- •1.Тектологія як наука про загальні закони організації.
- •2.Туристична діяльність як частина рекреаційної діяльності
- •3. Індустрія туризму, основні елементи індустрії туризму
- •4. Ринкова сутність туризму
- •5.Попит на туристичні послуги, основні чинники, які впливають на туристичний попит.
- •6. Пропозиція туристичних послуг, основні чинники, які впливають на туристичну пропозицію
- •7.Види туристичної пропозиції
- •8. Туристична інфраструктура та туристична супраструктура.
- •9.Суб’єкти туристичного ринку – туроператори і турагенти.
- •10.Основні відмінності між туроператорами і турагентами.
- •11.Класифікація туроператорів.
- •12.Поняття «туристичний продукт».
- •14. Інтегральна структура туристичного продукту.
- •15. Поняття «туристичний центр».
- •23 Туристичні послуги та їх правове забезпечення
- •28 Деталізація цього підходу дає змогу провести періодизацію менеджменту туризму на теренах, до яких входила свого часу Україна.
- •30 Індустріальні відносини і менеджмент туризму
- •31.Розвиток менеджменту на етапі становлення соціального туризму
- •32. Політика «фордизму». Школа наукового управління менеджменту.
- •33. Розвиток менеджменту і туризму у другій половині XX ст
- •34. Планування тур діяльності.
- •35. Технологічний складник макросередовища тур бізнесу.
- •36. Економічні функції туризму.
- •37. Вплив загальних економічних факторів на туризм.
- •38. Макросередовище
- •42. Постачальники як один з елементів мікросередовища туристичної організації.
- •46 Аналіз зовнішнього середовища.
- •47 Взаємопов’язаність факторів зовнішнього середовища.
10.Основні відмінності між туроператорами і турагентами.
Основні відмінності між термінами (суб’єктами) »туристичний оператор» та «туристичний агент».
№ з/п |
Ознаки |
Прояв ознак відмінності між термінами | |
туроператор |
турагент | ||
1. |
Відношення до створення туристичного продукту |
Самі розробляють та створюють комплекс послуг для туристів |
Виступають у ролі посередників, реалізуючи сформований туроператорами туристичний продукт |
2. |
Формування доходів (прибутків) |
Різниця між вартістю сформованого туристичного продукту та вартістю його окремих елементів, які надані сторонніми організаціями (транспортними, розважальними, екскурсійними організаціями, готелями, закладами харчування тощо) |
Комісійні, які турагенти отримують від туроператорів за посередництво |
3. |
Розмір суб’єкта |
Як правило, більший, ніж турагент. Структуру можуть формувати декілька філіалів, утворюючи агентську сітку |
Менші за розмірами туристичні підприємства. Складаються, як правило, з одного офісу, або можуть мати 2-3 філії |
4. |
Процес просування (розподілу) туристичного продукту |
Виступає оптовим продавцем |
Виступає роздрібним продавцем |
5. |
Контактність із споживачами |
Робота із споживачами опосередковано |
Робота із споживачами безпосередньо |
6. |
Приналежність туристичного продукту |
Завжди має запас туристичного продукту для продажу |
Замовляє певний продукт або послугу тільки тоді, коли клієнт проявляє зацікавленість у придбанні |
7. |
Правовий статус |
Юридичні особи, створені згідно із законодавством України |
Юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності |
Різниця між термінами турагентом і туроператором також у приналежності туристичного продукту. Відмінності туроператор завжди має запас туристичного продукту для продажу, атурагент замовляє певний продукт або послугу тільки тоді, коли клієнт проявляє зацікавленість у придбанні.
Головним завданням як турагента, так і туроператора є зміцнення свого становища на туристичному ринку й отримання стабільного прибутку.
11.Класифікація туроператорів.
Оскільки туроператор як посередник є вельми різноманітним і різно-спрямованим видом застосування людської праці, виникає необхідність класифікувати їх за різними ознаками.
За географічною ознакою туроператори діляться на відправляючих і приймаючих.
Відправляючий туроператор орієнтується на розробку, просування і реалізацію виїзних міжнародних турів, тобто подорожей громадян своєї країни за її межі. Це найбільш складний, тобто такий, що вимагає докладання найбільших зусиль і капіталовкладень вид туроператора. Специфіка виїзного туризму полягає, насамперед у необхідності детального вивчення напряму, що продається.
Другою причиною найвищої складності виїзного туризму порівняно з іншими видами туризму є необхідність ділових контактів із зарубіжними партнерами, що вимагає від персоналу, окрім знання іноземних мов, уміння враховувати велику кількість чинників:
— часові пояси (в цьому випадку найбільш складними є організація турів між півкулями Землі, специфічна неоперативність підтвердження заявок);
— специфіку організації роботи населення країни — реципієнта;
— ступінь розвитку засобів зв'язку в країні — реципієнті;
— психологічні особливості працівників зарубіжних фірм — партнерів;
— віддаленість партнерів;
— малі перспективи і висока вартість витрат можливих судових розглядів туроператора із зарубіжними партнерами, якщо за договором співпраці всі конфліктні ситуації розглядаються судами країни — реципієнта.
Крім того, на складність виїзного туризму впливає необхідність міжнародних розрахунків і велика залежність від чинників непрямого впливу на туристичний ринок.
Проте, не дивлячись на перераховані чинники, що ускладнюють виїзний туризм по відношенню до інших видів туризму, саме у сфері виїзного туризму розгортається найжорсткіша конкурентна боротьба між операторами, що підтверджує тенденцію активного розвитку міжнародного туризму у всьому світі.
Залежно від активності співпраці відправляючих туроператорів і авіакомпаній можна класифікувати міжнародних туроператорів на флайтерів і нон-флайтерів.
Флайтером називається відправляючий туроператор, який активно фрахтує літаки, що належать місцевим авіакомпаніям. Це такий ступінь розвитку як самого туроператора, так і туроперейтингу в регіоні, на якому туроператор — організатор чартерного рейсу має можливість не тільки заздалегідь сплатити вартість чартеру, але й реалізувати максимальну кількість путівок або авіаквитків на замовлений рейс з метою забезпечення максимальної рентабельності рейсу. Залежно від форм співпраці флайтерів з авіакомпаніями можна також окремо виділити:
— абсолютних флайтерів — туроператорів, які набувають першими за договором чартеру літак повністю, тобто зобов'язуються за узгодженням з керівництвом авіакомпанії і наземними службами аеропорту повністю сплатити і здійснити політ під повну власну відповідальність;
— відносні флайтери — дрібніші туроператори, обсяг продажів і ринкові можливості яких не дають їм можливість гарантувати "підйом" чартерного авіарейсу власними силами. Виходячи з можливостей, такі флайт-туроператори консолідують свої зусилля в рамках пулу (тимчасово створюваного об'єднання, що існує для досягнення певної загальної мети його учасників), розділяючи між собою салон повітряного лайнера на блоки крісел. Надалі туроператор — замовник блоку крісел на чартерний політ несе відповідальність і ризикує в межах кількості крісел у заявленому ним блоці;
Нон-флайтери — це відправляючі туроператори, форма роботи яких не передбачає фрахт повітряних суден за жодних умов. Можливі причини відмови туроператора від участі в організації чартерів:
- робота за напрямами, на яких налагоджені рентабельні і зручні регулярні авіарейси;
- надання VІР-відпочинку в немасових і непопулярних напрямах, оскільки невеликий розмір туристичного потоку не дає, змогу забезпечувати завантаження цілого судна;
- орієнтація суто на автобусні, залізничні тури або круїзні екскурсії;
- відсутність фінансової або ринкової можливості для організації чартерних авіарейсів.
Виходячи з форм співпраці із зарубіжними туроператорами, їх можна класифікувати на презентативних і репрезентативних.
Репрезентативна форма співпраці відправляючого туроператора з іноземною компанією полягає в довірі "наземного обслуговування" своїх туристів іноземному партнеру, так званій приймаючій туроператорській компанії. Приймаюча туроператорська компанія — це, відповідно, іноземні приймаючі туроператори.
Відправляючий туроператор припускає наявність у туроператора представництва в туристичній дестинації. До функцій представника або представництва відправляючого туроператора на зарубіжній дестинації належать: зустріч і проводи туристів, що прибувають, їхнє поселення в готелях, організація екскурсійних програм і дозвілля відпочиваючих. При цьому забезпечуються максимальна оперативність поточної роботи і розрахунків, максимальний ступінь довіри і контролю якості туристичного продукту безпосередньо лід час їхнього створення. Проте утримання зарубіжного представництва або представника - дороге рішення, яке не завжди позитивно сприймається місцевими властями. У зарубіжного представництва завжди менше можливостей щодо встановлення низьких цін на продукти хотельєрів, ніж у місцевих приймаючих туроператорів, які часто є крупними туроператорами з великими блоками місць у багатьох готелях курорту.
Приймання - це функція туроператора з розробки, просування і організації турів на території власної країни для іноземних громадян. Саме приймаючий туроператор є для влади найбільш пріоритетним напрямом туроперейтингу, оскільки від його розвитку безпосередньо залежить обсяг валютних надходжень в економіку країни — реципієнта і рівень розвитку інфраструктури туризму.