Тема 4. Система законодавства і система права

13. Поняття законодавства. Нормативні та індивідуальні правові акти

Поняття "законодавство" найчастіше вживається у двох значеннях, а саме:

• як один з основних методів здійснення державою своїх функцій шляхом видання органами державної влади законів;

• як сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини (законів, підзаконних нормативних актів, назви яких у різних державах можуть різнитися — укази, декрети, постанови, ордонанси, накази, інструкції тощо).

Відмінність між правом і законом ґрунтується на тому, що право і закон співвідносяться між собою як зміст і форма. Закон виступає в ролі основної форми надання офіційності нормам права, є засобом їх упорядкування. Ототожнювати право і закон можна. В одному законі може бути кілька різних за предметом регулювання правових норм (цивільного, трудового, фінансового права тощо).

У наш час до самого закону нерідко висувається вимога щодо приведення його у відповідність до принципів природного права (свободи і справедливості). Лише за таких умов, згідно з теорією природного права, закон набуває якості правового.

Нормативний акт — це офіційний письмовий документ, що містить норми права. Він:

1) відображає державну волю;

2) видається компетентними органами;

3) має загальнообов'язковий характер;

4) документально оформлюється;

5) охороняється державою;

6) розрахований на багаторазове використання.

Від нормативно-правових актів слід відрізняти індивідуальні правові акти. Це документи, які:

1) видаються на підставі відповідного нормативно-правового акта;

2) розраховані на вирішення конкретних життєвих випадків;

3) передбачають одноразове використання;

4) не мають загального характеру.

Такий акт обов'язковий для осіб, яким адресований (видача ордера на квартиру, витяг зі свідоцтва про народження, реєстрація підприємства, нагородження орденом).

14. Система законодавства.

Конституція, закони та підзаконні акти. Підзаконні нормативні і правозастосовні акти в Україні

Система законодавства - це сукупність чинних нормативно-правових актів певної держави, передусім законів, у яких офіційно закріплюються загальнообов'язкові правила поведінки (норми права). Система законодавства є способом зовнішнього прояву та існування системи права.

Галузі законодавства в деяких випадках збігаються з галузями права (цивільне, кримінальне право), в інших — з підгалузями права (банківське, авторське право) чи міжгалузевими комплексами (морське законодавство). Нормативний інститут — це сукупність нормативно-правових актів, що містять норми, які регулюють один вид суспільних відносин. Нормативний припис — це вимога, що висувається до суб'єктів права в тексті нормативно-правового акта.

Чинне законодавство охоплює велику кількість нормативно — правових актів і є багатоплановим. Для полегшення практики його застосування використовується систематизація нормативних актів, яка забезпечує доступність законодавства для населення, юридичних і посадових осіб.

Систематизація нормативних актів — це діяльність з упорядкування нормативних актів, зведення їх до певної внутрішньо узгодженої системи.

Формами систематизації є кодифікація, інкорпорація та консолідація.

Кодифікація — це систематизація законів та інших нормативних актів, що регулюють певну галузь суспільних відносин з удосконаленням їх змісту. Найпоширенішим кодифікаційним актом є кодекс.

Кодекс — це законодавчий акт, у якому зосереджені й систематизовані норми права, правові інститути, що регулюють певну сферу суспільних відносин, як правило, щодо певних галузей права (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Земельний кодекс та ін.). Можуть також прийматися кодекси з окремих найбільш значимих правових інститутів (водний кодекс, повітряний кодекс, кодекс про надра, митний кодекс та ін.).

Прийняття кодексів може бути лише офіційним, тобто здійснюватися уповноваженим на це органом, наприклад Верховною Радою України. Але саме видання, перевидання їх може бути й не офіційним (наприклад, здійснюватися комерційним приватним видавництвом).

Інкорпорація - це систематизація, видання збірників нормативних актів, коли за основу беруться зовнішні ознаки матеріалів (хронологія, розташування актів за алфавітом, за предметом правового регулювання тощо).

Консолідація - це об'єднання кількох нормативно-правових актів, діючих в одній і тій же сфері суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт без зміни змісту.

За юридичною силою нормативні акти поділяться на закони та підзаконні акти. Закон - нормативно-правовий акт, що має вищу юридичну силу, приймається вищим представницьким органом (парламентом) держави; регулює важливі суспільні відносини. Скасувати закон або внести до нього зміни має право лише сам законодавчий орган.

Чільне місце серед законів посідає конституція.

Конституція - це основний закон держави, який приймається за особливою процедурою, встановлює конституційні засади державного і суспільного ладу, правовий статус людини, систему державних органів, територіальний устрій та інші основні принципи державного і суспільного життя. Конституція є ядром усієї системи права, має найвищу юридичну силу і верховенство.

Крім конституції країни є ще такі види законів: конституційні, органічні, звичайні.

Конституційні закони - це закони, що вносять зміни і доповнення до конституції. Вони, як і конституція, приймаються кваліфікованою більшістю голосів депутатів або шляхом референдуму.

Органічні закони закріплюють порядок організації функціонування певного державного органу.

Звичайні закони регулюють усі інші суспільні відносини і приймаються більшістю депутатів від складу парламенту.

Усі закони мають вищу юридичну силу, що означає таке:

а) ніхто, крім органів законодавчої влади, не може приймати закони, змінювати чи відміняти їх;

б) усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів;

в) у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акта діють норми закону.

На підставі законів, з метою їх конкретизації компетентними органами, приймаються підзаконні нормативні акти, спрямовані на виконання законів. В Україні до них належать нормативно-правові укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення та постанови уряду Автономної Республіки Крим; накази, інструкції та розпорядження міністерств, відомств, держкомітетів та інших центральних органів державної влади, рішення органів місцевого самоврядування; нормативні акти місцевої державної адміністрації, накази, інструкції, розпорядження адміністрацій державних підприємств, установ, організацій.

Основними підзаконними і правозастосовними актами в Україні є:

• Указ - нормативно-правовий акт загального нормативно або індивідуального характеру, що видаються одноособово главою держави, або вищим державним колегіальним органом. В Україні укази видає Президент України. Вони містять загально-правові приписи або мають індивідуальний характер (призначення на посаду або звільнення з посади, нагородження державними нагородами, присвоєння військових та інших звань тощо). Укази приймаються на основі та на виконання Конституції України;

• Постанова - нормативно-правовий акт загально нормативного або індивідуального характеру, яким оформлюється прийняття рішень. Зокрема: постанови Верховної Ради України; постанови Кабінету Міністрів; постанови Колегій міністерств і відомств України; постанови Конституційного суду та Вищого господарського суду; постанови органів, які накладають адміністративні стягнення; постанови судів і суддів, прокурорів, слідчих; постанови державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, колегіальних органів підприємств, установ, організацій тощо. Постанови є підзаконними актами і мають відповідати вимогам Конституції України.

• Наказ - нормативно-правовий акт управління, що містить в собі норми права, які регулюють відповідні суспільні відносини (трудові, військові тощо), а також є актом застосування норм права (наприклад, призначення, переміщення чи звільнення з посади працівника). За формою накази можуть бути письмові або усні. Всі накази, видані на підставі законів підлягають обов'язковому виконанню. При цьому Конституція України передбачає, що „ ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази".

• Інструкція (лат. ведення, настанова) - нормативно-правовий акт, що видається міністерствами, іншими центральними і місцевими органами державного управління в межах їх компетенції на основі і на виконання законів, указів, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів і актів вищестоящих органів державного управління. Наприклад, Інструкція про порядок ведення трудових книжок, затверджена наказом Мінпраці від 24.09.2003 р. Інструкції також видаються як правила, що регулюють виробничо-технічну діяльність.

• Лист - одна з форм актів центральних державних органів. Так, згідно з „ Інструкцією про порядок підготовки, видання, реєстрації, направлення і систематизації нормативних актів Національного банку України" від 10 лютого 1997 р. листи нарівні з наказом, розпорядженням, телеграмою є правозастосовним документом розпорядчого характеру і видається на виконання законодавчих актів та нормативних актів НБУ. У формі листів оприлюднюються роз'яснення Вищого господарського суду України, міністерств і відомств України про застосування норм чинного законодавства. У формі листів оприлюднюються роз'яснення Вищого господарського суду України, міністерств і відомств України про застосування норм чинного законодавства.

16. Загальна характеристика основних галузей права України

У системі права визначальне місце посідає конституційне право, яке часто називають державним.

Конституційне право — галузь права, предметом якого є: регулювання основ державного і суспільного ладу, прав, свобод та обов'язків людини і громадянина; правовий статус Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, прокуратури, правосуддя; територіальний устрій України; державні символи тощо. Основним джерелом конституційного права є Конституція України, конституційні та інші закони.

Адміністративне право — галузь права, норми якої регулюють суспільні відносини у сфері державного управління, діяльність виконавчо-розпорядчого характеру, встановлюють склад адміністративних правопорушень, порядок і види адміністративних стягнень. Серед джерел адміністративного права слід зазначити Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Цивільне право — галузь права, яка включає правові норми, що регулюють майнові відносини (наприклад, право власності, відшкодування збитків) та пов'язані з ними немайнові відносини (авторське право), а також відносини суто особисті (захист честі, гідності, ділової репутації). Найважливішим нормативно-правовим актом цієї галузі є Цивільний кодекс України.

Трудове право — галузь права, норми якої регулюють трудові відносини між працівниками і власником або органом, уповноваженим власником, щодо укладення трудового договору, його розірвання, умов праці та її охорони, часу праці і часу відпочинку, порядку розгляду трудових спорів тощо. Основним нормативним актом цієї галузі є Кодекс законів про працю України.

Сімейне право - галузь права, норми якої регулюють порядок, умови реєстрації і розірвання шлюбу, права та обов'язки подружжя, стосунки між дітьми і батьками, питання усиновлення, опіки, піклування тощо. Ці норми зосереджені у Сімейному кодексі України, прийнятому 10 січня 2002 р.

Фінансове право — галузь права, яка регулює питання державного бюджету, діяльності банків, податкової системи тощо і для якої характерним об'єктом регулювання є гроші та цінні папери.

Господарське право — галузь права, норми якої регулюють відносини, які виникають у процесі здійснення виробничо-господарської діяльності і державного управління нею.

Земельне право — система правових норм, що регулюють відносини щодо використання та охорони земель, їх режиму, визначають землі сільськогосподарського призначення, населених пунктів, лісового, водного фондів тощо. Основним джерелом цієї галузі права є Земельний кодекс України.

Аграрне право - галузь права, якою регулюються суспільні відносини, що складаються у процесі виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки, збереження, реалізації, а також форми і порядок організації сільськогосподарських підприємств, селянських і фермерських господарств.

Екологічне право - система норм, що регулюють суспільні відносини, спрямовані на збереження, відновлення сприятливих природних умов, охорону навколишнього середовища, збереження рослинного і тваринного світу.

Кримінальне право - сукупність юридичних норм, що визначають злочинність діянь, їх караність, обставини, які пом'якшують і обтяжують вину, звільняють від покарання, окреслюють коло злочинів, види і міру покарання за них тощо. Основним джерелом кримінального права є Кримінальний кодекс України.

Кримінально-виконавче право - галузь права, що регулює суспільні відносини, які виникають у зв'язку із застосуванням кримінального покарання, заходів виправного впливу і визначає правовий статус засуджених. Законодавчою основою цієї галузі є кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003 р.

Усі зазначені галузі права вважаються галузями так званого матеріального права, оскільки регулюють суспільні відносини, так би мовити, у статиці.

Але для правильного застосування норм права необхідні відповідні процедури, процесуальні норми, які складають цивільне Процесуальне право та кримінально-процесуальне право.

Цивільно-процесуальне право - галузь права, що регулює порядок розгляду та вирішення судом цивільних справ і виконання судових рішень. В основу його покладено Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р.

Кримінально-процесуальне право — галузь права, норми якої регулюють діяльність, пов'язану з порушенням кримінальних справ, попереднім розслідуванням злочинів і розглядом кримінальних справ у судових інстанціях. Основним джерелом кримінально-процесуального права є Кримінально-процесуальний кодекс України.

Виділяють також адміністративно-процесуальне і господарське процесуальне право. Ці галузі регулюються відповідно Кодексом адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. і Господарським процесуальним кодексом України від 01.09.2001 р.

Міжнародне право — система правових норм, що регулюють взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) чи між громадянами різних країн та їх об'єднаннями (міжнародне приватне право). Міжнародне право не належить до системи внутрішнього права, а складається на основі міждержавних угод. Норми міжнародного права набувають сили в країні лише за умов офіційного визнання цією країною відповідної міжнародної угоди.

Всі галузі права прийнято відносити до однієї з двох сфер — або приватного, або публічного права.

Приватне право регулює сферу приватної ініціативи особи в усіх галузях суспільного життя (цивільне, сімейне право).

Публічне право регулює відносини держави та особи, а також відносини міждержавними органами (конституційне, адміністративне, фінансове право тощо). Значний внесок у розвиток ідеї правової держави зробив видатний німецький філософ І. Кант. Сам термін "правова держава" введено до наукового обігу німецьким юристом першої половини XIX ст. Р. фон Молем.

У Росії ідея правової держави набуває розвитку з XIX ст., але ще у другій половині XVIII ст. професор права Московського університету і член Російської Академії наук С. Десницький та вчений і дипломат В. Малицький обстоювали ідею рівності прав усіх людей і націй, верховенство права, засуджували кріпацтво. Ідеї правової держави розроблялися відомими юристами М. Коркуновим і П. Новгородцевим. Значну увагу ролі права у державі приділяв філософ Соловйов, вбачаючи в ньому поєднання інтересів "особистої свободи і загального блага", необхідну умову для подолання зла, "щоб світ не перетворився на пекло". Філософ С. Франк вплив права на суспільство та його виняткову роль пояснював необхідністю його витоку із совісті і вільного внутрішнього визнання правди.

Глибокі розробки питань становлення правової держави на початку XX ст. здійснені українськими вченими — юристами Б. Кістяківським і С. Котляревським. Б. Кістяківський після революції 1905 р. у відомому збірнику "Вехи" публікує статтю "На захист права", де виступає переконаним прибічником непорушності права і застерігає інтелігенцію, яка у своїй революційній діяльності вважала за можливе не зв'язувати себе правовими нормами і навіть боротися проти "деспотизму" закону, про можливі непередбачувані наслідки таких поглядів. Ця стаття була покладена Б. Кістяківським в основу докторської дисертації, яку він захистив у 1917 р. і став деканом юридичного факультету Київського університету.

Професор державного права С. Котляревський у магістерській дисертації "Конституційне право. Досвід політико — морфологічного огляду" (1907) і докторській дисертації "Правова держава і зовнішня політика" (1909) обґрунтував значення пріоритету права як для блага країни, так і в міждержавних відносинах. У статті "Оздоровлення"

B. Котляревський констатував, що "культ сваволі і класової ненависті" обумовлює катастрофу держави.

У пореволюційний період теорія правової держави виявилася в Радянському Союзі несумісною з ідеєю "диктатури пролетаріату", визначенням держави як засобу панування одного класу над іншим. З цих же ідеологічних засад було відкинуто ідею поділу влади. Ігнорування свободи думки і політичних прав людини, усунення релігії як моральної основи суспільства, сувора концентрація державної.

18. Основні напрями формування правової держави в Україні. Громадянське суспільство

Конституція України проголосила Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Правовий характер нашої держави виявляється, насамперед, у передбаченому Конституцією принципі верховенства права, у взаємній відповідальності держави та особи, у здійсненні державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, у гарантуванні громадянам прав і свобод людини та громадянина.

Важливим є те, що громадянам гарантується можливість звернення до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, після використання всіх національних засобів правового захисту своїх прав і свобод.

Визначення України правовою державою ще не відображає реальність сьогодення. Розбудова правової держави вимагає створення необхідних соціально-економічних засад розвитку суспільства, кожної окремої особи.

Окрім вирішення економічних і соціальних проблем основними напрямами формування правової держави в Україні мають бути такі:

1) громадяни і держава виступають як вільні та рівноправні партнери, їх взаємовідносини здійснюються на основі права і розумних меж свободи;

2) громадяни у формах, передбачених конституцією держави, активно впливають на формування права, здійснюють контроль за діяльністю державних органів і посадових осіб; через демократичні інститути і механізми впливають на формування та здійснення державної політики;

3) усі форми власності є рівноправними, громадяни мають певну економічну незалежність; праця (індивідуальна і колективна) є вільною і заохочується як державою, так і суспільством;

4) існує реальна багатоманітність ідеологічного та культурного життя громадян.

Отже, громадянське суспільство можна визначити як спільність вільних, рівноправних і високоморальних людей, які беруть активну участь у політичному житті і формуванні державної політики, вільні у виборі світогляду і політичних переконань.