3. Ідентифікація користувачів

Останнім часом у зв’язку зі збільшенням загроз для комп’ютерної інформації все більше уваги приділяється задачам вдосконалення існуючих та розробці нових засобів захисту інформаційних комп’ютерних систем від небажаного доступу з боку неавторизованих користувачів. Одним з

напрямків для досягнення цієї мети є системи контролю та управління доступом, в яких розмежування доступу досягається ідентифікацією користувачів, тобто процесом розпізнавання параметрів, що однозначно визначають користувача.

В даний час існують три основні підходи до ідентифікації користувачів: парольна ідентифікація; апаратна (або електронна) ідентифікація (використання різноманітних токен, скреч-карт і т. д.);біометрична ідентифікація.

Найбільш поширені в даний час методи ідентифікації засновані на використанні паролів. Але пароль може бути скомпрометований безліччю способів. Методи, що відносяться до другого підходу, також достатньо

поширені. Фізичні об'єкти (носії інформації) можуть бути втрачені, вкрадені, передані іншій особі, дубльовані. Методи, що використовують для ідентифікації унікальні характеристики користувача (біометричні), вільні від перерахованих недоліків, тому є найбільш перспективними. Сучасний рівень

розвитку комп'ютерних технологій дозволив використовувати подібні ознаки як основу для ідентифікації людини.

Але поступово все більшого поширення одержує багатофакторна ідентифікація, коли для визначення особистості користувача застосовується відразу кілька параметрів. Втім, сьогодні в переважній більшості випадків використається тільки одна пара: парольний захист і токен. В деяких системах для максимальної надійності процедури ідентифікації застосовуються одночасно паролі, токени й біометричні характеристики людини.

На основі аналізу існуючих засобів ідентифікації користувачів інформаційних систем, можна впевнено зробити висновок, що надалі у міру зростання обчислювальних потужностей все більш запитаним буде саме вживання систем багатофакторної ідентифікації, що дозволить значно підвищити рівень надійності систем ідентифікації.

Білет №29

1. Підходи міжнародних організацій до розв’язання проблем інформаційного характеру

2. Характеристика дистанційної освіти в міжнародному середовищі

Враховуючи особливості розвитку телекомунікацій і доступ, що постійно розширюється, до світових інформаційних ресурсів, можна сформулювати такі особливості дистанційного навчання:

> поставка навчальних матеріалів в системі дистанційного навчання здійснюється шляхом використання засобів телематики;

> можливе використання світових інформаційних ресурсів для створення навчальних матеріалів;

>'здійснюється спілкування і обмін досвідом між педагогами по всьому світу;

> залучаються зарубіжні педагоги і експерти до участі в розробці і проведенні дистанційних навчальних курсів;

> спостерігається активне спілкування між учнями в ході навчання і використовуються колективні форми

навчання;

> здійснюється часткове звільнення викладачів від читання лекцій (навчальна інформація розміщується на

сервері), тим самим з'являється час для індивідуальної роботи із студентами.

Таким чином, порівняно з традиційним кореспондентським навчанням, дистанційне навчання на основі комп'ютерних комунікацій дає можливість:

> розширити аудиторію учнів з мінімальними витратами (не потрібно друкарських матеріалів і аудиторій, студенти не несуть матеріальних витрат на поїздки);

> постійного контакту між педагогом і учнями;

> залучення зарубіжних викладачів і експертів;

> постійного доступу до навчальних матеріалів, що регулярно оновляються;

Зауважимо, що дистанційне навчання використовується в рамках нової форми навчання, яка отримала назву дистанційна освіта.

Аналіз розповсюдження дистанційного навчання в світі показав, що відсутнє єдине тлумачення поняття «дистанційне навчання». Нижче наведений ряд визначень дистанційного навчання (ДН), кожне з яких відображає якусь одну особливість ДН.

ДН — нова організація освітнього процесу, що базується на принципі самостійного навчання студента. Середовище навчання характеризується тим, що учні в основному, а часто і зовсім, віддалені від викладача в просторі і (або) в часі, в той же час студенти мають нагоду у будь-який момент підтримувати діалог за допомогою засобів телекомунікації.

ДН — новий спосіб реалізації процесу навчання, заснований на використовуванні сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій, що дозволяють здійснювати навчання на відстані безпосередньо, без особистого контакту між викладачем і особою, що вчиться5.

ДН — це новий ступінь заочного навчання, на якому забезпечується використання інформаційних технологій, заснованих на використовуванні персональних комп'ютерів, відео аудіотехніки, супутникової і оптоволоконної техніки.