Передмова

Основи охорони праці - нормативна дисципліна, яка вивчається з метою формування у майбутніх фахівців із вищою освітою необхідного в їхній подальшій професійній діяльності рівня знань та умінь із правових та організаційних питань охорони праці, основ фізіології, гігієни праці, виробничої санітарії, безпеки процесів праці та пожежної безпеки, визначеного відповідними державними стандартами освіти, а також активної позиції щодо практичної реалізації принципу пріоритетності охорони життя та здоров'я працівників щодо результатів виробничої діяльності.

Курс "Основи охорони праці" як комплексна дисципліна базується на теоретичних положеннях природничих (фізика, хімія, математика, медицина) та суспільних (економіка, соціологія, психологія, право) наук. Важливе місце в структурі охорони праці займають зв'язки з безпекою життєдіяльності, ергономікою, фізіологією та психологією праці, технічною естетикою та ін.

Історія розвитку науки про охорону праці пройшла довгий шлях свого становлення. Охорона праці як самостійна спеціальна дисципліна формувалася протягом більш ніж семидесяти років. Вперше ця дисципліна була впроваджена в 1929 році в Московському інституті залізничного транспорту. До 1966 року охорона праці викладалась у межах окремих спеціальних та інженерних дисциплін, а як окрема дисципліна - лише в деяких інститутах.

У 1966 році цей курс був офіційно впроваджений у навчальні програми всіх інженерних спеціальностей, а всім технічним вищим навчальним закладам було запропоновано створити кафедри охорони праці.

Значний внесок у розвиток науки про охорону праці належить визначним російським і радянським вченим. У 1742 р. вийшла робота М. В. Ломоносова "Первые основания металлургии или рудных дел", в якій розроблена теорія природної вентиляції шахт, а також наведені рекомендації з безпеки при використанні драбин і сходин та щодо застосування робочого одягу. В книзі "Очерки рабочих движений" (1901р.) І. М. Сеченов

встановив фізіологічні критерії, за якими можна було встановити тривалість робочого дня. Це була перша книга з гігієни праці. Книга першого професора гігієни Московського університету Ф. Ф. Єрисмана "Курс гігієни" (1887р.) і 19-томне видання "Материалы по исследованию фабрик и заводов Московской губернии" за його редакцією значно збагатили вчення про гігієну праці. Лікар А. В. Погожев видав у 1902-1903рр. перший російський журнал "Промышленность и здоровье", а також заснував перший у Росії соціальний музей.

У 1882р. на з'їзді Технічного товариства проф. В. Л. Кірпічов зробив доповідь "Про заходи запобігання при поводженні з машинами і приводами", в якій виклав результати досліджень із техніки безпеки в машинобудуванні. Великий внесок у питання безпеки праці внесли визначні вчені - інженери Росії професори П. К. Худяков, М. А. Павлов.

Академік А. А. Скочинський досліджував причини пожеж та вибухів у вугільній промисловості, академік Н. Н. Семенов розробив теорію вибуху й горіння. Академік М. Є. Зелінський запропонував ефективну конструкцію протигаза.

Академік М. Є. Жуковський розробив аеродинамічну теорію, яка дозволила робити розрахунки вентиляційних систем. Над питанням захисту людини від несприятливого впливу небезпечних і шкідливих факторів працювали радянські вчені Л. І. Медвєдь, І. В. Соколов-Петрянов, Н. Д. Золотницький, Н. А. Стрельчук, П. А. Долін та ін.

Фундаментальні та прикладні проблеми охорони праці, ідентифікації професійної небезпеки розглядаються у працях академіка Б. О. Патона, професорів К. Н. Ткачука, Г. Г. Гогіташвілі та ін.

Значний вклад у розвиток охорони праці внесла Міжнародна організація праці (МОП) - одна з найдавніших міжнародних організацій, яка була створена у 1919 році і розвивалася спочатку як автономна інституція при Лізі Націй, а з 1946 року - як перша спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй.

До основних напрямів діяльності МОП належать: участь у міжнародно-правовому регулюванні праці шляхом розроблення та ухвалення нормативних актів (конвенцій і рекомендацій) з питань

умов праці та життя працівників; розроблення та здійснення міжнародних цільових програм, спрямованих на вирішення важливих соціально-трудових проблем (зайнятість, умови праці та ін); надання допомоги державам - членам МОП в удосконаленні національного трудового законодавства, професійно-технічної підготовки працівників, поліпшенні умов праці тощо шляхом здійснення міжнародних програм технічного співробітництва, проведення дослідницьких робіт та видавничої діяльності.

МОП прийняла більше 180 конвенцій і понад 190 рекомендацій з різних соціально-трудових проблем. На цей час Україна ратифікувала 50 конвенцій МОП, серед яких - найважливіші нормативні акти, що стосуються основоположних прав людини та охорони праці.

Налагоджено співробітництво в галузі охорони праці з Європейським Союзом. Так, в рамках програми Тасіs ведуться роботи над проектом «Сприяння в забезпеченні охорони праці в Україні (з метою підвищення рівня ефективності)». Основні напрями цього проекту включають: удосконалення нормативної бази в галузі охорони праці; створення інформаційного центру агітації та пропаганди з питань охорони праці; відпрацювання на підприємствах механізму економічних розрахунків, направлених на створення безпечних і здорових умов праці.

У відповідності з Угодою про співробітництво в галузі охорони праці спеціалісти України разом із спеціалістами інших держав СНД проводять загальну роботу по удосконаленню Системи стандартів безпеки праці, розробці та узгодженню нормативної бази щодо охорони праці для країн СНД.

Дослідженнями з питань безпеки праці та виробничого середовища, управління і нагляду за охороною праці, координацією робіт у науково-технічній сфері охорони праці займається створений у 1994 році Національний науково-дослідний інститут охорони праці (ННДІОП).

ВСТУП

Статистичні дані про виробничий травматизм свідчать про те, що його рівень у цілому світі безперервно зростає і становить, за даними МОП, біля 125 млн. випадків щорічно. У розвинених країнах із високим технічним рівнем він значно менший, ніж у країнах, що розвиваються, в т.ч. й в Україні. У країнах Євросоюзу від нещасних випадків та професійних захворювань потерпають щорічно біля 10 млн. осіб, з яких майже 8 000 гине. В цілому по всіх країнах земної кулі кожні 3 хвилини гине людина, а кожні 2 секунди травмуються 8 осіб. Ціна помилки однієї людини безперервно зростає: якщо відразу після 2-ї світової війни від помилки однієї людини гинуло в середньому 2-4 особи, то сьогодні ця цифра наближається до 10. У цьому плані можна згадати катастрофи, які сталися з пароплавом «Адмірал Нахимов», де загинуло більше 500 осіб, підводний човен «Курськ», де загинуло 170 осіб, випадок падіння літака Су-27 на Скнилівському летовищі, де постраждало 165 осіб, загинуло 77 осіб, із котрих 28 - діти. Багато прикладів ще можна наводити про трагічні події на шахтах України, де гине одночасно багато людей, та катастрофи з літаками.

За статистикою, в Україні щоденно на виробництві травмуються 80-85 осіб, із них до 10% стають інвалідами і до 2% гине.

За даними американських вчених, виростити, навчити і підготувати до самостійної праці людину коштує в середньому від 120 до 400 тисяч доларів. В Україні ця цифра значно менша, але досить вагома: 56 -200 тисяч гривень (за приблизними розрахунками авторів). Такої суми недораховується суспільство, якщо людина втрачає працездатність у період найбільш активного й продуктивного віку - 18-40 років, при цьому суспільство додатково витрачає кошти на її утримання та лікування. Крім того, така людина не приносить матеріальної користі суспільству (яку важко підрахувати), якби вона працювала і віддавала свої знання та працю людям.

За даними Національного науково-дослідного інституту охорони праці, стан виробничого травматизму в Україні за останнє десятиріччя характеризується зменшенням числа випадків як загального, так і смертельного травматизму. За період 1991-2001 рр. кількість травмованих зменшилась на 76,8%, смертельних травм - на 48,6%. Слід зазначити, що у 2001 р. кількість випадків смертельного травматизму порівняно з 2000 р. збільшилась з 1325 осіб до 1378 осіб, тобто на 53 особи (рис. 1).

Рис. 1. Виробничий травматизм в Україні по роках

Динаміка нещасних випадків може бути пов'язана з економічною ситуацією в Україні.

За роки економічної кризи (1990-1999 рр.) ВВП скоротився на 59,2%, обсяги промислової продукції - на 48,9%, сільського господарства - на 51.5%. Найбільш відчутних втрат українська економіка зазнала у 1990-1994 рр. За цей час обсяги ВВП зменшилися на 45,6%, промислового виробництва - на 40,4%, сільського господарства - на 32,5%. Лише у 1994 р. падіння ВВП склало 22,9% (промислового виробництва - 27,3% (у т.ч. непродовольчих товарів -37,5%), сільськогосподарського - 16,5%).

Практично на цей період припадає найбільше скорочення випадків загального і смертельного травматизму. Поступова стабілізація економічної ситуації в Україні (1994-1999 рр.) супроводжується зростанням темпів скорочення випадків як загального, так і смертельного травматизму.

Позитивні зрушення в економіці України в 2000-2001 рр. супроводжуються зростанням у 2001 році випадків смертельного травматизму.

Розподіл смертельних випадків по галузям виробництва (табл. 1) показує, що найбільше їх зростання допущено в хімічній промисловості (+25), машинобудуванні (+9), будівництві (+12), агропромисловому комплексі (+8), транспорті (+19). невиробничій сфері (+31).