Тема 1 . Основи теорії держави і права

Навчальні цілі:

• розглянути категорійний апарат держави і права;

• з’ясувати сутність поняття „держава”, „правова держава”, основні їх ознаки і функції та визначити відмінність між цими поняттями;

• розглянути теорії виникнення держави і права, фактори та особливості створення сучасних держав;

• розкрити сутність форми держави і механізму держави;

• з’ясувати сутність правової норми, правових відносин, галузі права, правової системи.

• окреслити особливості понять законності і правопорядку, правосвідомості;

• охарактеризувати правопорушення та види юридичної відповідальності.

Вивчення теми рекомендується здійснювати за наступним планом:

1. Умови та причини виникнення держави. Основні етапи та закономірності розвитку держави. Теорії походження держави.

2. Поняття форми держави. Співвідношення форми держави і її сутності. Особливості елементів форми держави сучасної України.

3. Поняття та елементи механізму держави. Поняття функцій держави та їх залежність від форми і сутності держави.

4. Громадянське суспільство і держава. Правова, соціальна і національна держава.

5. Поняття, ознаки і сутність права. Принципи права. Джерела права і їх види.

6. Поняття, предмет, метод та межі правового регулювання. Реалізація права та її форми. Правозастосування як особлива форма реалізації права.

7. Система права. Система законодавства. Мета і форми систематизації нормативно-правових актів.

8. Характеристика правового відношення.

9. Поняття законності та іі принципи. Законність і демократія. Поняття правопорядку. Співвідношення законності і правопорядку. Гарантії законності і правопорядку.

10. Поняття, мета, принципи та функції юридичної відповідальності. Види юридичної відповідальності.

Ключові поняття теми: держава, теорії походження держави, функції держави, форма держави, форма правління, форма державного устрою, форма політичного режиму, апарат управління, право, правова норма, правова держава, джерела права, правовий акт, закон, підзаконні акти, галузь права, правовідносини, законність, правопорядок, правосвідомість, правопорушення, проступок, злочин, юридична відповідальність.

Методичні поради

• Підготовку до заняття необхідно розпочати з вивчення причин виникнення держави, проаналізувати і класифікувати ці причини. Розкрити різні підходи до цього питання та розглянути різні теорії виникнення держави.

Історичний процес розглядає два періода розвитку суспільства – це докласовий і класовий. У докласовому суспільстві власть базувалась на сімейних відносинах; усі були рівні; власть була суспільною усі питання вирішувались гуртом, діяли авторитет і традиції; не було органів примушення; діяли встановлені норми поведінки (звичаї, традиції).

Держава виникла внаслідок розпаду первісного суспільства, переходу від привласнюючої до виробничої економіки, послідовного обособлення слою вождів та їх наближенних; зосередження в їх руках функцій, ресурсів, власті, соціальних привілей.

Загальними причинами виникнення держави і права за історико-матеріалістичною теорією стали економічні, соціальні та політичні передумови. До економічних передумов належать: три великі поділи праці; виникнення виробничої економіки замість привласнюючої; поява надлишкового продукту, приватної власності, майнової нерівності, бідних і багатих. До соціальних передумов належать: виникнення патріархальної сім’ї; об’єднання родини навколо батька; прізвище батька мають дружина і діти; спадкування здійснюється по батьківській лінії тощо. До політичних передумов належать: неспроможність здійснювати публічну владу застарілими формами і методами в нових умовах господарювання; утворення класів як великих груп людей із протилежними інтересами; виникнення між класових конфліктів; неспроможність суспільної влади первісного ладу врегульовувати класові суперечності та конфлікти; виникнення політичної і правової системи та державної влади.

На процесс виникнення держави вплинули цілий ряд факторів: соціально-економічний, демографічний, екологічний, психологічний, зовнішній та інші.

Існує ряд теорій виникнення держави і права, а саме:

Теологічна теорія. ЇЇ автором був Фома Аквінський. Його вчення побудоване на ієрархії форм: від Бога чистого розуму до духовного і матеріального світу. Проголошення походження держави від Бога обґрунтовує її вічність і непорушність, виправдовує найреакційніші держави, підкреслює думки про те, що будь-яке посягання на державу приречене на поразку, оскільки владу вкладено в руки правителя Богом, і вона покликана захищати благо всіх.

Патріархальна теорія. Її автори Аристотель, Фільмер, Михайловський. Сутність її полягає у твердженні, що держава походить від сім’ї та є наслідком історичного розвитку і розростання останньої, а також абсолютна влада монарха – це продовження батьківської влади.

Договірна теорія. Автори грацій, Спіноза, Руссо, Радищев. Вона пояснює виникнення держави внаслідок об’єднання людей на основі добровільної згоди про те, що одні управлятимуть, а інші виконуватимуть їхні управлінські рішення.

Психологічна теорія. Представником цієї теорії був Петражицький. За цієї теорії держава виникла завдяки особливим властивостям психіки людей. Народ є інертною масою і не здатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва.

Теорія насильства. Представниками теорії були Гумплович, Каутський, Дюрінг. За цією теорією держава виникла як результат завоювання одних племен іншими, поневолення одного народу іншим. Тобто держава є тією силою, яку утворюють завойовники для утримання в покорі завойованих народів і зміщення влади переможців.

Органічна теорія. Автор Спенсер. Проведена анологія між державою та біологічним організмом. Держава, подібно до біологічного організму, народжується, розмножується, старіє і гине. Як і біологічний організм, держава має політичне тіло – голову, тулуб, руки, ноги, що виконують відповідні функції.Та інші – космічна, технократична, мусульманська.

Необхідно звернути увагу на різні підходи до визначення поняття сутності держави залежно від співвідношення «класових» і «загальносоціальних» завдань держави. Існує декілька таких визначень, наприклад, держава – це політична територіальна організація суспільства, яка має апарат управління та апарат примушення. Обов’язково держава має ознаки, такі як: територія; політичний публічний характер власті; суверенітет; механізм держави; загальнообов’язкові правила поведінки; система податків.

Аналізуючи історичні типи держави (рабовласницьке, феодальне, буржуазне, соціалістичне, перехідне) необхідно звернути увагу на закономірності історичного розвитку держав та пов’язаність поняття історичний тип держави з сутністю держави. При цьому головну увагу приділити критеріям наукової класифікації типів держави. Якщо розглядати як у сучасному суспільстві здійснюється державотворення, доцільно розповісти про розпад радянського союзу і створення нових суверенних держав, а також держав у світі.

• Розкриваючи друге питання особливу увагу слід приділити залежності форми держави від сутності держави, від характеру взаємовідносин держави і її органів з недержавними організаціями. Характеризуючи форму правління слід з’ясувати залежність форми правління від структури та шляхів формування вищих органів державної влади, який принцип покладено в основу взаємодії між вищими державними органами, як будуються взаємовідносини між державними органами і громадянами. Доклад­но зупинитись на історичних та сучасних різновидах монархій і республік. Аналізуючи поняття і види державного устрою слід з’ясувати різницю між простою (унітарною) і складною державами. Аналізуючи форми державного режиму слід звернути увагу на різницю між державним і політичним режимами, між демократичним і тоталітарним, авторитарним, воєнним, расиським та іншими антидемократичними режимами.

• Готуючись до відповіді на третє питання, необхідно звернути увагу на широкий і вузький підхід у розумінні механізму держави. Характеризуючи елементи механізму держави, слід дати визначення поняттям апарат держави та державні органи, а також висвітлити систему державних органів за Конституцією України. Розкриваючи принципи діяльності органів державної влади, слід зупинитись на таких принципах їх діяльності, як розподіл влади на три гілки: законодавчу, виконавчу та судову, демократизм, законність, субординація і координація, а також на спеціальних принципах діяльності судових органів. Аналізуючи систему органів державної влади, слід звернути увагу на співвідношення понять функції і мета держави. Готуючи питання, необхідно прослідкувати еволюцію функцій держави (внутрішніх і зовнішніх) в залежності від її історичного типу. Розкриваючи форми і методи здійснення функцій держави, особливу увагу приділити питанню співвідношення право­вих і неправових форм в реалізації функцій сучасної демократичної правової соціальної держави.

• Розглядаючи четверте питання, слід зупинитись на різних підходах до розуміння громадянського суспільства. Аналізуючи проблеми взаємозв’язку держави і громадянського суспільства, необхідно звернути увагу на механізми саморегулювання громадянського суспільства та роль демократичної держави в відновленні і гарантуванні функціонування цих механізмів. Розкриваючи це питання слід докладно зупинитись на ознаках правової держави, а саме: існування розвинутого громадянського суспільства; суверенітет народа; верховенство права; правове рівноправ’я усіх громадян; розподіл влади на три гілки; демократичний характер управління власністю.

Аналізуючи, сучасні концепції соціальної держави, слід звернути увагу на умови її існування та особливості форм і методів реалізації функцій цієї держави. Розглянути проблему співвідношення принципів правової і соціальної держави. Розкриваючи питання, слід зупинитись на моноетнічному та поліетнічному підходах до розуміння національної держави та на основних функціях сучасної цивілізованої національної держави.

• Підготовку до п’ятого питання треба розпочати з розкриття поняття праворозуміння в його історичному розвитку. Зупинитись на різних підходах до визначення права в світовій і вітчизняній правовій думці. Зупинитись на соціальній природі права та його сутності. Право - це система обов’язкових, формально визначених правил поведінки, встановлених, гарантованих и охороняємих державою з метою регулювання суспільних відносин. Необхідно розкрити властивості і головні ознаки права, а саме:

Загальнообов’язкова нормативність - означає, що правові норми розповсюджуються на усіх осіб, котрим вони адресовані і обов’язкові для виконання незалежно від суб’єктивного відношення до них. Формальна визначеність - означає, що правові норми відрізняються чіткістю і однозначністю визначення і містяться у законах та інших правових джерелах.

Державна забеспеченність - означає, що реальність додержання правових норм забезпечується і гарантується державною владою. Держава збеспечує обов’язкове притягнення до юридичної відповідальності порушників норм права.

Дати визначення і класифікувати функції права: Регулятивна - проявляється шляхом власного правового впливу на суб’єктів правовідношень з цілю забезпечення такої їх соціальної поведінки, яка би відповідала суспільному правовому порядку. Охоронна - здійснюється власним правовим впливом на суб’єктів правовідносин з цілю охорони і забезпечення їх прав и свобод, їх власності, захисту держави і суспільства в цілому. Інформативна – держава доводить до відома громадян усі встановлені правові норми. Виховна – держава повинна виховувати законослухняних членів суспільства, використовуючи для цього усі можливі методи переконання та примушення.

Особливу увагу приділити регулятивній та охоронній функціям. Висвітлюючи принципи права звернути увагу на їх залежність від основних закономірностей розвитку і функціонування суспільства і правової системи. Розкриваючи цінність права, зупинитись на його ролі у житті суспільства і особи. Слід також звернути увагу на принципи права як на нормативні узагальнення найвищого рівня, концентрований вираз змісту права. Розглядаючи принципи права як основні засади, що мають універсальний характер, вищу імперативність і загальну значимість, слід звернути увагу, що вони відбивають закономірності і особливості конкретної суспільно-історичної формації і органічно пов’язані з сутністю певного типу права. Необхідно з’ясувати критерії ефективності дії норм права та показники ефективності права. Зупинитись на проблемі встановлення рівня ефективності конкретної норми права.

Розглядаючи поняття джерело і форма права слід з’ясувати різницю між цими двома поняттями. Необхідно розглянути різні підходи до розуміння поняття форма права, відповідно до яких визначають систему основних форм права. Дати докладну характеристику основних видів джерел права. Охарактеризувати особливості джерел права в Україні. Висвітлити місце закону в системі джерел права в Україні. Слід розкрити поняття закону та зупинитись на класифікації законів в залежності від їх юридичної сили та місця в системі законодавства, суб’єктів законотворчості, предмету регулювання, строку дії та інших критеріїв.

Джерела права – це спосіб зовнішнього вираження та закріплення правових норм. Вони можуть бути таких видів: Правовий звичай - санкціоноване і забезпечене державою звичайне правило поведінки загального характеру.

Правовий прецедент - решення судового чи адміністративного органу держави з конкретної справи, якій надається формальна обов’язковість при вирішенні подальших аналогічних справ. Нормативно-правовий договір - формально обов’зкове правило поведінки загального характеру, установлене на основі взаємної домовленості кількох суб’єктів і забезпечених державою.

Нормативно-правовий акт - письмовий документ правотворчокого характеру, прийнятий народом або компетентним органом держави, в якому містяться правові норми.

Поділяються на закони і підзаконі акти.

Закон - це нормативно-правовий акт органу законодавчої влади або самого народа, котрий регулює важливіші суспільні відносини, принимається в особливому порядку і має вищу юридичну силу.

Класифікуются наступним чином: Основний закон (Конституція) - закреплює правовий статус чоловіка чи громадянина, форму правління і державноо устрою, систему органів влади; Конституційні чи органічні закони - конкретизують і развивають основні положення Конституції; Звичайні закони, з інших питань суспільного життя.

Підзаконні акти - нормативно-правові акти правотворчих органів держави, які приймаються згідно закону, на основі закону і для виконання закону. До них відносяться: Постанови Верховної Ради; Укази і Розпорядження Президента України; Постанови і Розпорядження Кабінета Міністрів; Накази і інструкції Міністерств і Відомств; Акти місцевих державних адміністрацій; Рішення органів регіонального і місцевого самоврядування.

Аналізуючи реквізити та структуру законів, слід зупинитись на різних видах статей і, зокрема, на бланкетних та відсилочних статтях. Розкриваючи процедуру прийняття законів, слід зупинитись на стадіях законодавчої процедури та їх особливостях за Конституцією України. Висвітлюючи питання, необхідно докладно зупинитись на відмінностях між правом та законом. Звернути особливу увагу на гуманістичне значення розмежування права і закону. Охарактеризувати підзаконні нормативні акти, їх систему та тенденції розвитку в Україні. Розглянути дію нормативних акті у часі, просторі і за колом осіб з урахуванням особливостей української держави.

• Готуючись до шостого питання слід розпочати із з‘ясування призначення права в регулюванні суспільних відносин, тобто впливу права на суспільні відносини. Звернути увагу на особливості, які відрізняють правове регулювання від інших форм суспільного регулювання та на співвідношення правового регулювання і правового впливу. Розгля­даючи правове регулювання як процес, виділити його основні стадії. Визначити поняття типи, сфери, межі правового регулювання. Розглядаючи елементи механізму правового регулювання, мати на увазі що вчені не мають єдиної думки з цього питання. Розкриваючи поняття реалізація норм права слід мати на увазі , що в теорії сьогодні не існує єдиного розуміння категорії “реалізація норм права”. Висвітлюючи основні форми реалізації норм права – дотримання, виконання, застосування та використання, показати їх особливості. Слід розповісти про стадії реалізації норм права, пов‘язуючи їх з нормативними актами, що відповідають кожній з них. Дати визначення поняття правозастосування і показати його відмінність від інших форм реалізації права. Особливу увагу приділити суб‘єктам правозастосування. Визначити основні етапи застосування права, звернувши увагу, що вчені висловлюють різні точки зору з цього питання. Докладно зупинитись на вимогах правильного правозастосування. Характеризуючи акти застосування права, звернути увагу на їх відмінність від нормативних і інтерпретаційних актів. Звернути увагу на особливості застосування норм права при наявності прогалин у законодавстві.

• У сьомому питанні необхідно висвітлити поняття системи права та звернути увагу на її відмінність від правової системи. Охарактеризувати основні елементи системи права: галузі права, підгалузі права, правові інститути, правові норми. Розглянути основні критерії поділу норм на галузі права: предмет і метод правового регулювання.

Система права - це система всіх діючихих юридичних норм конкретної держави. Система права має свою структуру, тобто об’єктивно-обумовлену внутрішню організацію права конкретної держави, котра состоит у єдності і согласованості усіх юридичних норм держави та в їх розподілі між інститутами і галузями права. Включає такі структурні елементи: норми;

правові інститути – це система юридичних норм, регулюючих визначену групу однорідних соціальних відносин: галузеві, міжгалузеві; галузі – визначена система юридичних норм, які регулюють конкретну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання; підгалузі; публичне право – регулює взїімовідносини між державою і громадянином; приватне право – регулює відносини між людьми, громадянами і організаціями.

Поняття система права слід відрізняти від категорії правова система, яка представляє систему всіх юридичних явищь, існуючих у конкретній державі або групі держав. У теперішній час їх у світі чотири: Романо-Германська, Англо-Американська,Соціалістична, Релігійно-община.

Розкриваючи поняття норма права треба зосередити увагу на соціально-політичній природі норм права. Показати її місце та роль в системі інших соціальних норм. Назвати ознаки норм права та їх відмінність від інших соціальних норм. Дати визначення норми права і її структурних елементів – диспозиції, гіпотези та санкції, назвати їх види. Приділити увагу способам (формам) викладення правових норм у нормативних актах. Звернути увагу на те, що серед науковців немає єдиної думки щодо кількості структурних елементів норми права.

У державі діє сукупність соціальних норм, які регулюють суспільні відносини і взаємодії між людьми. До них можна віднести норми моралі, обичаї, традиції, естетичні, релегійні, корпоративні та правові норми.

Правові норми – це правило встановлене або санкціоноване державою. Вони регулюють відносини окремих осіб, даючи їм права і покладаючи на них юридичні обов’язки. Правові норми підкріплені державним примусом і займають приоритетні позиції.

Правова норма - це формально закріплене загальнообов’язкове правило фізичної поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечене організаційною, виховною, і примусовою діяльністю.

Правова норма характеризується трьома обов’язковими елементами: гіпотеза, диспозиція, санкція.

Дати визначення системи законодавства, зокрема зупинитись на подвійній будові (горизонтальній та вертикальній) системи законодавства. Показати співвідношення системи права і системи законодавства. Для розкриття питання про мету і форми систематизації нормативно-правових актів. необхідно визначити поняття систематизації нормативних актів та її мету. Дати докладну характеристику видів систематизації нормативних актів – кодифікації, консолідації, інкорпорації, назвати їх відмінності. Визначити мету кодифікації законодавства. Висвітлити види кодифікаційних актів, зокрема основи законодавства, кодекси, статути та положення. Докладно зупинитись на зв’язку між системою права і систематизацією законодавства, зокрема на проблемі їх взаємного впливу.

• Розглядаючи восьме питання, слід зупинитись на змісті правовідносин. Аналізуючи види правовідносин, необхідно звернути увагу на критерії класифікації правових відносин. Докладно зупинитись на класифікації суб’єктів правовідносин. Дати характеристику юридичних фактів як певних обставин (подій чи дій). Аналізуючи види юридичних фактів, слід приділити увагу критеріям їх класифікації та на різним точкам зору щодо розширення класифікації юридичних фактів.

Правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії взаємних суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, що забезпечуються державою.

Правовідносини мають складну будову і охоплюють: суб’єкт, об’єкт, зміст правовідносин. Підставами виникнення, змін чи припинення правовідносин є юридичні факти.

Суб’єктами правовідносин вважають тих учасників, які є носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Суб’єктів правовідносин можна поділити на: фізичних і юридичних осіб; державні та громадські організації; різні суспільні (трудовий колектив, нація, народ, населення відповідного регіону тощо); громадське суспільство. Суб’єкти правовідносин повинні володіти правосуб’єктністю, тобто здатністю бути носіями прав і обов’язків, здійснювати їх від свого імені та нести юридичну відповідальність за свої дії.

Правоздатність – це здатність суб’єкта бути носієм суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Дієздатність – це здатністьсуб’єктів своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб’єктивні права і виконувати юридичні обов’язки. Угодоздатність – це здатність суб’єкта правовідносин особисто своїми діями здійснювати і укладати цивільно-правові угоди. Деліктоздатність – це здатність суб’єктів правовідносин нести відповідальність за скоєне правопорушення.

Фізичні особи можуть бути громадянами України, іноземними громадянами, особами без громадянства.Їх також можна поділити на приватних осіб, посадових осіб і спеціальних суб’єктів.

Юридичними особами визнаються організації, що мають особисте майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, виконувати обов’язки, бути бути позивачами в загальному, арбітражному чи третейському суді, а також нести юридичну відповідальність за свої дії.

Об’єкти правовідносин – це ті реальні соціальні блага, які задовольняють інтереси і потреби людей і з приводу яких між суб’єктами виникають, змінюються чи припиняються об’єктивні права та юридичні обов’язки. Їх поділяють на матеріальні, духовні блага, дії суб’єктів правовідносин, результат їхньої діяльності.

Зміст правовідносин характеризується синтезом фактичного і юридичного, а саме права і обов’язки сторін правовідносин.

• Розкриваючи дев’яте питання слід зупинитись на характеристиці інтелектуальних, емоційних і вольових процесів і станів правосвідо­мості. Приділити увагу аналізу структури і функцій суспільної правосвідомості. Розкриваючи шляхи та джерела формування правосвідомості, слід звернути увагу на зміст правосвідомості та на роль права в процесі формування правосвідомості. Необхідно висвітлити питання співвідношення права і правосвідомості. Треба звернути увагу на співвідношення законності, правопорядку і дисципліни. Проаналізувати залежність правопорядку від демократичної форми правління. Висвітлюючи поняття законності звернути увагу на її соціальну цінність і значення. Розглянути питання співвідношення законності і правопорядку. Розглядаючи загальні гарантії законності і правопорядку особливу увагу приділити конституційним гарантіям. Розкрити співвідношення понять суспільний порядок і правовий порядок, а також понять дисципліна і правопорядок. Охарактеризувати види дисципліни.

Правосвідомість розглядають як вид (форму) суспільної свідомості, що включає сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій і компетенцій, а також уявлень і настанов, які характеризують ставлення людини, суспільних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, форм і методів правового регулювання.

Відомі різні види правосвідомості, а саме: - індивідуальна, групова та суспільна; - повсякденна, професійна, наукова.

Правова культура – це глибокі знання й розуміння права, ретельне виконання його вимог як усвідомленої необхідності та внутрішньої переконаності.

Законність – це правовий режим точного виконання чинних законів усіма суб’єктами права у сфері правотворчості та право реалізації, в інших сферах життедіяльності людей; режим за якого забезпечуються права і виконуються обов’жавою, і громадським суспільством.

Основними засадами законності вважаються: верховенство закону в системі нормативних актів; єдність вимог щодо дотримання виконання законів; незаперечність закону в соціальній практиці; реальний характер законності; незаперечність закону в соціальній практиці; реальний характер законності; забезпечення прав людини; невідворотність відповідальності за правопорушення; взаємозв’язок законності й доцільності, законності й культурності, законності й справедливості.

Результатом законності визнають певний її стан – правопорядок – це реалізовані правові норми в системі суспільних відноси, в яких діяльність суб’єктів права є правомірною.

Правопорядку притаманні наступні риси: загально правовий заборон; безперешкодне здійснення правового становища людини і громадянина, державних і громадських організацій, їхніх об’єднань; реалізація учасниками правовідносин суб’єктивних прав і виконання юридичних обов’язків; невідворотність юридичної відповідальності правопорушників.

Чинне законодавство України передбачає право громадянина на захист свого життя, здоров’я, честі й гідності, особистої свободи та майна. Такий захист може здійснюватись у судовому, адміністративному та іншому порядку.

• Розкриваючи у десятому питанні поняття юридичної відповідальності, необхідно назвати ознаки, що відрізняють її від інших форм суспільної відповідаль­ності, слід звернути увагу на конституційні основи відповідальності особи в Україні. Розкриваючи принципи юридичної відповідальності, особливу увагу звернути на презумпцію невинності. Слід зупинитися на характеристиці юридичних та фактичних підстав юридичної відповідальності. Дати розгорнуту характеристику правопорушенню як фактичній підставі юридичної відповідальності, а саме визначити його поняття, ознаки та склад. Назвати підстави звільнення від юридичної відповідальності. Розкриваючи види юридичної відповідальності, слід звернути увагу на матеріальну відповідальність, як особливий вид юридичної відповідальності.

Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки є правопорушення – це юридичний факт, який має місце за наявності наступних ознак: суспільна небезпечність діяння(дія чи бездіяльність), що спричиняє шкідливі наслідки чи загрожує спричиненням таких наслідків ; протиправність діяння; деліктоздатність суб’єкта правопорушення; покарання і стягнення.

Залежно від ступеня суспільної небезпечності розрізняють злочин і проступок. Злочин – це вид правопорушення, що передбачається кримінальним законом, тобто суспільно небезпечні, кримінально протиправні, винні дії чи бездіяльність фізичної осудної особи, яка досягла певного віку, що посягають на суспільний чи державний устрій країни, її політичну чи економічну систему, власність, особу, громадянські, економічні, політичні та інші права і свободи особи. Проступки класифікуються як адміністративні, дисциплінарні та цивільно-правові. Правопорушення має такий склад: об’єкт правопорушення; об’єктивна сторона правопорушення; суб’єкт правопорушення та суб’єктивна сторона правопорушення.

За скоєння правопорушення настає юридична відповідальність, яка поділяється на перспективну і ретроспективну.

Принципами юридичної відповідальності є: відповідальність винної особи за діяння, а не за виявлення наміру; законність, невідворотність, доцільність і справедливість покладання юридичної відповідальності; гуманізм і своєчасність юридичної відповідальності.

Розрізняють такі види юридичної відповідальності: кримінальну, цивільно-правову, дисциплінарну, матеріальну.