62. Третя (політична) фаза українського націєтворення. Діяльність українських політичних партій в Російській імперії. Революційна українська партія.

У промисловостіпочаток XX ст. в українських губерніях Російської імперії ознаменувався позитивними змінами:

- концентрацією виробництва, утворенням монополій;

- спеціалізацією районів;

- значними іноземними інвестиціями капіталу;

- вищими від загально-імперських темпами економічного розвитку;

- перетворенням українських земель на один з головних промислових районів Російської імперії.Однак, у сільському господарствізберігалися негативні тенденції:

- переважало крупне поміщицьке землеволодіння;

- все більше загострювалася проблема аграрного перенаселення;

- посилилась експлуатація народних мас;

- загострилися соціальні протиріччя.

Тому, на початку XX ст. пожвавлюється та активізується національний рух. У 1900 р. з ініціативи групи харківських активістів Д. Антоновича, П. Андрієвського, М. Русова, Б. Камінського, Л. Мацієвича та ін. була створена перша політична організація Наддніпрянщини - Революційна українська партія (РУП).Її засновниками були Д. Антонович і М. Русов. Партія об'єднувала студентів та представників інтелігенції, різні покоління у боротьбі за національне та соціальне визволення. Вона мала організації у Харкові, Києві, Полтаві, Лубнах, Прилуках, Катеринославі та закордонний комітет у Львові.За програму партії було взято реферат харківського адвоката М. Міхновського під назвою "Самостійна Україна", в якому було сформульовано ідеали українського самостійництва на радикалістських засадах. З 1903 р. фактичним керівником РУП став М.Порш. Рупівці поширювали відозви, листівки, прокламації, в яких проповідували в основному мирні форми дій. На початку 1903 р. партія налічувала близько 500 прихильників, мала свої філії не тільки в Україні, а й на Кубані, Дону, в Петербурзі.

Базові принципи і ультрарадикалізм «Самостійної України» М. Міхновського не підтримала більшість рупівців.

63. Українська соціальна партія; українська соціал-демократична робітнича партія, Українська соціал-демократична спілка («Спілка»).

У грудні 1904 р.з РУП вийшла і створилаУкраїнську соціал-демократичну спілку (УСДС)група, яку очолював М. Меленевський. Вона намагалася перетворити партію на автономну організацій Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), що об'єднала б усіх робітників України, незалежно від національності.

Члени РУП, які залишилися після виходу з неї "Спілки", у грудні 1905 р.на своєму з'їздіперейменували РУП в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП).Ії лідерами стали В.Винниченко, С Петлюра, М.Порш, Л.Юркевич та ін. УСДРП виступала за автономію України в складі Російської держави, проповідувала поділ соціал-демократичних партій за національною ознакою. Вона проголосила себе представником "українського пролетаріату". На той час УСДРП була найчисельнішою робітничою партією України - 6 тис. членів, і відіграла значну роль у робітничих страйках під час революції 1905 р.

64. Українська народна партія.

Базові принципи і ультрарадикалізм «Самостійної України» М. Міхновського не підтримала більшість рупівців. Це призвело до першого розколу партії у1902 р.і утворення прихильникаминаціонального радикалізму Української народної партії (УНП). Це була організація націоналістичного напрямку.Політична орієнтація партії була викладена у«10 заповідях українця». Основним гасломУНП було«Україна для українців». Зі складу УНП 1904 р. вийшла терористична група В. Чеховського "Оборона України", яка намагалася підірвати пам'ятник царям у Києві, Одесі, Полтаві, О. Пушкіну у Харкові. Партія була малочисельною і після 1907 р.її діяльність занепала.У1909 р. вона припинила своє існування зовсім.