Тема 3. Економічні потреби та інтереси

3.1. Сутність потреб та їх класифікація.

3.2. Економічна діяльність і її стадії.

3.3. Економічні ресурси. Виробничі можливості і проблема вибору.

3.4. Економічні інтереси, їх узгодження і реалізація.

3.1. Сутність потреб та їх класифікація

Функціонування будь-якої економічної системи припускає задоволення суспільних потреб. Необхідність споживати є фізіологічною особливістю усього живого. Проте тільки людина усвідомлює її, і тому необхідність споживати перетворюється у потребу. Отже, потреба – це усвідомлена необхідність людини споживати, нужда у чому-небудь.

Прагнення людей до задоволення потреб є умовою суспільного виробництва. Але, з другого боку, самі потреби, їх поява обумовлені виробництвом. Породжуючи потреби, суспільне виробництво в той же час є джерелом їх задоволення. Отже, потреби мають суб’єктивно-об’єктивний характер.

Усі потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб’єктами і об’єктами. За суб’єктами потреби поділяються на: 1)індивідуальні, колективні та суспільні; 2) потреби домогосподарств, підприємств та держави як особливих суб’єктів економіки. За об’єктами потреби класифікують на: матеріальні (у їжі, одягу, житії, здоров’ї); духовні (у освіті, культурі); соціальні (у труді, управлінні, навколишньому середовищі).

Західні вчені великого значення надають градації потреб за ступенем їх нагальності. Так, американський економіст А. Маслоу запропонував ієрархію потреб відповідно до їх вагомості:

Вищі потреби	Усамовираженні (саморозвиток і самореалізація) У повазі (самоповага, визнання, статус) Соціальні потреби (соціальний контакт, любов, відчуття духовної близькості)
Нижчі потреби	Потреби у безпеці та захисті (надійність доходів, робочого місця, забезпечення старості, чисте повітря і т.ін.) Фізіологічні потреби (голод, спрага, одяг, житло)

Потреби, незалежно від класифікації, безмежні. Повне їх задоволення завжди відносне, що пов’язано з досягнутим в кожний даний момент рівнем розвитку продуктивних сил. У міру розвитку суспільного виробництва потреби змінюються, помножуються, тобто зростають кількісно і якісно. Ця підтверджена багаторічною історією людства закономірність є змістом економічного закону зростання потреб. Цей закон виражає внутрішньо необхідні, стійкі, причиново-наслідкові зв’язки між розвитком суспільного виробництва і удосконаленням потреб людей. Дія цього закону обумовлена технологічним прогресом виробництва, зміною відносин власності, зростанням культури, знань. Внутрішнє протиріччя цього закону – між зростанням потреб і можливостями виробництва у їх задоволенні – є рушійною силою розвитку будь-якої економічної системи.

3.2. Економічна діяльність і її стадії

Зусилля людей, які ґрунтуються на певному розрахунку і спрямовані на задоволення їх різноманітних потреб, представляють собою економічну діяльність. Економічна діяльність – це складний комплекс різноманітних процесів і явищ, у якому політична економія виділяє чотири стадії: саме виробництво, розподіл, обмін і споживання.

Початковим пунктом економічної діяльності є виробництво. Вирішальна роль виробництва пов’язана не тільки з тим, що воно є основою життя і джерелом прогресивного розвитку людського суспільства. Більш суттєве друге: соціальний тип і характер виробництва, які залежать від форми власності, зумовлюють соціальний тип і характер усіх інших стадій. Так, соціальна нерівність людей у виробництві тягне за собою їх нерівність у розподілі і споживанні.

Розподіл – це встановлення частки кожного (окремої людини чи колективу) в одержанні суспільного продукту. Слід зауважити, що розподіл засобів виробництва і членів суспільства за сферами і галузями виробництва, підприємствами входить у виробництво, є його зворотною стороною.

Обмін – це процес руху вироблених благ від одного суб’єкта до другого, форма суспільних зв’язків виробників і споживачів. Саме обмін дозволяє отримати те, що необхідно для задоволення конкретних потреб суспільства, окремої людини у відповідності з долею, яка визначена розподілом. Обмін має місце і у самому виробництві у вигляді обміну діяльністю і здібностями, але це не самостійна стадія, а зворотна сторона виробництва.

Споживання – це процес використання результатів виробництва для задоволення потреб. Воно буває виробниче і особисте. Саме останнє створює могутній імпульс розвитку і удосконалення виробництва. Воно примушує виробництво прискорюватися чи стримуватися, міняти структуру, спонукає до життя нове виробництво.

Взагалі, зворотний вплив розподілу, обміну та споживання на виробництво може бути як позитивній, так і негативний, тобто вони можуть стимулювати або здержувати його.