10. Модель міського планування
Модель міського планування дозволяє детальніше розглянути межі та зміст діяльності всіх основних елементів системи ППП (рис. 2.3).
Суспільна система
Рис. 2.3. Модель міського планування (за І. М. Смоляром):
1- правові проекти, 2- ресурсні проекти
На даній моделі представлені три основні зовнішні чинники міського планування:
Суспільна система держави
Правове поле планування
Рівні управління і планування.
Всі вони безпосередньо або опосередковано «виходять» на місто.
Власне міське планування представлене як система ППП. Усередині міста її визначають: а) інструменти міської політики; б) суспільні і приватні ресурси, що забезпечують засоби її реалізації; в) правовий статус відповідної частини містобудівної документації. Все це складає разом «керуючу систему» міського планування. Як показує світовий досвід, саме така структура забезпечує ефективну дію на «керовану систему», тобто на соціальну і ресурсну підсистеми міста.
Зіставивши рисунки 2.1 і 2.3, можна переконатися, що принциповий зміст схеми рис. 2.1 переведений на рис. 2.3 в площину операційної системи організації міського планування. Зрозуміло, таких організаційних схем може бути визначена множина, але важливо, щоб вони відображали принципове розуміння цілей, ресурсів і складу міського планування, його основних змістовних блоків – прогнозування, програмування і проектування.
Проектування розглядається як процес (процедура) розробки містобудівних завдань (так званих містобудівних рішень 2.11) і підготовки їх до ухвалення (затвердження) відповідними уповноваженими органами міського управління.
Проектувальник, окрім своїх функцій, також вирішує супутні задачі за погодженням матеріалів проекту і підготовкою їх до затвердження.
Поняття «містобудівне проектне рішення» буде правомірним відносити до міста як об'єкту проектування на всіх таксономічних рівнях його структури – місто в цілому, інфраструктурні підсистеми, крупний район, частина і фрагмент міста, містобудівний вузол, вулиця, набережна і площа, квартал і суспільний комплекс, забудова земельної ділянки і домоволодіння.
Проектне рішення задає цільовий стан об'єкту і рух до нього.
Мета містобудівного проектування – рішення поточних і перспективних містобудівних задач і проблем, вдосконалення планувальної організації міста і якості міського середовища.
Властива місту концентрація різних видів діяльності на обмеженій території, в межах якої здійснюються різні міські цикли добової і тижневої періодичності (робота, пересування, побут, відпочинок тощо), забезпечує певний соціально-економічний і суспільно-особовий ефект. Такий ефект сам по собі є продуктом складної планувальної й функціонально впорядкованої по-іншому організаційної системи, економічно і соціально зв'язаних елементів міста, з безліччю прямих і зворотних зв'язків між населенням, міським середовищем і господарством. Що більш впорядкована система, тим вищий ефект. У цьому сенс ухвалених містобудівних рішень.
Принциповий зміст розробки містобудівних рішень зводиться до проблеми переходу від існуючого положення (початкова ситуація) до бажаного (проектна ситуація) шляхом реалізації будівельних та інших заходів, використання ресурсів і різних важелів управління.
Призначення містобудівного проектного рішення – його практична реалізація. До цього ведуть два шляхи:
опосередкований, коли проектне, як правило, великомасштабне планувальне рішення реалізується шляхом розробки детальніших містобудівних програм і проектних рішень;
прямий, коли містобудівне рішення тим чи іншим чином (у вигляді розбиття червоних ліній, регулювання забудови, системи топографічних точок, відміток і ін.) безпосередньо переноситься «в натуру» - на будівельний майданчик.
Специфіка містобудівного проектування значною мірою пов'язана з правовим осмисленням проблеми містобудівного регулювання. У колишній радянській практиці існували два тісно пов’язані поняття – містобудівний проект і містобудівна дисципліна. Проектувальники готували за завданням властей певне містобудівне рішення, керуючі органи його приймали і на основі жорсткої містобудівної дисципліни виконавців запроваджували в життя. Така схема можлива, коли в місті домінує державна власність на міські фонди і нерухомість, усуспільнена сфера послуг і громадські фонди споживання.
Інша справа – існування і функціонування міста в умовах багатоукладності форм власності та міського господарства, масованого включення ринкових механізмів у містобудівну діяльність. З області адміністративного права містобудування значною мірою переміщується в галузі цивільних правових відносин і набуває ще однієї важливої функції – сприяти правовому регулюванню цивільного обороту і планувального управління в специфічних умовах міського середовища. Річ у тому, що норми містобудівного права через специфіку містобудівного регулювання, не можуть бути виражені одним тільки вербальним способом, тобто мовою юридичних текстів, - вони повинні бути оформлені у вигляді схем і планів зонування, кодування кадастрових одиниць, кількісних регламентів, прив'язаних до планувальних одиниць, і т.д. Отже, можна виділити два основні методи правового містобудівного регулювання:
- правове нормування у вигляді текстів (вербальні правові акти);
- правове регулювання у вигляді планів і схем, забезпечених системою кількісних показників і текстових атрибуцій (планувальні правові акти). Правова суть містобудівного проектування на даний час закріплена законодавчо.