5 Виникнення загальноросійських та українських політичних партій, їх теоретичні положення

На землях Наддніпрянщини крім національних українських діяли загальноросійські політичні партії, які, відповідно до їх теоретичних положень, поділялися на соціалістичні, буржуазні та монархічні.

5.1 Соціалістичні партії

Російська соціал-демократична робітнича партія була утворена в 1898 р. на І з’їзді. Але на цьому з’їзді програму партії чи інші документи ухвалено не було, партія фактично перебувала на становищі окремих гуртків. Усі ці та інші питання було вирішено на ІІ з’їзді, який відбувся в 1903 р.

На ІІ з’їзді РСДРП окреслилося дві течії соціал-демократії – ліва та права. Ліву течію очолив Володимир Ленін, праву – Юлій Мартов.

І ліва, і права течії сповідували соціалістичні ідеали. Але при обговоренні програми партії на з’їзді розгорілася досить гостра дискусія з найважливіших питань. Обидві течії одностайно вважали, що їх найближчим завданням є ліквідація самодержавства. Однак радикальна ліва течія передбачала установлення демократичної республіки та владу народу, а згодом – соціалістична революція, установлення диктатури пролетаріату та ліквідація приватної власності на засоби виробництва. Більш поміркована права течія вважала, що має встановитися буржуазна республіка, а до соціалізму країна піде поступово, еволюційним шляхом.

В аграрному питанні ліва течія соціал-демократії виступала за повернення селянам відрізків та викупних платежів. Права течія була проти цього, звинувачуючи лівих у переході на селянські позиції та заперечуючи їх революційні можливості.

У національному питанні ліва течія відстоювала право націй на самовизначення, права – на культурно-національну автономію. Програма в цілому була ухвалена в тій редакції, у якій її відстоювала ліва течія: 50 голосів „за”, 1 – утримався.

У кінці роботи з’їзду було обрано центральні органи партії – Центральний комітет і редакція центрального органу партії газети „Іскра”. При виборі центральних органів партії прихильників В. Леніна, які отримали більшість голосів, почали називати більшовиками, а опонентів В. Леніна, які отримали меншість голосів – меншовиками.

Таким чином, на ІІ з’їзді РСДРП відбувся розкол і в рядах соціал-демократів фактично почали формуватися дві партії – РСДРП (б) і РСДРП (м). Цей процес тривав до 1912 р., коли вони розмежувалися організаційно.

Кількість більшовиків і меншовиків на початку ХХ ст. налічувалася по 6-8 тис. осіб.

Партія соціалістів-революціонерів (ПСР) утворилася в 1902 р. і була селянською партією. Лідерами партії були Г. Гершуні, В. Чернов, А. Гоц, Д. Донськой. Партія виступала за соціалістичний ідеал, соціально-революційний переворот, а також ліквідацію усуспільнення приватної власності. Організація соціалістичного суспільства передбачала повну перемогу робітничого класу, і, якщо необхідно, – встановлення його тимчасової революційної диктатури.

Першочерговим завданням партія вважала ліквідацію самодержавства та встановлення демократичної республіки. У цьому основна роль відводилася пролетаріату, трудовому селянству, революційно-соціалістичній інтелігенції, а також партія не виключала використання елементів „освіченого суспільства”.

Передбачалося, що курс на соціалізм повинен бути поступовим. З аграрного питання партія виступала за соціалізацію землі на зрівняльно-трудових засадах. Земля передавалася в загальнонародне надбання. Програма партії з національного питання передбачала широку автономію областей і общин, використання федеративних відносин між націями та визнання за ними права на самовизначення. Партія не проводила жорстку реєстрацію своїх членів. Однак її можна вважати найбільш чисельною політичною організацією в імперії.