Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
32
Добавлен:
20.02.2016
Размер:
427.01 Кб
Скачать

5.3. Консерватизм

Консерватизм (лат. сonserve – зберігати, берегти) – ідеологія, спрямована на збереження і підтримку існуючих форм громадського життя (соціально-економічного устрою, політичного устрою, культурного середовища, традиційних і духовних цінностей). Формування консерватизму у визначену систему поглядів відноситься до кінця XVIII – початку XX ст. і було реакцією на досить широке поширення ліберальних ідеалів, але насамперед на радикальні ідеї і перетворення Великої французької революції 1789 р. На початковому етапі свого становлення ця ідеологія відображала інтереси світських і церковних феодалів, обурених “зухвалістю” ліберальної думки і політичною практикою французьких революціонерів, які намагались змінити існуючий лад, освячений віковою історією. Послідовники цього напряму виступали проти суспільного прогресу і демократії, за збереження традиційних інститутів (сильної авторитарної держави, впливової церкви, приватної власності), за ієрархічний устрій суспільства, заснований на природній нерівності і традиційних привілеях, дбайливе відношення до традицій і т. д.

Основоположником консерватизму вважається англійський суспільний діяч Е.Берк (1729–1797), що виклав свої погляди в роботі “Міркування про Французьку революцію”, яка і сьогодні вважається “Біблією” консерватизму. До основних цінностей консерватизму він відносив:

– культ традицій, національної культури, моралі, патріотизму;

– пріоритет інтересів держави над інтересами особистості;

– сильна ієрархічна держава;

– авторитет церкви, родини, школи;

– прагматизм, здоровий зміст, скептицизм;

– поступовість і обережність процесу соціальних змін;

– наступність у розвитку;

– історична єдність минулого, сьогодення і майбутнього;

– воля і відповідальність.

На основі цих поглядів Е.Берка та інших мислителів і політиків у XIX ст. склався стійкий комплекс консервативних ідей і цінностей, що одержали назву класичного консерватизму. Його основні ідеї:

– визнання обмеженості можливостей людського розуму в пізнанні суспільства і недосконалості людської природи;

– ефективна державна влада (у зв'язку зі своєю природною недосконалістю людина не може жити без держави й інших соціальних інститутів: держава покликана стримувати властивий людям і окремим групам егоїзм, підтримувати соціальний мир і піклуватися про загальне благо. Без такої ролі держави суспільство чекає або громадянська війна, або необмежене панування однієї групи). Успішно виконувати свої функції може лише сильна, авторитетна, але не диктаторська держава;

– інтереси держави, нації вище, ніж інтереси індивіда чи якої-небудь соціальної групи;

– в економічній сфері – святість приватної власності, орієнтація на розвиток приватного підприємництва;

– переконаність у вродженій нерівності людей і необхідності аристократії й еліти, що є фундаментом розумного суспільного устрою (соціальна рівність - протиприродна для суспільства, тому що сама природа людини обумовлює нерівність – між чоловіками і жінками, працьовитими і ледачими, розумними і посередніми людьми та ін. Тому нормальне суспільство природно відтворює нерівність, що у свою чергу стимулює суперництво між людьми, що сприяє здоровому розвитку суспільства за умови авторитетного контролю держави). Рівність повинна існувати лише в сфері моралі і усі зобов'язані виконувати свої обов'язки;

– функціонування суспільства регулюють не тільки закони, але і звичаї, традиції. Концепція єдності минулого, сьогодення і майбутнього, спадковості у відновленні соціальних зв'язків, що передаються від предків до нащадків. (Майбутнє багато в чому визначається минулим, тому важливе значення надається формуванню історичної свідомості своїх народів, поважному відношенню до минулого);

– відмовлення від революційних перетворень і орієнтація на поступові, еволюційні зміни в суспільстві, що надає можливість подальшого коректування.

Аналізуючи основні постулати класичного консерватизму, необхідно звернути увагу на його головну рису – традиціоналізм. Варто підкреслити, що консерватори розглядають традиції не як орієнтацію на минуле, а як умови наступності і зв'язку минулого, сьогодення і майбутнього і тим самим використання досягнень предків для поліпшення життя нинішніх і майбутніх поколінь. Увага до традицій допомагає формувати історичну свідомість, що дає можливість з’ясувати джерела і причини сучасних явищ, ставити реальні, вільні від утопізму цілі. Дбайливе відношення до традицій зовсім не означає заперечення необхідних суспільних змін, але вони доцільні лише тоді, коли існуючі принципи довели свою неспроможність. Підкреслюється також, що при оновленні суспільства необхідно не блискавично відмовлятися від “застарілих” принципів, а серйозно думати над тим, що зберегти і передати в майбутнє.

Важливим поняттям для консерваторів є “порядок”, що протистоїть хаосу, і лише при наявності якого можливі “добрі справи” (Е.Берк). Особливу роль у підтримці порядку приділяється державі, що відокремлюється від суспільства і стає над ним.

У силу такого широкого тлумачення традиціоналізму, порядку, волі індивіда й інших принципів, соціальна база консерватизму згодом значно розширюється: його послідовниками стають не тільки представники “приречених” соціальних груп, існуванню яких загрожують об'єктивні тенденції суспільно-історичного розвитку, але і прагматично налагоджені сили, що прагнуть до порядку, стабільності і заперечують невизначеність, непередбачуваність блискавичних змін.

Досить широкого поширення консервативні ідеї набувають в 70-х роках XX ст., багато дослідників пов'язують це з трансформацією деяких його ідей і формуванням нової течії – неоконсерватизму, риси якого проявилися в США в період президентства – республіканця Р. Рейгана (1981–1989), в Англії – прем'єрства М. Тетчер (1979–1990), (партія торі-консерватори), у Німеччині – канцлерства Г. Коля (1982–1998), що очолив блок ХДС-ХССС.

У пошуках шляхів вирішення деяких “хворих” питань сучасності (економічні кризи, політична нестабільність, ріст залежності людини від технічної сфери, руйнування традиційних міжособистісних комунікацій, ріст антисоціальної поведінки та ін.), консерватори оновили свій ідеологічний арсенал:

– як і раніше наполягаючи на необхідності формування сильної влади і збереженні в суспільстві позицій сильної держави, неоконсерватори, передбачаючи головні причини багатьох негативних явищ у надмірному втручанні держави в справи громадянського суспільства, пішли на деяке обмеження державного інтервенціонізма;

– сила держави в її професіоналізмі і моральності;

– будучи затятими супротивниками зрівняльного розподілу благ, вимагають скорочення соціальних програм, тому що переконані, що перетворення держави в “дійну корову” розбещує людину;

– зміцнення моралі, родини і релігії. (Повернення до випробуваних традиційних цінностей допоможе людям знайти духовну рівновагу, звільнитися від “соціального утриманства” й активізувати власні зусилля на забезпечення свого благополуччя);

– активізація в сфері міжнародної політики. Перетворення своєї країни у світову державу вважається вищою та абсолютною метою, якій підлягають інтереси всіх громадян;

– ідея прогресу не заперечується, але необхідно, щоб розвиток був органічним і майбутнє не знищувало минуле.

Поняття “консерватизм” і “лібералізм” у недалекому минулому, значною мірою завдяки марксистським трактуванням, розумілися негативно. Якщо лібералізм ототожнювався з зайвою терпимістю, поблажливістю, то консерватизм вважався реакційним ідеологічним напрямом, для якого характерна прихильність до всього застарілого в суспільному житті. В останні роки спостерігається зростання інтересу до цих течій і прагнення переосмислити деякі їхні установки. Відмовляючись від найбільш догматичних постулатів, взаємно збагачуючись, запозичаючи деякі соціалістичні ідеї, ці політичні течії стають привабливими для широких прошарків населення.