3. Структура та основні галузі англійського права

Основним джерелом англійського права є норма сформульована суддями і виражена зовні в формі судового прецеденту. Англійське “загальне право”, доповнене та вдосконалене положеннями “права справедливості”, в своїй основі є прецедентним правом, яке створене суддями. Однак, це не виключає зростання ролі статутного (законодавчого) права.

Таким чином, англійське право має своєрідну структуру, воно поділяється на загальне право, яке є основним джерелом, право справедливості, яке доповнює та корегує це джерело, і статутне право, тобто писане право парламентського походження.

Одним із найбільш важливих структурних поділів англійського права є виділення в ньому прецедентного і статутного права. Основою цього поділу є юридична форма джерела правових норм.

Прецедентне право традиційно визначається як право, яке складається із норм і принципів, що створені та застосовуються англійськими суддями в процесі прийняття ними судових рішень [1.с.86].

Поява прецедентного права в Англії пов”язана з практикою королівських судів. Королівський суд створював необхідні умови для переходу до централізованої феодальної держави і формування єдиної, загальної для всієї країни системи правових норм і принципів вирішення правових спорів. З плином часу терміни “прецедентне” і “загальне право” почали вживатися як синоніми.

Однак прецедентне право не складається виключно із правових норм створених королівськими судами. До прецедентного права належить також і право справедливості, норми якого не створювались королівськими судами. Саме в такому широкому розумінні прецедентне право протиставляється статутному праву. Прецедентне право – це неписане право і не має значення йде мова про загальне право або право справедливості. До того ж, авторитет і юридична сила норм прецедентного права не являються результатом прямого санкціонування з боку законодавця.

Прецедентне право– це сукупність норм, сформульованих в формі судових прецедентів, які характеризуються особливими властивостями, а саме: 1) вони являють собою методи, які використовують судді при створенні прецеденту; 2) вони містять у собі вимоги і принципи вирішення юридичних спорів; 3) вони є проявом особливої правової культури, в якій судді нарівні із законодавцем визнаються творцями права.

Статутне право– це та частина англійського права, джерелом якого є не судова практика, а політична воля держави в особі її законодавчих органів. Статутне право – це писане право, сформульоване у формі офіційних законодавчих документів.

Статутне право Англії являє собою сукупність правових норм, закріплених в особливій текстовій формі, тобто у формі відповідних документів, виданих легітимною владою. Норми статутного права складаються із актів законодавчих органів (статутів) і актів делегованого законодавства (підзаконних відомчих нормативних актів, які приймаються органами виконавчої влади відповідно до встановленого порядку і в межах делегованих їм законодавцем повноважень) [1.с.86].

В наш час загальновизнаним є той факт, що статутне право має певні переваги перед судовим прецедентом. Наприклад, якщо прецедент суперечить закону, то суди зобов”язані застосовувати закон. В той же час суди і досі наділені правом тлумачити закон і це їх право не може бути обмежене ніяким законом. Саме тому англійське право продовжує залишатись в основному судовим правом, яке розробляється судями в процесі розгляду конкретних випадків. Суддя на відміну від законодавця не створює рішень загального характеру, розрахованих на багаторазове використання в конкретних випадках, його завдання, полягає у вирішенні судової справи. З врахуванням правила прецеденту такий підхід робить норми прецедентного права більш гнучкими і менш абстрактними, в порівнянні з нормами романо-германських систем, але і одночасно більш казуістичними і менш визначеними. В Англії завдяки прецедентному праву різниця між правом і законом має яскраво виражений характер.

Основу правової системи Англії складають чотири базові галузі. Це норми, які являють собою договірне право, деліктне право, право власності і кримінальне право.

Договірне право охоплює норми, що регламентують відносини тих приватних осіб, які укладають між собою різного роду угоди. Норми деліктного права регламентують відповідальність приватних осіб, які своїми діями завдають шкоди іншим приватним особам. Право власності включає норми, що регламентують питання земельної та інших видів власності. Кримінальне право охоплює норми, що регламентують підстави і порядок судового переслідування тих, хто своєю поведінкою порушує кримінально-правові заборони.

В цілому слід зазначити, що галузі англійського права виражені не так чітко, як в романо-германських правових системах. Відсутність чітко вираженого поділу права на галузі зумовлена наступними факторами: 1) всі суди мають загальну юрисдикцію, тобто можуть роглядати різні категорії справ: цивільні, трудові, кримінальні; 2) в Англії відсутні галузеві кодекси європейського зразку, а тому право здається англійському юристу однорідним.