Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
BGD / T 8 / Т.8_PZ.doc
Скачиваний:
31
Добавлен:
18.02.2016
Размер:
345.09 Кб
Скачать

5. Вірусний гепатит і його профілактика

Етіологія. Вірус гепатиту В (ВГВ, HВV) немає собі подібних серед інших вірусів – збудників хвороби людини. Вірус відноситься до гепаднавірусів, ДНК вмістимий. Вірус має діаметр 42 нм, складається з ядра і зовнішньої ліпопротеїдної оболонки. Всередині ядра знаходиться геном HВV, представлений двохланцюговою ДНК; фермент ДНК-полімераза, який приймає участь в реплікації віруса, і серцевинний (корівський) антиген, який відіграє роль в розвитку гепатоцелюлярної карціноми. Зовнішню оболонку віруса утворює поверхневий HВsAg.

Вірус надзвичайно стійкий в умовах зовнішнього середовища: при кімнатній температурі зберігається 3 міс., в холодильнику 6 міс., у висушеній плазмі – 25 років.

Епідеміологія. Джерелом НВ-вірусної інфекції є хворі любої форми гострого і хронічного ГВ, а також хронічні “носії” віруса. Останні є основним джерелом інфекції. Найбільшу небезпеку представляють носії HвsAg особливо з наявністю HВеAg в крові. Хворий може бути заразний вже за 2-8 тижнів до появи ознак захворювання.

У хворих на гострий і хронічний гепатит В, “здорових” носіїв HВsAg вірус може в значних концентраціях міститися в крові, спермі. Його вдається виявити в слині, сечі, жовчі і інших секретах. Реальну епідемічну небезпеку представляють кров і сперма.

Механізм передачі НВ-вірусної інфекції як в природніх, так і в штучних умовах парентеральний.

Реалізація штучних шляхів передачі проходить при порушенні цілості шкіри і слизових через кров і її компоненти, які містять вірус НВ. Для зараження ВГВ достатнє введення мінімальної кількості інфікованої крові (10-7 мг). Захворювання може пройти при трансфузії крові і її компонентів, але частіше всього при різних лікувально-діагностичних маніпуляціях і випадках використання недостатньо очищених від крові і погано простерилізованих медичних або лабораторних інструментів, приборів, апаратів. Можливе зараження також під час проведення татуіровок, проколів мочок вуха, гоління, манікюру.

В даний час встановлено, що 6-20% випадків гострого ВГВ обумовлено зараженням при переливанні крові і її компонентів. В дітей у віці до року на долю посттрансфузійного гепатиту приходиться 70-80% випадків.

Майже в половини хворих на гострий ГВ зараження проходить при проведенні лікувально-діагностичних парентеральних процедур і приблизно у 30-35% хворих – природнім шляхом в умовах побутового спілкування і професійної діяльності.

Реалізація природних шляхів передачі ВГВ здійснюється при проникненні збудника з кров’ю через пошкоджені слизові оболонки або шкірні покриви. Факторами передачі ВГВ можуть бути предмети особистої гігієни (зубні щітки, прибори для гоління, манікюр, грибінці, мочалки), які використовуються декількома членами сім’ї.

До групи найбільш високого ризику зараження ГВ відносяться медичні працівники, які мають постійні контакти з кров’ю і її компонентами. В цю групу, в першу чергу, входять працівники гемодіалізу, хірурги, акушер-гінекологи, гематологи, лаборанти клінічних і біохімічних лабораторій, операційні та процедурні сестри.

Другу групу високого ризику складають члени сімей осіб з персистуючою HBs антигенемією (перш за все з хронічними формами).

На відміну від ГА ГВ, згідно епідемічної класифікації, відноситься до інфекцій зовнішніх покривів, так як він передається в природних умовах статевим шляхом. Більше того, встановлено, що гепатит В – найбільш часте захворювання, яке передається статевим шляхом, тому його інколи називають хворобою “молодожонів”. Існує кореляція між числом гетеросексуальних партнерів і частотою гепатиту В.

Особливе значення має передача вірусу гепатиту В вертикальним шляхом від вагітної (хворої гострим ГВ або носія HВs-антигену) плоду або новонародженому. Небезпека передачі інфекції зростає в десятки разів, якщо у жінок наявний НВе-антиген. При цьому можлива або трансплацентарна передача вірусу, або (частіше всього) зараження під час родів, при контакті новонародженого з інфікованими навколоплідними водами, піхвовим секретом.

Доля природних шляхів зараження складає 30-35% і має тенденцію до збільшення.

Шляхи і фактори передачі НВV аналогічні як і при ВІЛ-інфекції. Загальними є групи ризику: хворі гемофілією, реципієнти крові, особи, які міняють статевих партнерів, наркомани, медики деяких спеціальностей. Імунітет після перенесеного ГВ тривалий, можливо пожиттєвий. Повторні захворювання спостерігаються виключно рідко.

Профілактика

Загальна.

  • своєчасне виявлення хворих і вірусоносіїв;

  • контроль за службою крові, обмеження показань до переливання крові та її препаратів;

  • використання одноразових систем для парентеральних маніпуляцій;

  • використання спеціалістами індивідуальних засобів захисту (рукавички , окуляри).

Специфічна.

Активна профілактика полягає у проведенні вакцинації. Є плазмова і рекомбінантна вакцини.

Плазмову вакцину готують з високоочищеного НВsAg, отриманого з крові вірусоносіїв.

Рекомбінантна вакцина вироблена на основі НВsAg з рекомбінантних штамів, які культивуються на дріжджах.

Вакцинація показана:

  • дітям, які народилися від матерів, які інфіковані НВV;

  • пацієнтам і персоналу відділень гемодіалізу;

  • особам, які отримують різні ін’єкції;

  • медичному персоналу, який має контакт з кров’ю та іншими біологічними рідинами;

  • особам із груп ризику.

Для пасивної імунізації використовують гіперімунний імуноглобулін, який отримують із плазми крові донорів з високим рівнем до НВsAg.

Соседние файлы в папке T 8