Питання для самоконтролю

1. Що являє собою правова система?

2. Назвіть структурні елементи правової системи.

3. Охарактеризуйте динамічні елементи правової системи.

4. Які Ви знаєте статичні елементи правової системи?

5. Дайте визначення категорії “сім”я правових систем”.

6. Назвіть критерії класифікації сімей правових систем?

7. Назвіть основні правові сім”ї.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Алексеев С.С. Право: азбука-теория-философия:Опыт комплексного исследования.-М.:»Статут»,1999.

2. Правовая система социализма: Понятие, структура, социальные связи. Кн.1.-М.: Юрид.лит.,1986.

О С О Б Л И В А Ч А С Т И Н А

Розділ І. Романо-германська правова сім”я

Глава 3

Романо-германська правова сім”я

1. Виникнення та етапи розвитку романо-германського типу права

2. Структура і джерела романо-германського права.

3. Романська група правових систем.

4. Германська група правових систем.

1. Виникнення та етапи розвитку романо-германського типу права

Романо-германська правова сім”я охоплює країни, в яких юридична наука сформувалась на основі римського права (Італія, Франція, Іспанія,Португалія, Німеччина, Австрія, Швейцарія, Росія та інші). Тут важливе значення надається нормам права, які розглядаються як норми поведінки, що відповідають вимогам справедливості і моралі.

В романо-германській сім”ї, починаючи з ХІХ ст., панівне місце займає закон і в країнах, що належать до цієї сім”ї діють кодекси. В силу історичних причин право виступає тут перш за все, як засіб регулювання відносин між громадянами; інші галузі права були розроблені значно пізніше і є менш досконалими в порівнянні з цивільним правом, яке залишається основою юридичної науки.

Сім”я романо-германських правових систем виникла в континентальній Європі на базі рецепції римського права. як зазначав відомий німецький юрист-вчений Р.Ф. Ієринг у своїй праці «Дух римського права, - тричі Рим диктував світу закони, тричі приводив народи до єдності: вперше, коли римський народ перебував ще у повній силі, - до єдності держави; вдруге – після того, як цей народ вже зник – до єдності церкви; втретє, внаслідок засвоєння римського права в Середні віки – до єдності права.»¹ Зазначена правова сім’я утворилася в результаті зусиль європейських університетів, які починаючи з ХІІ ст., виробили і розвинули на базі кодифікації імператора Юстиніана, загальну для всіх юридичну науку, пристосовану до умов сучасного світу. Термін “романо-германська” обрали для того, щоб віддати належне спільним зусиллям, які прикладалися одночасно університетами латинських і германських країн.

В результаті колонізації романо-германська система поширилась на значні території, де в наш час діють правові системи, які належать до цієї сім”ї або споріднені з нею. Разом з тим відбувалася і її добровільна рецепція, в результаті якої ми зустрічаємо романо-германську систему в ряді країн, куди поширились європейські ідеї і де були сильними прозахідні тенденції, хоча ці країни і не перебували під пануванням європейців (наприклад, Японія).

Романо-германська правова сім'я пройшла у своєму розвитку кілька етапів:

І етап – так званий етап звичаєвого права (V-XI ст.). В цей час виникають передумови формування єдиної континентальної правової сім’ї.

Після падіння західної Римської імперії германські племена привнесли до права свої національні звичаї. в цей час германське право було досить примітивне та архаїчне, воно базувалось на натуральному, колективному господарстві, тобто було дофеодальним.

У V-ХІІІ ст. звичаї германських племен уперше були записані латиною, в такий спосіб з’являються так звані варварські правди (найдавніша «Салічна правда» 496 р.)

Західна Європа на цьому етапі фактично не знала професійних юристів, юридичних шкіл, юридичної літератури, юридичної науки.

Таким чином, право континентальної Європи на цьому етапі було примітивним, звичаєвим, архаїчним, тобто мало дофеодальний характер.

ІІ етап – етап формування романо-германської правової сім’ї (ХІІ-ХVІІІ ст.), його умовно можна розділити на два періоди: 1) середньовічний (ХІІ-ХV ст.) та 2) період Ренесансу або Відродження (ХVІ-ХVІІІ ст.)

1) Середньовічний період

В цей період у суспільстві зростає усвідомлення необхідності права, як засобу забезпечення безпеки і порядку, засуджується сваволя, яка панувала віками, обґрунтовується відмова від звернення до надприродніх сил у вирішенні суто цивільних справ. В цей час виникають перші європейські університети, які зібрали разом дослідників права з усієї Європи. Саме в університетах право вперше в Західній Європі починає викладатися як система знань, тобто як наука. В цей час Західна Європа звертається доюридичної спадщини античності, передусім до кодифікації імператора Юстиніана як втілення правових традицій Стародавнього Риму. В ХІІ ст. зявляється нове канонічне право, яке стало першою західною правовою системою. В цей час Західна Європа існувала як відносно цілісне історико-культурне, соціально-політичне, цивілізаційне співтовариство, як регіональна, феодальна романо-германська цивілізація.

2) Період Ренесансу або Відродження

В цей період в Європі відбуваються суттєві зміни, зокрема основною формою соціальної організації у Західній Європі стають національні держави, які не визнавали, з одного боку верховенства Священної Римської імперії. а з іншого – верховенства Папи Римського. Тому в цей час відбувається націоналізація юридичної науки та законодавства.

Університети трансформуються із загальноєвропейських наукових та освітянських закладів у національні інституції. У зв’язку з цим, на зміну університетській юридичній науці і тенденціям до загальноєвропейського законодавства приходить національна юриспруденція та законодавство.

У ХVІІІ ст. у європейських країнах з’являються перші кодекси та закони в їх сучасному розумінні

ІІІ етап – етап законодавчого права )ХІХ ст.-до наших днів). Він асоціюється з посиленим розвитком законодавства в європейських країнах та кодифікацією. У ХVІІІ-ХХ ст. у країнах Європи відбулися буржуазні революції, які докорінно змінили або навіть відмінили феодальні правові інститути. Вони змінили уявлення про саме право і перетворили закон із другорядного на основне джерело романо-германського права.

Підвищення ролі та зростання значення законодавства, його поступове накопичення призвели до необхідності кодифікації. Кодифікація дозволила упорядкувати діюче законодавство, вона сприяла подоланню різнорідності та значної кількості звичаїв, розриву між правовою теорією і практикою.

Кодифікація символізувала собою остаточне завершення процесу формування романо-германського типу права як цілісного явища. У багатьох країнах Європейського континенту відбулася систематизація діючих законодавчих актів в результаті якої були прийняті кодекси. Так, у Франції (1804 р.), в Німеччині (1886 р.), у Швейцарії (1881-1907 рр.) та інших країнах спочатку були прийняті цивільні кодекси, а в подальшому – кримінальні, кримінально-процесуальні, адміністративні, цивільно-процесуальні та інші аналогічні до них нормативно-правові акти.

В наш час кодекси, поряд з іншими нормативними актами регулююь практично всі найважливіші сфери суспільного життя і виступають в романо-германській правовій сім’їв якості ведучих джерел права.