи прикріпляли старшого учня (монітора); учитель спочатку навчав певним елементам грамоти старших учнів, а вони розходились по своїх групах і навчали цьому своїх товаришів; монітори відповідали за порядок і дисципліну у групах. Таке навчання ще називали „взаємним”. Проіснувала недовго й широкого розповсюдження не набула.

Дальтон-планівська форма організації навчання виникла на початку XX ст. у США під впливом філософської концепції екзистенціалізму з метою формування у дітей ініціативності, самостійності, винахідливості, діловитості. Вперше описала і запровадила цю форму навчання вчителька з м. Дальтона Е. Паркхерст. Технологія навчання була такою: зміст навчального матеріалу з кожної дисципліни розділявся на частини (блоки), кожен учень у формі плану отримував індивідуальне завдання, самостійно працював над його виконанням, звітувався, набираючи певну кількість балів, а потім отримував наступне завдання. Учитель відігравав роль організатора, консультанта. Учнів з класу до класу переводили не по закінченні навчального року, а залежно від рівня оволодіння програмним матеріалом (3—4 рази на рік).

Позитивне: а) ця форма навчання зумовлювала активну самостійну пізнавальну діяльність учнів; б) можливість швидко пересуватись у навчальному процесі вперед.

Недолік: навчальна діяльність обмежувалась індивідуальною роботою.

Бригадно-лабораторна форма навчання виникла у 20-х роках в радянській школі. Учнів класу поділяли на бригади (по 5—9 осіб), у кожній обирався бригадир. Навчальні завдання у вигляді планів давались на бригаду, яка й мала працювати над його виконанням; через певний період часу бригадир звітував перед педагогом про виконання завдання.

Позитивне: а) спроба відродити колективну пізнавальну діяльність; б) формування почуття колективізму.

Недоліки: а) розвивалась тенденція знеосіблення в навчальній праці; б) знижувався рівень знань, в) породжувались конфлікти між учнями.

Класно-урочна форма навчання бере свій початок з братських шкіл України і Білорусії, в яких відпрацьовувались елементи урочної форми. Сутність класно-урочної системи полягала в тому, що учитель одночасно навчав чималу групу дітей (до 45 осіб), які перебували приблизно на однаковому рівні анатомо-фізіологічного і психічного розвитку, заняття проводились у класній кімнаті, за постійним розкладом і регламентом.

Наукове обґрунтування класно-урочної форми навчання дав чеський педагог Ян Амос Коменський у фундаментальній праці „Велика дидактика” (1657 p.). Після цього урок став провідною формою навчання в усіх школах світу. Педагоги постійно працювали і продовжують працювати над його удосконаленням.