3. Шляхи вдосконалення процесу формування та розвитку потенціалу підприємства.

Однією з особливостей нестійкого функціонування підприємства є кількісна, якісна та структурна недосконалість економічного потенціалу ПАТ «Житомирський маслозавод», що зумовлена великими втратами ресурсів у здійсненні реформ і складним фінансовим становищем підприємств.

Використання й вдосконалення економічного потенціалу до необхідного рівня повинно надавати можливість підприємству для ефективного застосування своїх ресурсів, а значить сприяти поглинанню зовнішніх й внутрішніх дестабілізуючих факторів, що є свідченням стійкості функціонування.

Першочерговим етапом у покращання фінансового стану підприємства є пошук оптимального співвідношення власного і позикового капіталу, яке б забезпечило мінімальний фінансовий ризик за максимальної рентабельності власного капіталу. Оптимізація ліквідності підриємства реалізується за допомогою оперативного механізму фінансової стабілізації – системи заходів, спрямованих, з одного боку, на зменшення фінансових зобов’язань, а з іншого, на збільшення грошових активів, що забезпечують ці зобов’язання. Фінансові зобов’язання підприємство може зменшити за рахунок: зменшення суми постійних витрат (зокрема витрат на утримання управлінського персоналу); зменшення рівня умовно-змінних витрат; продовження строків кредиторської

Збільшити суму грошових активів можна за рахунок: рефінансування дебіторської заборгованості (шляхом факторингу, врахування та дисконтування векселів, форфейтингу, примусового стягнення); прискорення оборотності дебіторської заборгованості (шляхом скорочення термінів надання комерційного кредиту); оптимізація запасів товарно-матеріальних цінностей (шляхом встановлення нормативів товарних запасів методом техніко-економічних розрахунків); скорочення розмірів страхових, гарантійних та сезонних запасів на період перебування підприємства у фінансовій кризі.

Також, на мою думку одним з перспективних напрямів підвищення ефективності формування та використання ресурсів Пат «Житомирський маслозавод»є застосування ресурсних стратегій управління на підприємстві.

Серед основних шляхів підвищення ефективності діяльності підприємства можна виділити два напрямки підвищення вище згаданих показників – організаційний, технологічний та ресурсний.

В межах організаційного напрямку здійснюється пошук можливостей підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При цьому насамперед увага звертається на ефективність управління.

Важливою складовою ефективності підприємства, а отже, і значним резервом її підвищення, є організація виробничого процесу. У конкретних умовах підприємства слід проаналізувати всі аспекти, що визначають ефективність організації робіт – від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи, звичайно, специфіку їх діяльності, особливу увагу треба звертати на можливості застосування більш ефективних типів виробництва (масового, великосерійного).

В межах технологічного напрямку основним є вирішення проблеми технологічного відставання. Причому проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них - це удосконалення технічної бази, а другий - організаційно-правові проблеми. Подолання технічного і технологічного відставання потребує не просто переходу на сучасні технології, а впровадження комплексу відносин, що називається корпоративною культурою. Така культура має запозичуватись, звичайно, у найпередовіших компаній з тривалим досвідом роботи в ринковому середовищі.

Ресурсний напрямок відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використання наявної матеріальної бази виробництва та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені показники слід розглянути в динаміці, а також по можливості порівняти з показниками найближчих конкурентів. Для оборотних фондів найважливішим показником є швидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники її збільшення, зокрема такі: зменшення обсягів незавершеного виробництва; удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення з метою оптимізації виробничих запасів; прискорення реалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності); зменшення обсягів дебіторської заборгованості.

Крім того, слід звернути увагу і на інші напрямки раціоналізації використання матеріальних ресурсів: проаналізувати основні причини втрат та нераціонального використання ресурсів; забезпечити обґрунтоване нормування витрат матеріалів; організувати використання вторинних ресурсів; створити систему заохочення за економію сировини, енергії та матеріалів й відпрацювати її дійовість; акцентувати увагу на використанні сучасних високотехнологічних матеріалів.

Щодо аналізу ефективності використання трудового потенціалу підприємства, то тут слід зосередити увагу на таких аспектах: внутрішньозмінні втрати робочого часу; втрати робочого часу внаслідок плинності кадрів; рівень використання засобів механізації, автоматизації праці та комп'ютерної техніки; аналіз системи стимулювання працюючих; визначення професійно-кваліфікаційної структури працюючих.

ВИСНОВКИ

Інвестиційний потенціал - це можливість вкладення капіталу з метою наступного його збільшення або інвестиційні можливості щодо ведення, підтримки чи збереження чого-небудь. В економічній літературі представлені дослідження інвестиційного потенціалу підприємства як елемента його виробничого й економічного потенціалу. У процесі господарської діяльності, нормального процесу відтворення всіх елементів виробничої структури підприємства і нагромадження ресурсів формується його інвестиційний потенціал. З одного боку, він є результатом ефективного використання можливостей підприємства, а з іншого - фактором його подальшого розвитку.

Для того, щоб забезпечити залучення інвестицій та підвищити інвестиційний потенціал, необхідно зацікавити в цьому інвесторів, а для цього необхідно здійснити аналіз всіх економічних та фінансових показників підприємства, визачити у якій мірі розвинуті вектори потенціалу(виробництво і збут, маркетинг, організація і менеджмент, фінанси), визначити конкурентоспроможність підприємства що було зроблено у другому та третьому розділі розрахункової роботи, виявити недоліки та усунути їх.

Здійснивши аналіз всіх показників, ми прийшли до висновку, що підприємство розивається досить динамічно практично за всіма показниками, що є досить позитивною тенденцією. Однак здійснивши аналіз векторів потенціалу, ми побачили, що потенціал ПАТ «Житомирський маслозавод» середній, а«квадрат потенціалу» має досить викревлену форму, особливо у 2008р., що свідчить про неоднорідність розвитку елементів потенціалу. Цей недолік слід негайно усунути, особливу увагу слід приділити маркетингу. Аналізуючи конкурентоспроможність, ми дійшли висновку, що підприємство є досить конкурентоздатним в основному за рахунок фінансового та виробничого потенціалу. Також були запропоновані напрямки щодо підвищення потенціалу підприємства в організаційному, технологічному та ресурсному напрямках.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ареф’єва О., Коренков О. Методичний підхід до визначення резервів загального потенціалу розвитку підприємств та управління ним // Економіст. – 2003. № 9. – С. 45–47.

2. Бауліна Т.В. Інтелектуальний потенціал як головний фактор управління змінами на підприємстві // Економіка і управління. – 2002. – № 1. – С. 67-73.

 3.Бочаров В.В. Инвестиционный менеджмент: Учеб. пособ. - СПб.: Питер, 2000. – 160с.

4. Глазунов В.И. Финансовый анализ и оценка риска реальных инвестиций.- М.:Финстатинформ, 1997.-135 с.

5. Гриньова В.М, Коюда В.О., Лепейко Т.І., Коюда О.П. Інвестування: Навч. посіб За заг. ред. Гриньової. – 2-ге вид., доопр. і доп. – Х.: Інжек, 2005. – 664 с.

6. Грюнінг Р. Методи и средства стратегического планирования на фирме // Проблемы теории и практики управления. – 1993. - № 3. – С. 23–26.

7. Дідух С.М. Принципи побудови системи оцінки інвестиційного потенціалу підприємств [Електронний ресурс] / С.М. Дідух // Ефективна економіка. — 2009. — № 3. — Режим доступу до журналу: http://www.economy.nayka.com.ua

8. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.3 / Ред. кол.: С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 952 с.

9. Євдокімов Ф.І., Мізіна О.В. Дослідження категорії «економічний потенціал промислового підприємства» // Наукові праці ДонНТУ. Серія: економічна Випуск 75. – Донецьк, ДонНТУ, 2004. – С. 54–59.

10. Игошин Н.В. Инвестиции. Организация управления и финансирование: Учебник для вузов. — М. Финансы, ЮНИТИ, 1999 - 413с.

11. Иванов Н.А., Одегов Ю.Г., Андреев К.Л. Трудовой потенциал промышленного предприятия. – Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1988. – 215 с.

12. Онишко С.В. Фінансовий потенціал інноваційного розвитку економіки України // Фінанси України. – 2003. № 6. – С. 67–74.

13. Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0214-98

14. Малова Т.Л., Селіверстова Л.І. Комплексний підхід до визначення інвестиційної привабливості акціонерного товариства//Актуальні проблеми економіки-4-2003-стор.14-15

15. Марчук Є.К. Україна: нова парадигма поступу. – К.: Аваллон, 2001. – 216 с.

16. Мартиненко В. До питання про визначення інвестиційного потенціалу економіки України // Зб. наук. праць УАДУ. – 2000. – Вип. 2. – Ч.IV. – 516 с.

17. Ревуцкий Л.Д. Потенциал и стоимость предприятия. – М.: Перспектива, 1997. – 274 с.

18. Русак В.А., Русак Н.О.Финансовый анализ субъекта хозяйствования: Справочное пособие .- Минск: Высшая школа,1997.-309с.

19. Попов Е.В. Потенциал маркетингового предприятия // Маркетинг в России и за рубежом. – 1999. № 5. – С. 26–33.

20. Самоукин А.И. Потенциал нематериального производства. – М.: Знание, 1991. – 214 с.

21. Щелкунов В.І. Виробничий потенціал України. Стратегія формування та використання. – К.: Наукова думка, 1999. – 238 с.

22. Черваньов Д.М., Нейкова Л.І. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України. – К.: Знання, 1999. – 514 с.

ДОДАТКИ