17.Внітрішня політика Ярослава Мудрого:

Політичним успіхам Русі відповідало й монументальне будівництво, яке здійснював Ярослав Мудрий. У1037 р.були завершені розпочаті ще князем Володимиром роботи зі створення нового кільця оборонних споруд довкола Києва, який розрісся. Крім валів, ровів та оборонних мурів, вони включали вежі й кілька воріт. Парадними вважалися повернені прямо на південь у бік Константинополя, багато оздоблені Золоті ворота, над якими височіла церква Благовіщення.

З ім'ям Ярослава пов'язане створення видатної пам'ятки вітчизняного середньовічного права (зводу законів) - «Руська Правда».Ценайвизначніший збірник стародавньогоруського права, важливе джерело для дослідження середньовічної історії права та суспільних відносин Русіі суміжних слов'янських народів. Оригіналу Руської Правди не знайдено, натомість збереглася значна кількість її списків зXIII-XVIIIст.

У політичному відношення Київська Русь за Ярослава Мудрого являла собою велику ранньосередньовічну державу в формі монархії. На чолі держави стояв великий князь київський, верховний власник усіх давньоруських земель, який зосереджував у своїх руках усю повноту законодавчої, виконавчої, адміністративно-судової та військової влади. Влада київського князя була спадковою.

Окремими частинками держави спочатку управляли князі й великі бояри, а наприкінці Х ст. на місця стали призначатися великим князем київським представники великокнязівського роду або намісники і ти­сяцькі. Князі та великі бояри за свою службу користувалися частиною данини, яка збиралася з підвладних їм територій. Згодом бояри й князі почали одержувати землі й перетворювалися на землевласників-феодалів. З установленням влади феодалів перестали проводитися народні збори (віче). При великому князевіз’явилася рада найближчих князів і бояр. Їх опорою виступали дружини на принципі васалітету й несли службу великому князеві. Основну частину князівських військ становила молодша дружина («отроки», «діти боярські», «пасинки»). У випадку загальної небезпеки збиралося народне ополчення — «вої», куди входили смерди і городяни.

Угосподарствіпровідне місце займав «аграрний сектор», а найбільше - землеробство. Селяни використовували різноманітні знаряддя праці та застосовували кілька агротехнічних систем - парову, підсічну й перелогову, продуктивність праці була настільки високою, що валовий збір зерна набагато перевищував потребиспоживання населення. Тваринництву також приділялася постійна увага; крім того, важливою допоміжною галуззю господарства були промисли: полювання, рибальство, бджільництво. Мед і віск становили не останню статтю в зовнішній торгівлі.

Ремісниче виробництво зосереджувалося переважно у містах. Провідними видами ремесла були чорна металургія і металообробка. До числа масової продукції відносяться також вироби з глини, кістки, дерева, каменю. Посадські ремісники почали об'єднуватися в корпорації, свідченням чого є назви міських «кінців» (Гончарний Злотницький, Кожум'яцький), а також згадки писемних джерел про артілі «городників» і «мостників».

Важливу роль в економіці Русі відігравала торгівля, рівень розвитку якої визначався станом сільськогосподарського й ремісничого виробництва. Основною тенденцією економічних зв'язків був обмін у межах невеликих районів у радіусі 10-30 км: саме на такій території розходилися вироби сільських ковалів, гончарів, ювелірів, шевців.

Активно розвивалася також торгівля в межах усієї країни. Торгівельні зв’язкисполучалирізні за природними умовами частини Русі.Існували купецькі об'єднання, спеціалізовані на торгівлі певними видами товарів або з певними країнами. У багатьох великих містах розташовувалися торговельні двори іноземних купців. Торгівля покликала до життя інтенсивний грошовий обіг. За Володимира та Ярослава Русь карбувала власну монету - срібники і злотники.

Особливу увагу Ярослав приділяв поширенню і зміцненню християнства. Він, як і його батько, добре розумів значення християнства для Київської Русі. За часів Ярослава християнська церква набула значного поширення і придбалазначну вагу в суспільстві. Цьому сприяв і сам великий князь, який, по відгуках сучасників, відрізнявся великою набожністю, знанням церковних обрядів.

При Софії Київській та її митрополичій кафедрі Ярослав Мудрий організував освітній центр, де було створено першу на Русі бібліотеку, яка займалася великою перекладацькою діяльністю. З грецької на старослов'янську мову, зрозумілу всім освіченим людям Русі, перекладали книги не тільки церковного, а й світського змісту.

У 1037 р. було завершено й ансамбль уже давно діючогоСофійського собору з комплексом будівель митрополії поруч. Уздовж центральної вулиці міста (яка приблизно відповідала сучасній Володимирській), між Золотими ворітьми і площею перед Софійським собором, спорудили два величні собори на честь небесних патронів великого князя (Георгіївський) та його дружини (Ірининський), при яких було засновано монастирі. Після 1037 р. неподалік було споруджено ще один великий кам'яний собор, не відмічений у літописах, але виявлений під час археологічних розкопок. Тоді ж було зведено величніхрами Святої Софії в Новгороді й Полоцькуза зразком Софії Київської, а такожСпасо-Преображенський собор у Чернігові.