констпекты лекций / 3119_Protsesi_ta_efektivn_st_upravl_nnya_organ_z

ЧАСТИНА 2. ОРГАНІЗАЦІЯ І ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРОЦЕСІВ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ОБ'ЄКТУ

РОЗДІЛ 5. ПРОЦЕС УПРАВЛІННЯ ПЛАНОВО-ЕКОНОМІЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

План

1.Планування як головна ланка системи управління.

2.Порівняльна характеристика основних форм і методів планування.

3.Аналіз структури планово-економічної служби підприємства.

4.Автоматизація планово-економічної діяльності.

1. Планування як головна ланка системи управління

Планово-економічна діяльність самий розгалужений процес, який має місце у всіх сферах роботи колективу. Основним напрямом планування є планування виробничої діяльності. Для підприємств невиробничої сфери виробництвом є основний вид діяльності: банківська, торгова, посередницька і ін.

План виробництва виробів складений з урахуванням потужності підприємства, забезпеченості ресурсами, а також положення підприємства на ринку.

Збалансований план роботи підприємства заснован на плануванні у всіх інших сферах (МТС, фінансових ресурсах, трудових ресурсах, підготовки виробництва). По кожному з названих напрямів доцільно запропонувати методику розробки відповідних планів. У зв'язку з цим, планування знаходить своє віддзеркалення у всіх процесах першої і другої групи. Продуктивність і якість планування визначається функціональною структурою. Залежно від ступеня деталізації функціональної структури розв'язуються конкретні задачі і виконуються технологічні процедури і операції планування у всіх сферах.

Функціональна структура зумовлює технологію рішення планово-економічних задач, незалежно від того використовується ЕОМ або планування побудовано на документарних джерелах інформації. Детальна розробка функціональної структури планування дозволяє виявити нові задачі і визначити потребу у використовуванні ЕОМ. Процес планування сприяє розробці технології рішення інших задач в системі координації аналізу і інших функцій. Таким чином процес управління планово – економічною роботою об'єктивно займає провідну роль в системі управління об'єктом.

2.Порівняльна характеристика основних форм

іметодів планування

Вперехідний період від адміністративно – планової до ринкової економіки в Україні діють дві форми планування:

1. Техпромфінплан.

2. Бізнес-план.

21

Техпромфінплан - це система планово-економічної діяльності яка була створена в умовах планової економіки і продовжує використовуватися на державних підприємствах, а також в АТ, де адміністративно – командна система має певний вплив.

Техпромфінплан відрізняється високим рівнем формалізації процесу плановоекономічної діяльності. Розроблені методики включають повний цикл технологічних операцій, починаючи зі збору даних і закінчуючи процесом затвердження плану.

Методика складається з двох частин:

-основні планові документи;

-документація допоміжного характеру, яка використовується на підготовчому етапі до складання техпромфінплана.

Методика передбачає наступні основні напрями:

1. План виробництва продукції.

Він складається на рік по кварталах у вартісному вираженні в цілому по підприємству, в кількісному вимірюванні з урахуванням номенклатури виконаних робіт, послуг і вироблюваних товарів. Основним документом цього розділу можна вважати виробничу програму підприємства, яка складається як в цілому по підприємству, так і диференційовано по основних виробничих одиницях.

2. План реалізації продукції.

Складається на основі виробничої програми і з урахуванням умов обумовлених в контрактах на поставку продукції і в інших договірних документах.

3. План МТС.

Складається в укрупненій номенклатурі і в специфікованій номенклатурі. Тут враховані всі дані, обумовлені в контрактах по поставках матеріально-технічних засобів.

4. План по праці і заробітній платні.

Складається на основі першого розділу, визначаються показники загальної чисельності, структури штату, розподілу чисельності і встановлення ліміту по заробітній платні.

5. Фінансовий план.

Визначаються основні фінансові результати роботи підприємства. Основними показники розділу є:

-річний дохід;

-прибуток;

-розподіл прибутку;

-наявність і джерела оборотних коштів;

-основні напрями фінансової діяльності підприємства;

На деяких підприємствах, відноситься до різних галузей, структура техпромфінплана може бути іншою.

Окрім вказаних розділів в техпромфінплані, включають також плани підготовки виробництва; плани по поліпшенню екології і техніки безпеки. Методика складання упровадження інновацій техпромфінплана постійно удосконалювалася. На початку 90-х років деякі підприємства включали в ТПФП план маркетингу і таким чином усунули його основний недолік. Проте структура діяльності промислового підприємства на базі ТПФП не сприяє ідеології маркетингу, а швидше перешкоджає. В Україні бізнес-план використовується на комерційних підприємствах в тих концернах, які випускають конкурентоздатну продукцію.

22

Розділи бізнес-плану.

-оцінка ринку;

-аналіз положення справ на підприємстві; фінансовий план;

-план маркетингу як виробництва товарів і послуг, організаційний план і ін. Слабке місце бізнес-плану - відсутність засобів формалізацій, підготовки і ухвалення

планових рішень, відсутність технології балансування основних розділів бізнес-плану.

Методи планування:

1)аналітичний;

2)емпіричний;

3)екстраполяції;

4)економічно - математичний.

Аналітичний – грунтується на детальному аналізі внутрішніх і зовнішніх умов роботи підприємства. Внутрішніми умовами є стан основних засобів, наявність можливості поповнення оборотних коштів, рівень кваліфікації кадрів, рівень підготовки виробництва і стан тих служб, які визначають ступінь підготовки підприємства. Зовнішніми умовами є конкурентний статус підприємства, кон'юнктура ринку, відносини з кредиторами, умови оподаткування, митна політика. Аналітичне рішення формуються в двох варіантах і торкаються першого розділу техпромффнплана. Ці варіанти обговорюються, допрацьовуються, і вибирається один, найприйнятніший варіант.

Емпіричний – враховує думки першого керівника і його найближчих радників. Цей метод заснований на пропозиціях за всяку ціну виконувати заданий об'єм виробництва виробів і реалізовувати їх на відповідних ринках. Емпіричний метод характерний для вугільної промисловості, сільського господарства, інших галузей, в яких аналітичний метод не використовується із деяких причин:

-повна невизначеність в зовнішніх умовах;

-концепція або стратегія підприємства не вимагає аналітичного пошуку;

-перевага адміністративно – командних рішень над науковими і аналітичними.

Метод екстраполяції припускає графічну побудову динаміки показника реалізації продукції за декілька попередніх років.

Економічний математичний метод заснований на моделюванні всієї безлічі варіантів плану з метою отримання найефективнішого, тобто оптимального.

Критерій оптимальності:

-максимізація річного доходу;

-прибутки;

-фондовіддачі;

-мінімізація витрат, втрат невиробничих витрат і т.п.

Відомі моделі оптимізації виробничої програми включають систему обмежень по технічних параметрах устаткування, сумі фінансових коштів, за об'ємом продаж. Економічна сутність моделювання полягає в тому, що ми повинні вибрати такий склад товарів, має вигідні ціни, який в сукупності дозволяє отримати максимум прибутку.

23

3. Аналіз структури планово-економічної служби підприємства

Організаційна структура економічної служби залежить від галузі промислового виробництва, об'єму, темпів виробництва і інших умов. На крупних підприємствах створюються планово-економічні управління. Вони включають: відділ стратегічного планування, планово-економічний відділ, відділ цін, відділ економічного аналізу.

В це управління можуть бути також включені підрозділи по економіці і організації праці (відділ праці і заробітної платні, відділ наукової організації праці і управління). Структура змінюється на кожному підприємстві залежно від цілей організації і положення підприємства на ринку. На середніх підприємствах планово-економічний відділ виконує весь об'єм планових аналітичних робіт. На малих підприємствах створюється планово-фінансовий або планово - комерційний відділ.

Організація планово-економічної служби має три основні форми:

1. Централізована – грунтується на повній концентрації функцій планування в

одному підрозділі. В структурних одиницях (цехи, ділянки) економістів немає. Кожним цехом займається фахівець планово-економічного відділу. Вони ведуть безпосередню роботу з начальниками цехів, бригадирами, робочими.

Ця робота полягає в конкретизації і деталізації планових показників і завдань.

2. Децентралізована – грунтується на плануванні безпосередньо в кожних виробничих одиницях. Планово-економічний відділ може бути на підприємстві, проте він тільки узагальнює плани виробничих одиниць. Така форма характерна для сільськогосподарських підприємств, крупних асоціацій, ліспромгоспів, де апарат управління

восновному виконує функції узагальнення планових завдань і звітів структурних одиниць, які виконують роль збору прибутку.

3.Комбінована – грунтується на поєднанні централізованого і місцевого планування. Централізація грунтується на визначенні всієї системи планово-економічних показників, які розраховуються в цілому по підприємству і по окремих виробничих одиницях.

В низових ланках створюються планово-економічні бюро. Вони аналізують положення

вкожному цеху, визначають рівень напруженості планових завдань по ділянках і можуть вносити корективи в первинні варіанти планів.

Впроцесі планування цех одержує:

-план виробництва виробів, виконання робот і послуг на квартал з розділенням по місяцях;

-кошторис витрат;

-планову калькуляцію по виробах;

-склад основних техніко-економічних показників, куди входить об'єм виробництва в натуральному і вартісному виразі, ліміти по зарплатні, по комплектуючим виробам, за основними матеріалами, завдання по поліпшенню показників: фондомісткості, фондовіддачі, чисельності персоналу.

Кожна з вказаних форм використовується в певних умовах. Централізована форма властива невеликим підприємствам або підприємствам з безцеховою структурою. Найбільш

24

поширена змішана (комбінована) форма. Вона властива машинобудівним, металургійним і ін. підприємствами.

Кожна з вказаних форм має позитивні і негативні сторони.

Для централізованої і децентралізованої форми перевагою є низький рівень витрат на зміст апарату управління. Проте недоліки цих форм досить помітні. При централізованій формі слабо налагоджений зв'язок між планово-економічним відділом і лінійним персоналом.

Комбінована форма має значну перевагу. Відладжений процес обміну інформацією між виробництвом і апаратом управління, що дозволяє виявляти резерви зниження собівартості продукції. Для цієї форми характерна наявність стратегічного планування і можливість реалізації стратегічних планів.

Для інших форм планування, стратегічне управління ускладнене.

При комбінованій формі питома вага витрат вище в порівнянні з іншими формами.

4. Автоматизація планово-економічної діяльності

Автоматизація роботи планово-економічної служби залежить від положення підприємства на ринку, а також традицій в даній сфері, які характерні для кожного підприємства. Автоматизація почалася з 60-х років. Первісток - завод Ленінського комсомолу. На багатьох підприємствах в 60-80 р. були створені підсистеми технікоекономічного планування. В цих підсистемах розв'язувалися наступні задачі:

-розрахунок технологічної трудомісткості виробів по різним параметрам (цех, ділянка, бригада, вид технологічної обробки, вид устаткування професій робочих і т.п.);

-розрахунок планової чисельності робочих основного виробництва по різним параметрам;

-розрахунок вартості матеріальних витрат;

-розрахунок планової калькуляції на виріб;

-розрахунок кошторисів витрат по виробничих одиницях і по підприємству;

-розрахунок основних техніко-економічних показників.

Вказані розрахунки проводяться на ПЕВМ і в даний час. Проте на багато яких підприємствах збереглися великі ЕОМ. Вони є серверами, центральними станціями по відношенню до периферійних ЕОМ. На цих серверах зберігаються великі об'єми інформації характеристики виробів: норми матеріальних витрат, нормативи трудомісткості і ін. Якщо периферійні ЕОМ напряму зв’язані з серверами, то вони можуть користуватися вказаними масовими. В цехах також розв'язуються задачі за допомогою ЕОМ, які направлені на розповсюдження завдань між учасниками і бригадами, автоматизацію облікових аналітичних робіт, розподіл премій між бригадами і усередині бригад, визначення рівня фактичних результатів, госпрозрахункових ділянок і бригад підготовки звітності цеху для плановоекономічного відділу.

Розглянемо алгоритм розрахунку технологічної трудомісткості по наступним параметрам:

-виріб;

-цех;

25

-ділянка;

-вид обробки.

Вводимо позначення для складання алгоритму:

і – виріб; j – цех; v – ділянка; g – вид обробки; d – деталь.

Основна форма розрахунку має вигляд:

Tijvg tijvgd Pid Ki ;

Tig Tigv ,

де t - норма часу з урахуванням індексів; Pid - вживаність в і - виробі d - деталі.

Ki - кількість виробів відповідно до виробничої програми або бізнес-плану. Tig - підсумкова трудомісткість по і - виробу g - виду обробки.

На основі технологічної трудомісткості визначається чисельність основних робочих:

Nig TigFg Kv Kt ,

де Fg - фонд робочого часу по g-виду;

Kv - коефіцієнт використовування робочого часу;

Kt - коефіцієнт підвищення продуктивності праці або коефіцієнт вироблення.

В умовах ринку доцільно розраховувати виробничу програму по критеріям максимізації прибутку.

n,m

Хij(Pij-Tij) max

і=1, J =r Pi Чi-Ri ;

Ri=Dij ;

Big=Tigh ;

Th=Thi ;

Th<Lh ; Xi Ai ;

де Xij - невідоме шукане і-е виріб, що реалізується j-му споживачу; Pij - прибуток по і-му виробу, реалізації j-му споживачу;

Tij - витрати обігу; Чi - ціна;

Ri - витрати;

RiBig - сума по статтям калькуляції; Tigh - витрати ресурсів;

26

Lh - витрати ресурсів;

Ai - максимально можливий об'єм продажів і-го виробу на ринку; Lh - ліміт n-го ресурсу.

Задача розв'язується з допомогою симплекс - методу. Задача має сенс при дотриманні наступних умов:

1)багатономенклатурне виробництво;

2)об'їм виробництва виробів по можливостях підприємства більше, ніж потреба на

ринку;

3)попит на виріб характеризується різними показниками по транспортним

витратам.

Врезультаті рішення цієї задачі знаходиться найвигідніше поєднання виробів (товарів)

вплані реалізації підприємства. В результаті підприємство може отримати максимальну суму балансового прибутку.

Питання для самоперевірки

1.Форми і методи планування.

2.Порівняльна характеристика форм і методів планування.

3.Роль планово-економічних служб у забезпеченні розвитки підприємств.

4.Основні функції планово-економічних служб.

5.Загальна характеристика типів структур планово-економічних служб.

РОЗДІЛ 6. ПРОЦЕС УПРАВЛІННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИМ

РОЗВИТКОМ

План

1.Коротку характеристику основних задач УНТР.

2.Автоматизацію процесу УНТР.

3.Постановку основних алгоритмів задач.

3.1.Аналіз ефективності проекту комплексного плану.

3.2.Аналіз забезпеченості ресурсами комплексного плану.

3.3.Оптимізація комплексного плану.

3.4.Автоматизація оперативного управління НТП.

27

1. Коротка характеристика основних задач УНТР

Управління НТР направлено на інтенсифікацію роботи всіх структурних підрозділів з метою забезпечення заданих параметрів розвитку об'єкту і його підрозділів.

Зцією метою передбачені наступні задачі:

1.Дослідження і проектування нових виробів відповідних вимогам внутрішнього

ізовнішнього ринку.

2.Вдосконалення технологічних процесів шляхом заміни застарілого устаткування, технологічного оснащення, інструменту.

3.Впровадження нових організаційних форм в системі виробництва і господарської діяльності.

4.Вдосконалення організації праці всіх категорій персоналу.

5.Автоматизація основних і допоміжних процесів.

Вказані напрями і задачі повинні розв'язуватися в комплексі. Для цього підприємства розробляють комплексні плани організаційного технічного і соціально-економічного розвитку.

Перевага такого комплексного плану порівняно з інноваційними проектами в тому, що на будь-якому підприємстві, окрім складних проблем необхідно вирішувати множину, щодо не складних, але актуальних задач. Крім того, комплексний план – це організаційна система, яка вимушує структурні підрозділи до самоорганізації, шляхом економічної і адміністративної дії. В комплексному плануванні беруть участь всі структурні підрозділи. Проте, вони розділені на головні відділи і відділи виконавців. Функціональне управління НТ здійснює два підрозділи:

-відділ стратегічного управління;

-відділ досліджень і розробок.

Якщо цих відділів немає в організаційній структурі, то функціональне управління НТР здійснює планово-економічний відділ і спеціальна група у складі основного технічного підрозділу.

Комплекс планування має 3 стадії:

1)підготовча;

2)дослідження і проектування;

3)впровадження інновацій.

Підготовча – всі структурні підрозділи одержують від планово-економічного відділу завдання по поліпшенню ТЕП. Для того, щоб реалізувати показники, структурні підрозділи розробляють оргтехнічні заходи або комплексні програми і проекти. Всі розробки повинні бути надані у вигляді обгрунтованих розрахунків і планових документів. Для складних робіт

28

розробляються технічні проекти. Для організаційних технічних заходів інформація надається у вигляді короткої записки пояснення, тобто розрахунки і показники. Незалежно від форми надання, всі розробки повинні містити інформацію:

-код роботи;

-її коротка назва;

-коди головного виконавця і виконавців;

-терміни розробки і впровадження;

-основні ТЕ показники;

-потреба в ресурсах для впровадження роботи.

Дослідження і проектування - проводяться розрахунки за визначенням ступеня готовності комплексного плану до впровадження. За допомогою ЕОМ узагальнюється інформація отримана від структурних підрозділів і т. ч. визначаються загальні показники по підприємству і структурним підрозділам.

Критерієм оцінки ефективності комплексного плану є загальна розрахункова сума річної економії.

Упровадження інновацій - передбачає оцінку реальних можливостей упровадження запропонованих розробок. Проводяться розрахунки споживачів ресурсів, порівняння їх з наявністю ресурсів, визначення відхилень. Якщо комплексний план не забезпечений ресурсами, підприємство змушене виключити з проекту плану дорогі роботи. Вони можуть бути замінені простими оргтехническими заходами, на які витрата ресурсів менше. Для відбору використовуються спеціальні алгоритми оптимальності по критерію ефекту максимальної річної економії.

2. Автоматизація процесу УНТР

На крупних підприємствах всі розробки по комплексному плану проводиться за допомогою ПЕОМ. Для цього створюється база даних в апараті управління, яка систематично поповнюється інформацією структурних підрозділів.

В базі даних можна виділити 5 основних блоків:

1)інформація про заходи;

2)план завдання структурних підрозділів;

3)наявність ресурсів для реалізації комплексного плану;

4)відхилення по комплексному плану;

5)відомості по упровадженню інновацій за декілька років.

Після того, як комплексний план затверджений, база даних створюється в головному підрозділі, служить основою для оперативного регулювання процесу упровадження проекту і оргтехнических заходів.

Автоматизована підсистема по управлінню НТР може включати різні задачі залежно від стратегії розвитку підприємства. Крім того, база знань постійно поповнюється

29

результатами фундаментальних і прикладних досліджень, використовуючих відношення до виробництва товарів і ін. напрямів НТР.

Наявність бази знань дозволяє формувати нові проекти і програми шляхом комбінування раннє упроваджених розробок і НТ досягнень. На наших підприємствах підсистема автоматизації процесу НТР повинна сприяти підвищенню оперативності формування проекту комплексного плану, забезпечити вільний доступ до розробок комплексного плану для компетентних осіб і вносити всі необхідні зміни і доповнення в процесі реалізації комплексного плану.

3.Загальна характеристика основних алгоритмів задач

3.1.Алгоритм задачі "Аналіз ефективності проекту комплексного плану"

Ця задача дозволяє визначити основні ТЕ показники комплексного плану по структурних підрозділах і по підприємству в цілому.

На основі цих розрахунків можна визначити ступінь готовності структурних підрозділів до затвердження комплексного плану.

Основні формули алгоритму:

1. Показник ефективності роботи підрозділу – Pij дорівнює сумі техніко-економічних показників по g-им роботам

Pij tijg ;

g1

2.Розрахунок підсумків по підприємству – Pj

mn

Pj Pji ,

i 1

де Pij - показник і-го структурного підрозділу по j-му напряму забезпечення ефективності НТР;

Tijg - показник ефективності g-ої роботи проекту комплексного плану.

3.Розрахунок відхилень між завданнями показниками, які зберігаються в базі даних Bij,

ірозрахунковими величинами, отриманими на ЕОМ - Pij.

Qij=Bij Pij ;

Qj=Qji .

30