Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
pererobiti_trokhi_1.doc
Скачиваний:
11
Добавлен:
19.02.2016
Размер:
186.37 Кб
Скачать

2.2. Ексцес крайньої необхідності

Однією з найважливіших умов правомірності крайньої необхідності є вимога закону, щоб заподіяна шкода за розміром не перевищувала шкоду відвернену. Заподіяння у стані крайньої необхідності шкоди, рівної шкоді відверненій, також визнається правомірним і не розглядається як перевищення меж крайньої необхідності.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 КК перевищенням меж (ексцес) крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

Правомірною визнається заподіяна шкода, яка є менш значною або рівнозначно відверненою. Співвідношення значимості заподіяної та відверненої шкоди виявляється співвідношенням порівняної цінності інтересів, зіткнення яких має місце. У кримінально-правовій літературі вирішення цього питання пов’язується із певними труднощами, обумовленими, по-перше, тим, що відвернена шкода – це завжди потенційна шкода, яка міститься в небезпеці, що загрожувала, а заподіяна шкода – це завжди шкода фактична, реальна. По-друге, заподіяна та відвернена шкода нерідко знаходиться в різних площинах правоохоронних інтересів, заподіюється благам різної суспільної значимості, що ускладнює оцінку їх співрозмірності. Тому цілком обґрунтованою є думка про те, що у кожному конкретному випадку це питання повинно вирішуватись індивідуально.

У літературі ведеться дискусія, який критерій повинно бути покладено в основу оцінки значимості заподіяної та відверненої шкоди – об’єктивний чи суб’єктивний. Оскільки згідно з чинним Кримінальним кодексом України особа притягається до кримінальної відповідальності лише за умисне заподіяння більш значної шкоди ніж відвернена, то в кожному конкретному випадку слід визначити чи усвідомлювала особа та бажала або свідомо припускала, що вчиняє більш значну шкоду ніж відвернена, тобто керуватися суб’єктивним критерієм. У чинному КК України такий психічний стан особи враховано у ч. 3 ст. 39 КК України, згідно з якою особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці. Однак при оцінці суб’єктом значимості заподіюваної шкоди та шкоди, що відвертається, він повинен керуватися не власними уявленнями про цінність відповідних інтересів та благ, а загальновизнаними нормами людської моралі, визначеної у суспільстві ієрархією цінностей, встановленим Конституцією України пріоритетом людини, її прав і свобод. У такому випадку оцінка значимості шкоди здійснюється на основі об’єктивного критерію.

У кримінально-правовій літературі було і залишається дискусійним питання про те, чи є правомірним позбавлення життя іншої людини для порятунку власного життя, якому загрожувала небезпека, яку в цій обстановці не можна було усунути іншими засобами. Згідно ч. 2 ст. 39 КК України перевищення меж крайньої необхідності буде мати місце лише у випадку, коли заподіяна шкода є більш значною, ніж відвернена. Тобто, як вже відзначалося, за чинним КК України не є перевищенням меж крайньої необхідності заподіяння шкоди, рівнозначної шкоді відверненій. Встановлюючи таке правило, у законі не зроблено жодних застережень щодо життя людини. Тобто при вирішенні питання, чи є правомірним, вчинене у стані крайньої необхідності позбавлення життя іншої людини для порятунку власного життя, якому загрожувала небезпека, яку в цій обстановці не можна було усунути іншими засобами, слід керуватися загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 39 КК України.

Визнання вчинення злочину із перевищенням меж крайньої необхідності обставиною, яка пом’якшує покарання, у кримінально-правовій літературі пояснюється тим, що у такому випадку особа діє з метою усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, однак заподіює більш значну шкоду, ніж було необхідно та виправдано у цій обстановці. Однак вчинення злочину із перевищенням меж крайньої необхідності – це діяння, вчинене у стані крайньої необхідності, який виникає безпосередньо перед вчиненням злочину, а тому за своїм змістом є обстановкою вчинення злочину.

Метою вчинення відповідних дій при перевищенні меж крайньої необхідності є не досягнення певного суспільно небезпечного результату, а усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави. Крім того слід враховувати, що основною зовнішньою причиною вчинення діяння, пов’язаного із заподіянням більш значної шкоди, є сукупність неординарних чинників: небезпеки, що безпосередньо загрожувала правоохоронним інтересам, та обстановки, у якій наявну небезпеку не можна було усунути інакше як шляхом заподіяння шкоди іншим правоохоронним інтересам.

Підсумовуючи все вище сказане, можна виділити такі основні ознаки перевищення меж крайньої необхідності:

наявність стану крайньої необхідності, тобто наявність безпосередньої небезпеки заподіяння шкоди правоохоронним інтересам;

неможливість усунення існуючої небезпеки діянням, непов’язаним із заподіянням шкоди іншим правоохоронним інтересам;

заподіяна шкода є більш значною ніж відвернена;

шкода у стані крайньої необхідності заподіяна умисно.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]