Варіант № 4

Інфляція — знецінення грошей, зниження їх купівельної спромож­ності, що виявляється у зростанні цін.

Ще однією причиною швидкого зростання цін у країнах СНД є велика кількість посередників між виробниками й споживачем. В Україні їх нерідко буває до п'яти, внаслідок чого ціна товару підвищується в 4-5 разів. Посилення інфляції спричиняють також значні всезростаючі витрати уряду на управління та інші фактори.

Узагальнюючи розвиток інфляції, слід виділити три її види:

• "повзуча" — ціни зростають у незначному обсязі (до 5% за рік);

• "галопуюча"— ціни зростають за рік на 10 % і трохи більше;

• "гіперінфляція" — ціни зростають на 1-2 % щодня.

Як відомо, Міжнародний валютний фонд допускає 40%-й рівень інфляції і 2%-й дефіциту держбюджету впродовж року. В Україні ціни у 1992 р. зростали щомісяця в середньому на 170%, що свід­чило про супергіперінфляцію.

Крім структурної форми інфляції, виділяють інфляцію попи­ту та інфляцію витрат.

Інфляція попиту — форма інфляції, що виникає за зростання по­питу при повній завантаженості виробничих потужностей і повній зайнятості.

В цій ситуації пропозиція товарів не збільшується, що й приз­водить до зростання цін.

Інфляція витрат — форма інфляції, яка виникає внаслідок зростання витрат виробництва, які переносяться на ціни товарів, що виготовляються, і оплачуються споживачами або входять у витраті іншого підприємства і спричиняють зростання цін на інші товари.

Варіант № 5

З'ясування основних причин (внутрішніх і зовнішніх) інфля­ції дає змогу визначити найважливіші шляхи боротьби з нею. Розрізняють такі три методи стабілізації грошового обігу: нуліфі­кація, ревальвація й девальвація.

Нуліфікація (лат. nulificatio — знищення) означає такий різ­новид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулю­ються, тобто оголошуються недійсними. Цей метод використо­вується за наявності супергіперінфляції. Він мав місце під час проведення грошової реформи 1922—1924 рр. у колишньому СРСР: 1 новий карбованець обмінювався на 50 млрд. старих. У Німеччині під час грошової реформи 1924 р. 1 нова марка обмі­нювалася на 1 трлн. старих.

Ревльвація — повернення попередньої купівельної сили грошовим знакам. Для цього з обігу вилучають зайві гроші. Та­кий метод застосовують за незначної інфляції.

Девальвація — зниження обмінного курсу (ціни) грошової одиниці однієї країни до грошової одиниці іншої. За своєю сут­ністю вона протилежна ревальвації. Під час панування золотого стандарту девальвація означала офіційне зниження золотого вмісту грошової одиниці, а її наслідком був обмін такої грошової оди­ниці на меншу кількість золота.

Варіант № 6

Специфіка позичкового капіталу найбільше повно виявляється в процесі його передачі від кредитора до позичальника і назад:

• Позичковий капітал, як капітал власність, власник якого передає не сам капітал, а право на його користування (тимчасове)

• Позичковий капітал, як своєрідний товар, споживча вартість якого визначається здатністю продуктивно використовуватися позичальником, забезпечуючи йому прибуток.

• Специфічна форма відчуження позичкового капіталу, процедура передачі якого від кредитора до позичальника завжди має рознесений за часом характер у частині механізму оплати.

• Особливості руху позичкового капіталу, що на відміну від промислового і торгових на стадії передачі від продавця (кредитора) до покупця (позичальнику) звичайно знаходиться лише в грошовій формі.

Джерела позичкового капіталу.

На першому етапірозвитку кредитних відносинєдиним джерелом виступали тимчасово вільні кошти держави, юридичних і фізичних осіб, на добровільній основі передані фінансовим посередникам для наступної капіталізації і витягу прибутку, ці засоби фіксувалися на депозитних рахунках і забезпечували своїм первісним власникам фіксований доход у формі відсотка по цих внесках.

З розвитком капіталістичного способу виробництва, зокрема безготівкової форми грошових розрахунків із прямою участю банку, новим джерелом формування позичкового капіталу стали засоби, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу промислового і торгового капіталів.