Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Приходько_Политэкономия_2013.doc
Скачиваний:
73
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
1.43 Mб
Скачать

6.2. Відтворення і нагромадження капіталу.

Капітал як самозростаюча вартість реалізується в процесі розширеного відтворення, матеріальною основою якого є нагромадження.

Нагромадження капіталу – це приріст грошових і матеріальних засобів, необхідних для розширення масштабів відтворення, джерелом нагромадження є додаткова вартість. Отже, нагромадження – це капіталізація додаткової вартості.

Нагромадження капіталу залежить від ряду чинників: розмір прибутку; пропорції розподілу прибутку на фонд споживання і фонд нагромадження; продуктивність і інтенсивність праці; величина капіталу; різниця між застосовуваним капіталом та споживаним капіталом; економія засобів виробництва.

Рівень та інтенсивність нагромадження капіталу показує норма нагромадження, яка визначається відношенням фонду нагромадження до національного доходу або валового національного продукту (ВНП). Вартість зношених фондів фіксується в амортизаційному фонді.

Оптимальним у колишньому СРСР вважалося співвідношення між споживанням і нагромадженням у пропорції 75 : 25. У різних країнах світу залежно від соціально-економічної програми розвитку воно відхилялось як в один, так і у другий бік.

У процесі нагромадження капіталу діє закон нагромадження капіталу. Він виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між збільшенням та якісним вдосконаленням структури нагромадженого капіталу, зростанням на цій основі суспільної продуктивної праці з одного боку, і зростанням національного багатства, привласненням все більшої його частини класом капіталістів і певним підвищенням життєвого рівня інших верств населення, з другого боку.

Основні форми нагромадження капіталу виступають концентрація і централізація капіталу.

Концентрація капіталу – збільшення індивідуальних капіталів шляхом перетворення частини додаткової вартості в капітал, тобто збільшення капіталу за рахунок зростання прибутку.

Централізація капіталу – збільшення розмірів капіталу шляхом добровільного або примусового об'єднання, злиття індивідуальних капіталів двох або більше підприємців, або шляхом поглинання одного капіталу іншим.

На основі концентрації та централізації капіталу відбувається процес концентрації виробництва, тобто його укрупнення. Параметрами даного процесу є кількість використовуваних ресурсів та кількість вироблюваної продукції.

При певному рівні концентрації виробництва обидва ці процеси ведуть до появи монополій (у т.ч. олігополій), що мають можливість систематично збільшувати нагромадження капіталу за рахунок привласнення монопольного прибутку.

Масштаби нагромадження капіталу залежать, насамперед, від величини додаткової вартості, яка, у свою чергу, визначається динамікою продуктивності праці, швидкістю оновлення основного капіталу, впровадженням досягнень НТР у виробництво та іншими чинниками.

6.3. Наймана праця. Власність на робочу силу та її вартість.

Трудові відносини є певним синонімом тих відносин, в які вступають наймані працівники і власники капіталістичних підприємств або їх представники у самому процесі праці, а отже є процесом техніко-економічного та соціально-економічного поєднання найманих робітників і службовців із засобами виробництва.

У політекономічному аспекті трудові відносини виражають відносини між власниками засобів виробництва і робочої сили з приводу формування умов праці, здійснення самого процесу праці та привласнення його результатів у формі поділу новоствореного продукту на необхідний і додатковий.

Основними структурними елементами капіталістичних трудових відносин є, по-перше, відносини між капіталістами і найманими працівниками щодо створення умов праці.

По-друге, найважливішим елементом трудових відносин є ступінь експлуатації робочої сили, що вимірюється у сфері безпосереднього виробництва відношенням додаткового продукту до необхідного. З погляду товарно-грошових відносин це відношення виражається формулою:

,

де m´ – норма додаткової вартості, m – додаткова вартість, V – вартість робочої сили.

По-третє, важливим елементом трудових відносин є контроль капіталістом процесу праці, що стосується проблеми менеджменту.

По-четверте, одним із елементів таких відносин є праця найманих працівників у позаробочий час, умови такої праці та її оплати, а також аналогічні проблеми, пов’язані з подвійною зайнятістю.

Наймана праця певною мірою використовувалася за умов рабовласницького та феодального способів виробництва, проте всезагального характеру набула при капіталізмі.

Важливою ознакою найманої праці є її підкорення капіталу, тобто наявність економічного примусу до додаткової праці. Ще одним важливим елементом найманої праці є її відтворювальний аспект, тобто постійне відтворення найманих працівників як об’єкта капіталістичної експлуатації з одного боку, і наростаючих масштабів засобів виробництва, що слугують у руках капіталістів знаряддям безоплатного привласнення більшої частки додаткової вартості, з другого.

Водночас наймані працівники при цьому абсолютно нарощують потенціал своєї власності на робочу силу, що виражається у зростанні їхньої особистої власності, внаслідок чого вони поступово втрачають риси пролетарів.

Таким чином, наймана праця – це процес праці під контролем капіталіста, що супроводжується реальним підкоренням праці, привласненням власниками засобів виробництва зростаючих обсягів результатів такої праці та відтворенням відносин капіталістичної власності й одночасним збільшенням частки особистої власності.

Власність на робочу силу – це власність найманого працівника на свою здатність до праці (сукупність фізичних та розумових здібностей), яку він змушений продавати капіталісту і у процесі використання якої виникають відносини з приводу привласнення необхідного продукту власником робочої сили та додаткового і частки необхідного продукту капіталістом і державою у всіх сферах суспільного відтворення.

Власність найманого працівника на свою робочу силу є визначальним чинником у формуванні вартості та ціни робочої сили.

Робоча сила – це сукупність її потреб, фізичних, інтелектуальних і організаторських здібностей, набутих знань і досвіду, які використовуються в процесі виробництва матеріальних благ та надання послуг.

Робоча сила є невід'ємним елементом виробництва при будь якій формі суспільства, але тільки за умов капіталізму стає товаром.

Як і будь-який товар робоча сила має вартість і споживчу вартість. Вартість товару робоча сила визначається робочим часом, який суспільно необхідний для його виробництва і відтворення. Відтворення робочої сили полягає у відновленні витраченої робітником енергії. Для цього він повинен їсти, пити, одягатися, відпочивати, мати житло. Таким чином, вартість робочої сили дорівнює вартості засобів існування, які необхідні для самого робітника і утримання його родини. Сума грошей, яка необхідна для купівлі засобів існування для робітника і його родини, складає грошовий вираз їх вартості, або ціну робочої сили. Ціна робочої сили, як і будь-якого іншого товару, коливається в залежності від попиту та пропонування.

Величина вартості товару робоча сила у процесі свого руху виражається різними економічними величинами. У руках капіталіста вона є змінним капіталом, тобто не лише вартість засобів існування робітника, а й вартість, що змінює свою величину. У руках робітника ця вартість втрачає здатність до самозростання, перестає бути капіталом і перетворюється на доход.

Окрім вартості, робоча сила має і споживчу вартість. Споживча вартість товару робоча сила полягає у її здібності створювати вартість, причому більшу за вартість самої робочої сили. Саме ця властивість приваблює покупців-капіталістів.

Від інших товарів робоча сила відрізняється і умовами продажу. На відміну від звичайного товару робоча сила продається на визначений строк: день, тиждень, місяць, рік. Продаж робочої сили на визначений термін зберігає особову свободу найманого робітника.

Особливістю товару робоча сила є також невід'ємність від свого носія. Продавець робочої сили повинен слідувати за покупцем туди, куди той йому вкаже. Тому споживання робочої сили в процесі виробництва є експлуатацією найманого робітника.