76. Боснійська криза: передумови, хід та наслідки.

Боснійська криза - міжнародний конфлікт, який був викликаний анексією Боснії і Герцеговини Австро-Угорщиною в жовтні 1908. Це дипломатичне зіткнення розжарило і без того напружені відносини Великих держав і протягом перших тижнів 1909 загрожувало вилитися у велику європейську війну. Незважаючи на видимий успіх австрійської дипломатії, анексія нових територій під натиском німецької верхівки Австрії в кінцевому рахунку виявилося пірровою перемогою. Національні, релігійні та мовні протиріччя в Австро-Угорщини досягли критичної точки, що призвело до розпаду країни в 1918, всього через десять років після анексії.

Передумови кризи: 25-я стаття Берлінського договору 1878 року передбачала, що звільнилися від турецького гніту Боснія і Герцеговина відходять до Австро-Угорщини. Проти цієї статті енергійно виступала також звільнилася від турецького панування Сербія, яка серйозно побоювалася, що захоплення австрійцями Боснії і Герцеговини стане прелюдією до окупації ними і самої Сербії - тим більше, що Габсбурги давно представляли себе в ролі захисників слов'янських народів і "збирачів" слов'янських земель ( Богемія, Хорватія, Словенія, Галичина,Краків і інш.).На час дії Союзу трьох імператорів питання про приналежність Боснії і Герцеговини був за наполяганням Бісмарка"заморожений". Як тільки союз австрійського і російського імператорів змінився відкритим суперництвом, австрійські дипломати почали зондувати питання про можливість анексії Боснії і Герцеговини.У перше десятиліття XX століття невблаганно занепадати Османська імперія спробувала переламати вектор свого розвитку і після Младотурецкой революції стала з новою силою заявляти свої права на Балкани. Це турбувало віденське уряд, який наважився негайно використовувати надане їй Берлінським конгресом 1878право на окупацію Боснії і Герцеговини для її анексії. Для цього необхідно було подолати протидію не тільки султана, а й Росії, Сербії, Чорногорії і Італії.Австрійський міністр закордонних справ Алоїз фон Еренталя вступив в переговори з представниками названих держав. Першим ділом було досягнуто згоди з Італією про те, що Габсбурги не будуть втручатися вІтало-турецьку війну за володіння Тріполі. Це дозволило дещо вирівняти австрійські відносини з Італією, які не складалися з часів закінчення Рісорджіменто, що позбавив Габсбургів їх величезних володінь на Аппенінах.З султаном вдалося домовитися шляхом підписання договору, за яким Туреччина отримувала за анексовані території компенсацію в 2,5 млн фунтів стерлінгів - при тому, що Австрія відмовлялася анексуватиНовопазарскій санджак. Посередником при укладенні цього договору виступав основний зовнішньополітичний союзник австрійського двору - німецький кайзер Вільгельм II, який мав необмежений вплив на султана.Під час відвідування російським міністром закордонних справ А.П.Ізвольським замку Бухтольда в Бухлове 16 вересня 1908 року було досягнуто неформальне угоду, за якою в обмін на безперешкодну анексію боснійських земель Австрія визнавала право Росії на прохід її військових кораблів через Дарданелли. Також обидві сторони домовилися не заперечуватиме, якщо дружня Росії Болгарія оголосить про припинення своєї васальної залежності від турецького султана.Сенс угоди Ізвольського і Бухтольда полягав у тому, щоб Австрія оголосила про анексію Боснії, а Росія водночас заявила про відмову від берлінських угод про нейтральний статус проток. Передбачалося, що узгоджені дії дозволять нейтралізувати реакцію з боку союзників Росії з Антанті - Франції і Великобританії, які побоювалися посилення російського впливу в Середземномор'ї. Лондон і Париж висловили своє невдоволення розвитком подій на Балканах нотами протесту австрійському уряду, але не приймали ніяких рішучих дій по відношенню до Австрії. В цілому, питання про Боснії і Герцеговині цікавив англійців і французів набагато менше, ніж статус Дарданелл.Таким чином, завдяки зусиллям австрійської дипломатії Сербія і Чорногорія опинилися в ізоляції. Незважаючи на їх протести, Австро-Угорщина 5 жовтня 1908 оголосила про анексію Боснії і Герцеговини.На наступний день ( 6 жовтня) уряду Сербії і Чорногорії оголосили в своїх країнах мобілізацію. У керівництві обох країн вважали, що ці дві області були під їх сферою впливу і не хотіли втрачати свого панування в цьому регіоні. 8 жовтня Німеччина сповістила уряд Австрії, що в разі розростання конфлікту вони можуть повністю розраховувати на підтримку Німецької імперії. Уряд Австрії, заручившись підтримкою Німеччини, заявило, що конфлікт із Сербією можна вирішити тільки зброєю.Здавалося, що війна між Сербією, Чорногорією і Австро-Угорщиною стала неминучою.Оскільки серби продовжували озброюватися, Австрія вела переговори відразу з декількома країнами, щоб залишити Сербію в дипломатичній ізоляції. Ці переговори принесли плоди. 2 березня 1909 представники Росії, Великобританії, Франції, Італії та Німеччини виступили на боці Австрії, намагаючись натиснути на Сербію з тим, щоб вона визнала анексію як відбувся факт. Тим самим вдалося уникнути війни. 10 березня 1909 Сербія відмовилася визнавати анексію Боснії і Герцеговини. Здавалося, що загальноєвропейська війна неминуча. 17 березня 1909 Рада міністрів ухвалив рішення про те, що Російська імперія не готова до війни з Німеччиною і Австрією на двох фронтах. Через кілька днів граф Пурталес вручив "пропозиції" (фактично ультиматум) А. Ізвольського з вимогою визнати анексію Боснії і Герцеговини і припинити дипломатичну підтримку Сербії.Під тиском свого союзника, Сербія31 березня 1909 також змушена була визнати анексію сусідніх територій австрійцями.Формально конфлікт було вичерпано, але почуття гіркоти від поразки продовжували тліти і в Белграді, і в Петербурзі. Балкани залишалися "пороховою бочкою" Європи. Вибух стався в червні 1914 року, колисербський терорист застрелив спадкоємця австрійського престолу Франца Фердинанда під час інспекції знову приєднаних земель (см. Вбивство Сараєво).