Питання для самоконтролю.

1. Розкрийте поняття “кредитна система”, а також її відмінні риси.

2. Чи всіх посередників грошового ринку можна назвати фінансовими?

3. Що таке банківська система? Чи відрізняються функції і призначення банківської системи від функцій і призначення окремих банків?

4. Укажіть на риси, властиві банківській системі України.

5. Чи всі види банків виконують посередницьку функцію на грошовому ринку?

6. Як можна відрізнити банк від небанківської фінансового-кредитної установи?

7. Чи зберігають комерційні банки економічну самостійність у строго централізованій банківській системі?

8. До якої категорії слід віднести інвестиційні банки – до банків чи до небанківських фінансово-кредитних установ і чому?

9. У чому полягає незавершеність формування банківської системи?

10. Що стримує розвиток кредитної кооперації в Україні?

Тестові завдання для самостійної перевірки знань

1. До спеціалізованих небанківських кредитно–фінансових установ відносяться:

а) страхові компанії, пенсійні фонди, позичково-ощадні асоціації;

б) резервні фонди, акціонерні-комерційні банки, інвестиційно-позичкові компанії;

в) інвестиційні і фінансові компанії, кредитні спілки, добродійні фонди;

г) все перераховане вище.

2. Страхові компанії конкурують із пенсійними фондами:

а) у сфері споживчого кредиту;

б) за прилучення пенсійних заощаджень і вкладення їх у акції;

в) у сфері іпотечного кредиту;

г) в області інвестування в державні цінні папери.

3. Особливістю накопичення капіталу страховими компаніям є:

а) страхове відшкодування;

б) прибутки по веденню страхових операцій;

в) надходження страхових премій від юридичних і фізичних осіб;

г) все перераховане вище.

4. Основним видом діяльності позичково-ощадних асоціацій є:

а) надання іпотечних кредитів під житлове будівництво;

б) вкладення коштів у державні цінні папери;

в) інвестування в різноманітні облігації й акції;

г) надання позичок населенню, кредитування корпорацій.

5. Зростанню впливу небанківських спеціалізованих установ сприяли такі причини:

а) зростання доходів населення;

б) потреби забезпечених слоїв суспільства;

в) надання спеціальних послуг на більш високому рівні, ніж комерційні банки;

г) стрімкий розвиток фондового ринку.

6. Позичково-ощадні асоціації ведуть боротьбу зі страховими компаніями в сфері:

а) прилучення пенсійних заощаджень і вкладення їх в акції;

б) іпотечного кредиту і вкладень у нерухомість;

в) інвестування в державні цінні папери;

г) споживчого кредиту.

7. Активні операції страхових компаній складаються з інвестицій:

а) у державні облігації центрального і місцевого уряду;

б) в облігації й акції приватних корпорацій;

в) у позики під поліси;

г) все перераховане вище.

8. Фінансові компанії здійснюють:

а) фінансування продажів на виплат;

б) іпотечне кредитування;

в) кредитування будівництва;

г) особисте фінансування.

9. Створення добродійних фондів спрямоване:

а) щоб уникнути великих податків при передачі спадщини і даруванні;

б) на фінансування науки, мистецтва;

в) на розвиток спорту, боротьби зі злочинністю;

г) на створення дитячих будинків і іншої добродійності.

10. Фінансові компанії конкурують із страховими компаніями в сфері:

а) прилучення пенсійних заощаджень;

б) іпотечного кредиту;

в) споживчого кредиту;

г) вкладення в акції.

Теми рефератів та есе

1. Фінансові посередники грошового ринку.

2. Проблеми розвитку небанківських фінансово-кредитних установ в Україні.

3. Інвестиційні компанії і фонди.

4. Кредитні спілки в системі парабанків.

Рекомендована література: 1, 6, 8, 11, 12, 19, 26, 27, 31.

ТЕМА 9: “ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ”

Мета: засвоїти сутнісні характеристики та функції центральних банків; визначити особливості діяльності НБУ, його функції та операції; ознайомитися з процесом формування облікової ставки та мінімальних банківських резерві; виявити особливості здійснення операцій НБУ на відкритому ринку

План

1. Сутність і функції центральних банків.

2. Національний банк України. Його задачі і функції.

3. Операції НБУ.

4. Дисконтна ставка НБУ.

5. Формування мінімальних резервів.

6. Операції НБУ на відкритому ринку.

Основні терміни та поняття

Центральний банк, банк банків, кредитне регулювання, емісійні операції, міжбанківські розрахунки, касове виконання бюджету, політика рефінансування, облікова ставка, мінімальні обов'язкові резерви.

Методичні рекомендації до вивчення теми

1. Під час вивчення даної теми важливо зрозуміти, що головною ланкою банківської системи будь-якої держави є центральний банк країни. У різних державах такі банки називаються по-різному: народні, державні, емісійні, резервні, Федеральна резервна система (США), Банк Англії, Банк Японії й інші.

Центральні банки виникли як комерційні банки, наділені правом емісії банкнот. Першим емісійним банком вважається, створений у 1694 р. Банк Англії, оскільки він початків випускати банкноти і враховувати комерційні векселя. Згодом за центральними банками закріпилася роль скарбника держави, посередника між державою і комерційними банками, провідника грошово-кредитної політики держави. Будучи комерційними, національні банки були націоналізовані, і в даний час капітал їх цілком або частково належить державі.

2. Традиційно перед центральними банками ставиться п'ять головних задач. Центральний банк покликаний бути: емісійним центром країни, тобто користуватися монопольним правом на випуск банкнот; банком банків, тобто проводитит операції не з торгово-промисловою клієнтурою, а переважно з банками даної країни: берегти їх касові резерви, розмір яких установлюється законом; надавати їм кредити (кредитор останньої інстанції); здійснювати нагляд, підтримуючи необхідний рівень стандартизації і професіоналізму в національній кредитній системі; банкіром уряду –для цього він повинний підтримувати державні економічні програми і розміщати державні цінні папери; надавати кредити і виконувати розрахункові операції для уряду, берегти офіційні золотовалютні резерви; головним розрахунковим центром країни, виступаючи посередником між іншими банками країни при виконанні безготівкових намірів, заснованих на заліку взаємних вимог і зобов'язань (клірінг); органом регулювання економіки грошово-кредитними методами.

3. Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного керування, юридичний статут, задачі і функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, законом «Про Національний банк України» і іншими законами України.

4. Особливе значення має з'ясування змісту процентної політики як інструменту грошово-кредитного регулювання економіки. Процентна політика полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій.

Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок — відбувається зменшення грошей в обігу.

5. Політика обов'язкових резервних вимог — один із класичних інструментів, за допомогою якого центральні банки регулюють грошовий ринок, управляють кількістю грошей, підтримуючи темпи зростання грошової маси в заздалегідь установлених межах збільшення сукупної грошової маси й окремих її агрегатів.

Дія цього методу полягає у зміні центральним банком норми, в межах якої комерційні банки зобов'язані частину залучених коштів зберігати на рахунках у центральному банку.

6. В останні десятиріччя центральні банки країн із розвинутою ринковою економікою віддають перевагу такому інструменту грошово-кредитної політики, як проведення операцій із цінними паперами на відкритому ринку, що відповідає загальній тенденції переважного використання ринкових інструментів регулювання економіки.

Необхідно звернути увагу на політику відкритого ринку, що полягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів центральним банком. Ці операції центрального банку зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що, у свою чергу, позначається на обсязі та вартості банківських кредитів. Унаслідок цього центральний банк має можливість впливати на розмір грошової маси і на рівень ринкової процентної ставки у потрібному напрямі, тобто досягати заздалегідь поставленої мети.