- •Лекція № 8
- •Тема 8. Дієслівні форми у лінгвальній структурі журналістського тексту. Логіка викладу
- •Групи дієслів за видовою ознакою
- •Способи дієслів
- •Час дієслів
- •Майбутній час
- •7. Часткові дієслівні категорії: категорія особи й роду та числа. Синонімія особових форм у стилі масової комунікації.
- •Дієвідміна
- •Визначення дієвідміни за основою інфінітива
7. Часткові дієслівні категорії: категорія особи й роду та числа. Синонімія особових форм у стилі масової комунікації.
Особові форми властиві дієсловам наказового способу, теперішнього і майбутнього часу дійсного способу.
Родові форми характерні для дієслів умовного способу та минулого й давноминуого часу дійсного способу.
Стилістичне використання форм особи й числа дієслова. Категорію особи передають закінченням дієслів і займенником. Особові займенники в розмовному мовленні часто пропускають для посилення різних експресивних відтінків висловлювання. Нормою ж у вживанні форм наказового способу є відсутність при них займенників. Займенники ти, ви тут посилюють категоричність наказу, прохання тощо, якщо ці займенники стоять у препозиції: Ти зроби це неодмінно. Ти вийди, будь ласка, ще сьогодні. У постпозиції вони, навпаки, пом’якшують передавання наказу: Вийди ти, будь ласка, ще сьогодні. У розмовному мовленні займенники передають роздратування, лайку, пересторогу.
Стилістично розрізняють форми першої особи множини (розуміємо – розумієм) і форми третьої особи однини (співає – співа). Перші з них є стилістично нейтральними; другі – стилістично знижені форми, які вживають у розмовному мовленні та як засіб стилізації в мові художньої літератури.
Дієслова першої особи однини можна замінити формами третьої особи однини, які надають мовленню відтінків твердості, переконаності, урочистості: Доцент Петренко піде й прочитає цю лекцію. Директор Степанишин слухає.
Форми другої особи однини вживають у приказках як узагальнено-особові дієслова: Як дбаєш, так і маєш. Так само узагальнено ці форми позначають дію, що стосується другої особи (Ідеш полем і бачиш), але тут стан першої особи не відмежовують від стану інших осіб (якби вони перебували в цій обстановці). Тут може вживатися й форма з було, бувало (давноминулий час).
Форми третьої особи вживають у значенні другої особи: Стоїш? Стій! Він думає, що можна це вистояти. Часто форми третьої особи однини позначають безособовість: Щастить.
Форми третьої особи множини використовують у неозначено-особовому значенні: Нас повідомляють.
Поділ дієслів на дієвідміни. Парадигма І і ІІ дієвідмін дієслів.
Дієвідміна
|
І дієвідміна |
ІІ дієвідміна |
Поза дієвідміною | |||
|
У ІІІ особі множини -уть, -ють |
У ІІІ особі множини -ать, -ять |
бути, дати, їсти, дієслова на -вісти: | |||
|
в інших особах | |||||
|
І |
-у, -ю |
-емо, -ємо |
-у, -ю |
-имо, -їмо |
|
|
ІІ |
-еш, -єш |
-ете, -єте |
-иш, -їш |
-ите, їте, |
|
|
ІІІ |
-е, -є |
-уть, -ють |
-ить, -їть |
-ать, -ять |
|
Визначення дієвідміни за основою інфінітива
|
І дієвідміна |
ІІ дієвідміна |
|
1. Дієслова, що закінчуються на ороти, -олоти: колоти – колють, полоти – полють, молоти – мелють. |
1. Дієслова, що закінчуються на олотити, -олочити, оротити: молотити – молотять, колотити – колотять, волочити – волочать, коротити – коротять. |
|
2. Дієслова, що закінчуються на отати (в усіх особових формах супроводжується чергуванням): булькотати – булькочу, булькочемо, булькочеш, булькочете, булькоче, булькочуть. |
2. Дієслова, що закінчуються на отіти (не супроводжується чергуванням, крім І особи): булькотіти – булькочу, булькотимо, булькотиш, булькотите, булькотить, булькотять. |
|
3. З основою на -а після шиплячого та на -і, -и, -у, якщо вони зберігаються в особових формах: мішати – мішаю – мішають, синіти – синію – синіють, зашити – зашию – зашиють, почути – почую – почують. |
3. З основою на -а після шиплячого та на -і, -и, -у, якщо вони не зберігаються в особових формах: кричати – кричу – кричать, летіти – лечу – летять, бачити – бачу – бачать, хропіти – хроплю, хропимо, хропиш, хропите, хропить, хроплять (пор.: хропти – хропу, хропеш, хропуть), стелити – стелю, стелиш, стелять. |
|
4. З основою на -а не після шиплячого та на -я: пускати – пускають, ссати – ссуть, слати – шлють(у значенніпосилати) та стелють (у значенні стелити) [пор.: стелити – стелять], сіяти – сіють, віяти – віють, маяти – мають, м’яти – мнуть. |
4. Винятки: спати – сплять, боятися – бояться, стояти – стоять. |
|
5. |
5. З основою на -ї: гоїти – гоять, доїти – доять, поїти – поять, труїти – труять, освоїти – освоять, засвоїти – засвоять. |
|
6. З основою на приголосний: везти – везуть, волокти – волочуть (пор.: волочити – волочать), сопти – сопу, сопуть, хропти – хропуть (пор.: хропіти – хроплять). |
6. Виняток: бігти – біжать. |
|
7. З основою на -ну, -ува, -ва: кинути – кинуть, бувати – бувають, давати – дають. |
7. |
|
8. Винятки: хотіти – хочуть, ревіти – ревуть, гудіти – гудуть, іржати – іржуть, жати – жмуть (у значенні тиснуть), жнуть (у значенні вирізають). Дієслово сукати може бути і І-ої, і ІІ-ої дієвідміни: сукаю, сукаємо, сукаєш, сукаєте, сукає, сукають. |
8.
Дієслово сукати може бути і І-ої, і ІІ-ої дієвідміни: сучу, сучимо, сучиш, сучите, сучить, сучать. |
Дієприкметники, або іменна форма дієслова, виражає ознаку предмета за дією, відмінюється за родами, числами, відмінками, узгоджуючись у цих формах з іменником; у реченні
Дієприслівник – форма дієслова, яка називає дію, додаткову до тієї, що виражена особовою чи родовою формою дієслова, у мовленні є словом, що пояснює іншу дієслівну (родову чи особову) форму, і пояснюваним у більшості випадків
Безособові форми на -но, -то виражають дію безвідносно до діяча, позначеного формою називного відмінка іменного слова