Питання для самоконтролю

1. Що є об”єктом порівняльного правознавства?

2. Охарактеризуйте предмет порівняльного правознавства.

3. Дайте визначення поняттю “функції порівняльного правознавства”.

4. Назвіть критерії класифікації функцій порівняльного правознавства?

5. Яке місце займає порівняльне правознавство в системі юридичних наук?

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Марченко М.Н.Сравнительное правоведение. Общая часть. Учебник для юридических вузов.-М.:Издательство «Зерцало». 2001.-

2. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности).Учебник. М.: Юристъ, 2000.-448с.

3. Сталев Ж. Сравнительный метод в социалистической правовой науке//Сравнительное правоведение.

4. Цвайгерт К., Кетц Х.Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: В 2-х тт.- М.: Междунар.отношенияя, 1998.-480с.

5. Тихомиров Ю.А.Курс сравнительноо правоведения.-М.: Издательство НОРМА, 1996.-432с.

Глава 2

Національні правові системи та правові сім”ї

1. Поняття і структура національної правової системи.

2. Поняття та види сімей національних правових систем.

1. Поняття та структура правової системи

“Правова система” – одна із центральних правових категорій і вона займає основне місце в світі правових явищ. Однак, слід пам”ятати, що самим широким правовим поняттям, яке охоплює всі без винятку правові явища, є правова дійсність. Правова дійсність – це все в світі правових явищ. І саме в ній виділяються активні, тісно пов”язані між собою елементи, які так або інакше стосуються позитивного права. Це і є правова система. Правова система це не випадковий набір юридичних елементів, існуючих в тому або іншому суспільстві. Це обумовлений об”єктивними закономірностями розвитку та усвідомлений суспільством комплекс взаємопов”язаних і взаємообумовлених правових елементів, який використовується суспільством для досягнення поставлених перед ним цілей..

Таким чином, правова система - це все позитивне право, яке розглядається в єдності з іншими активними елементами правової дійсності, а саме, правовою ідеологією та судовою (юридичною) практикою.

Основними елементами правової системи є:

• Об”єктивне (позитивне) право як сукупність загальнообов”язкових норм, виражених в законі, або інших формах позитивного права визнаних державою;

• Правова ідеологія – активна сторона правосвідомості;

• Судова (юридична) практика [1.с.47].

Право –це ядро і нормативна основа правової системи. За характером права в суспільстві можна оцінювати і сутність всієї правової системи суспільства вцілому.

Крім права, юридичної практики і пануючої правовї ідеології (як основних елементів правової системи) до неї входять й інші складові: правотворчість, правовідносини, законність, правові установи та інші.

Структуру правової системи можна розглядати в статичному і динамічному аспектах. В статичному аспектіправова система виступає як сукупність юридичних норм, принципів та інститутів (нормативна сторона системи), сукупність правових установ (організаційний елемент) і сукупність правових поглядів, ідей, уявлень, притаманних даному суспільству (ідеологічний елемент).

В динамічному аспектімова йде про ті процеси, які надають рухомості правовій системі, характеризують її цільову спрямованість та ефективність. Тут можна виділити наступні компоненти: правотворчість, реалізацію права, включаючи виникнення, зміну або припинення правовідносин; правове мислення [2.с.39].

При теоретичному модулюванні структури правової системи за законами і методологічними принципами системного підходу надзвичайно важливо врахувати три великих блоки системних зв”язків, які багато в чому визначають її модель.

По-перше, це зв”язки, що опосередковують вплив інших соціальних систем на правову систему. Безсумнівно, що вони в тій чи іншій мірі формують правові явища, зумовлюють їх зміст. Їх можна назвати системним блоком генетичних зв”язків, зовнішніх по відношенню до права. Зрозуміло, що сюди належать зв”язки правової системи з економікою, політикою, ідеологією, мораллю тощо. При цьому йдеться про конкретні зв”язки між ними, виражені у відповідних механізмах взаємодії і взаємовпливу.

По-друге, це взаємодія і зв”язки всередині самої правової системи. Їх можна назвати системним блоком зв”язків, що виражають внутрішню організацію правової системи. Це, насамперед, міжгалузеві зв”язки, взаємодія правових інститутів, джерел права, норм права і правових відносин,юридичної діяльності і відповідальності, правотворчості і правозастосування і т.ін.

По-третє, зв”язки, що виникають в результаті зворотнього впливу правової системи на інші соціальні системи.

Таким чином, якщо врахувати ці блоки зв”язків, то з точки зору теоретичного моделювання правової системи, за законами системного підходу, під правовою системою необхідно розуміти сукупність усіх взаємопов”язаних матеріальних і нематеріальних, об”єктивних і суб”єктивних, статичних і динамічних правових явищ, що функціонують у суспільстві по створенню, реалізації і охороні права. Тобто, правова система – це надзвичайно широке поняття, що охоплює її взаємодію з іншими соціальними системами (політичною, економічною, духовною) –зовнішньосистемний підхід, процес створення, реалізації і охорони права в діяльності державних і недержавних органів та організацій (інституційна сторона), матерію права (органічна сторона), процес впливу права на суспільні відносини (функціональна сторона), ставлення суспільства, соціальних груп і окремих осіб до права (ідеологічна сторона), зв”язки, що поєднують її сторони і роблять систему єдиним цілим (комунікативна сторона)-внутрішньосистемний підхід.

Зовнішньосистемний підхід до правової системи зумовлює існування і необхідність виділення в ній таких її сторін, як: 1) цілі та інтереси, що переслідуються побудовою і функціонуванням правової системи. Вони можуть бути основоположними і ситуаційними, первинними і похідними тощо; 2)матеріальну базу, що охоплює собою всі ресурси, які витрачаються на належне утримання відповідних структур, органів і організацій правової системи; 3) нормативну основу, під якою слід розуміти усю сукупність міжнародних і національних нормативно-правових актів, юридичних традицій, юридичного спадку; 4) ідеологічну основу, як підсистему найбільш загальних відправних ідей, положень, принципів; 5) організаційну структуру, що включає всю сукупність державних і недержавних органів та організацій, що функціонують для створення, реалізації і охорони права.

Внутрішньосистемний підхід до правової системи висвітлює існування таких її сторін: 1) інституційної – включає сукупність державних і недержавних юридичних органів і організацій, що функціонують для створення, реалізації і охорони права; 2) органічної - включає норми і принципи, що утворюють власне право, а також правові традиції і звичаї, мораль і естетику правового життя; 3) функціональної – це процес і процедура створення, дії і охорони права. Сюди необхідно віднести правотворчість, правові відносини, правореалізацію та правоохорону; 4) ідеологічної – під якою розуміють ставлення суспільства до права, що відображається у правових поглядах, свідомості і культурі; 5) комунікативної – це зв”язки, що поєднують її сторони і перетворюють систему на єдине ціле.

Широке поняття “правова система” має суттєве значення для характеристики права тієї або іншої конкретної країни. В таких випадках мова йде про національну правову систему. Кількість національних правових систем відповідає кількості існуючих нині державних утворень.

Термін “національна правова система” відображає конкретно історичний, реально існуючий комплекс взаємопов”язаних правових явищ і юридичних засобів певного суспільства.