47 Взаємопов’язаність факторів зовнішнього середовища.

Взаємопов'язаність факторів зовнішнього середовища — це рівень впливу змін одного фактора на інші. Наприклад, збільшення темпів зростання виробництва зумовлює утворення нових робочих місць і підвищення рівня оплати праці. В результаті збільшення доходів у населення з'являється можливість витрачати все більше коштів на відпочинок і туризм. Таким чином, зміни економічного фактора зовнішнього середовища впливають на інший фактор, змінюючи внутрішнє середовище організації.

48.

49. Середовище в туристичній сфері — це сукупність об'єктивних умов, у яких провадять свою діяльність туристичні підприємства, здійснюють політику регіони і країни. Розрізняють внутрішнє й зовнішнє середовища.

Зовнішнє середовище в туризмі — це комплекс факторів, які безпосередньо впливають на виробничу й фінансово-господарську діяльність підприємства, регіону, країни загалом.

У теорії менеджменту фірми розглядаються як системи двох основних типів: закритого та відкритого.

Закрита система умовно припускає відносну незалежність фірми від навколишнього середовища. Така система характерна для початкового етапу розвитку ринкових відносин — за слабкої ролі держави в їхньому регулюванні й загального невисокого рівня розвитку економіки в країні.

Зростання конкурентної боротьби між товаровиробниками, стійке перевищення обсягів пропонованих до реалізації товарів і послуг порівняно з попитом на них, активна роль держави в розвитку ринкових відносин, низка інших факторів змушують закриту систему "розкритися". Отже, будь-яка залежна від зовнішнього середовища організація є відкритою системою.

Усі фактори зовнішнього середовища в туристичній сфері можна умовно поділити на дві основні групи: прямого й непрямого впливу (рис. 13.1).

Фактори прямого впливу

1. Споживачі — це один з основних для будь-якого регіону або країни факторів, оскільки саме споживачі визначають, які маршрути й тури їм пропонувати, які культурно-історичні пам'ятники або природні місця показувати й за якою ціною можна продати тури. Споживачі (юридичні й фізичні особи) є фактором, який свідчить про розмаїття зовнішнього середовища, хоча часто туристичний продукт формують самі регіони й країни, і лише після цього з'ясовують, чи е на нього попит.

Останніми роками зріс попит на гастрономічні або інші спеціалізовані тури з відвідуванням рідкісних музеїв чи місць, не пов'язаних із відвідуванням звичних місць туристичного показу.

2. Постачальники матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Туристична галузь, як відомо, залежить від різноманітних ресурсів. Наприклад, фінансові ресурси потрібні для підтримки, реконструкції, реставрації й ремонту об'єктів показу. У деяких країнах спостерігається гостра нестача кваліфікованих кадрових ресурсів, зокрема, гідів, що вимагає вирішення проблеми підвищення кваліфікації працівників туризму. Важливим є питання матеріальних ресурсів.

3. Конкуренти. Поряд зі споживачами це найважливіший фактор, який визначає стратегію, мету й завдання туристичного підприємства, регіону й країни. Проте навіть успішний збут продукції не завжди може врятувати туристичне підприємство й навіть регіон від краху через тверду позицію конкурентів. Як уже зазначалося, деякі країни провадять агресивну політику стосовно своїх прямих конкурентів, якій треба вміло протисто" яти.

4. Законодавчі та державні органи формують нормативну базу діяльності туристичних підприємств, фіскальну політику, а також визначають політику держави у сфері туризму. Менеджери повинні орієнтуватися в цій базі, вміло застосовувати законодавчі норми, включатися у виконання державних програм.

5. Профспілкові організації, які представляють інтереси працівників, впливають на діяльність не тільки окремих підприємств, а й галузі загалом. Історія профспілкового руху знає чимало прикладів успішного вирішення питань скорочення тривалості робочого дня, підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці тощо. Страйки, організовані профспілками, можуть, наприклад, призвести до повної зупинки виробництва, страйки авіадиспетчерів паралізують туристичні переміщення. Саме тому цей фактор входить до групи факторів прямого впливу зовнішнього середовища.

Фактори непрямого впливу

1. Стан економіки характеризується, зокрема, рівнем цін і тарифів, інфляції, платоспроможного попиту, банківською політикою, курсом національної валюти, що може впливати на якість обслуговування, обсяги коштів, які виділяються на утримання пам'ятників архітектури, природних об'єктів тощо.

2. Науково-технічний прогрес характеризує рівень розвитку науки й техніки. У туристичній сфері досягнення науково-технічного прогресу використовуються дуже широко — це, наприклад, супутниковий зв'язок, комп'ютерні технології.

3. Політика впливає на туристичний бізнес досить помітно, особливо в нестабільних країнах і регіонах. У деяких країнах фактор політичної стабільності — найважливіша умова діяльності підприємців у туризмі, як вітчизняних, так і закордонних. З цим фактором безпосередньо пов'язані потоки інвестицій.

4. Соціальні фактори — це традиції, яких дотримуються в тій чи іншій країні, у тому числі у ставленні до жінок, людей різного кольору шкіри, молоді, людей похилого віку, релігії.

Туристам зазвичай видається пам'ятка, в якій наведено рекомендації щодо того, як поводитися або як одягатися в тій чи іншій країні. Особливо це стосується відвідування мусульманських країн.

5. Міжнародні події — це, по суті, комплекс факторів, які характеризують ту чи іншу країну і набувають важливого значення за умов глобалізації туристичного бізнесу. Взаємозв'язок факторів зовнішнього середовища є очевидним. Наприклад, зміна законодавчої системи може вплинути на рівень конкуренції; погіршення політичної ситуації може позбавити підприємство джерела дешевої сировини чи робочої сили.

50.Внутрішнє середовище організації – комплекс змінних параметрів, які характеризують ситуативний стан організації, формуються та контролюються керівництвом або виникають під впливом зовнішнього середовища, процесів усередині організації і вимагають відповідних дій керівництва.

Будь яка організація є системою, утвореною певною кількістю внутрішніх змінних елементів. Межі системи залежать від набору елементів, від нього залежить і склад змінних внутрішнього середовища організації.

Основною метою роботи більшості організацій є отримання прибутку. Прибуток - це ключовий показник організації.

Внутрішні змінні – це ситуаційні чинники усередині організації, які в основному є контрольованими і регульованими. Основними змінними внутрішнього середовища організації, які потребують уваги керівництва є: мета, структура, задачі, технологія та люди. Всі внутрішні змінні взаємопов’язані. У своїй сукупності вони розглядаються як соціотехнічні підсистеми. Зміна однієї з них в певній мірі впливає на інші. Вдосконалення однієї змінної, наприклад, такої як технологія, не обов’язково може привети до збільшення продуктивності, якщо ці зміни позначаються негативно на іншій змінній, наприклад, людях.

Від внутрішніх змінних, від яких залежить внутрішнє благополуччя організації, та їх взаємодія сприяє досягненню загальних цілей організації. Однак, успіх організації також залежить від зовнішнього середовища організації, без якого не можливий життєвий цикл будь-якої організації. Керівник повинен враховувати зовнішнє середовище. Чинники, які здійснюють негайний вплив на організацію відносяться до середовища прямого впливу, інші чинники – до середовища непрямого впливу. Також як і внутрішні змінні, чинники зовнішнього середовища взаємопов’язані та взаємодіють між собою.

51. Діяльність, пов'язана з наданням туристичних послуг, підлягає ліцензуванню. При ліцензуванні в туристичній діяльності слід керуватися статтею 17 Закону України "Про туризм" з метою створення рівних можливостей суб'єктам туристичної діяльності на ринку туристичних послуг та забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян, захисту навколишнього природного середовища, підвищення рівня туристичного обслуговування здійснюється ліцензування туроператорської та турагентської діяльності. Суб'єкт підприємницької діяльності, який отримав ліцензію на туроператорську діяльність, має виключне право на надання послуг з оформлення документів для виїзду за межі України. Туроператор може здійснювати також і турагентську діяльність без отримання ліцензії на турагентську діяльність. Загальний розмір частки туроператора в статутних фондах інших туроператорів України не може перевищувати 20 % їхніх статутних фондів. Суб'єкт господарювання не має права у своїй назві використовувати слова "туроператор" і "турагент" без отримання ним ліцензії на здійснення відповідно туроператорської чи турагентської діяльності. Не може бути видана ліцензія на туроператорську чи турагентську діяльність суб'єкту підприємницької діяльності із назвою, тотожною назві іншого суб'єкта підприємницької діяльності, якому ліцензія видана раніше і інформація про нього внесена до відповідного реєстру. Ліцензуванню підлягають такі види туристичної діяльності: - організація іноземного туризму; - організація внутрішнього туризму; - організація закордонного туризму; - екскурсійна діяльність. Щоб одержати ліцензію, у відповідні органи подають документи відповідно до Закону про ліцензування. Згідно зі статтею 10 Закону про ліцензування, суб'єкт господарювання, що має намір здійснювати визначений вид ліцензованої господарської діяльності, особисто або через уповноважений ним Орган чи особу звертається у відповідний орган ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. У заяві про видачу ліцензії повинні бути такі дані: 1) відомості про суб'єкта господарювання- заявника: найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи; прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи; 2) вид господарської діяльності, зазначений відповідно до статті 9 дійсного Закону (цілком або частково), на здійснення якого заявник має намір одержати ліцензію. У випадку наявності в заявника філій, інших відособлених підрозділів, що будуть здійснювати господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві вказується їхнє місцезнаходження. До заяви про видачу ліцензії додається копія свідчення про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької чи діяльності копія довідки про внесення в Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України, засвідчена чи нотаріально органом, що видав оригінал документа. Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України по представленню спеціально уповноваженого органа з питань ліцензування. Органу ліцензування забороняється вимагати від суб'єктів господарювання інші документи, не зазначені в дійсному Законі, крім документів, передбачених частиною п'ятої дійсної статті. Заява про видачу ліцензії і документи, прикладені до нього, приймаються з описом, копія якого видається заявнику з оцінкою про дату прийому документів органом ліцензування і підписом відповідальної особи. Законом про ліцензування передбачено, що орган ліцензування повинний прийняти рішення про видачу ліцензії або про відмовлення в її видачі в термін не пізніше 10 робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії і документів, прикладених до заяви. Повідомлення про ухвалення рішення про видачу чи ліцензії про відмовлення направляється заявителю в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати ухвалення відповідного рішення (раніше такий термін визначений не був). Орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше, ніж за три робочих дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії. Плата за ліцензію повинна бути внесена суб'єктом господарювання після ухвалення рішення про видачу ліцензії.

52. Умови якісного сервісу в туризмі Перше — це дотримання основних та найбільш важливих для сфери туризму принципів сучасного сервісу: ♦ максимальна відповідність послуг, які надаються, вимогам споживачів та характеру споживання; ♦ нерозривний зв'язок обслуговування з маркетингом, його основними принципами і завданнями; ♦ гнучкість сервісу, його спрямованість на врахування мінливих вимог ринку, переваг споживачів турпослуг. Друге — створення необхідних умов для персоналу, який має забезпечити якісний сервіс. До них належать: ♦ ергономічність робочих місць; ♦ чітке формулювання правил, обов'язкових для виконання кожним співробітником; ♦ чітка система оцінки якості роботи кожного співробітника, яка дозволяє об'єктивно вимірювати кількісно та якісно ефективність сервісу, особливо таких важких для обліку елементів як доброзичливість та ввічливість; ♦ мотивація персоналу, його щира зацікавленість в процвітанні всього підприємства, бажання та вміння робити свою роботу максимально ефективно, настрій на самовдосконален ня; ♦ система підвищення кваліфікації персоналу. Третє — оитимізація організаційної структури управління підприємства, яке надає турпослуги. Чим довший ланцюг проходження замовлення, тим більша ймовірність помилки. Оптимальною вважається така організаційна структура управління, де кількість елементів гранично мала (але не ушкоджує високих вимог якості обслуговування). Необхідною умовою забезпечення безперервності технологічного процесу з однаковим рівнем якості обслуговування є також ефективність взаємодії всіх елементів структури, яка дозволяє негайно виправляти помилки та виключати можливість їх повторення. Четверте ~ всебічний, повний, об'єктивний та безперервний контроль якості сервісу, який включає: ♦ участь гостя в оцінці якості і контролю за нею; ♦ створення методик і критеріїв, які дозволяють співвіднести вимоги стандартів з фактичним станом справ; ♦ створення системи самоконтролю персоналу; ♦ постійна робота з групами якості; ♦ використання чітко сформульованих якісних критеріїв оцінки якості послуг, які надаються; ♦ участь персоналу в створенні систем і критеріїв якості; ♦ застосування технічних засобів контролю якості; ♦ створення служб контролю, куди входили 6 представники різних підрозділів підприємства: дирекції, фінансового відділу, відділу безпеки, кадрової служби, керівники або співробітники усіх функціональних служб. При створенні системи контролю необхідно також дотримуватися принципу безперервності. Система контролю якості сервісу має забезпечувати контроль на всіх етапах технологічного циклу і за всіма параметрами (кожної хвилини). Крім того, функція контролю має забезпечувати напряму гнучкість і коригування всіх інших дій по забезпеченню якості послуг. Таким чином, можна виділити два основних критерії системи якості: вона повинна забезпечувати високий рівень якості, його відповідність стандартам і потребам туриста, а також служити інструментом для створення спеціальних технологій з раціонального управління підприємством. Комфорт як ключовий інструмент у створенні якісного турпродукту Історія розвитку туризму демонструє, що основна роль, підприємств, які входять в індустрію туризму, не змінилася. Гостя потрібно зустріти, нагодувати, напоїти, розважити та покласти спати. Ключовим фактором, який формує поняття якості, є найбільш повне задоволеня потреб гостей з різними запитами та своїм розуміння комфорту як такого. Наприклад, американці вважають комфортним такий готель, де в номері предбачене місце для приготування коктейлів, в будь-який час можда дістати лід, існує ефективна система безпеки. Європейці особливу увагу приділяють обладнанню санвузлів та різноманітності підприємств харчування, а японці — можливості своєчасно отримати інформацію, системі піктограм (спеціальних знаків, малюнків), які дозволяють добре орієнтуватися в готелі, не маючи можливості спілкуватися місцевою мовою, і наявності ресторану зі східною кухнею.

53.Асоціація лідерів турбізнесу України (АЛТУ) - перше професійне об’єднаннясуб’єктів туристичної діяльності, створене в 2007 році провідними туроператорамиУкраїни. Члени Асоціації: «АГЕНТСТВО «ПАН УКРЕЙН», «ВІДЕРШТРАЛЬ», «ЕКСПРЕС-ВОЯЖ», «КАНДАГАР-ТУР», «САМ», «TЕЗ ТУР», «TUI УКРАЇНА», «ТУРОПЕРАТОР «ПРОЛАНД», «TУРТЕСС ТРЕВЕЛ», «ТУРИСТИЧНИЙ КЛУБ». АЛТУ створена з метою:

• сприяння розвитку всіх видів туризму в Україні; 

• гармонізації взаємин між державними органами і суб'єктами туристичної діяльності;

• забезпечення захисту прав і представництва спільних інтересів суб’єктів туристичноїдіяльності в державних органах, органах місцевого самоврядування і в міжнароднихорганізаціях.

 

Основні напрями діяльності АЛТУ:

• налагодження ефективної співпраці з органами державної влади і місцевогосамоврядування. Асоціація бере активну участь в роботі Ради підприємців при КабінетіМіністрів України, Громадської ради при Державній службі туризму і курортів України;

• налагодження двосторонніх відносин з іноземними неурядовими туристичнимиорганізаціями. Підписані меморандуми і договори про співпрацю з Польськоютуристичною організацією, Російським союзом туріндустрії, проводяться регулярніконсультації з Республіканським союзом туристичних організацій Білорусі;

• підготовка пропозицій щодо конкретних напрямків вдосконаленнянормативно-правового забезпечення сфери туризму і діяльності курортів, йогогармонізація з рекомендаціями СОТ та  директивами ЄС.

 

Основні проекти АЛТУ:

• «Знак Якості АЛТУ». Це перша недержавна програма захисту прав споживачівтуристичних послуг, спрямована на покращення якості надання туристичних послуг. 

• «Проект підтримки розвитку внутрішнього і в’їзного туризму в Україні». Це першийпроект державно-приватного партнерства у сфері туризму. Ініціатори – АЛТУ і ДП«Національний туристичний офіс» за сприяння Міністерства культури і туризмуУкраїни. Фінансування заходів у межах Проекту здійснюється з відрахувань з кожноготуру, реалізованого туроператорами-членами АЛТУ через туристичних агентів, щоотримали право використання «Знаку Якості АЛТУ».

• «Український туристичний форум». Це виключно професійний захід, який поєднуєвиставку з насиченою діловою програмою – конференціями, круглими столами,презентаціями, тренінгами тощо. Проводиться двічі на рік (весною і восени),починаючи з 2008 року. 

• «Кодекс усталеної ділової практики та правил професійної етики суб’єктів туристичноїдіяльності». Асоціацією розроблено Проект Кодексу та організовано йогообговорення. 

54. Конкурентна боротьба, зростаючі потреби й вимоги споживачів спричиняють те, що в сучасних ринкових умовах категорії якості відводиться особливе значення як з боку покупців, так і виробників, у тому числі виробників послуг. У зв'язку з цим виникають проблеми щодо визначення конкурентоспроможності туристичних послуг. Якість послуги визначається вимогами ст. 6 Закону України "Про захист прав споживачів", згідно з яким "продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію (роботу, послугу), яка за якістю відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про продукцію (роботу, послугу), що надасться продавцем (виробником, виконавцем)".

У маркетингу якість потрібно розуміти як сукупність ознак, переваг, властивостей (споживчих і емоціональних), що показують рівень, у якому продукт задовольняє потреби споживачів. У цьому визначенні необхідно наголосити на відсутності ролі контролю й усуненні розбіжностей між якістю, яку очікують споживачі, та пропонованою. Отже, суть якості полягає у рівні задоволення потреб і сподівань клієнта. Сформульоване поняття якості мас узагальнений характер. Кожне підприємство па ринку повинно прагнути до визначення власних цілей і надавати конкретний вимір якості своїм продуктам.

У туризмі якість є інтегрованою складовою процесу створення туристичного продукту, яка зумовлює задоволення сподівань і потреб туристів. 51 кістю є не тільки сукупність ознак, які характеризують туристичний продукт, а й те, що його відрізняє від інших продуктів, а також можливість продукту задовольняти сподівання туристів і їх визначені потреби. Вміле управлінця якістю гарантує те, що пропонований продукт знайде покупців і задовольнить їх потреби.

В основному якість туристичного продукту можна розглядати як:

- істотні ознаки продукту і його складових, які виділяються серед інших (вигляд, спосіб виконання, тривалість, надійність, швидкість тощо);

- сукупність ознак, які забезпечують відповідність продукту вимогам споживачів;

— рівень, у якому конкретний продукт знайде особливе визнання споживачів серед інших продуктів на ринку;

— у поточному розумінні — добрий продукт ("високої якості"), який кращий від інших. система якості — це організаційна структура, поділ відповідальності, процедури, процеси та засоби, які дозволяють управляти якістю.

Поряд з критеріями оцінки якості послуг, якими керуються клієнти, потрібно вказати також критерії і показники, які повинно використовувати туристичне підприємство. Наведені нижче показники істотно не відрізняються від тих, які давно використовують під час виробництва матеріальних благ. До них належать:

- матеріальний стандарт (база розміщення, устаткування, комунікаційна інфраструктура);

- естетичні враження (архітектура об'єкта, просторова композиція, функціональне призначення приміщень, зовнішній вигляд персоналу);

- надійність укладених угод (солідність, довіра, дотримання термінів);

- індивідуальний підхід до клієнта (допомога у вирішенні проблем);

- знання й досвід персоналу;

- ввічливість, товариськість;

- репутація (слава, суспільне визнання);

- безпека (фізична, фінансова, психологічна);

- доступність (комунікаційна, ринкова, інформаційна, консалтингова);

- легкість порозуміння (уміння слухати людей, правдоподібність);

- розуміння потреб клієнта. Клієнт оцінює якість послуги миттєво під час її купівлі та споживання. Тому підприємство повинно вести поточний вимір якості задоволення клієнтів і скористатися з таких методів:

— системи скарг і пропозицій — за допомогою наданих клієнтам формулярів чи книг записів;

— анкетного дослідження — дослідження реального рівня якості послуг та можливості пізнання причин незадоволення якістю;

— контрольних купівель послуг — інформація про сильні та слабкі сторони пропозиції туристичного підприємства;

— аналізу втрат клієнтів — підтримання контактів з клієнтами, які відмовилися від послуг.

Оцінка якості послуг залежить, насамперед, від сподівань клієнта, а його задоволення від спожитої послуги є функцією викопаних сподівань.

57. Рекреаційна діяльність - це один із комплексних видів життєдіяльності людини, спрямований на оздоровлення і задоволення духовних потреб у вільний від роботи час. Рекреаційна діяльність визначається трьома чинниками: рекреаційними потребами, рекреаційними ресурсами і наявними грошовими ресурсами. Рекреаційна діяльність є все більш диверсифікованим видом господарської діяльності. Нині фактично всі галузі господарства так чи інакше втягнуті у надання послуг із відпочинку і лікування. Окремі з них, наприклад транспорт, агропромисловий комплекс, будівництво і ремонт, комунальне господарство, охорона здоров'я, соціальна допомога тощо, з кожним роком розширюють власну діяльність у сфері рекреації і туризму. Види рекреаційної діяльності надзвичайно диверсифіковані. Це пов'язано з її багатоманітністю, складністю і комплексністю. Багато видів рекреаційних знань все більше комбінуються на певній території у просторових і часових межах відпочинку однієї людини. Для них характерна певна добова, тижнева і сезонна ритмічність. Окремі види рекреаційної діяльності доволі чітко диференціюються на певні рекреаційні заняття, до яких належить виділена в просторі і часі рекреаційна діяльність у межах однієї доби (купання, сонячні ванни, катання на яхті, катері, віндсерфінг, польоти на парапланах, відвідання музею, екскурсія по місту тощо). У цілому можна виокремити такі види рекреаційної діяльності: лікувально-курортна, оздоровчо-спортивна, пізнавальна, розважальна. У наш час абсолютно чітко їх диференціювати не можливо. Це пов'язано з тим, що взаємопроникнення різних видів рекреаційної діяльності нині є велінням часу. Орієнтуючись із тих чи інших причин на якийсь один основний вид рекреаційної діяльності, відпочиваючі хотіли б максимально наповнити свій вільний час всіма доступними їм іншими її видами.

58.

59. Лікувально-курортна рекреаційна діяльність базується на використанні природних ресурсів: клімату, мінеральних лікувальних вод, грязей, озокериту, соляних шахт, кумисолікування та їх поєднання. Цей вид рекреаційної діяльності за своєю сутністю має бути найбільш регламентованим. Лікарські приписи, суворий режим, кліматичні, регіональні, вікові, статеві та інші обмеження роблять лікувально-курортну діяльність діяльністю найбільш закритого характеру. Разом з тим, дозовані інші види рекреаційної діяльності можуть суттєво доповнювати цей вид, створюючи додатковий лікувальний ефект.

60. Оздоровчо-спортивний вид рекреаційної діяльності є найрізноманітнішим. У ньому переважає діяльність біля води та у воді. Від 70 до 80 % туристів віддають перевагу купанню і загорянню на пляжі. Купально-пляжна діяльність дає змогу відпочиваючим на найлокальнішій з можливих територій (вузька смуга пляжу) отримувати най різноманітніші послуги (купання, сонячні ванни, харчування, гра з м'ячем, водні лижі, парапланери, віндсерфінг, прогулянки берегом тощо). Серед інших видів оздоровчо-спортивної рекреаційної діяльності можна виокремити маршрутний, прогулянковий, водний, підводний (дайвінг), рибальський, мисливський, гірськолижний туризм, альпінізм. Кожен з цих видів діяльності постійно диверсифікується. Наприклад, підводний туризм поділяється на спортивний, пізнавальний, археологічний, екстремальний тощо.

61. Пізнавальна рекреаційна діяльність належить практично до всіх інших видів як "вмонтований" елемент. Разом з тим є і суто пізнавальні її види. Потреба в них зростає із підвищенням освітньо-культурного рівня людей, розвитком їхнього інформаційного і транспортного забезпечення. Це огляд архітектурних ансамблів, культурно-історичних пам'яток, розкопок давніх цивілізацій, ознайомлення з етнографічними особливостями, природними феноменальними об'єктами, явищами і процесами, видатними спорудами тощо.

62. Розважальна рекреаційна діяльність теж є частиною всіх інших її видів. Необхідність "убити" вільний від лікувальних процедур час особливо виразно виявляється при стаціонарному санаторно-курортному виді діяльності, відпочинку біля води і міських видах відпочинку. Напевно, для багатьох людей внутрішньою неусвідомленою потребою є необхідність десь витрачати, навіть без будь-якої користі, а то й зі шкодою для себе, свій вільний час на розваги (казино, бар тощо).

63.