Допоміжні матеріали

з Української літератури

студента І курсу ДКТД

групи ____________

__________________

Графік навчального процесу

І семестр
15 пар	МСК 1	9 пар	МСК 2	8 пар	МСК 3	16 пар	МСК 4	СР	СК	Екзамен
2 вірша				4 вірша		3 вірша
Зошит		Зошит		Зошит		Твір
						Зошит
ІІ семестр
12 пар	МСК 5	5 пар	МСК 6	13 пар	МСК 7	14 пар	МСК 8	СР	СК
1 вірш		3 вірша		3 вірша		2 вірша
Зошит		Зошит		Твір
				Зошит		Зошит

Викладач Сидоренко О.О.

Список літератури І семестр
1	І.С. Нечуй-Левицький. «Кайдашева сім’я»
2	Панас Мирний. „Хіба ревуть воли, як ясла повні»
3	І. Карпенко-Карий. «Хазяїн»
4	М.П.Старицький. «Не судилось»
5	Іван Франко. „Гімн”, „Ой ти, дівчино, з горіха зерня”, „Чого являєшся мені у сні?”, „Декадент”, „Розвивайся ти, високий дубе”, «Мойсей», «Перехресні стежки».
6	Б.Грінченка. «Каторжна»
7	М.Коцюбинський. «Intermezzo», „П’ятизлотник”, „Що записано в книгу життя”, „Тіні забутих предків”
8	Ольга Кобилянська. „Земля”
9	Василь Стефаник. «Камінний хрест», „Новина”
10	Леся Українка. „Contra spem spero”, „І все-таки до тебе думка лине...”,”Стояла я і слухала весну...”, „Все, все покинуть до тебе полинуть...”, „Лісова пісня”
11	Микола Вороний. „Іванові Франкові”, „Блакитна Панна”, „Інфанта”
12	Олександр Олесь. „З журбою радість обнялась...”, „Чари ночі”, „О слово рідне! Орле скутий!..”
13	Володимир Винниченко. „Малорос-європеєць”, «Солдатики»
14	П.Тичина. „Арфами, арфами...”, „Пам’яті тридцяти”, „Гей, вдарте в струни, кобзарі...”
15	М.Рильський. „Молюсь і вірю...”, „Коли усе в тумані життєвому...”, „Запахла осінь в’ялим тютюном...”, «Слово про рідну матір»
16	В.Сосюра. „Білі акації будуть цвісти”, „Васильки”, „Любіть Україну”
17	Євген Плужник. “Для вас, історики майбутні...”, “Вчись у природи творчого спокою...”
18	Григорій Косинка. „На золотих богів”, „Мати”
19	М. Хвильовий. „Мати”
20	Ю. Яновський. „Подвійне коло”, „Шаланда в морі”
21	Валер’ян Підмогильний. „Місто ”
22	Остап Вишня. „Моя автобіографія”, «Зенітка», «Як варити і їсти суп із дикої качки», «Бенгальський тигр», «Сом»
23	М. Куліш. „Мина Мазайло”

І СЕМЕСТР

Іван Франко

ГІМН

Замість пролога

Вічний революцйонер —

Дух, що тіло рве до бою,

Рве за поступ, щастя й волю, —

Він живе, він ще не вмер.

Ні попівськiї тортури,

Ні тюремні царські мури,

Ані війська муштровані,

Ні гармати лаштовані,

Ні шпіонське ремесло

В гріб його ще не звело.

Він не вмер, він ще живе!

Хоч від тисяч літ родився,

Та аж вчора розповився

І о власній силі йде.

І простується, міцніє,

І спішить туди, де дніє;

Словом сильним, мов трубою,

Міліони зве з собою, —

Міліони радо йдуть,

Бо се голос духа чуть.

Голос духа чути скрізь:

По курних хатах мужицьких,

По верстатах ремісницьких,

По місцях недолі й сліз.

І де тільки він роздасться,

Щезнуть сльози, сум, нещастя,

Сила родиться й завзяття

Не ридать, а добувати,

Хоч синам, як не собі,

Кращу долю в боротьбі.

Вічний революцйонер —

Дух, наука, думка, воля —

Не уступить пітьмі поля,

Не дасть спутатись тепер.

Розвалилась зла руїна,

Покотилася лавина,

І де в світі тая сила,

Щоб в бігу її спинила,

Щоб згасила, мов огень,

Розвидняющийся день?

***

Чого являєшся мені

У сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене?

Чому уста твої німі?

Який докір, яке страждання,

Яке несповнене бажання

На них, мов зарево червоне,

Займається і знову тоне

У тьмі?

Чого являєшся мені

У сні?

В житті ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні -

Пісні.

В житті мене ти й знать не знаєш,

Ідеш по вулиці - минаєш,

Вклонюся - навіть не зирнеш

І головою не кивнеш,

Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,

Як я люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими ночами

І як літа вже за літами

Свій біль, свій жаль, свої пісні

У серці здавлюю на дні.

О ні!

Являйся, зіронько, мені!

Хоч в сні!

В житті мені весь вік тужити -

Не жити.

Так най те серце, що в турботі,

Неначе перла у болоті,

Марніє, в'яне, засиха, -

Хоч в сні на вид твій оживає,

Хоч в жалощах живіше грає,

По-людськи вільно віддиха,

І того дива золотого

Зазнає, щастя молодого,

Бажаного, страшного того

Гріха!

Леся Українка

Contra spem spero!

Гетьте, думи, ви хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть - і настане

Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей -

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть, думи сумні!

2 Травня 1890 р.

Уривок з драми «Лісова пісня»

О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно,

чистим, палючим, як добре вино,

вільними іскрами вгору злетіло.

Легкий, пухкий попілець

ляже, вернувшися, в рідну землицю,

вкупі з водою там зростить вербицю, -

стане початком тоді мій кінець.

Будуть приходити люди,

вбогі й багаті, веселі й сумні,

радощі й тугу нестимуть мені,

їм промовляти душа моя буде.

Я обізвуся до них

шелестом тихим вербової гілки,

голосом ніжним тонкої сопілки,

смутними росами з вітів моїх.

Я їм тоді проспіваю

все, що колись ти для мене співав,

ще як напровесні тут вигравав,

мрії збираючи в гаю...

Грай же, коханий, благаю!

Микола Вороний

БЛАКИТНА ПАННА

Має крилами Весна Запашна,

Лине вся в прозорих шатах,

У серпанках і блаватах...

Сяє усміхом примар

З-поза хмар,

Попелястих, пелехатих.

Ось вона вже крізь блакить

Майорить,

Довгожданна, нездоланна...

Ось вона — Блакитна Панна!..

Гори, гай, луги, поля —

Вся земля

Їй виспівує: «Осанна!»

А вона, як мрія сну

Чарівна,

Сяє вродою святою,

Неземною чистотою,

Сміючись на пелюстках,

На квітках

Променистою росою.

І уже в душі моїй

В сяйві мрій

В’ються хмелем арабески,

Миготять камеї, фрески,

Гомонять-бринять пісні

Голосні

І сплітаються в гротески.

Олександр Олесь

Чари Ночі

Сміються, плачуть солов'ї

І б'ють піснями в груди:

"Цілуй, цілуй, цілуй її, —

Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там,

Чи забуття, чи зрада:

Весна іде назустріч вам,

Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши

Свій сум, думки і горе —

І струмінь власної душі

Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!

Чаруйсь, хмелій, впивайся

І серед мрій і забуття

В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить

В палких обіймах ночі,

Лист квітці рвійно шелестить,

Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,

Летять до хмар тумани...

Тут ллються пахощі густі,

Там гнуться верби п'яні.

Як іскра ще в тобі горить

І згаснути не вспіла, —

Гори! Життя — єдина мить,

Для смерті ж — вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти,

Коли ввесь світ співає?

Налагодь струни золоті:

Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок

З вогнем, з піснями в гості

На свято радісне квіток,

Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:

Що візьме час, що люди,

Погасне в серці багаття,

І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,

Як Фауст, дні минулі...

Та знай: над нас — боги скупі,

Над нас — глухі й нечулі…"

Сміються, плачуть солов'ї

І б'ють піснями в груди:

"Цілуй, цілуй, цілуй її —

Знов молодість не буде!"

Павло Тичина

ВИ ЗНАЄТЕ, ЯК ЛИПА ШЕЛЕСТИТЬ

Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі? —

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі,

Кохана спить...

Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї? —

Вони все бачать крізь тумани.

Ось місяць, зорі, солов'ї...

«Я твій»,— десь чують дідугани.

А солов'ї!..

Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

Максим Рильський

Коли усе в тумані життєвому

Коли усе в тумані життєвому

Загубиться і не лишить слідів,

Не хочеться ні з дому, ні додому,

Бо й там, і там огонь давно згорів.

В тобі, мистецтво, у тобі одному

Є захист: у красі незнаних слів,

У музиці, що вроду, всім знайому,

Втіляє у небесний перелив;

В тобі, мистецтво,— у малій картині,

Що більша над увесь безмежний світ!

Тобі, мистецтво, і твоїй країні

Я шлю поклін і дружній свій привіт.

Твої діла — вони одні нетлінні,

І ти між квітів найясніший квіт.

Володимир Сосюра

ВАСИЛЬКИ

Васильки у полі, васильки у полі,

і у тебе, мила, васильки з-під вій,

і гаї синіють ген на видноколі,

і синіє щасті у душі моїй.

Одсіяють роки, мов хмарки над нами,

і ось так же в полі будуть двоє йти,

але нас не буде. Може, ми квітками,

може, васильками станем — я і ти.

Так же буде поле, як тепер, синіти,

і хмарки летіти в невідомий час,

і другий, далекий, сповнений привіту,

з рідними очима порівняє нас.